«Мамо, нас усіх вб’ють». Історії чотирьох дітей, життя яких забрала Росія

З 24 лютого 2022-го по 15 лютого 2023-го російські військові вбили 487 українських дітей – про це повідомило Управління Верховного комісара ООН з прав людини. Втім, на жаль, це число не є остаточним, адже ідентифікація загиблих в різних регіонах України триває, а Росія продовжує обстріл мирних жителів. Ми продовжуємо карбувати історії маленьких українців, які загинули від війни. У цьому тексті розповіді про долі дітей з Харківщини, Київщини та Херсону.

Текст підготований платформою пам’яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для Радіо Свобода. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.

«Маргариточка-квіточка». 8-річна Маргарита Гапоненко із села Безруки

3 червня 2014 року в родині Людмили та В’ячеслава із села Безруки на Харківщині народилася омріяна донечка. Маля назвали Маргаритою. Дитина росла спокійною, за характером та зовнішньо була схожою на батька, який дуже хотів саме донечку.

Клопоту з малям батьки не мали, Маргарита швидко дорослішала. Обожнювала книжки та слухати казки від мами. Як підросла, дуже хотіла піти до школи, бо мріяла сама навчитись читати. Коли нарешті стала першокласницею, зрозуміла, що їй дуже подобається навчатися загалом, ще й виходить це непогано.

Перша вчителька дівчинки Віталіна Артьомова називала школярку «Маргариточка-квіточка».

«Приязна, відверта, яскрава. Завжди біля неї юрмились діти. Маргарита і танцювала, і співала», – говорить Віталіна й згадує також свято Букварика, на якому дівчина дуже яскраво виступала.

З уроків Маргариті подобалась музика. Батьки з першого класу віддали її на танцювальний та співочий гуртки.

«Два рази на тиждень були співи, два рази – танці. Донька і вдома багато співала, любила сучасні пісні», – розповідає мама Людмила.

У вільний час Маргарита гуляла з друзями та створювала картинки із бісеру, що клеїться на основу. Багато робіт було із зображеннями тварин – дівчинка їх дуже любила. Вдома жили папуги, мурчаки та шиншили. Маргарита мріяла, коли виросте, стати ветеринаркою, щоб вилікувати всіх тваринок.

«Вона завжди була така весела та розумна. Любила гратись, як і всі дітки. Їй подобались інтерактивні та цікаві іграшки. Пам’ятаю, «вирощувала» динозавриків», – говорить Наталія Шевченко, двоюрідна сестра мами дівчинки.

Після початку повномасштабної війни Людмила з В’ячеславом та Маргаритою залишались у Безруках.

«Ми були і без газу, і без світла. Але все одно донечка навчалась онлайн. Робили в основному тести чи інші завдання, надсилали їх вчителям», – говорить мама Людмила.

Донька часто питала маму, коли закінчиться війна та навіщо Росія прийшла вбивати українців. Тим паче, що дід дитини був за національністю росіянином.

«Чому вони до нас прийшли?» – казала мамі Маргарита.

Влітку російська армія почала сильно обстрілювати Безруки.

У червні Маргариті виповнилося 8 років. Її хрещена пригадує: «Ми саме поверталися з іншої області на Харківщину. Рита зателефонувала мені сама, якраз коли були в дорозі. Спитала: «Ти що мене не будеш вітати?». А я їй відповіла, що просто не встигла набрати. Ми говорили телефоном, вона була в гарному настрої. Сказала, що чекатиме мене в гості».

Хрещена із Маргаритою так і не побачилися.

21 червня зранку родина на подвір’ї приготували на вогнищі їжу. Потім Людмила на вулиці гріла воду, щоб помити посуд. В гостях була сестра жінки з двома дітьми, вона опівдні розвішувала для сушіння випрану білизну. Маргарита на вулиці читала вголос мамі книжку, поки вона в будинку поралась із тарілками. Приблизно о 12:20 на подвір’я почали падати касетні боєприпаси.

«Все лягало тільки у нас у дворі. На ділянку площею 15 соток прилетіло 14 снарядів. Коли я вибігла до доньки на вулицю, все ще вибухало», – згадує Людмила.

8-річна Маргарита загинула миттєво, їй наскрізь пробило серце. У сестри Людмили було посічене тіло, 10 діб жінка боролась за життя у лікарні, їй вирізали легеню, але травми виявились сильнішими. Без матері залишились двоє дітей.

Маргариту Гапоненко поховали 22 червня в Безруках. Родина була вимушена виїхати в інше село, бо їхній будинок після обстрілів був дуже пошкоджений. Батько дівчинки у свої 36 років повністю посивів. Людмила не може описати словами, як почувається після втрати своєї квіточки.

Щотижня мама і тато Маргарити їздять до Безрук, щоб навідати могилу донечки.

«Це була єдина дитина на весь клас, яка могла так дивитись в очі». 8-річний Кирило П’яхін з Херсону

Новина про вагітність Маріанни стала несподіванкою для подружжя П’яхіних з Херсону. Разом із чоловіком Денисом вони ще не готувались ростити маля, але раптовій звістці дуже зраділи. Пара потроху готувалась до народження дитини: майбутня мама хотіла сина, чоловік Денис – донечку.

