«У 2022 році Росія мстилася за 2014-й»: дві окупації Маріуполя за 10 років

Дві окупації за 10 років. Якими маріупольці пам’ятають події 2014-го і 2022 років? Чому російська армія цілеспрямовано знищувала місто разом з його жителями під час повномасштабного вторгнення? Що про це думають місцеві жителі? Наскільки складно буде звільнити Маріуполь знову, і що для цього потрібно, дізнавався проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».

• 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення Росії на територію України. Одним із міст, де велися найзапекліші бої, з перших днів став Маріуполь. Оборона міста тривала 86 днів, більшість із яких – у повному оточенні російських військ. В ООН Маріуполь назвали «ймовірно, найбільш смертоносним місцем в Україні». За даними цієї організації, під час облоги були пошкоджені або знищені до 90 відсотків житлових будинків міста.
• У Маріуполі велися обстріли з танків та важкої артилерії, використовувалися реактивні системи залпового вогню, реактивні снаряди та завдавалися удари з повітря. Потужність снарядів, якими російські війська обстрілювали Маріуполь, більша за потужність ядерної бомби, яку скинули на Хіросіму, писала міська рада.
• За різними даними, у місті загинули тисячі мирних жителів. Українська влада каже про понад 20 тисяч загиблих. Втім справжня кількість жертв може бути набагато більшою.

2014 рік – перша окупація

Після трьох місяців боїв у травні 2022 року російські війська окупували Маріуполь. Це вже друга окупація, яку місто зазнало за останні 10 років. Вперше російські гібридні сили захопили Маріуполь навесні 2014 року. За даними місцевої влади, 13 квітня бойовики захопили адміністративні будівлі й перекрили кілька вулиць у центрі.

9 травня БТР-и 72-ї бригади зруйнував барикади, які проросійські сили поставили в місті, і увійшла до Маріуполя. Проте озброєні бойовики чинили опір.

13 червня 2014 року українські силовики почали успішну операцію зі звільнення Маріуполя. Бій тривав кілька годин. Під час штурму українські сили ліквідували ключові опорні точки противника, знищили їхню техніку, відновили контроль над усіма захопленими спорудами, зокрема, й будівлею міської ради.

Тож 13 червня 2014 року над Маріуполем знову замайорів синьо-жовтий прапор.

Якими пам’ятають маріупольці події, пов’язані з обома окупаціями міста, що вони думають про майбутнє Маріуполя, і наскільки складно буде звільнити його знову, «Новини Приазовʼя» розпитала свідків цих подій.

Жителька Маріуполя, волонтерка Ганна Котельникова розповіла, що першу окупацію міста спочатку не сприймали серйозно. Проте все змінилося, коли проросійські бойовики почали поводитися агресивно.

«Пропаганда працювала дуже багато років, і люди дуже болісно сприймали тему мови, на якій грали, ту ж тему дружби з Росією. Тому що не будемо забувати, що Донецька область біля Маріуполя, там же ж межує з Росією, кордон, митниця була і є зараз. Тому поступово ця вся агресія розповсюдилася, і такий осередок «ДНРії» був посередині міста», – каже вона.

Волонтерка зізнається, що маріупольцям було страшно через те, що їх покинуть, адже на той час Слов’янськ, Луганськ, Донецьк вже знаходились під контролем проросійських сил. До того ж вже був повністю захопленим Крим.

«Був напад на військову частину. Це практично біля мого будинку, то ж мені було це все чути. Він був відбитий військовою частиною, тоді вони відкрили вогонь, але не на ураження, а просто відлякуючи вогнем у повітря.

Були напади на райвідділки (поліції). Потім був такий шабаш по місту, підпалювалися банки, грабувалися магазини, в місті був трошки хаос. Це все було в центрі міста. Треба розуміти, що околиці міста, інші райони, вони жили своїм життям, деякі люди навіть не знали, що щось таке відбувається у центрі», – поділилась маріуполька.

2022 рік – облога і знищення міста

Після звільнення 2014 року Маріуполь тривалий час був прифронтовим містом, тож до «звуків війни» місцеві жителі звикли, каже Котельникова. Початок повномасштабного вторгнення волонтерка сприйняла спокійно. Втім, коли Маріуполь почали обстрілювати з літаків, по-справжньому стало страшно, згадує жінка.

