Коран

Слово Коран з арабської кур’ан означає «читання». Мусульмани називають цю пам’ятку також «фуркан» («розрізнення добра і зла»), «Ель-Кітаб» («Священне Писання»), «Ас-Сухуф» («Благородний сувій»). Мусульмани вважають, що Коран через посередництво Мохаммеда потрапив до людей як «слово й голос» Аллаха.

Хто ж такий Мохаммед? Уважається, що він народився приблизно 571 р. в м. Мецці. Рано втративши батьків, йому довелося самому заробляти на життя. Мандруючи в пошуках кращої долі, він спілкувався з юдеями, християнами та представниками інших вірувань. 595 р. Мохаммед узяв шлюб із Хадіджею, яка мала караванну торгівлю. У зрілому віці він присвятив себе світоглядним шуканням, усамітнившись на горі Хіра неподалік від Мекки. Там йому було видіння про те, що він мусить стати провідником волі єдиного Бога (Аллаха). Невдовзі видіння повторилося, і Мохаммед повірив у свою місію, ставши пророком ісламу. Про одкровення, які він отримував від Аллаха, став розповідати іншим. Невдовзі в Аллаха й у високе покликання Мохаммеда повірили його рідні, друзі й усі, хто з ним спілкувався.

Крім Мекки, ще одним священним містом, пов’язаним із діяльністю Мохаммеда, є Медіна (з арабськ. місто пророка). У давнину там жило багато євреїв і представників інших вірувань, через що виникали численні конфлікти й навіть релігійні війни. Арабське населення Мекки й Медіни повірило в учення Мохаммеда й допомагало пророкові утверджувати іслам серед інших племен.

Мохаммед поклав «чорний камінь» в основу священного храму Кааба в Мецці. А в Медіні відбулася зміна кибли — напрямку, у який мусульмани мали повертати обличчя під час молитви: якщо раніше вони поверталися до Єрусалима, то тепер — це мекканський храм Кааба. У 632 р. Мохаммед помер.

Табріз. Мохаммед закладає «чорний камінь» у Каабу. Мініатюра. Персія. 1315 р.

Мекка й Медіна є духовними центрами ісламу, куди щороку прибувають прочани з усього світу вклонитися пророку та святим місцям.

Учення Мохаммеда міститься в Корані, який до сьогодні вважається священною книгою для всіх тих, хто сповідує іслам. Прихильників ісламу називають мусульманами, мовою їхніх богослужінь є класична арабська.

Коран містить міфологічні сюжети, регламентації релігійних обрядів, моральні приписи й правові настанови, визначає життя та традиції мусульман. Його тексти стосуються різних сфер людської діяльності. У Корані дуже багато сторінок присвячено обов’язкам віруючих. Різні розділи Корану, залежно від нагоди, виголошують під час публічних і приватних молитов, державних і сімейних урочистостей.

Розділи Корану (а їх 114) називаються сурами. Слово сура означає «ряд» (камені, з яких складають стіну). Вона містить від 3 до 286 віршів, які називаються аятами (з арабськ. аят — диво). Сури не мають хронологічної послідовності, вони розміщені у вільному порядку. За місцем виникнення виокремлюють сури мекканські (їх 90, вони створені до 622 р.) і медінські (їх 24, вони створені протягом 622-623 рр.).

У Корані утверджується сила єдиного Бога — Аллаха. Його прославленням починається кожна із сур. У Корані є позитивні й негативні міфологічні персонажі, між ними, як і в Біблії, триває запекла боротьба. Багато текстів присвячено моральному вдосконаленню людини, нормам її поведінки в суспільстві, стосункам із Богом.

Сприйнятий як слово Аллаха, Коран став джерелом формування єдиної літературної мови арабських народів і стимулом її поширення в країнах Азії, Африки й інших континентів.

Перший український переклад Корану здійснив О. Абраньчак-Лисенецький у 1913 р. Переклад окремих сур Корану зробив відомий український сходознавець А. Кримський. Деякі розділи Корану переклав Я. Полотнюк.