Четвертого липня 2014 року в П’яхіних народився малюк Кирило. Хлопчик ріс швидко. До року сказав перше слово – «тато» і зробив перші кроки. Маріанна згадує, що син був схожим на Дениса. «Ніс, ямочки на обличчі – все у батька. А от характер – мій», – говорить Маріанна.

Хлопчик ріс дуже спокійним та слухняним. Намагався у всьому допомагати мамі.

«Ми водили сина на дошкільні розвивальні заняття. Потім Кирило ходив на малювання, йому це дуже подобалося. Дай будь-яку картинку – все перемалює», – згадує Маріанна.

Хлопчик обожнював збирати конструктор, будувати замки та гратись машинками. У майбутньому спочатку хотів стати футболістом, потім – поліцейським.

Кирилові подобалося ходити в школу. Простіше давались мова та читання, дуже швидко запам’ятовував вірші.

«Кірюша завжди був старанним учнем, любив гарно писати і засмучувався, якщо не встигав щось записати, бо кожну літеру виводив. Також любив виконувати завдання біля дошки. Дистанційне навчання не надто йому подобалося. Особливо запам’ятався один випадок. Потрібно було прочитати текст і дати відповіді на питання, а хлопчик захотів прочитати це для вчителя. Попросив маму, щоб вона записала аудіо, як він читає, і вислали його мені», – говорить вчителька Кирила Тетяна Щегельська.

Вчителька згадує Кирила життєрадісним. Дитина могла підійти та обійняти, заглянути в очі.

«У цей момент забувалися всі негаразди. Це була єдина дитина з класу, яка могла так дивитись в очі», – ділиться Тетяна.

Маленький Кирило мав свої симпатії в школі, мама пригадує: «Він говорив мені зранку: «Мамо, пішли в крамницю купимо шоколадку».

Кирило дружив із Антоном – хлопчиком, який жив в одному будинку з П’яхіними.

«У них рік різниці. Кирило був старшим. Дуже життєрадісний, захоплений творчістю хлопчик: і тік-токи знімав, і пісні співав. Відрикритий до всього», – говорить Анастасія, мама Антона.

Напередодні повномасштабного вторгнення родина П’яхіних хворіла на коронавірус. Вони жили неподалік Антонівського мосту в Херсоні й добре чули звуки війни після 24 лютого 2022 року. Спочатку Кирило дуже боявся всього, що відбувалось навколо. Мама водила сина до психолога та давала заспокійливе. Пізніше хлопчик вже сам заспокоював Маріанну, коли вона плакала: «Мамо, все буде гаразд. Не переживай».

Два місяці П’яхіни прожили в тоді окупованому Херсоні, евакуювались наприкінці квітня до Вінниці, де мешкали їхні родичі.

«Виїжджали три дні. Першого дня не випустили, ми ночували у знайомих. Згодом знову не вдалось провартись. Окупанти дозволяли проїхати лише родинам із тими дітьми, які мали цукровий діабет та астму. А колись лікар помилково написав у нашу медичну картку, що в Кирила – астма. На блокпосту подивились на діагноз і пропустили», – розповідає Маріанна П’яхіна.

П’яхіни облаштувались у Вінниці, Маріанна пішла працювати у приватну лікарню. 4 липня родина відсвяткувала день народження Кирила – хлопчику виповнилось 8 років. Дитина замовила батькам безліч подарунків. Кирилу купили все: і великий автомат, і лего, і машинку на управлінні.

14 липня Кирило з дядьком та бабусею поїхали в банк. Родичі робили закордонні паспорти, треба було сплатити квитанцію за документи.

«Я збиралася на роботу й казала, щоб син залишився з татом вдома. Син просив мене: «Мамо, не йди. Залишайся вдома». Я тоді спізнювалася, дізналася, що він поїхав із бабусею і братом, коли у лікарні вже починалася операція», – згадує Маріанна.

У Вінниці тривала повітряна тривога, але дорослі вирішили таки завершити справу з документами.

«Під час операції ми з колегами помітили дивний рух вікон. Медики сказали, що ракета полетіла. Пізніше мені зателефонувала мама і сказала, що не може знайти брата та Кирила. Я вибігла з лікарні», – говорить Маріанна.

Три ракети влучили у дім біля офісної будівлі. У цей момент дядько із Кирилом сиділи у машині, бабуся вийшла до банку. «Брат каже, що розплющив очі, коли його після вибуху тягнув якийсь чоловік. Він спитав, де Кирило. Повернувся до автівки, у якій був хлопчик, та лише побачив, як машина вибухає», – розповідає Маріанна П’яхіна.

Пізніше жінці стало відомо, що син помер одразу – від влучання уламка в голову, а потім вже стався вибух. Тіло хлопчика розшукували кілька днів.