Людям, які жили на околицях, менше пощастило. В них цього часу взагалі не було, вони одразу попали під обстріли

«Ми чули ці вибухи з 2014 року і я була впевнена, що все буде ок. Тому що, по-перше, знали скільки там військ навколо. Тобто різниця була між 2014 і 2022 роком колосальною. Страшно стало, коли стали бомбити з літаків. Адже ми зрозуміли, що в нас літаків немає. Це бомбардування було абсолютно хаотичне.

Тобто логіки в цьому не були. Якщо в перші дні вони чітко пішли по військових об’єктах, то потім кидали бомби просто тупо на місто і куди вони впадуть наступного разу, це було абсолютно невідомо і непередбачено. Я жила в центрі міста і ми відчували, як це все наближається, наближається, наближається.

У нас був якийсь проміжок часу, а тим людям, які жили на околицях, менше пощастило. В них цього часу взагалі не було, вони одразу попали під обстріли, що дуже страшно», – згадує співрозмовниця.

Вона каже, що в той час, маріупольці лягали спати і не знали чи прокинуться. 15 березня Ганні вдалося виїхати з Маріуполя.

З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.

«Наказ покарати маріупольців»

Коля Око – росіянин, який багато років прожив у Маріуполі. Коли почалася повномасштабна війна він фільмував події, які відбувалися у місті. Потім йому вдалося виїхати з окупації. Чоловік вважає, що Росія у 2022 році знищувала Маріуполь цілеспрямовано. На його думку, це було помстою за те, що більшість маріупольців не підтримали першу окупацію міста.

«Там були заворушки у березні (2014 року), потім на 9 травня, потім референдум (організований проросійськими силами – ред.), дві виборчі дільниці якихось було. Це показували по телебаченню, але насправді там якісь бабусі проходили й п’яні мужики. Гасла там були, з прапорами ходили, кричали: «Росія». Але молоді не було, ніхто не підтримував це із молоді. Потім десь у середині червня вибили цих терористів, місто почало нормально розвиватися», – згадує Око.

Він впевнений, що бомбардування Маріуполя у 2022 році – це був цілеспрямований наказ на знищення його жителів за непокору у 2014 році проросійським силам.

«От чому Маріуполь сильно бомбили у 2022 році? Тому, що це було як через заздрість чи помсту. Тому що Маріуполь добре жив, розвивався, а у Донецьку був занепад. Бо могли просто місто оточити російські війська і тримати в блокаді, не бомбити його. А так повністю зруйнували місто. А чому це робилось? Бо саме карали, був наказ покарати саме маріупольців. Тому там дуже багато мирних жителів загинуло. Це покарання. Тобто, можна було без цього обійтися. Ну, тому що вийшло, так вийшло. Просто це інформація для маріупольців, які зараз там залишаються», – зауважив Коля Око.

«Перевірку пройшли не всі сусіди»

Під час облоги Маріуполя у 2022 році у родини закінчувалися вода і харчі. Для того, щоби знайти продукти, потрібно було вийти з дому до міста. Але через постійні обстріли така можливість була не завжди, пригадує чоловік.

Російські військові обходили будинки й ретельно перевіряли місцевих жителів, розповідає Коля Око. Перевірку пройшли не всі сусіди, каже він.

Військові пішли далі нагору і ми десь хвилин через 15 почули стрілянину, автоматні черги. Наступного дня вже виносили звідти трупи

«Я участі у похованнях не брав, але практично бачив смерті людей, сусідів. А у нас у під’їзді виносили (тіла), дві квартири згоріли. Потім, коли чистка була, коли вже зайшли російські військові, вони підіймалися поверхами й в кожну квартиру заходили.

Вони були із тепловізором. Коли нашу квартиру відвідали, там було 4 особи, вони з автоматами були. Почали перевіряти нашу квартиру, документи стали перевіряти. У мого сина місце народження – Сочі, серед цих військових головний був вірменин, то він зрадів, що типу земляк, бо він теж із Сочі.

Ці військові пішли далі нагору і ми десь хвилин через 15 почули стрілянину, автоматні черги. Наступного дня вже виносили звідти трупи. Просто завертали в килим, у ковдру та виносили», – поділився спогадами чоловік.

«Прапори зривали люди з РФ»

Депутат Маріупольської міської ради Максим Бородін, згадуючи події 2014 року, каже, що тоді до міста приїхали люди, які налаштовували місцевих жителів проти влади і вдавалися до різноманітних провокацій. Цей процес був добре організованим, розповідає депутат.

«Я бачив, як біля міськради записувались ці пропагандистські відео. Я бачив самих таких агресивних провокаторів, які знімали прапори з адміністративних будівель, ці люди були привезені до Маріуполя. Я пам’ятаю дуже чітко у 2014 році, це був березень, коли привезли просто натовп, які взагалі не знали місто.

