Що за воду пив Дамблдор

— Ну, кажи-бо, не крутись. Чого мовчиш, ну? — І батько хотів підказати мені своє ім’я, та, видно, теж посоромивсь. — Не скаже, звиняйте, малий ще. Соромиться.

— Не развитой! — промовив нерозумний учитель.

Ми з батьком пішли геть.

Було се в далекі старі часи, коли ми не мали ще здорового розуму. Тоді ще не знав я, що все проходить, все минає, забувається й губиться в невпинній зміні годин, і всі наші пригоди і вчинки течуть, як вода, між берегами часу.

А не занадто вже я славословлю старих своїх коней і село, і стару свою хату? Чи не помиляюсь я в спогадах і почуттях?

Ні. Я не приверженець ні старого села, ні старих людей, ні старовини в цілому. Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої пив колись воду, і до моєї білої привітної хатини і посилаю їм у далеке минуле своє благословення, я роблю ту лише «помилку», яку роблять і робитимуть, скільки й світ стоятиме, душі народні живі всіх епох і народів, згадуючи про незабутні чари дитинства. Світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнання, всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну. Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та юнацтва, нічого не бачить вона дорогого, небуденного, ніщо не гріє її, не будить радості ані людяного суму. Безбарвна людина ота, яку посаду не посідала б вона, і труд її, не зігрітий теплим промінням часу, безбарвний.

Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє. Чому ж я мушу зневажати все минуле? Невже для того, щоб навчити онуків ненавидіти колись дороге й святе моє сучасне, що стане теж для них колись минулим у велику добу комунізму!

Було в минулому житті моїх батьків багато плачу, темряви й жалю. Неясні надії й марні сподівання знаходили собі могилу в горілці й сварках. А найбільш, чого їм відпустила доля, — роботи, тяжкої праці. Всі прожили свій вік нещасливо, кожен по-своєму — і прадід, і дід, і батько з матір’ю. Так, ніби всі були народжені для любові і мали всі талант до неї.

Таж, певно, не знайшли одне одного чи не доглянули, і гнів, і ненависть, які були огидні їм ціле життя, підкинула їм ворожка-чарівниця, і все життя облудні примари невпинно турбували їх і бентежили марно. І все життя їх було скорботним, як життя древніх.

Вони не знали, як змінити його, і, віддаючи перевагу тому, чого не судила їм доба, не порадувались.

Тільки було це так давно, що майже все вже розтануло в далекім мареві часу, як сон, і потонуло. Одна лише Десна зосталася нетлінною у стомленій уяві. Свята, чиста ріка моїх дитячих незабутніх літ і мрій.

Нема тепер уже таких річок, як ти була колись, Десно, нема. Нема ні таємниць на річках, ні спокою. Ясно скрізь.

Нема ні бога, ані чорта, і жаль мене чомусь бере, що вже нема в річках русалок і водяних-мірошників нема. Зате багато дачників тепер купається в трусах, на зло робочим людям, в гарячий літній час і, очевидно, на досаду, бо чого ж мені й досі так соромно відпочивати там, де працюють люди?

Тоді Десна була глибокою і бистрою рікою. У ній тоді ще не купавсь ніхто, і на пісках її майже ніхто ще не валявся голий. Ще ніколи було усім. Були ми всі тоді трудящі чи малі. Дівчата не купались навіть у свято, соромлячись скидати сорочки.

Чоловікам з давніх-давен не личило купатись за звичаєм. Жінки ж боялися водою змить здоров’я. Купались тільки ми, малі. Була тоді ще дівкою Десна, а я — здивованим маленьким хлопчиком із широко розкритими зеленими очима.

Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя.

Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шлях.

“Вагнерівців” накачують наркотиками: полонений найманець розповів усю правду

Від цієї води у найманців піднімався настрій і додавалося енергії.

Найманець розповів, як “вагнерівців” споюють дивною водою / скріншот

Завербований у вересні 2022 року в одній з колоній РФ найманець ПВК “Вагнер”, що потрапив у полон, розповів, як “вагнерівцям” давали дивну воду, від якої у них піднімався настрій і додавалося енергії.

В інтерв’ю для каналу блогера Раміни Есхакзай, найманець поділився, що вода ця була у пляшках без етикеток і з зірваними пробками.