«Говорили, що знайшли в обласній лікарні хлопчика, 8 років, без батьків. Але я приїхала – то ніяк не він…»

Ідентифікувати Кирила змогли лише з допомогою аналізу ДНК. Загалом від тієї російської атаки на Вінницю загинули 27 людей, а травми отримали – 200.

Кирила поховали у Никифорівцях на Вінниччині. Провести хлопчика в останню путь зібрались десятки людей, більшість – незнайомі. Вони просто хотіли підтримати родину після такої важкої втрати. У домовину хлопчика вклали м’яку іграшку – ведмедя Потапа.

Нині Маріанна за кордоном, кілька місяців тому розлучилась із Денисом.

«Щодня говорю з психологом. Бо інакше ніяк. Вже стільки часу минуло, а здається, що Кирило зараз забіжить до кімнати і скаже: «Мамо», – говорить вона.

Друг Кирила з Херсону, Антон, все ще не вірить у його смерть.

«Син думає, що ми повернемось до міста, а там буде Кирило», – говорить мама хлопчика, Анастасія.

«Побажали йому 87 років життя». 15-річний Іван Іванов з Київщини

Пара Іванових з Київщини розписалась у 2003 році, а у 2007-му – у них народився малюк. Ваня був жаданим сином, подружжя в дитину вкладало всю любов.

Хлопчик ріс дуже активним та трохи безтурботним, легковажив небезпекою. Мама Ірина згадує – у 4-річному віці Ваня раптово вибіг на дорогу в Києві. Це сталось на вулиці Вербицького поблизу станції метро Харківська. «Так було дивно, бо за кілька хвилин, поки я вискочила на проїжджу частину та протягувала до себе сина, не проїхало жодної автівки», – говорить Ірина Іванова.

Ваня ріс добрим, допомагав мамі по господарству, а коли у родині народилась молодша донька Даша, охоче проводив час із нею.

«Якось Даша загубилась, він так сильно плакав. Син ріс дуже сімейним, про всіх турбувався», – розповідає Ірина Іванова.

Мама говорить, що у Вані були золоті роки. У дитинстві він майстрував різну зброю із паперу: гвинтівки, автомат, пістолет.

Батьки віддавали хлопця на різні секції – футбол та самбо, але нічого йому не було до душі.

«Він взагалі так не дуже серйозно ставився до навчання та не беріг речі. Всі дитячі машинки поламав. Телефон купили один, другий, третій – ламав. Якось він не думав про майбутнє. Я йому казала: «Ванєчка, слід вчитись, бо ким ти будеш?» – згадує мама.

Та Вані більше подобалися ігри й проводити час із друзями. Товариш хлопця Михайло, згадує, як вперше після знайомства з Івановим пішли гуляти. Хлопцям тоді було по 13 років. У лютому вулиці вкрила крига, тому йти було майже неможливо – Ваня із Мішею сміялись із того, як ковзали по вулицях.

«Ваня мав гарне почуття гумору, був дуже цікавою людиною. Ми завжди мали теми, на які могли поспілкуватись», – говорить Михайло. Ваня допомагав другові поратись по господарству, а той – Вані з уроками.

За місяць до повномасштабного вторгнення – 23 січня 2022 року – відсвяткувати 15-річчя Вані. Ірині не вдалось знайти свічки з цифрами «1» та «5», тому купила «8» та «7». «Побажали йому 87 років життя. Ми всі так сміялись. Але так вийшло, що все його життя – лише 15 років», – говорить Ірина Іванова.

Війна застала Іванових на дачі у селі Блиставиця на Київщині. Батько 25 лютого 2022-го пішов у військо, а Ірина з сином та донькою залишилась у приватному будинку. Блиставиця розташована неподалік Гостомеля, Ворзеля та Бучі. У селі було небезпечно та страшно тієї весни – згадує Ірина Іванова. Ваня відчував себе відповідальним за маму та сестру. Часто виходив на вулицю, вирізав собі спис, який заховав на подвір’ї.

За десять днів повномасштабної війни в Іванових закінчились їжа та вода. 4 березня зранку Ірині подзвонила свекруха, яка вже була за кордоном, і сказала, що 5 березня з Києва їхатиме автобус за кордон. Ірина Іванова вирішила вибиратись з Ванею та Дашею із Блиставиці.

Даша сіла на передньому сидінні, Ваня на задньому, Ірина – за кермом. Сім’я поїхала. Побачили порожній ворожий танк на дорозі, в якийсь момент автівка загрузла у бруді. Вані довелось штовхати її.

«Ваня тоді казав: «Мамо, нас усіх вб’ють». Дивом ми виїхали з тої грязюки», – згадує Ірина.

Жінка міцно тримала кермо та стежила та дорогою. У якийсь момент додався невідомий звук – наче метал на метал.

«Мамо, ти в курсі, що в нас стріляють?» – запитав Ваня.

Салоном літали кулі, у цей час Даша скрутилась під сидінням, а Ваня сидів прямо, не сховався. Він наче відчував себе зобов’язаним захистити своїх рідних. Одна з куль влучила в ділянку серця хлопця. Вийшла там, де рука з’єднується із плечем. Автівка заглохла – Ірина разом із дітьми вискочила із неї.