Спілкувалися вони російською, відверто, хоча в Маріуполі так, дійсно, на той момент більше спілкувалося російською, але інший був говір і взагалі не орієнтувалися по місту. Саме ці люди були кістяком тих, хто робив провокації. Тому що саме у маріупольців не було такої агресії до місцевих органів влади, не було якихось намагань захопити будівлю, зірвати прапор або щось таке», – зауважив Бородін.

«Хочуть деокупації і повернення додому»

Події 2022 го року розгорталися зовсім інакше, ніхто не міг уявити, що місто просто зруйнують, каже маріуполець.

Знищені житлові будинки в Маріуполі під час масштабного вторгнення Росії до України. Маріуполь, Україна, 30 березня 2022 року

«Це мало дуже жахливі наслідки. Тому що бомбосховищ взагалі не було, а ті підвали, які навіть були, частина з них була зачинена.

В частині підвалів людей просто засипали зверху під фундаментами, вони там просто помирали жахливою смертю. Тому, ну дуже складно сказати, чи можна було б щось зробити інакше. Просто той рівень вогню, агресії, яку Росія зробила відносно Маріуполя, думаю, що навіть, якщо місто було б повністю підготовленим, все одно були б шалені жертви», – зазначив депутат.

Багато маріупольців хотіли б повернутися до рідного міста, але лише після деокупації, додав Бородін.

«Попри всі небезпеки у більшості маріупольців є бажання повернутися до себе додому. Потрапити на могили рідних. Я на могилу батька, наприклад, не можу потрапити. Більшість людей все одно хочуть повернутися. Питання лише в деокупації міста», – сказав маріуполець.

Як деокупувати Маріуполь?

Наскільки складно буде звільнити Маріуполь знову «Новини Приазовʼя» запитали в експерта Національного інституту стратегічних досліджень Олексія Їжака. Він зазначив, що російські військові налагодили логістику у тому регіоні. Для того, щоб деокупувати Маріуполь, його потрібно буде ізолювати.

«Так само як росіяни зробили у 2022 році, коли вони несподівано з півдня дійшли і ізолювали це місто від лінії постачання, від військ, від логістики. І з моря також Маріуполь був незахищений. Все це треба буде повторити, тільки нам.

Треба буде ізолювати Маріуполь від російської логістики з півдня, півночі, з моря. Я сподіваюся, там все ж таки немає настільки мотивованих людей, як в «Азові» і українська морська піхота. Тому, я думаю, якщо вдасться логістично ізолювати місто. Тоді російський гарнізон Маріуполя просто здасться у полон. Але провести саму операція з ізоляції на полі бою буде складно», – підкреслив він.

Звільнення Маріуполя стане можливим після деокупації Азовського узбережжя, каже експерт. Набагато складніше буде звільнити решту Донецької області.

«Там більш щільні російські сили. Але це залежить вже від інтенсивності боїв, а з моря ізоляція – це вже коли у нас буде авіація і зброя дальньої дії. З півдня, я думаю, це буде найбільше легка операція – переривання російської логістики від Криму», – зауважив Їжак.

Він упевнений, що з часом Маріуполь вдасться звільнити і відбудувати.

«Це питання національного болю. Взагалі, після того, як місто було в облозі, воно заслуговує на краще майбутнє. Я впевнений, що воно буде відбудоване.

Воно буде ще краще, ніж було, можливо, без тієї промисловості, яка там була. Буде інша промисловість, інша економіка, але можливо, це буде і на краще. Маріуполь заслуговує на кращу долю і він її отримає», – наголосив експерт.

• Маріуполь був захоплений російськими військами у травні 2022 року після майже трьох місяців запеклих боїв. За цей час у місті було зруйновано значну частину будинків та інших об’єктів. Точна кількість загиблих невідома – оцінки варіюються від кількох тисяч до кількох десятків тисяч.
• У Маріуполі щонайменше 8 тисяч людей загинули через війну з березня 2022 року по лютий 2023-го. Такі дані у лютому 2024 року оприлюднила міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch.
• Україна й міжнародні правозахисні організації звинувачують Росію у численних скоєних у Маріуполі воєнних злочинах. Серед них – обстріл пологового будинку й удар по Драматичному театру, де ховалися люди. Міноборони.
• Росії називає ці звинувачення «фейками».

