Що таке тоталізатор

Тоталізатором називається один з різновидів ув ‘язнених парі. Слово має декілька значень. Ним може позначатися лічильник, що показує грошові ставки та їх загальну суму. Цим поняттям також може називатися бюро, яке приймає ставки і виплачує виграш, а також сама гра на тоталізаторі.

1. Витоками тоталізатора є приватні парі, що укладаються ще на гладіаторських боях, що проводяться в стародавньому Римі. Потім поняття вкоренилося на стрибках і поширилося на всі спортивні змагання. В даний час, з появою інтернету, не тільки на спортивні.

2. Сучасні правила тоталізатора були винайдені французом Оллером, в Парижі в 1874 році. Суть гри полягає в тому, що задіяна третя сторона, арбітр, який веде прийом ставок від спірних. Після ж здійснення події, залежно від його результату, він розподіляє виграш серед переможців пропорційно ставці, віднімаючи, зрозуміло, свою частку (зазвичай 10%).

3. Арбітр в тоталізаторі повинен користуватися довірою у гравців і мати авторитет, щоб всі учасники були впевнені, що виграш буде розподілений чесно, а його власник не сховається з банком (тобто із загальною сумою ставок) куди-небудь в невідомому напрямку. Також є важливим, щоб арбітр не міг яким-небудь чином вплинути на результат події, в іншому випадку, це буде не парі, а всього лише банальне шахрайство.

4. У різних країнах траплялися прецеденти, коли жокеї на стрибках, наприклад, могли притримати популярних коней, до фінішу ж приходила так звана “темна конячка”, на яку ставили небагато обізнаних людей. Звичайно вони зривали весь банк і ділилися з арбітром і з жокеєм. У зв ‘язку з цим у багатьох країнах гра на тоталізаторі ставала поза законом.

5. Зараз можна грати на тоталізаторі в інтернеті, відвідуючи спеціальні сайти. Для цього лише необхідно перевести веб-мані у віртуальну валюту. Ставки робляться не тільки на події в світі спорту, а на що завгодно: на різні події, на події в політиці, економіці, бізнесі тощо.

6. Тоталізатор по праву вважається небезпечною іграшкою для азартних людей. Було спущено чимало статків на рингах і стрибках, через що навіть відбувалися самогубства. Тому тим, хто схильний до зайвого азарту і не вміє вчасно зупинитися, грати в цю гру не рекомендується.

Тоталітаризм

Тоталітари́зм (італ. totalità — сукупність, від лат. totalitos цілісний — той, що охоплює усе загалом) — політичний режим, спрямований на досягнення цілковитого (тотального) контролю держави над всіма сферами суспільного та приватного життя.

Зміст

Історичні довідка

Термін з’явився в Італії; уперше його використав 1923 журналіст Дж. Амендола, критикуючи політичну систему, запроваджувану вождем фашистської партії Б. Муссоліні. Останній у виступі 1925 в парламенті погрожував супротивникам «тоталітарною волею фашистів».

В англомовній літературі термін «тоталітаризм» прижився після публікації в часописі «Foreign affairs» статті теоретика фашистської партії Дж. Джентіле «Філософія підвалин фашизму» (1928).

В «Італійській енциклопедії» (1932) з’явилася написана ним і підписана Б. Муссоліні стаття «Доктрина фашизму», де стверджувалося: «Ніщо людське або духовне не існує й тим більше не має цінності поза державою. У цьому розумінні фашизм є тоталітарним; фашистська держава як синтез і єдність усіх цінностей розтлумачує і розвиває все народне життя».

До тоталітарних належать репресивні політичні системи, що сформувалися після Першої світової війни спочатку в радянській Росії, потім у фашистській Італії і в нацистській Німеччині. Вони мали зовнішню схожість, тому в демократичних країнах, де носієм суверенної влади було суспільство, а не держави, виникла думка об’єднати їх одним узагальнюючим терміном — «тоталітаризм».