«Він вийшов та одразу впав. Піднявся і знову впав. Хотів йти і падав. Мене тоді поранило у долоню та сідницю. Я була в щоці, думала, що нас вб’ють просто зараз на дорозі», – говорить Ірина.

Весь цей час батько, Олексій Іванов, який пішов воювати, був за 30 кілометрів від рідних – у Бучі. Він все чув, бо висів на слухавці Ірини. Дружина йому подзвонила, але трубку не поклала.

«Потім сказав мені, що поклав біля себе автомат – і якби з нами щось трапилось, був готовий застрелити себе», – каже Ірина.

Жінка спонукала сина та доньку бігти додому, в бік Блиставиці. «Кажу: «Біжимо швидко». Деякий час не вірила, що Ваня не може йти. Думала, що в нього теж шок. Син сказав, що полежить та прийде. А ми із Дашею вирушили у село. Ваня залишився у полі», – пригадала жінка.

Вже діставшись дому, Ірина чекала, що син стукатиме у двері. Вона шукала в селі тих, хто міг би допомогти їй забрати Івана з дороги, але всі боялись. Під ранок жінка заснула, крізь сон здавалось, що хлопець зайшов до хати. Прокинулась – нікого немає.

Чотири дні тіло Вані Іванова лежало у полі – забирати його було страшно. Як і виходити на подвір’я. Вдалось це зробити лише 8 березня. Поховати теж вийшло не одразу – вулицями села стріляли. Рідні це зробили 17 березня, коли сусід допоміг змайструвати ящик та викопати яму на подвір’ї.

Пізніше Ірина разом із Дашею все ж виїхала із Блиставиці. Як ворог втік з Київщини, батько Вані перепоховав сина на Бучанському кладовищі.

Нині Ірина з Дашею за кордоном, Олексій – воює. Даша важко перенесла втрату брата. Почала копіювати його. Коротко підстриглась, ходить на бокс. Ірині часто на доньку кажуть «ваш син».

«Я згадую Ваню, як частину юності. Дитину, в якій я бачила свою молодість. Пам’ятаю все – з народження до останнього дня його життя», – говорить мама.

«Заводила весь клас». 15-річна Дарина Сидоренко із Дергачів

Мешканці Дергачів на Харківщині Юлія та Михайло з нетерпінням чекали на донечку. Жінка довго не могла завагітніти, тому коли 14 лютого 2007 року в подружжя нарешті з’явилось маля – всі у родині дуже зраділи. Дівчинку назвали Дариною.

Коли немовляті було три місяці, батько Михайло помер. До двох років Юлія виховувала Дарину сама. А потім зійшлася з Андрієм Черновим. Він став дівчинці татком.

Дарина росла спокійною дитиною, обожнювала мультики та книжки.

«Я питала її: «Що купити?». Чула у відповідь: «Книжку». Кажу: «У тебе стільки книжечок». Казала, що хоче все одно. Дарина мала феноменальну пам’ять. Досить їй раз було прочитати і вона вже по сторінках сама знала, де закінчується казка. Сама слово до слова розповідала. Це їй було тільки два роки», – розповідає мама Дарини Юлія Чернова.

У півтора рочку Даринка вже ходила в дитсадок. Обожнювала виступати, співати та танцювати.

Коли Дарині було 6 років, в родині народились близнюки. Дівчина дуже зраділа цій звістці і з турботою підійшла до виховання молодших братів. Коли вони були маленькі, годувала їх та гралась. А коли підросли, супроводжувала на автобусі до школи, додатково займалась із ними англійською.

Мама згадує свою доньку цілеспрямованою дівчиною. Коли Дарина була маленька, Юлія возила її на додаткові заняття англійської. Потім дитина сказала мамі: «Годі, далі я впораюсь сама». Навчалась Дарина добре, закінчувала класи з відзнаками.

«Вона була дуже активною. У класі дружила з усіма. Брала участь у шкільних заходах, гарно декламувала вірші. Я завжди пропонувала їй зніматись у роликах до свят або важливих дат», – говорить класна керівниця дівчинки Людмила Кантемир.

«Я доньці завжди казала, що школа – це її фундамент. Що закладеш, те й отримаєш. І попри те, що донька дуже добре вчилась, вона зовсім не була заучкою. Навпаки – заводила весь клас», – говорить Юлія Чернова.

У вільний час Дарина ходила на танці та їздила виступати на різних конкурсах.

24 лютого 2022 року родина прокинулась від вибухів – Дергачі обстрілювали. Чоловік пішов воювати у тероборону, Юлія разом з Дариною та хлопчиками перебралась жити до сусідів. Там у льосі облаштували укриття: поставили дивани та обігрівачі.

У цей період Дарина ухвалила рішення, ким хоче стати у майбутньому. Раніше дівчинка обирала між міжнародною журналістикою та митницею.