«РФ знищує сліди своїх злочинів»: правозахисники з’ясовують, скільки насправді загиблих у Маріуполі

Перші дні масштабної війни: Олександр Павлюк про ракетний удар по аеродрому Росії, оборону на Донбасі та втрату Маріуполя

«Будинки складались, люди помирали під завалами»: спогади багатодітного росіянина про «страту» Маріуполя

Масштабна війна Росії проти України

24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.

Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.

Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.

На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п’яти.

Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.

11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.

Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.

Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.

Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.

З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.

6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.

ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.

Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.

«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.

Олена Бадюк

Із червня 2019 року була редактором вечірнього шоу на Радіо Крим.Реалії (проєкт Радіо Свобода). Із осені 2021 року працюю в команді проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».

Як Україна збиває російську авіацію?

Повномасштабна війна Росії проти України продовжується вже третій місяць. Російська армія спочатку мала відчутну перевагу в авіації. Однак РФ досі не контролює небо над Україною. У чому причина? Які реальні втрати російської авіації та які унікальні військові операції провели українські повітряні сили?

ПЗРК Stinger. Донецька область

Донецька область. На позиції однієї із бригад Збройних сил України бійці демонструють техніку, яка вже довела свою ефективність проти російської авіації, хоч і з’явилася у ЗСУ зовсім недавно – ПЗРК Stinger. Тільки США з початку відкритого вторгнення РФ передали Україні майже півтори тисячі таких комплексів

«Користь – 100%, бо в нас на озброєнні такого обладнання не було. Аналоги російські – так, але не в такій кількості, яка необхідна була для того, щоб тримати тут у Донецькій і Луганській області», – каже оператор ПЗРК із позивним «Равен».

Бойові розрахунки ПЗРК вже відзначили сильні сторони американської техніки порівняно з радянськими аналогами, які були раніше на озброєнні ЗСУ.

«Набагато зручніше працювати, ніж з «Іглою». В користуванні набагато простіше. Все підтверджено датчиками: світловими, вібраційними. Все дуже зручно: антиблікове скло, приціл, воно все закрите, тобто, сонце тобі не так заважає, як на «Іглі», – продовжує «Равен».

Українські військові вже не раз звітували про успішне застосування Stinger. Найчастіше під удар ПЗРК потрапляють російські гелікоптери та безпілотники. Максимальна висота, на якій американські комплекси здатні вразити ціль – три з половиною кілометри.

«Я думаю, що вони відчувають присутність цього обладнання, бо маршрути льоту вибираються таким чином, що коли йдуть на низьких висотах, то йдуть по місцевості, де неможливо зробити пуск. Наприклад, над лісом, де немає чистого простору. З початку війни, коли ми сюди потрапили, в небі, окрім літаків ворога, нічого не було. І протидія літакам ворога, оце саме об’єктивна, бо можна прорахувати маршрути, виставити людей на точки і вести роботу», – пояснює оператор ПЗРК.

«Сучасні засоби прицілювання дозволяють застосувати винищувальну, бомбардувальну авіацію і за декілька десятків кілометрів від цілі. Але ж для точного, підготовленого в оборонному варіанті застосування збройних сил на тих рубежах, де перебувать наші військові, все ж потрібне максимальне зниження бомбардувальників безпосередньо для застосування. Враховуючи те, що на озброєнні є сучасні засоби, ПЗРК, як ви називаєте, в тому числі і Stinger, й інші ПЗРК, які надали нам партнери, без сумніву нам вдалося змусити противника, по-перше, піднятися до більш високих висот і віддалитися від точок застосування», – пояснює Артур Артеменко, ексначальник штабу повітряних сил України.

Втрати російської авіації в Україні

За даними українського Генштабу, ЗСУ за два місяці боїв знищили близько двохсот російських літаків та майже півтори сотні вертольотів. У проєкту Oryx, який підраховує втрати сторін у війні за фото та відео, інші цифри. Аналітики підтверджують, що Росія в Україні втратила 66 літаків та вертольотів. Останні – це Ка-52, Мі-8, 24 та 35. Серед підбитих літаків – штурмовики Су-25, винищувачі Су-30 та Су-35, винищувачі-бомбардувальники Су-34.

«Збита або уражена ціль вважається тоді, або збита, або уражена – немає різниці, коли в неї влучила ракета і вона перестала виконувати свої завдання. Навіть якщо літак противника був уражений ракетою нашою будь-якого класу і сів на свій аеродром, тобто виведено з ладу двигун чи якісь системи, ціль вважається збитою по всіх міжнародних канонах», – пояснює Юрій Ігнат, спікер повітряних сил ЗСУ.