“Цю воду пив. Я ходив весь час задоволений, але не розумів, від чого. Таблеток не було ніяких, аптечки були порожні. Потім почали привозити воду з білою пробкою в упаковці без етикеток. Ми пили, тому що ніякої більше води не було, – зазначив він. – Випив цієї води, і вже через дві хвилини ходиш задоволений, посмішка до вух. Я не знаю, що там могло бути. Не знаю, що туди додавали”.

За словами “вагнерівця”, воду цю вони пили щодня, її привозили разом з сухпайками:

“Я не розумів, що ми п’ємо. Ходили чутки, що у воду могли щось додавати, тому що вона без етикеток і не упакована – пробка розкрита, не така, як повинна бути”.

Що Пригожин обіцяв зекам – розповідь “вагнерівця”

За словами полоненого найманця, ватажок ПВК “Вагнера” Євген Пригожин під час вербування обіцяв ув’язненим росіянам грошову допомогу і “чистий аркуш” – списання всіх судимостей:

“З моєї колонії погодилися 300-400 осіб, а всього 655. Обіцяли грошові виплати (200 тисяч), “чистий аркуш” – півроку відвойовуєш і йдеш додому з чистим аркушем. Якщо потрапляєш у полон. там своїх же вбивають”.

Олександр Довженко — Зачарована Десна (аналіз, паспорт твору)

Жанр: кіноповість (“автобіографічне кінооповідання”).

Напрям (течія): модернізм, соціалістичний реалізм.

Тема: спогади письменника про своє дитинство, про кровний зв’язок з народом і рідною землею.

Ідея: з’ясування основних факторів формування людської особистості, духовного джерела справжнього таланту, ролі праці в житті людини, оспівування краси природи, рідного краю, людей праці.

Мотиви: “краса дитинства”; “краса праці”; “краса природи — “рід”; —мораль”; “минущість життя”; “бездуховність нових часів”.

Композиція, композиційно-стильові особливості: особливість повісті в тому, що в ній оповідачем є сам автор, який виступає у двох іпостасях: як автор — зрілий митець Олександр Довженко — і як герой твору — маленький Сашко. Сюжету як такого немає. Натомість є певна двоплановість: основна сюжетна лінія — це новели про дитинство Сашка (його враження, захоплення довкіллям); другий план — ліричні відступи зрілого майстра (філософське осмислення художньої творчості, краси людської праці, природи, людини). Отож розповідь має двоплановий характер: перший план — це своєрідне поетичне відтворення світу у свідомості дитини; другий — філософські роздуми зрілої людини-митця про сенс людського буття, роль дитинства у формуванні особистості.Особливістю кіноповісті “Зачарована Десна” можна вважати відсутність чіткого сюжету, однак це не перешкоджає читати твір з неослабною увагою. Для втілення художнього задуму автор звертався до випробуваних часом джерел — фольклору і класичної літератури. Письменник запозичує з фольклору принцип “нанизування мотивів, використання ліричних і публіцистичних відступів, традиційних зачинів і закінчень, обрамлення, поетичної антитези і зіставлення, ретардацій” (ретардація — штучне уповільнення дії з метою звернути увагу читача на дану подію, епізод, думку).

• Зачарована Десна (повний текст) ▲ читається майже за 2 години

• Зачарована Десна (скорочено)
• Зачарована Десна (шкільні твори)
• Як досягається сповідально-поетична стильова тональність кіноповісті О. Довженка “Зачарована Десна”?
• Біографія Олександра Довженка

Композиція кіноповісті “Зачарована Десна” являє собою органічне поєднання ліричних і філософських роздумів літнього Довженка з романтичним, чистим поглядом малого Сашка.

У творі можна виділити окремі новели (“Город”, “Хата”, “Смерть братів”, “Смерть баби”, “Повінь”, “Сінокіс”, “Коні”, “До школи”), ліричні й публіцистичні відступи. Але твір є цілісним: це суцільний потік думок, спогадів, що напливають одні на одні, та зображення умов, у яких формувався світогляд майбутнього митця (побут, оточення). Особливості композиції “Зачарованої Десни” зумовлені ще й жанром твору — кіноповість. Звідси й фрагментарність, швидка зміна “кадрів”, планів, яка не впливає на цілісне сприйняття ліричної, сповненої тонкого гумору авторської сповіді. Сам О. Довженко як кіносценарист уважав, що сценарій (а кіноповість “Зачарована Десна” є одночасно сценарієм до однойменного фільму) треба писати двома руками: в одній тримати маленький тонкий пензлик для виписування дрібних деталей, а в другій — великий пензель створення описів стокілометрових обширів, пристрастей, масових сцен. Для стилю “Зачарованої Десни”, на думку багатьох критиків, характерне поєднання лірико-романтичного оповідального тону, публіцистичного пафосу, побутово-ліричної оповіді, іронічно-сатиричних моментів.