«Донька прийшла до мене з телефоном. «Мам, я вирішила, куди вступатиму». Повертає телефон, а там – Національна академія Державної прикордонної служби імені Богдана Хмельницького. Кажу: «Ти розумієш, що це два роки казарм?». Дарина зустрічалась із хлопчиком-кадетом. І її зовсім не лякало життя в казармах», – розповідає Юлія Чернова.

У березні родина вирішила виїздити з Дергачів. Чоловіка Юлія переконала вирушати з ними. Але евакуюватися сім’я так і не встигла.

Юлія згадує: 13 березня був спокійний день, місто не обстрілювали, тож вона з синами та донькою вирушила від сусідів до свого дому. Там вперше за багато днів вдалось прийняти душ.

«Ми весь час були одягнені, щоб, якщо що, вибігати. Сумка, документи – все було з нами. Я не спала нормально кілька днів, тому після душу притулилась на дивані біля стіни. Мене почало вимикати. Раптом чую – вибухи. Дарина каже: «Мамо, стріляють». Я чую, що це поряд», – згадує Юлія Чернова.

«Бігом під стіну», – крикнула мама своїм трьом дітям. Всі розташувались біля опорної стіни.

«Почули один проліт біля нас, другий зачепив будинок. Я розумію, що тікати небезпечно. І вдома залишатись небезпечно», – пригадує Юлія.

У темряві вона доторкнулась до синів. Вони не були вдягнені. Хлопчики сказали, що їхні речі залишились у кімнаті.

«Мам, зараз», – сказала Дарина і побігла за речама для молодших братів. У цей момент по будинку родини і вдарила ракета.

«Все обвалилося, темно, не було чим дихати. Я починаю кричати, чи всі цілі. Розумію, що нічого не чую, крім дзвону у вухах», – пригадує Юлія Чернова.

Коли всівся пил, жінка зрозуміла, що даху в будинку більше немає. Родину з усіх боків завалило уламками. Чоловік почав вибивати двері, йому вдалось зробити невеликий отвір і він дістався до руки вже загиблої доньки. Андрій сказав: «Більше немає нашої Дарини».

За два дні Дарину Сидоренко поховали у рідних Дергачах. Допомогли із прощанням знайомі – знайшли білу сукню та мереживну хустку, яку використали як фату. Коли рідні зібрались на кладовищі, були сильні обстріли. Мама згадує, що ракети літали над людьми ніби м’ячики – туди-сюди.

«Дарино, це тобі прощальний салют», – пригнічено сказав татко.

Через обстріл у родини Чернових не залишилось нічого – речі побило уламками. До початку квітня сім’я жила в укритті. Потім виїхали до Полтави.

«У зруйнованому будинку ми знайшли телефон Дарини. Він у нас стоїть поряд з її портретом. Смартфон ми постійно заряджаємо, але не розблокуємо, бо це був її особистий», – говорить Юлія Чернова.

Однокласники дівчинки із болем сприйняли звістку про її загибель. Говорять, що вона для них – янгол-охоронець. Класна керівниця додає: ані тижня не проходить, щоб не згадали про Дарину. Часто вчителі переглядають старі шкільні ролики та фото – а там Дарина то співає, то декламує вірші, то танцює…

Яким має бути укриття у закладі освіти

Кожен з учасників освітнього процесу: батьки, учні та студенти, працівники закладів освіти, органи управління освітою вже зараз замислюються і запитують – яким буде освітній процес у новому навчальному році?

Адже війна триває, наші війська захищають кожного з нас, нашу державу та українську ідентичність, на частині територій ведуться бойові дії, і здійснюються бомбардування та обстріли всієї території України.

За час війни, станом на 4 червня , було пошкоджено 1939 закладів освіти, 184 з них повністю знищено. Під час відновлення зруйнованих закладів освіти та будівництва нових ми обов’язково повинні враховувати, що в кожному з цих закладів повинно будуватися сховище і це сховище має не просто бути, а й відповідати визначеним для будівель цивільного захисту вимогам.

Головне під час навчання та роботи – це життя та здоров’я учасників освітнього процесу, тому перша вимога – це їхня безпека.

Наразі розглядають різні варіанти організації освітнього процесу: у дистанційному, очному чи змішаному форматі.

Зрозуміло, що у зонах бойових дій та на прилеглих до них територіях навчання можливе у дистанційному форматі. На іншій території є можливість здійснювати очне та змішане навчання, але за умови наявності укриття у закладі освіти.

За повідомленням заступника міністра освіти і науки України Андрія Вітренка , з 1 вересня, залежно від безпекової ситуації, здійснювати навчальний процес офлайн планується лише в тих закладах освіти, які мають бомбосховища. Для цього МОН проводить аудит шкіл щодо наявності та облаштування бомбосховищ, щоб забезпечити безпеку дітей та педагогічних працівників.

При організації такого навчання необхідно враховувати спроможність укриття – на скільки людей воно розраховане. Необхідно складати розклад так, щоб не перевищувати одночасну присутність учасників освітнього процесу в закладі освіти відповідно до спроможності укриття. Щоб при повітряній тривозі в укритті могли одночасно розміститися всі, хто в цей момент перебуває в закладі освіти.

