Скільки років Чернігову: думки істориків

Сумнівів, що Чернігів – давнє й історичне місто, ніхто не має. Однак точної дати його заснування фахівці зазвичай не називають. Хіба що доводиться чути про 1300 років. Між тим, чимало дослідників розповідають, що ця цифра умовна та штучна. Тож скільки років Чернігову насправді? Розпитували про це місцевих істориків.

Історик Олександр Бондар переконаний, що це питання без однозначної відповіді.

«Суть у тому, що вважати містом. Цим питанням можна займатися десятиліттями і не знайти чіткої відповіді. Бо її немає. Процес створення міста розтягнений у часі на багато років.

Чернігів почав виникати як місто десь наприкінці ІХ – на початку Х століття, коли у населеного пункту з’явилося укріплення. У Європі великі міста теж виникають у ІХ, Х, ХІ століттях.

Просто перше поселення на території Чернігова існувало ще у VII столітті, принаймні на те вказують археологічні данні. Але я не можу сказати, що було у Чернігові у VІІІ столітті.

Є писемні данні, є археологічні. І вони не зовсім збігаються. Я більше довіряю археологічним, бо коли з’явилися перші стаціонарні укріплення, тоді можна називати населений пункт якимось протоміським центром», – у коментарі для ЧЕline зазначив історик.

За його словами, стовідсотковим містом Чернігів є із ХІ століття, коли в нього сформувався центр, з’явився Спаський собор та інші важливі споруди.

За даними історика Ярослава Волерта, День міста в Чернігові почали святкувати 1992 року з подачі істориків-археологів В.П. Коваленка та Б.О. Рибакова.

«Обидва, до речі, Почесні громадяни Чернігова, які тоді встановили планку в 1300 років (аби наше місто було не старшим за Київ, матір міст руських, якому «на око» як «старшому» стольному граду накинули 1500 років. По-друге, аж до року визначити вік міста неможливо з погляду археології. Археологи звикли вимірювати хоча б століттями, тисячоліттями, і то приблизно. Поняття «археологічна культура» з хронологічного погляду доволі умовне. Закладного каменю (дошки, капсули часу) при заснуванні міста з точною датою ніхто не залишив (або наразі ніхто з археологів не знайшов).

Точний рік, навіть десятиліття заснування Чернігова як міста, в сенсі торговельного, адміністративно-племінного, ремісничо-торговельного та військово-оборонного центру, визначити неможливо. Багато разів за весь проміжок історії людства поселення на місці Чернігова зникали, зливалися, знищувалися, розросталися та занепадали. Міф про згадку міста «Сернігів» в арабських та греко-візантійських джерелах/картах – підробка XIV—XVI століть. От і перша згадка про Чернігів у літописі під 907-м роком – це єдиний письмовий маркер, і то є сумнівним, зважаючи на те, що літописи писали на замовлення князів. Дехто з сучасних істориків ставить під сумнів і наявність князів Аскольда й Діра, походи князів Олега й Ігоря на Візантію… Тож виходить як у археологів: що глибше в час, то більше білих плям… Чернігів водночас і молодий, і стародавній, а вік – то не так уже й важливо, хіба що з Москвою мірятися датами. Головне: Чернігів – не «губернський хутір», а «українська Равенна», – зазначає фахівець.

Києву не 1540 років. А скільки ж насправді?

Свій день Київ святкує наприкінці травня. У цьому році місту, згідно загальноприйнятої версії, виповнюється 1540 років. Але чи так це насправді? Розповідаємо, як виник цей загальноприйнятий рік, які пристрасті розгортались навколо дискусії щодо віку міста в 1970-х роках і звідки взялись “1500 років”.

Засновники Києва ― історичні постаті чи легендарні персонажі?

Пам’ятник засновникам Києва став одним зі скульптурних символів міста. Композиція сповнена динаміки: брати-засновники сприймаються епічно, сестра Либідь виглядає окриленою. Але чи були Кий, Щек, Хорив і Либідь історичними постатями, а не лише легендарними персонажами? І якщо в 1982 році святкували 1500-річчя міста, то звідки взявся 482 рік як дата заснування Києва?

Про трьох братів, що сіли на трьох горах і заснували місто, ми знаємо з “Повісті минулих літ”. Брати назвали місто Києвом в честь старшого з них, самі ж стали називатися полянами. Цей сюжет прийнято вважати за основу появи Києва. Але, на жаль, монах-літописець, переповідаючи легенду, не вказав дату.

Вірменський хроніст Зеноб Глак приводить схожий сюжет про заснування міста в землі полонян братами Куаром, Мелтеєм і Хореаном. Щоправда, теж не вказує дату. Та й період діяльності самого історика датується неоднозначно: то IV, то VII-VIII століття.