У листопаді 1939 Американське філософське товариство організувало перший науковий симпозіум, присвячений тоталітарним державам.

Варіанти потрактування

Основоположником теорії тоталітаризму була Г. Арендт. На Міжнародному симпозіумі 1952 у США під її впливом прийнято таке визначення тоталітаризму: «закрита і нерухома соціокультурна і політична структура, в якій будь-яка дія — від виховання дітей до виробництва й розподілу товарів — спрямовується і контролюється з єдиного центру».

Політологи К.-Й. Фрідріх (1901–1984; Німеччина — США) і З. Бжезінський визначили характерні риси тоталітарної держави за шістьма ознаками, до яких Х. Арендт та інші додали ще декілька:

1. наявність монопольно функціонуючої партії, що злилася з таємною поліцією і державним апаратом в єдине ціле;
2. присутність єдиної ідеології, що нав’язувалася суспільству засобами державної пропаганди, освіти, літератури та мистецтва;
3. блокування небажаної інформації за допомогою органів цензури і правопорядку, таємної поліції, навчальних закладів, громадських організацій, творчих спілок тощо;
4. проголошення великої мети на перспективу (створення нового суспільства, нового порядку) і використання будь-яких (зокрема репресивних) заходів для її досягнення;
5. державний контроль за життям суспільства, починаючи з його первинних осередків (сім’я та інше);
6. централізоване планування виробництва і розподілу матеріальних благ;
7. підтримування в суспільстві уявлень про зовнішню небезпеку і необхідність протистояти їй шляхом нарощування оборонного потенціалу;
8. створення ілюзії цілковитої згоди громадян із діями вождів.

Радянський режим після смерті Й. Сталіна деякі теоретики тоталітаризму (передусім Х. Арендт) почали називати посттоталітарним. На Заході з’явився термін «детоталітаризація», адекватний терміну «десталінізація», який вживали в СРСР під час реформ М. Хрущова і М. Горбачова.

Від 1970-х серед науковців Заходу розвинулася ревізіоністська течія, що заперечувала теорію тоталітаризму. Я. Кершоу, Х. Моммзен та інші твердили, що нацистський режим був надто дезорганізований, щоб вважатися тоталітарним. Дж. Гетті та інші переконували, що сталінський режим був інституційно нестійким, а терор лише підкреслював його слабкість. Р. Пайпс, Р. Конквест і деякі інші історики залишилися на попередніх позиціях. Натомість в СРСР періоду перебудови теорія тоталітаризму стала популярною.

Під час похорону А. Сахарова в грудні 1989 Г. Попов заявив, що цей учений «набагато раніше від інших усвідомив необхідність розв’язання головного завдання нашого часу — зруйнування тоталітарного соціалізму». Після конституційної реформи 1988, яка de jure ліквідувала диктатуру КПРС і передала суверенну владу радянським органам, які обиралися громадянами на вільних виборах, М. Горбачов, Б. Єльцин та інші керівники партії визнали, що доперебудовна політична система була тоталітарною.

Поширення

Традиційні (з монархом-сувереном), демократичні і тоталітарні (правої модифікації) держави були функціонально відділені від своїх суспільств та мали ще одну спільну рису: в них існувала приватна власність підданих (у монархіях) або громадян (у республіках), на якій від першопочатків трималася людська цивілізація.

Радянський Союз був тоталітарною державою лівої модифікації, де відбулося злиття суспільства та держави і був встановлений політичний режим радянської влади. Приватна власність громадян на засоби виробництва, яка забезпечувала економічну незалежність від держави й відповідно створювала економічну залежність держави від них, була експропрійована державою-комуною методами націоналізації, колективізації і кооперування, тобто зосередилася в державі під симулякрами загальнонародної або колгоспно-кооперативної форм власності. Зважаючи на те, що відносини приватної власності не піддаються ліквідації урядовим декретом, уся вона, за винятком присадибних селянських господарств, зосередилася в державі, точніше — на вершині владної піраміди. Політична диктатура вождів доповнена диктатурою економічною.