• 1. Що вам відомо про життя та діяльність Мохаммеда?
• 2. Розкажіть про побудову Корану. Якою мовою він написаний?
• 3. На формування якої релігії вплинув Коран?

Робота в групах. 1. Визначте подібність Біблії та Корану. 2.Назвіть відмінності між Біблією та Кораном. Висновки оформіть у таблиці в зошиті.

УЗАГАЛЬНЮЄМО

• Веди, Біблія та Коран стали основою для різних релігій (Веди — індуїзму, буддизму, брахманізму, джайнізму, Біблія — християнства, Коран — ісламу).

• Образи й сюжети священних книг стали вічними для світового мистецтва та літератури.

• Веди, Біблія та Коран містять відгомін давніх історичних подій, уявлення давніх людей про світ, норми моралі та поведінки, роздуми про ідеал.

6.3.1. Коран — священна книга мусульман

За життя Мухаммеда ніхто не збирав текстів, люди вчили їх напам’ять, записували на різних предметах. Після його смерті виникла ідея зібрати ці тексти, поки були лю­ди, які знали їх напам’ять. Цю справу доручили Зайду Ібн Сабіту, який служив секретарем у Мухаммеда протягом останніх п’яти років. Він склав збірник сур, упорядкував тексти, написані на пергаменті, кістках, глиняних таблич­ках та ін. Цей збірник відомий під назвою Сухуф (листи), до нас він не дійшов.

Коран — перши письмова пам’ятка арабською мовою, що містить релігійні погляди на світ та природу, догма­тичні положення, правові норми, обряди, ритуали, тра­диції арабів. Мусульмани вважають його словом Аллаха, що зійшло з неба, тобто його текст вкладений в уста Му­хаммеда самим Богом. Текст Корану сформувався переважно після смерті Мухаммеда, в VII ст. Складається він із 114 сур (глав) — 90 “меккських” і 24 “мединських”. Більша його частина — діалогічна полеміка між Богом,

противниками ісламу й тими, хто вагається. Його змісті становлять проповіді Мухаммеда, уславлення Бога, зако­ни, легенди, полеміка з євреями і християнами. У ньому можна виділити чотири змістових пласти:

1) релігійні погляди на світ, догматичне та культове вчення ісламу;

2) правові та моральні норми, обряди, традиції арабсь­ких племен, покладені згодом в основу правової й мораль­ної системи ісламу;

3) давньосемітські, давньоарабські, іудейсько-христи­янські та інші міфи, легенди про пророків та їх діяння;

4) фрагменти фольклору доісламської епохи, відомості історичного, етнографічного, географічного характеру.

У Корані світ та людське життя поділено на земне і по­тойбічне. Земне трактується як тимчасове, як підготовка до майбутнього життя. Вихідним моментом вчення про людину є ідея її гріховності. Легенди в Корані та Біблії про гріхопадіння Адама та Єви здебільшого тотожні. За Кора­ном, люди поділяються на мусульман та невірних. Він містить вказівки щодо основної святині ісламу — Кааба в Мецці та обряду паломництва.

Коран з’явився в епоху, коли правові та моральні нор­ми ще не розрізняли. Це помітно не тільки з його змісту, а й із системи шаріату, сформованої пізніше. Він стверд­жує теократичну форму правління, непокору владі трактує як непокору Аллаху. Карні злочини розглядає як діяння, за які неминучі покарання, і як гріх, за який людина по­трапляє в пекло. Перелюбство, крадіжки, вживання спиртних напоїв, відступництво від ісламу, богохульст­во — злочин проти Аллаха. За прелюбодіяння призначало­ся 100 ударів нагайкою, пізніше — забивання камінням до смерті; за крадіжку — відсікання руки; за відступництво ] від ісламу, богохульство — смертна кара. Є в ньому правила успадкування, заповіту, розподілу майна, укладення до­говорів, організації торгівлі та фінансових відносин; схва­люючи торговий прибуток, Коран забороняє лихварський відсоток. Багато в ньому етико-моральних настанов: допо­магати іншим, бути правдивим; не грішити; пробачати іншим; не вбивати людей; не знущатися над іншими, не лаяти їх; не обмовляти людей і не порушувати своєї клятви. У цивільно-правових та моральних настановах Корану помітне місце відведено питанням сім’ї та шлюбу. У ньо­му наголошується на підлеглому становищі жінки, її еко­номічній залежності від чоловіка, якому дозволено мати одночасно до чотирьох дружин. За непокірність дружини своєму чоловікові їй загрожує побиття, а за невірність та зраду — смерть. Заборонено одружуватися з іновірками. Узаконено затвірництво жінки, вимогу носити паранджу, не показувати своє лице та прикраси чоловікам. Це спо­чатку стосувалося дружин Мухаммеда, а згодом стало ви­могою для всіх мусульманок. Але Коран заборонив давній звичай арабів закопувати живими народжених дівчат, ска­сував звичай, за яким жінка після смерті чоловіка мала вийти заміж за його батька чи брата. Не дозволяв він по­клонятися ідолам, забороняв зображувати людину та жи­вих істот.