«Наразі ситуація більш локалізована. Але, тим не менш, все ж таки, вона складна. Оскільки ми маємо обмежені сили та засоби саме авіації і наземного ППО. Звісно, всі максимально викладаються і ви бачите цей результат щодня. Технічно ми, на жаль, не в змозі прямо от перемогти їх у повітряному бою повноцінно. Ми лише можемо їх стримувати в повітрі. Ми боремося, ми перехоплюємо їхні літаки, ми супроводжуємо наші ударні літаки, які щодня наносять величезних втрат їхнім наземним військам, які знищують їхню інфраструктуру, знищують їхні наземні підрозділи на передньому краю», – каже льотчик повітряних сил ЗСУ з позивним «Джус».

Тактика авіації Росії

Джус – льотчик-винищувач, і вже на третьому місяці війни він продовжує здійснюти вильоти – прикриває штурмовики та бомбардувальники. Його цілі – літаки супротивника, але технічно протистояти їм на застарілій радянській техніці дуже складно. Крім того, у небі Росія також перевершує кількість.

«В нас були приклади, коли проти одного чи пари наших літаків піднімалося 6, 12, були навіть випадки по 24 літаки відразу з їхньої сторони. Це не є прямо одна формація, один стрій. Вони, звісно, не як у Другу світову в колону чи шеренгу і полетіли. Але тактично оцією групою величезною вони просто перекривали повністю повітряний простір і не давали змогу нам щось робити», – каже льотчик повітряних сил ЗСУ з позивним «Джус».

Тактика використання російських літаків залежить від регіону. У Маріуполі, де українська ППО зовсім не залишилася, перешкоди в повітрі просто немає – іноді там десятки вильотів російської авіації. Де протиповітряна оборона України розвинена – РФ задіює ракети повітря-земля. На Донбасі зараз багато ПЗРК – там скидають некеровані бомби з малих висот.

«Навіть не маючи можливості завжди їх уражати ми також забезпечуємо стримуючий фактор. Разом з наземним ППО. Навіть старі винищувачі, навіть малочисельні винищувачі вони все одно створюють величезні проблеми для їхньої тактики, для їхніх повітряних операцій. Саме тому навіть наша присутність у повітрі, наша присутність на аеродромах – вона вже стримує, не дає повної свободи дії. А коли виявляється, що ми ще й можемо їх вразити, починаємо збивати їхні літаки – звісно, це ще й дає моральну складову впливу на їхніх пілотів», – продовжує «Джус».

Тактика авіації України

Нездатність російських повітряно-космічних сил перемогти Україну в небі стала несподіванкою для багатьох західних фахівців у галузі авіації. Ще під час битви за Київ стало зрозуміло – РФ не змогла придушити чи знищити українську ППО.

«Головна причина, через яку Україна змогла забезпечити ефективне прикриття ППО над Києвом і робить це на великій частині України досі, полягає в тому, що, хоча Росія вражала нерухомі цілі, такі як радари раннього попередження, зенітно-ракетні батареї великої дальності С-300. Вона виявилася нездатною ефективно полювати за ЗРК середньої та малої дальності – такими як «Бук» та «Оса». Українські сили створювали раптову загрозу, оскільки «Бук» та «Оса» включалися на короткий час лише для поразки літаків, коли вони входили в зону дії радара, швидко вступали у бій, відключалися та переміщалися. Росіянам складно з цим боротися і вони не могли використовувати велику кількість авіації на середніх та великих висотах, їм доводилося літати дуже низько, до речі, українські льотчики роблять те саме. А на такій висоті, до трьох кілометрів, переносні зенітно-ракетні комплекси дуже ефективні», – пояснює Джастін Бронк, старший науковий співробітник Royal United Services Institute (Велика Британія).

У перший день російських ракетних атак Україна вивела з-під удару значну частину своєї авіації та комплексів ППО

У перший день російських ракетних атак Україна вивела з-під удару значну частину своєї авіації та комплексів ППО. За словами Артура Артеменка, до такого розвитку подій повітряні сили ЗСУ готувалися з 2014 року, тому маскування та запасні позиції обладнали заздалегідь.