Але навчання може бути за умови нормального стану укриття. На жаль, війна показала, що в частині закладів освіти або зовсім немає бомбосховищ, або вони не є придатними, а навіть небезпечні для перебування у них людей. Але все одно вони використовуються, попри їхній стан.

І вже зараз необхідно думати про те, як підготувати або вдосконалити укриття в закладах освіти, щоб можна було безпечно здійснювати очне та змішане навчання.

Можливо хтось зауважить, що навіщо розпочинати таке навчання, якщо можна продовжувати його у дистанційному форматі. Але, на мою думку, там, де можна безпечно організувати освітній процес в очному форматі, необхідно це робити. Адже саме очне спілкування з однолітками та педагогами допоможе нашим дітям знову повернутися у нормальне життя, це буде сприяти їхній психологічній реабілітації, а ефективність очного навчання вже доведена науковцями.

Окрім наявності укриття та приведення його до нормального стану, необхідно провести навчальні інструктажі, як поводитися в укритті, та що потрібно з собою мати. Так само обов’язково проводити тренувальні евакуації безпосередньо до укриття. Хоч нормативними документами не передбачено проводити саме такі тренування, але життя і здоров’я наших дітей – то найголовніша цінність, а такі тренування можуть врятувати життя.

Ще до війни, у січні 2022 року ми порушували питання тренування та обізнаності учасників освітнього процесу під час надзвичайних ситуацій, стану укриттів, відсутності зрозумілих, написаних не бюрократичною мовою, правил .

Насправді питання облаштування укриттів у закладі освіти для організації безпечного освітнього процесу дуже непросте, адже є різні типи захисних споруд, маємо дуже складні, нереальні для виконання, вимоги до їх облаштування, які потребують великих фінансових витрат. А бюджети громад, які є засновниками закладів освіти та відповідають за їх матеріально-технічне забезпечення, дуже обмежені. в умовах воєнного стану. І неможливо за такий короткий період зробити те, що не робилося роками. Поки не зрозуміло, чи достатньо для організації освітнього процесу наявності у закладі освіти облаштованого найпростішого укриття (цокольного або підвального приміщення) чи має бути саме сховище або протирадіаційне укриття.

Головне питання – хто має опікуватися укриттям у закладі освіти, приводити його у нормальний стан, виділяти кошти для його облаштування. Згідно з Порядком створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, опікуватися захисними спорудами мають балансоутримувач захисної споруди – власник захисної споруди або юридична особа, яка утримує її на балансі, а це – засновники закладів освіти. .

Якщо заклад комунальної форми власності, то засновником є орган самоврядування, тобто відповідна рада від імені територіальної громади, якщо засновником є заклад обласної форми власності, то відповідно обласна рада, якщо державної форми власності – орган державної влади від імені держави (пункт 7 статті 1 Закону України “Про освіту”).

Джерелом фінансування для облаштування укриттів може бути міжнародна допомога, наприклад, нещодавно Уряд Тайваню виділив 2 млн доларів допомоги Харкову, та по 500 тис. доларів – Запоріжжю, Миколаєву, Сумам та Чернігову. Частину з цих коштів планується витратити на бомбосховища в закладах освіти.

Але, на жаль, із початком війни було дуже багато повідомлень від працівників закладів освіти, що саме вони власними силами та досить часто без відповідного фінансування облаштовували укриття, приймали там людей, чергували, допомагали, надавали допомогу, годували й продовжують це робити.

Тобто освітяни під час війни стали своєрідним форпостом безпеки для тих, хто приходив до них по допомогу. Наприклад, таким форпостом для людей під час бомбардувань та воєнних дій став один із закладів освіти Бучі. У ньому люди жили в бомбосховищі, готували їжу в шкільній їдальні, поки було світло – вмикали телевізор із мультфільмами для дітей.

Висловлюю щиру вдячність всім працівникам закладів освіти за вашу працю!

Також 22 травня у Верховній Раді України був зареєстрований проєкт Закону № 7398 щодо забезпечення вимог цивільного захисту під час планування та забудови територій, який пропонує, зокрема врегулювати джерела фінансування на утримання захисних споруд, питання їхньої оренди

Стаття 32 глави 7 Кодексу цивільного захисту України визначає такі види захисних споруд цивільного захисту:

• сховище – герметична споруда для захисту людей, у якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів;
• протирадіаційне укриття – негерметична споруда для захисту людей, у якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості та дії звичайних засобів ураження;
• споруди подвійного призначення – наземні або підземні споруди чи їх окремі частини, що спроєктовані або пристосовані для використання за основним функціональним призначенням, зокрема для захисту населення, та в яких створені умови для тимчасового перебування людей;
• швидкоспоруджувана захисна споруда цивільного захисту – споруда, що зводиться (виготовляється, монтується) в особливий період нарощування фонду захисних споруд та за короткий час зі спеціальних конструкцій (виробів), вимоги до яких встановлюються будівельними нормами, стандартами та правилами;
• найпростіше укриття – це фортифікаційна споруда, цокольне або підвальне приміщення, інша споруда підземного простору, в якій можливе тимчасове перебування людей з метою зниження комбінованого ураження від небезпечних чинників, а також від дії засобів ураження в особливий період.

Захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню) ( пункт 12, стаття 32, глава 7 ).

Для учасників освітнього процесу найбезпечніше, щоб укриття розташовувалося безпосередньо в закладі освіти, а не на відстані в окремій будівлі. Адже якщо укриття знаходиться поруч зі школою, на нашу думку, є ризики, що не всі діти зможуть встигнути вчасно евакуюватися, адже під час повітряної тривоги кожна секунда переміщення до укриття може коштувати життя.

Також багато залежить від кількості учнів та працівників у закладі освіти, від того, з якої території була запущена ракета, яка ракета була запущена. Діти можуть піддатися паніці, розгубитися та злякатися, що ускладнює евакуацію. Тому чим швидше діти та працівники зможуть діставатися до укриття, тим краще. Як заявляв заступник міністра освіти Андрій Вітренко , з нового навчального року планується відкрити лише ті заклади освіти, які мають бомбосховища.

Питання оснащення, утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту регулюються Вимогами щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту .

Відповідно до цих Вимог, захисні споруди мають утримуватися та експлуатуватися у стані, що дозволяє привести їх у готовність до використання за призначенням протягом 12 годин. Хоча з нашого спільного досвіду початку війни, коли розпочалося бомбардування та воєнні дії, не завжди була і є змога підготувати приміщення після початку воєнних дій.

Водночас у Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку зазначаються інші години приведення захисних споруд до готовності. Так, відповідно до пункту 10 цього Порядку, конкретний строк приведення захисної споруди в готовність до використання за призначенням (крім споруд, що відповідно до законодавства повинні перебувати в постійній готовності) зазначається в паспорті захисної споруди, а саме:

• не більше 12 годин – для захисних споруд, призначених для укриття працівників (персоналу, найбільшої працюючої зміни) суб’єктів господарювання, віднесених до відповідних категорій цивільного захисту;
• не більше 24 годин – для інших захисних споруд, споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів.

Але частина укриттів закладів освіти на початок війни були у такому стані, що недостатньо було ні 12, ні 24 години для приведення їх у готовність.

Проєкт Закону № 7398 пропонує, щоб у разі переведення єдиної державної системи цивільного захисту, її складових у режим підвищеної готовності, надзвичайної ситуації, надзвичайного стану та в особливий період захисні споруди цивільного захисту, споруди подвійного призначення, найпростіші укриття незалежно від форми власності приводилися у готовність до прийому населення у термін, що не перевищує 12 годин, крім захисних споруд цивільного захисту, що перебувають у постійній готовності до використання за призначенням.

Під час експлуатації захисних споруд не допускається виконання заходів, що знижують їх захисні властивості, надійність та безпеку (пункти 1-2 розділу 2 Вимог ) .

Якщо в закладі освіти є належне укриття, й заклад працюватиме очно, на початку навчального року для здобувачів освіти та працівників потрібно провести інструктажі щодо того, як поводитися в укритті, які предмети можна брати з собою в укриття, які – ні тощо. Так само дуже потрібні тренувальні евакуації до укриття, бо життя і здоров’я наших дітей – найголовніша цінність, а такі тренування можуть врятувати життя.

Місце розташування захисної споруди позначається за допомогою таблички (напису) та покажчиків руху до неї (пункт 3 розділу 2 Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту ).

Біля вхідних дверей до захисної споруди вивішується табличка розміром 60 х 50 см із написом “Місце для укриття” із зазначенням номера споруди, її власника або юридичної особи, яка утримує захисну споруду на балансі, тобто здійснює заходи організаційного, матеріально-технічного, інженерного, фінансового та іншого характеру для забезпечення готовності захисних споруд до використання за призначенням. Також на табличці зазначається місце зберігання ключів, особа, відповідальна за утримання та експлуатацію сховища в мирний час, її місцеперебування і номер телефону (пункт 3 розділу 2 Вимог ).

Захисна споруда обов’язково має бути забезпечена первинними засобами пожежогасіння, обладнана системами внутрішнього протипожежного водопостачання, пожежної автоматики та сигналізації, відповідно до вимог Правил пожежної безпеки в Україні , а також державних будівельних норм і національних стандартів, що діють у сфері пожежної безпеки. Місця розташування первинних засобів пожежогасіння, план евакуації із захисної споруди позначаються й освітлюються ( пункт 5 розділу 2 Вимог ).

На жаль, у частині закладів освіти протипожежні системи є застарілими та ненадійними, тому з питанням облаштування протипожежного захисту в укриттях ще складніше.

Звертаємо увагу, що для виготовлення спальних місць та іншого обладнання захисної споруди забороняється використовувати горючі синтетичні матеріали ( пункт 5 розділу 2 Вимог ). Також не допускається використання синтетичних матеріалів та інших матеріалів, що під час нагрівання або експлуатації виділяють небезпечні хімічні речовини, для оздоблення внутрішніх приміщень захисної споруди ( пункти 11-12 розділу 2 Вимог ).

