Підземні багатства України. Скільки з них захопила Росія і чому вони можуть бути втрачені назавжди

Нафта, газ, вугілля, сіль, залізна і титанова руда, золото, уран, граніт, марганець і літій – доступ до них Україна втрачає через агресію РФ.

Які наслідки цих втрат і чи зможе країна відновити видобуток після звільнення територій?

ВВС Україна отримала ексклюзивні дані Інституту геологічних наук НАН України про обсяги втрат.

Війна за сировину

Ще на початку 2023 року, коли росіяни захопили багатий на поклади кам’яної солі Соледар, розташований поблизу Бахмута, лунали припущення, що керівнику ПВК “Вагнер” Євгенію Пригожину вони потрібні заради копалин. Про можливий інтерес до українських солі та гіпсу писала агенція Reuters із посиланням на представника адміністрації США.

Про значні запаси корисних копалин в областях, які Росія окупувала, пишуть і російські державні ЗМІ, обговорюючи з експертами перспективи цих територій.

Науковці кажуть, що в Україні зосереджено близько 120 видів копалин, які мають промислове значення. Окрім того, є родовища 21-го рідкісноземельного елемента з переліку 30 речовин, визначених Євросоюзом як “критична сировина”. Вона необхідна для розвитку “зеленої” енергетики. Це літій, кобальт, скандій, графіт, тантал, ніобій та інші.

“Приблизно п’ять відсотків світових запасів “критичної сировини” – в Україні, яка займає лише 0,4 відсотка поверхні Землі”, – про це заявляла заступниця міністра захисту навколишнього середовища та природних ресурсів Світлана Грінчук на засіданні Європейської економічної комісії ООН.

РФ, позбавивши Україну доступу до своїх природних ресурсів, завдала збитків на мільярди доларів.

Джерело: Інститут геологічних наук НАН України

Інститут геологічних наук підрахував, що Україна зараз не контролює понад 700 родовищ з понад 2 160. Тобто – майже третину. Вони розташовані на окупованих територіях або біля лінії фронту.

Що вкрадено на півдні?

Інститут оцінює втрати України, починаючи з анексії Криму Росією у 2014 році.

На півострові та в акваторії залишилися родовища вуглеводнів, залізних руд, а також вапняків, потрібних для виробництва соди.

За роки незалежності Україна тільки почала освоювати запаси природного газу в Криму та південних областях. Їхні запаси оцінюють у щонайменше 2-3 трильйони куб. м газу, ще в трильйон тонн оцінюють запаси нафти з конденсатом, розповідає директорка Інституту геологічних наук НАН України, академік Стелла Шехунова.

Ці ресурси могли б забезпечити енергетичну незалежність країни та навіть створити нові статті експорту.

Шехунова припускає, що Україна могла б стати другою у Європі державою-експортером природного газу.

Автор фото, Інститут геологічних наук НАН України

Зеленим кольором позначені родовища вуглеводнів на півдні України

Росія захопила не лише акваторію родовищ та свердловини, але й інфраструктуру: сховища, судна, підводні газогони, бурові установки “Таврида”, “Сиваш” та платформи “Петро Годованець” і “Незалежність”.

Найважче – з вугіллям

“Найбільші втрати, що їх зазнала Україна, це родовища горючих корисних копалин: вуглеводнів та вугілля”, – каже ВВС Україна академік Шехунова.

Майже чверть українських родовищ нафти та газу – на окупованих російською армією територіях, але ситуація з вугіллям ще гірша: Україна не контролює 80% своїх вугільних родовищ.

Крім того, за словами міністра енергетики України Германа Галущенка, серед захопленого – чверть державних вугільних шахт.

Джерело: Інститут геологічних наук НАН України

Залізна руда

Вважається, що саме в Україні найбільші у світі поклади залізної руди, розповідає директорка Інституту геологічних наук.

У 2014 році у Криму захопили родовища Керченського залізорудного басейну, на базі яких працював Керченський залізорудний комбінат.

У 2022 році Росія захопила також родовища Білозерського та Приазовського залізорудних районів у Запорізькій і Донецькій областях. Запаси руди лише Приазовського району оцінюють у три млрд тонн.

Ще у 2014 році Україна втратила майже 100% доломітів для металургії, 100% карбонатної сировини для виробництва карбонату натрію, 90% пиленого каменю, понад 80% родовищ флюсової сировини, понад 95% родовищ вогнетривких глин, а також сировинну базу і комплекс з виробництва брому, оксиду магнію, соди, гафнію тощо.