«Росія застосовує свої повітряні сили як написано в навчальних «пособіях» розпочинаючи там з 60-х років – розвідка, масоване застосування, перші удари по пунктах управління, аеродромах, система зв’язку. Вихід на системи пов’язані з логістичними речами – все по стандарту, тому, розуміючи, що збройні сили Російської Федерації будуть діяти по шаблону, ми і готували свої війська на те, щоб очікувати їх, бути готовими іменно на напрямках, на яких ми і прогнозували. І час показує, що ми не помилилися», – пояснює Артур Артеменко, ексначальник штабу повітряних сил України.

Втрати української авіації

Проєкт «Oryx» візуально підтвердив, що Україна втратила двадцять літаків – як бойових, так і транспортних, а також 5 вертольотів. У російському ж Міноборони стверджують – станом на 5 травня знищили вже півтори сотні українських літаків і більше сотні вертольотів. Це більше, ніж було у строю ЗСУ до війни.

«Те, що вони заявляють – це суттєво переважає не лише те, що в нас було справне, а навіть те, що роками стояло несправне на землі. Останні тижні це навіть просто смішно. У них що не день, то по 2-3 збитих українських винищувачі і бомбардувальники і це вже навіть серйозно не можна сприймати. Наразі повітряні сили понесли певні втрати і серед винищувачів, і серед штурмовиків, армійської авіації. Не буду тут ці цифри озвучувати. В абсолютному значенні це досить відчутні втрати, але у відсотковому це, як я казав, не більше ніж третина боєготового складу, який ми мали на початок війни», – вважає Юрій Збанацький, представник українського мілітарного порталу.

Донецька область. Авдіївка. Російські авіаудари

Під ударами російських сил на Донеччині продовжують гинути мирні жителі. Від Авдіївки до окупованого Донецька трохи більше від десяти кілометрів. Третього травня в автостанцію, звідки в кінці робочого дня забирають працівників Авдіївського коксохімічного заводу, влучив снаряд реактивної артилерії. За останніми даними, семеро людей загинуло і майже два десятки отримали поранення. До звичних для прифронтового міста артилерійських обстрілів, вперше з 2014 року, додалися й авіаудари.

Авдіївка. До звичних для прифронтового міста артилерійських обстрілів, вперше з 2014 року додалися й авіаудари

– Був авіаудар по місту. Ось, упала авіабомба. На цьому місці було двоє людей. Один одразу 200-й, другий через 15 хвилин у лікарні теж помер.
– Від осколків?
– Так, від осколкових поранень. Ось калюжа крові, тут вони всі лежали. Дуже неприємна картина: побило тут машини, он – уламки, шибки, – розповідає Олександр, співробітник комунального підприємства.

Місцева влада впевнена, що російська авіація не прагне влучати по позиціях військових. З повітря цілеспрямовано руйнують міську інфраструктуру.

«Днів, мабуть, 10 поспіль кожного ранку заходить авіація, по два літаки. Інколи по два заходи роблять. Здебільшого вони бомблять з авіаційних некерованих ракет – НУРС С-8. Це радянська ракета. Скидають по 5-6, буває, 8 ракет. Бобмлять не позиції, а саме по місту працюють. З таких об’єктів, куди вони ціляться – лікарня, комунальні служби, торговельні центри, по багатоповерхівках також. У стару частину міста, де приватний сектор, вони не залітають, бо, я так розумію, їм це не цікаво. Їм треба масштаб, руйнування», – розповідає Віталій Барабаш, керівник авдіївської ВЦА.

Проблеми російських повітряних сил

«Ймовірно, російські повітряні сили мають певну перевагу в повітрі на Донбасі. Вони зосередили там більшу частину комплексів ППО, сконцентрували операції під єдиною структурою управління Південного військового округу, є найкраща координація авіації, ППО та сухопутних військ. Але ця місцева перевага у повітрі навряд чи серйозно вплине на результат битви за межами міст. Тому що російська авіація не має контейнерів для наведення, подібних до західних багатоцільових винищувачів. Як правило, російські повітряні сили мають проблеми з пошуком, ідентифікацією, а потім надійним наведенням на окрему українську техніку і бойові позиції. Вони можуть вражати цілі у містах, як «Азовсталь», наприклад, фіксовані цілі, для яких легко отримати координати, але якщо льотчик хоче вразити українську техніку та бойові позиції, йому потрібно знизитись, візуально впізнати їх, а потім візуально скинути в основному некеровану зброю: ракети та бомби. І знову ж таки, він буде дуже вразливий для ПЗРК», – пояснює Джастін Бронк, старший науковий співробітник Royal United Services Institute (Велика Британія).

