Думав, що можуть показово повісити на Болотній площі: Кротевич про свої думки у полоні

Начальник штабу бригади спецпризначення “Азову” Богдан “Тавр” Кротевич поділився своїми переживаннями під час перебування у російському полоні. Він вважає, що це гідно бути ворогом цілого народу окупантів.

Ставлення до полону “азовця”

Богдан Кротевич завжди був переконаний, що в житті людини найважливішим є кінець – те, як людина йде з життя. Саме тому під час полону він задумувався про власну смерть. Одним з ймовірних варіантів він вважав страту на Червоній площі.

Я коли сидів у полоні десь на 90% думав, що мене повісять десь на Червоній площі, на Болотній. Повісять показово. І для мене це була б достойна смерть… Тебе зробили ворогом російського народу,
– розповів “Тавр”.

Він переконаний, що у випадку такого сценарію можна вважати, що він гідно прожив життя. Однак для нього було важливими останні слова. Кротевич сподівався, що росіяни не змусять його говорити потрібні їм речі чи то зовсім мовчати. “Тавр” думав крикнути “Слава Україні” або негатив про росіян прямо перед стратою.

Також Кротевич розмірковував, що може сидіти в полоні й рік або навіть десять років. Але він думає, що якби це був довгий термін, то його б етапували до Сибірі.

Богдан Кротевич розповів й про свого побратима, який не боїться помирати. Той переконаний, що вже прожив цікавіше життя, ніж тисячі чи навіть сотні тисяч інших людей – йому 34 роки.

Найцікавіше з інтерв’ю Кротевича

• У бригади “Азов” є своя агентурна сітка на окупованих територіях та в Росії. Є росіяни, які нам допомагають – деякі з них перебувають далеко від кордону з Україною.
• Спроби повернення командирів “Азову” з Туреччини постійно зривалися. Навіть під час останньої спроби ніхто до кінця не був впевнений в успіху – повернення могло не відбутися.
• Кротевич переконаний, що потрібно бити туди, де ворог не очікує – по території Росії. Він зазначає, що у напрямку Москви росіяни не мають оборони.

Річниця Болотної. Мітинг опозиції у Москві (НАЖИВО)

Рік тому на Болотній площі під час опозиційної акції сталися зіткнення демонстрантів з поліцією. Протягом минулого року 28 людей стали підслідними у так званій «болотній справі».

Мітинг завершився. На площу більше нікого не пропускають. Рамки металодетекторів працюють лише «на вихід».

Один з опозиційних лідерів Олексій Навальний під час виступу на мітингу на Болотній: «Я розумію, за що я борюсь. Я борюсь за нове майбутнє для своєї родини і своїх дітей. Як і ви, я не здамся». Опозиціонер публічно спробував підрахувати, скільки кримінальних справ на нього вже відкрили, але йому це не вдалось. «Мені начхати! Хай їх буде 124 – я буду говорити все, що я думаю. Якщо я називав правлячу партію «Партия жуликов и воров», то я робитиму це, не зважаючи на всі кримінальні справи. Якщо я скандував «Путин – вор!», то я робити це і зараз», – сказав Навальний.

Шлях із Болотної площі: куди йти українській опозиції?

Напередодні опозиційної акції 18 травня пригадав, які очікування пов’язувалися із мітингами в російській столиці. Коли прийшов на Болотну площу, був просто приголомшений: такої кількості людей під час опозиційного мітингу я не бачив з кінця 90-х. Однак результати тодішніх опозиційних виступів є очевидними: крах Комуністичної партії й Радянського Союзу, вільні вибори, свобода ЗМІ.

Болотна площа до жодних реальних змін не призвела, ба більше – сьогодні ми присутні при фактичній консервації путінського режиму, його спробі реанімувати радянський ідеологічний код й спертися на найбільш реакційні елементи у суспільстві. Й справа не в тому, що влада перелякалася. Вона просто перестала загравати із тими, хто все одно не збирається її підтримувати – із самостійними людьми. А самі ці люди поки що не готові запропонувати власний порядок денний.

На практиці це означає, що протестний рух не перетворився на об’єднання людей, що виступають за реальні зміни у країні. Постійна зміна гасел й вимог, ідеологічна неоднорідність, відсутність реальних можливостей тиску на владу поза вулицею й бажання зберігати ситуацію у правовому полі – все це призвело до того, що тепер учасники мітингів на Болотній виступають не стільки за зміни й чесні вибори, скільки за звільнення своїх заарештованих товаришів. Та й чи варто дивуватися? Російську владу на її полі – полі легітимності – не обіграти. Можна скільки завгодно довго вимагати від держави чесності, але чого можна досягти в ситуації, коли критерії цієї чесності визначають у Кремлі?

Українській опозиції варто було б врахувати цей досвід. Звісно, українська ситуація відрізняється від російської – але ж це поки що. Влада бажає побудувати тут саме Росію. І якщо прихильники опозиції не усвідомлять, що потрібна не стільки зміна влади, скільки системні перетворення, вони програють – навіть якщо виведуть на вулиці весь Київ.

Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Віталій Портников

Співпрацює з Радіо Свобода з 1990 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.