Автор фото, Інститут геологічних наук НАН Укаїни

Так виглядала карта копалин сходу та півдня України на початку широкомасштабного вторгнення, до звільнення частини українських територій.

Золоті розсипи, сіль і марганець

На окупованих територіях розташовані родовища золота. Вони різні за рівнем освоєння та походження, зокрема це Бобриківське родовище на Луганщині, Сурожське – неподалік Бердянська Запорізької області, а також кілька родовищ у Донецькій області.

Критичною є ситуація з сіллю. Всі звикли, що Україна забезпечена кам’яною сіллю на сотні років. На балансі держави 15 родовищ, третина з яких ліцензовані. Але останні десять років всі потреби забезпечувало одне Артемівське родовище в Соледарі. Ще до окупації видобуток солі у Солерарі зупинили, і це спричинило дефіцит.

Наразі сіль на внутрішній ринок постачає тільки одне Дрогобицьке родовище на Львівщині, розповідає Стелла Шехунова. Унікальне Солотвинське родовище на Закарпатті затоплене через прорив води у 2010 році і втрачене.

Україна традиційно вважалася країною зі значними запасами марганцю, важливого для розвитку металургії. На окупованих територіях зараз опинилося Велико-Токмацьке родовище марганцевих руд у Запорізькій області.

Під постійними обстрілами – Нікополь та Марганець на Дніпропетровщині, де видобувають марганець.

Автор фото, Інститут геологічних наук НАН України

Помаранчевим кольором позначені поклади кам’яної солі, гіпсу, ангідриту та доломіту у Донецькій області

Дорогоцінний літій

Запаси літію в Україні, за даними уряду, становлять близько 500 тис тонн. Його видобуток не налагодили, але плани такі були.

Росія окупувала щонайменше два родовища: Шевченківське Донецької області та родовище комплексних руд Крута Балка в районі Бердянська. Під контролем України лишаються рудопрояви літію на Кіровоградщині.

Для Росії літій – ласий шматок, оскільки на її території його не видобувають. Ще рік тому чиновник мінпромторгу РФ Владислав Демидов називав “гігантською” проблему літію в Росію, оскільки Аргентина та Чилі зупинили експорт, а єдиним постачальником лишалася Болівія.

Росія також імпортує каолін, і до війни Україна була на першому місці серед постачальників. Зараз родовища у Донецькій області захоплені, а “керівники” самопроголошеної “ДНР”, як повідомляють сепаратистські інтернет-ресурси, кажуть про плани відновити видобуток.

Які стратегічні запаси не захоплені

Україна до війни входила у десятку найбільших урановидобувних країн.

На непідконтрольних територіях Миколаївської, Харківської, Донецької і Луганської областей є родовища урану, які ще не розроблялися Україною.

Але найбільші з них все ж розташовані на підконтрольній території, у Кіровоградській області. Якби Росії вдалося окупувати найбільше в Європі родовище урану, вона б значно зміцнила своє становище на ринку ядерного палива, наголошує Стелла Шехунова.

Багато років Україна дешево продавала свою руду в Росію, звідки отримувала ядерне паливо для АЕС. З перших років незалежності були плани побудувати підприємства з переробки руди та виробництва палива, це знизило б залежність від російських виробників ТВЕЛів.

Наслідки. Що у майбутньому?

Міністр енергетики Галущенко заявляв, що видобуток вугілля впав на 40%. У вересні 2022 року уряд повністю заборонив його експорт.

Минулу зиму Україна трималася на внутрішніх запасах вугілля, але чи вдасться це зробити наступної? Дефіцит вугілля виник ще у 2014 році, коли проросійські сили окупували частину Донецької та Луганської областей.

Україна також припинила експорт газу й імпортувала його восени та взимку.

За даними консалтингової компанії GMK Center, на 42% скоротився експорт титанових руд.

Директор спецпроєктів науково-технічного центру “Психея” Геннадій Рябцев вважає, що повномасштабна війна ставить під сумнів перспективи, а подекуди і доцільність видобування корисних копалин. Навіть після звільнення територій.

По-перше, відновити у повному обсязі роботу, наприклад, вугільних шахт, багато з яких і до війни були занедбані, неможливо. По-друге, каже експерт, виникнуть проблеми з обробкою сировини, адже значна частина підприємств металургійного комплексу на Донбасі зруйнована, а близько половини українських теплових станцій, які працювали передусім на вугіллі, зупинені.