За його словами, на середніх та великих висотах російські льотчики на Донбасі почуваються комфортніше, ніж це було в районі Києва чи Харкова. Українські ЗРК малої дальності, такі як «Оса», надто вразливі поблизу лінії фронту. Втім, у ЗСУ є й інші, потужніші мобільні комплекси для висот, недосяжних ПЗРК.

«Чим вище літак, тим дальше його можна виявити. Тому тут таке питання: низько – ми збиваємо з ПЗРК, а необхідність підніматися на більш високу висоту, то тут починають працювати в системі більш міцні ракетні комплекси «Бук-М1» і «С-300». Тому вони і змушені піти на відстані виходу із зон вогню цих зенітно-ракетних комплексів і максимально піти з території України. Їхні льотчики, як ви побачили, практично не застосовуються на території України, вони перейшли до так званих безконтактних видів збройної агресії і на сьогоднішній день застосування відбувається з Каспійського і Чорного морів із дальніх бомбардувальників Ту-95 та інших літаків збройних сил Російської Федерації, без заходу в зону ураження Збройних сил України», – пояснює Артур Артеменко, ексначальник штабу повітряних сил України.

Українські військові знаходять і несподівані способи для поразки російських вертольотів. Є одразу два відео, де Ка-52 підбивають у повітрі із протитанкового комплексу «Стугна-П».

Є одразу два відео, де українські військові підбивають Ка-52 у повітрі із протитанкового комплексу «Стугна-П»

«Історія, яка, якщо б не було відео, перетворилась би на легенду. До кожного ПТРК є специфікація, в якій прописано: можливий обстріл повітряних цілей, які зависають в повітрі. Технічно – це можливо. Без питань, якщо банально висить вертоліт – по ньому можна влучити. Інша справа, що за всю історію таких випадків, окрім як в нас, не було, якщо не помиляюсь. Весь той комплекс захисту під назвою «Вітебск», який на ньому встановлений і має 100% відстежувати всі ракети, які летять, попереджувати екіпаж, вмикати ловушки та інше – він не працює», – розповідає Олег Катков, експерт-оглядач видання Defense Express.

Те, як сильно російські льотчики побоюються протиповітряної оборони, показує тактика використання вертольотів. За кілька кілометрів від мети, ще не бачачи її, Ка-52 задирають ніс і випускають некеровані снаряди в небо. Це стрілянина з кабруванням.

«Кабрування – це антонім до слова «пікірування». Метода ця дуже активно застосовується росіянами і вони дуже вважають її і деякі їхні топові авіаційні блогери, що це надзвичайно ефективно, в чому в мене сумніви. Він просто намагається не входити в зону ППО. Але, відповідно, на таких дистанціях розсіювання йде дуже значне і навіть якщо ціль має розмір 100 на 100 метрів, то там, можливо, одна ракета десь поруч впаде. За умов відсутності якихось дієвих високоточних видів озброєння, які дозволяли б вражати цілі, не входячи в зону ППО, доводиться діяти таким от чином. Ми теж так робимо, я бачив відео – наші Мі-8 застосовують реактивні снаряди таким чином», – пояснює Юрій Збанацький, представник українського мілітарного порталу.

Ударні вертольоти. Білгород

Першого квітня по нафтобазі в Білгороді завдали удару два вертольоти. В Україні не підтвердили і не спростували участі в цьому української авіації, але на одному з бортів звідти було видно дві білі лінії на хвості – відмітний знак армійської авіації ЗСУ.

«В принципі це цілком реалізована задача. Росіяни не можуть мати усюди надпотужне ППО. Там дійсно є великі діри в цьому, і вертоліт, який за своєю природою літає дуже низько на висоті метрів 5, запросто міг прорватися – там до Бєлгорода пару десятків кілометрів. Цілком можливо на малих висотах прорватися, вразити ціль тими ж некерованими ракетами, гарматами і повернутися. Тому що ППО там особливо немає, а по-друге, вас ніхто там особливо не очікує. В нас бракує засобів ураження, які б могли застосовуватись на дистанції більше від 120 кілометрів. А, наприклад, авіація, це той самий засіб, який дозволяє вражати цілі на більшу глибину на території противника», – пояснює Юрій Збанацький, представник українського мілітарного порталу.

Bayraktar. Острів Зміїний

Ще один удар по тилу – робота безпілотників Bayraktar над захопленим Росією островом Зміїний. Вони знищили, зокрема, 2 катери «Раптор» поблизу нього, а також склад боєприпасів, зв’язок, ППО і в тому числі комплекс «Тор», який і має боротися з БПЛА такого типу. Невеликий скелястий клаптик суші – важливий для Росії вузол на Півдні.