Головні герої та їх образи: людей: прадід Семен — схожий на бога, любив сонне, помер на погребі; прабаба Марусина — любила проклинати; батько Пггкро — гарний, але випивав з горя й погано одягався, дожив до окупації; мити Одарка Єрмолаїв-на — любила, щоб усе “проізростало”, Тарас — батьків батько, возив Сашка на косовицю; дядько Самійло — косар; Тихон Бобир — мисливець; Леонтій Опана-сович — учитель; природи: Десна, луки, огірки, морква, сонце, зірки, пес Пірат і його син Пірат-, предметів і явищ: хата, картина Страшного суду, погріб, пісні, повінь, човен, Великдень, косовиця.

Символічні образи: Десна, рідні Сашка, лев, повінь та ін

Час подій: початок XX ст.

Місце подій: береги Десни (с. Сосниця).

Композиція: складеться з низки епізодів, які є спогадами дорослого Олександра Довженка про своє дитинство, розказаними устами малого Сашка (своєрідний сюжет); епізоди перемежовуються роздумами дорослого Довженка про красу людської праці, природи, долю батьків, минуле й сьогочасне, мораль і свій мистецький талант (своєрідними ліричними відступами). Сюжет: у реальний світ оповідача все частіше починають вторгатися спогади (пролог) — (епізод 1 спогад про город, сад, які насаджувала мати — (епізод 2) спогад про діда Семена, який був дуже схожий на Бога, любив спати на погребні, пахнув землею й трохи млином, прожив під сонцем коло ста літ — мати ненавиділа діда й вважала його чорнокнижником, зрештою спалила його Псалт;гр — епізод З) спогади про прабабу Марусину, яка любила прокльони проклинала все (курей, свиней, собаку Пірата, дітей, сусідів)) й прокляла Сашка, який понаривав моркву — (епізод 4) спогади про страх перед картиною Страшного Сух-бо в сім,ї всі були грішні — (епізод 5) спогад про відновлення святості узяв дідову шапку й пішов шанувати старих людей) — (епізод 6) спогад про люоов до музики, а особливо до звуків клепання коси — (епізод 7) спогад про братів-няньок, які любили співати, за що їх Бог малими забрав до свого ангольського хору — (епізод 8) спогади про батька, який був красивий, одне тільки некрасиве — одяг — безбарвний, убогий — (епізод 9) спогади про народження сестрички та смерть прабаби — (епізод 10) спогади про життя в гармонії з природою й про повінь на Великдень, коли отець Кирило на човні святив паски — через півстоліття щезло з лиця землі, спалене фашистами — (епізод 11) спогад про косовицю дитячу любов до косовиці, про сварки, про зустріч із левом — (епізод 12) спогади про дядька Самійла, який був великий косар, йому навіть дали прізвище Косар — (епізод 13) спогад про дядька Тихона-мисливця — (епізод 14 спогади про собаку Пірата та його сина Пірата — (епізод 15) спогад про коней — (епізод 16) спогад про похід до школи, де про Сашка вчитель сказав: “Не развитой!” — авторські роздуми про минуле, яке було сповнене плачу, темряви й жалю, роботи, тяжкої праці; усе розтануло, як сон — одна лише Десна зосталася нетлінною — звернення до Десни: “Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав. Так багато дала ти мені подарунків на все життя. Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, що й досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах”.

Проблематика:

• сенсу людського буття;
• гармонії людини і природи;
• формування особистості;
• освіти;
• любові до рідної землі;
• поваги до батьків;
• любові до людей.

Примітки та корисна інформація: “Зачарована Десна” — автобіографічний твір, спогади письменника про дитинство, перші кроки пізнання життя, про “перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих. “, про діда Семена і прадіда Тараса, прабабу, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла — неперевершеного косаря. Спогади ці час од часу переростають в авторські роздуми — про “тяжкі кайдани неписьменності й несвободи”, інші лиха та страждання людей праці й разом з тим — багатство їхніх душ, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до “найвищого і тонкого”.

У кіноповісті О. Довженко поетично формулює творче кредо митця: “Митці покликані народом для того, щоб показувати світові насамперед, що життя прекрасне. Бачити зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах”.

“Зачарована Десна” є лебединою піснею автора.