По-третє, як каже Рябцев, відновлювати видобуток і розробку копалин заради експорту може бути невигідно через високу конкуренцію у світі.

Матиме сенс видобуток лише тих копалин, які користуються дуже великим попитом у світі або які є стратегічно важливими для України на кілька десятиліть вперед.

“Війна завдала надзвичайно сильного удару по всій національній економіці і, швидше за все, через неможливість відновити її у повному обсязі виникне потреба в розвитку інших галузей промисловості, зокрема, харчової та переробної, ІТ, галузі послуг”, – підсумовує ВВС Україна Рябцев.

Рівень безпеки на шахтах у “ДНР”: похмурі перспективи

На тлі війни на Донбасі питання безпеки на шахтах, які опинились на сепаратистських територіях, судячи з усього, відходить на задній план.

Статистика, яка ілюструє стан безпеки в українській гірничій галузі, вкрай невтішна. За даними Держслужби гірничого нагляду та промбезпеки, у 2014 році на вугільних шахтах України під час виробничого процесу були травмовані понад дві тисячі працівників, з яких 99 загинули. За неповні три місяці 2015 року кількість смертельних жертв шахтарської праці вже сягнула 40.

Стрімко погіршила статистику трагедія на шахті імені Засядька. 4 березня внаслідок вибуху метану тут на загинули 34 гірники – за кількістю жертв ця трагедія є найбільшою за останні сім років.

Інцидент вже намагаються списати на військові дії. Так, Юхим Звягільський, голова орендного підприємства шахти, а де-факто – її власник, народний депутат від Опозиційного блоку, заявив, що до прориву метану у виробку призвели тривалі бойові дії в районі Донецького аеропорту, що розташовано за 2,5 кілометра від шахти. Лідер сепаратистів Олександра Захарченко взагалі називає вибух терористичним актом спланованим київською владою.

Приречені заздалегідь

Обидві версії викликають на обпеченому обличчі 35-річного Олександра ледь помітну сумну посмішку. Вже другий тиждень він перебуває в палаті інтенсивної терапії опікового центру центральної клінічної лікарні Донецька і не приховує, що вибух спричинило порушення правил безпеки. “Система вентиляції у виробці чи то не працювала, чи просто була відключена”, – розповідає він, попросивши не називати його прізвища.

Черговий лікар опікового центру, який представився Андрієм, за свою 30-річну кар’єру не вперше стикається з вибухом метану і стверджує, що жодне розслідування так і не виявило винуватців. “Метан у таких глибоких родовищах є завжди, перемішуючись із вугільним пилом він створює суміш, для вибуху якої навіть іскри не потрібно, достатньо нагріву рейок від колеса вагонетки”, – розповідає він.

Спеціалісти-маркшейдери мають виявляти накопичення метану у виробках і в разі небезпечних показань датчиків не пускати гірників до забою. “Проте керівництво шахт нерідко ризикує життям людей заради виконання плану, а самі шахтарі – заради зарплатні, яка в нинішніх умовах безробіття в “ДНР” стала єдиною можливістю вижити”, – каже один з профспілкових лідерів донецьких гірників Михайло Крилов.

Похмурі перспективи

Війна не тільки змушує шахтарів у “ДНР” частіше ризикувати своїм життям заради заробітку, вона зменшує їхні шанси залишитись неушкодженим. Профспілки констатують: рівень безпеки на донбаських родовищах значно погіршився.

Невизначений статус шахт на сепаратистських територіях фактично залишає їх без інспекційного нагляду, тож питання охорони праці залишаються виключно на совісті керівництва. Директори теж у скрутному становищі – через військові дії на шахти не потрапляє необхідне обладнання. Та навіть ліс для кріплення виробки гірникам доводилось рубати самотужки, розповідає Олександр.

Грошей на охорону праці теж стає дедалі менше. “Дотації з бюджету державні шахти, що лишились в “ДНР” та “ЛНР” не отримують. А заробітку з вугілля, що його реалізують сепаратисти за напівкримінальними схемами, ледь вистачає на заробітну плату шахтарям”, – говорить заступник голови Незалежної профспілки гірників України Павло Лисянський.

Про закриття небезпечних виробок на Донбасі говорять давно, зокрема шахту імені Засядька планують закрити після кожного вибуху, яких тут лише за роки незалежності сталося сім. Цього разу про закриття згадав і Олександр Захарченко. Проте вже за кілька днів сепаратисти заявили про намір “націоналізувати” шахту, вугілля з якої потрібне самопроголошеній “республіці” так само, як і українському власнику.