«Для розуміння – там просто база спецпризначенців. Тому що там базувалися катери «Раптор». А «Раптор» – самі по собі доволі коштовний катер. Він коштує десь 2,6 млн доларів. Нам відомо, що ці катери спочатку крутилися біля гирла Дунаю, а потім повернулися до Зміїного, де їх вже і потопили. Контроль цього простору для них вкрай важливий, бо вони тримають, по суті, будь-які можливості України експортувати будь-які ресурси через Дунайські порти», – розповідає Олег Катков, експерт-оглядач видання Defense Express.

Кадри знищення російської техніки на морі – це наслідки затоплення флагмана Чорноморського флоту Росії крейсера «Москва». Він був ключовим для протиповітряної оборони у цьому районі – на борту була морська версія комплексу «С-300». Без цього прикриття у російській ППО з’явилася дірка, яку доводиться перекривати авіацією.

«Але чергування літаками – це завжди дорого. Це відволікання і тих вже зменшених ресурсів, які в них є на просто стабільне чергування у повітрі. Тобто вони не завдають ударів. Щодо кораблів – на мій погляд, після того, як потопили флагман, активність Чорноморського флоту з точки зору патрулювання, окрім запуску «Калібрів» десь з рейду Севастополя або взагалі Каспійського моря, то більше активності немає», – розповідає Олег Катков, експерт-оглядач видання Defense Express.

«Калібри» та інші ракети – ще одна проблема для української системи ППО. Росія б’є по Україні – за допомогою кораблів, стратегічних бомбардувальників та оперативно-тактичних комплексів. Чи не щодня українські міста та мирні жителі страждають від подібних ударів. За даними Пентагону, РФ уже випустила майже дві тисячі ракет.

«14 ракет було позавчора і 8 ракет було вчора. Із 14 позавчора було збито 5, а із 8 було збито 3. Ми можемо порівнювати ефективність тільки мабуть з Куполом, який є в Ізраїлі. З урахуванням території, яка є ізраїльська, ви розумієте, що насиченість засобами ППО в Ізраїлі колосальна у порівнянні з нами, але ж результат у 30% і не менше, який видають нагора повітряні сили Збройних сил України, на мою думку, це дуже ефективно», – пояснює Артур Артеменко, ексначальник штабу повітряних сил України.

Вугледар. Донецька область

Серед цілей російської авіації на Донбасі після 24 лютого виявилося і місто Вугледар. Через постійні обстріли тіла навіть не можуть вивезти на цвинтар. Людей змушені ховати у дворі місцевої церкви. З початку вторгнення у місті загинули 28 мирних жителів. Окрім артилерії, російські війська б’ють по Вугледару з авіації. Першого травня снаряд потрапив у багатоповерхівку, кілька прольотів завалились, почалась масштабна пожежа. В цей момент в будівлі були мешканці і одна людина загинула.

– Горіло з третього поверху і вище. Неможливо було до нього пробратись.
– До людей?
– Так. А потім, поки повибивали двері, одягли два протигази, ще й заклинило двері. З шостого (поверху – ред.) витягли ходячого, а з п’ятого відкрили, а там вогонь як лупонув. І там рятувати вже було нікого, – розповідає мешканець Вугледару Володимир.

У Вугледарі вже пошкоджено 70% будинків. Але, незважаючи на небезпеку, у місті все ще залишаються майже 2000 мешканців.

– Ви скільки тут вже в підвалі живете?
– З 12 березня сюди спустилися і досі тут. Свічкою запалюємо, акумулятор хоч трохи світить. Чоловік іноді бігає хоч трохи заряджається, хоч би телефони.
– Як діти в таких умовах?
– Ну, хочеться, звичайно, на вулицю, погуляти. Але, стріляють, важко вийти. За них страшно.
– Не планували якось подалі перебратись від фронту?
– Справа в тому, що ми навіть кудись виїдемо. у нас ні грошей, нічого. А з двома дітьми, ви самі розумієте, це памперси, це поїсти й інше. Все одно, що нам туди їхати, без грошей, без нічого, що тут, – розповідає мешканка Вугледару Тетяна.

Для захисту неба Україні потрібно більше літаків. Президент Володимир Зеленський неодноразово відкрито закликав голів різних країн – дати українській армії бойову авіацію. Але досі це прохання залишається без відповіді. Публічно в Пентагоні заявляли лише про постачання запчастин, що дозволило повернути в дію два десятки українських літаків.