У СРСР

Спершись у революції на ради робітничих і солдатських депутатів, В. Ленін створив політичну систему, зовні схожу на демократичну, яка насправді утверджувала недієздатність громадян. Оскільки всі структури своєрідного державосуспільства будували на засадах «демократичного централізму», олігархічна за своєю первинною природою політична система могла вироджуватися на одноосібну владу верховного вождя. Зважаючи на те, що Й. Сталін терором і пропагандою перетворив порівняно відсталу країну на наддержаву, на Заході прижився термін «сталінізм», хоч генсек не вніс нічого принципово нового у створену Леніним державу-комуну. Згодом у радянській і пострадянській історіографії теж закріпилися терміни «сталінізм», «десталінізація».

Тоталітаризм лівої модифікації мав істотну відмінність від правої через те, що держава і суспільство сплеталися в ньому в єдине ціле. Руйнівний вплив вождів, які використовували матеріальні й людські ресурси країни на гонку озброєнь і утвердження впливу на всіх континентах, нерідко перекривався позитивним впливом суспільства на державу. Цей вплив з орієнтацією на загальнолюдські цінності породжував даремні сподівання на виникнення у перспективі «соціалізму з людським обличчям» і навіть сприяв появі теорії конвергенції капіталізму і комуносоціалізму в єдиному соціально-економічному і суспільно-політичному ладі майбутнього.

Для тоталітаризму лівої модифікації, що своїм виникнення завдячував нестримному популізму більшовиків (жовтневий переворот 1917) були характерні подвійні стандарти у побудові державної влади, організації суспільного життя, утвердженні нової моралі. Радянські конституції спочатку зовсім ігнорували присутність у країні політичної партії з диктаторськими повноваженнями, із 1936 формулювали її роль в державі у виразах, позбавлених правового змісту. Тому передача верховної влади від одного вождя до іншого здійснювалася або в боротьбі або за домовленістю членів політбюро (президії) ЦК ВКП(б) — КПРС — найвищого неформального органу партійної диктатури, який володів усіма повноваженнями ЦК і, як правило, діяв від імені ЦК. Лише 1957 і 1964 питання про призначення вождя на посаду першого секретаря ЦК КПРС було розв’язане на пленумах ЦК. Періоди «колективного керівництва» змінювалися одноосібною диктатурою, але створена В. Леніним тоталітарна диктатура не зазнала принципових змін аж до конституційної реформи М. Горбачова. Звідси випливає докорінна помилка Х. Арендт, яка побудувала теорію тооталітаризму на історичних реаліях нацистської Німеччини і сталінського Радянського Союзу. Тоталітаризм лівої модифікації не мав органічного зв’язку з тоталітаризмом правої модифікації і тому може залишатися під своєю первинною назвою — комунізм.

Література

1. Friedrich C., Brzezinski Z. Totalitarian Dictatorship and Autocracy. Cambridge; Massachusetts, 1956.
2. Armstrong J. A. The Politics of Totalitarianism. New York, 1961.
3. Wolfe B. W. Communist Totalitarianism: Keys to the Soviet System. Boston, 1961.
4. Schapiro L. Totalitarianism. London, 1972.
5. Totalitarianism Reconsidered. New York; London, 1981.
6. Арон Р. Демократия и тоталитаризм. Москва, 1993.
7. Пайпс Р. Коммунизм, фашизм и национал-социализм // Пайпс Р. Россия при большевиках. Москва, 1997.
8. Михайленко В. И., Нестерова Т. П. Тоталитаризм в XX веке. Теоретический дискурс. Екатеринбург, 2000.
9. Арендт Х. Джерела тоталітаризму. Київ, 2005.
10. Політична система для України: історичний досвід і виклики сучасності. Київ, 2008.