Проте важливим є факт наявності схожих персонажів у двох історичних джерелах. Отже це є свідченням, що подібне мало місце і очевидно відбувалося так давно, що було зафіксоване у формі легенди без вказівки дати. Саме тому дослідники здебільшого досить обережно називають Кия, Щека, Хорива і Либідь напівлегендарними персонажами. Хоча версій щодо цих осіб в наш час існує настільки багато, що деякі з них звучать швидше казково, ніж історично.

Звідки взявся 482 рік?

Приблизно та ж картина з датуванням Києва. Згідно усталеного підходу в країнах Європи, датою заснування міста вважається дата першої документальної згадки про нього. Навіть якщо місто на той момент вже було розвинене та, очевидно, засноване раніше. До версій не вдаються, а спираються на документ. Найдавніша літописна згадка про Київ, що не викликає дискусій та сумнівів, ― це 882 рік, коли Віщий Олег з варягами вбив Аскольда і Діра та посів Київ.

Але в радянський час практикували інший підхід: на основі знайдених артефактів та історичних свідчень намагались визначити орієнтовний час появи міста. Щодо Києва, зупинились на тому, що поселення з ознаками міста на цій території сформувалась не пізніше V-VI століть нашої ери. В результаті, цей період наклали на дату найдавнішої згадки про місто — 882 рік ― і отримали умовний та досі загальноприйнятий 482 рік.

Але до 1980-х років цієї дати не існувало. В ранній радянський час про Київ говорили як про одне з найстаріших міст Союзу. Згодом, в 1960-х, часто озвучували віковий проміжок у 1500-2000 років, але не робили акцент на конкретиці.

Щось подібне відбувалося і в подальшому, доки в другій половині 1970-х років у керівництва УРСР не виникла ідея відсвяткувати ювілей столиці. Коли рішення про святкування схвалили, постало непросте питання щодо віку міста.

З пакетом документів звернулись до ЮНЕСКО. Щодо цифр, то на дрібні ювілейні дати київська делегація не розмінювалась ― перша пропозиція полягала у відзначенні Києву 2500 років. Але в ЮНЕСКО наполягали на підході, згідно якого поява Києва розглядалась разом з появою держави Київська Русь. Проте подальшу пропозицію з боку київської сторони відзначити 2000 років місту й Київській Русі в ЮНЕСКО також відхилили. В якийсь момент учасники процесу з боку Києва вирішили погодитись на запропонований їм варіант 1500, побоюючись, аби ЮНЕСКО не продовжило подальше “омолодження” столиці Русі.

Москва також непросто прийняла рішення щодо 1500-річного ювілею Києва. Виходило, що “старший брат” ледь не вдвічі молодший. Але зрештою рішення не просто затвердили, а й виділили солідні кошти на приготування міста до ювілею. Аби уявити масштаби підготовки до цієї події, можна пригадати, які знакові споруди й пам’ятки в Києві звели чи реконструювали, приурочивши це до ювілею міста: кінотеатр “Київська Русь”, монумент “Батьківщина-Мати”, музейний павільйон “Золоті ворота”, Житній ринок, Центральний Будинок меблів, готель “Салют”, Центральний палац урочистих подій, нова будівля музею Леніна (сучасний центр “Український дім” ― ред.), Арка дружби народів (нині — Арка Свободи українського народу — ред.), обеліск місту-герою Києву (на площі Перемоги), а також вже згаданий пам’ятник засновникам Києва (у Наводницькому парку). Перелік не повний, згадано лише найбільш вагомі об’єкти.

Вічне місто

Скільки років Києву ― питання суперечливе. Своєрідно розв’язав його французький класик Оноре де Бальзак, назвавши Київ вічним містом: “Петербург — молоде місто, Москва — старе, але Київ — вічне місто”. А ще у контексті розмови про Київ Бальзак додав: “Я бачив Північний Рим. “. Тим самим він поставив Київ для східноєвропейських народів на той рівень, на якому був і залишається Рим для народів Західної Європи.

Євген Гребінка, український колега і сучасник Бальзака, ніби влучно доповнює видатного француза:

“Який ти красивий, мій рідний Київ! Славне місто, святе місто! Який ти красивий, мій сивий старцю! Як сонце між планетами, як цар між народом, так Київ між містами. Стоїть на високій горі, оперезаний зеленими садами, увінчаний золотими маківками і хрестами церков, немов святий короною; перед горою широко розбіглися живі хвилі Дніпра-годувальника. І Київ, і Дніпро разом. Боже мій, що за розкіш! Чи чуєте, люди добрі, я говорю вам про Київ, і ви не плачете від радості?”

Якась особлива природна сила береже ці гори над Дніпром і місто на них. Але кожна сторінка в історії міста важлива. Немає незначущих. Є й та, яку ми пишемо сьогодні.

З Днем народження, Києве!