Значна частина Корану — сказання про пророків, пройняті погрозами жорстокої розправи з тими, хто не слухатиме провісників Бога. Багато з них — дещо змінені міфи з Біблії, Талмуда. Так, у Корані розповідається про Ноя (Нусі), Авраама (Ібрагіма), Ісаака (Ісхака), Мойсея (Мусі), Аарона (Херуні), Давида (Дауда), Соломона (Сулеймана), Ісуса Христа (Icy) та ін. Уявлення про світобу­дову містять багато фантастичних тверджень про поход­ження і впорядкування Всесвіту. Так, згідно із Кораном, Аллах сказав: “Будь!” — і з’явилися “небеса і земля”. Для створення світу Богові потрібно було шість днів. Першого дня були створені небеса; другого — сонце, місяць, зірки й вітер; третього — тварини, які живуть на землі і в морях, а також ангели на семи небесах і в повітрі. Четвертого дня Аллах створив воду і всім тваринам призначив їжу, цього ж дня за його повелінням потекли ріки. П’ятого дня було створено рай, а шостого — перші люди — Адам і Єва. В суботу справи було завершено, у світі запанували порядок і гармонія.

Коран твердить, що золоті літа людства часів Адама і Єви минули безповоротно. Тому не треба шукати щастя на землі, сумувати з приводу життєвих незгод, радіти добро­му, бо “ніщо із явищ на землі або в ваших душах не ося­гається без того, щоб його не було в Писанні”. Щасливе майбутнє дається людині волею Аллаха в потойбічному житті. Рай уявляється місцем, де немає спеки й палючого сонця, а натомість — вологий клімат і тінисті дерева. Про­те в пеклі — спека, гаспидське полум’я.

Ведучи мову про суспільну нерівність, Коран стверджує, що це є божественною волею. “З вами відбувається тільки те, що наперед визначене для вас Богом».

Основу “морального кодексу” Корану становлять заповіді: “Поважай Аллаха, не забувай про день суду, будь богобоязливим. Зломи гординю, будь лагідним, корись владі й сильним світу цього, бо вони — від Бога”.

Згідно з Кораном, за одні, навіть найлегші, гріхи Аллах карає суворо, а інші, тяжчі вчинки, прощає. Він мстить синові за батька, онукові — за діда. Божественна кара (будь-яка невдача, горе, нещастя) спіткає людину не­сподівано, і ніхто не може знати справжньої причини гніву Аллаха.

На ранньому етапі ісламу Коран був єдиним джерелом віровчення та права. Однак з часом він перестав відповіда­ти новим запитам, оскільки, написаний в родоплемінному суспільстві, він не міг пояснити складних явищ феодаль­ної дійсності. Так з’явилася Суна — переказ висловлювань та вчинків пророка Мухаммеда, друге після Корану джере­ло віровчення в ісламі. Розповіді (хадиси) про справи та висловлювання Мухаммеда збирали близькі йому люди (сахаби, халіфи). Хадиси переважно відображали юри­дичні та моральні норми, обрядово-ритуальні настанови. Кожен хадис має дві частини: перша містить перелік імен людей, які передали його, аж до тієї людини, яка особис­то чула вислів Мухаммеда; друга — суть розповіді.