У захисній споруді забороняється зберігати або використовувати легкозаймисті, небезпечні хімічні та радіоактивні речовини.

Входи до захисної споруди мають забезпечувати вільний доступ усередину їх приміщень, можливість користування ними особами з інвалідністю та іншими маломобільними групами населення і мати достатню пропускну спроможність. Хоча з цим дуже складно, бо переважна більшість укриттів закладів освіти побудована дуже давно і не передбачали наявність пандусів чи інших засобів для користування людьми з інвалідністю.

Підходи до зовнішніх дверей, двері та сходові марші мають утримуватися у справному стані, очищуватися від бруду і сміття, а в зимовий час – від снігу і льоду. Захаращення входів не допускається.

Якщо на входах немає пандусів – входи додатково обладнуються дерев’яними або металевими трапами ( пункт 6 розділу 2 ).

Необхідно забезпечувати належний стан оголовків аварійних виходів і повітрозабірних каналів, очищати їх від снігу, сміття і сторонніх предметів, систематично перевіряти справність противибухових пристроїв, надійність їхнього кріплення і періодично змащувати металеві частини інгібованим мастилом ( пункти 3-4 розділу 3 Вимог ).

До замків від дверей і ставень має бути не менше двох комплектів ключів. Один комплект ключів зберігається у відповідальної особи, інший в опечатаному вигляді – у посадової особи або у структурному підрозділі балансоутримувача, що працює в цілодобовому режимі (місцеперебування і телефон цієї посадової особи зазначаються на вхідній табличці) ( пункт 3, глава 1, розділ 3 ).

Захисна споруда має захищатися від підтоплення і затоплення ґрунтовими, поверхневими, технологічними та стічними водами ( пункт 8 розділу 2 Вимог). Павільйони, навіси, відливи та інше обладнання, призначене для захисту входів і аварійних виходів від атмосферних опадів і поверхневих вод, мають утримуватися в належному технічному стані ( пункт 1, глава 1, розділ 3 Вимог ).

Гідроізоляція, дренаж і вимощення по периметру захисної споруди, а також водостічні труби мають утримуватися у справному стані та надійно захищати захисну споруду від негативного впливу атмосферних опадів, поверхневих і ґрунтових вод.

Обов’язкове влаштування лотків для відведення води від водостічних труб.

У разі виявлення замокання будівельних конструкцій, підтоплення або затоплення окремих частин захисної споруди необхідно вживати заходів щодо відновлення гідроізоляційних властивостей захисної споруди ( пункт 6, глава 3, розділ 3 Вимог ).

Захисна споруда має забезпечуватися штучним освітленням. У ній не допускається прокладання тимчасових електричних та інших інженерних мереж, а також незакріплених електричного обладнання і світильників. Електричні світильники мають бути захищеними від механічного пошкодження. Використання світильників із незахищеними лампами розжарювання не допускається. Для освітлення захисних споруд можуть використовуватися світлодіодні та інші енергоощадні лампи. Використання люмінесцентних ламп для систем освітлення захисних споруд не допускається.

Усі розетки, встановлені в захисній споруді, мають обладнуватися трафаретними позначеннями: «Радіо», «Телефон», «220 В» (на стіні або у вигляді табличок) ( пункт 9 розділ 2 Вимог ).

До захисних пристроїв, якими обладнуються сховища, належать захисно-герметичні та герметичні двері, віконниці (ставні), захисні секції, клапани-відтиначі, клапани надмірного тиску тощо. Захисні пристрої призначені для захисту осіб, що переховуються у сховищах, від надмірного тиску повітряної ударної хвилі під час застосування звичайної зброї та засобів масового ураження ( пункт 1, глава 2, розділу 3 )

Сховище має бути герметичним, у ньому необхідно зберігати належний температурно-вологісний режим, який запобігає утворенню в захисній споруді конденсату.

Герметичність сховища досягається забезпеченням цілісності огороджувальних захисних конструкцій (покриттів, перекриттів, стін, перегородок, підлоги, фундаментів), місць з’єднань між ними, гідроізоляції, справності захисних пристроїв отворів входів і виходів, закладних деталей у місцях вводу комунікацій (водопроводу, опалення, каналізації, кабелів та іншого обладнання), противибухових пристроїв систем вентиляції, а також дотриманням у приміщеннях захисної споруди нормального температурно-вологісного режиму ( пункт 2, глава 3, розділ 3 ).

У додатку 8 Вимог зазначається послідовність та зміст робіт, необхідних для перевірки сховища та окремих його елементів на герметичність.

У сховищах, що не використовуються для господарських, культурних та побутових потреб, температура взимку має підтримуватися на рівні не нижче ніж +10 °C.

У захисній споруді температуру повітря вимірюють термометром з ціною поділки 0,2 °C. Прилад закріплюють на дерев’яній дошці так, щоб повітря вільно обтікало датчик термометра. Щоб уникнути помилок під час вимірювання, термометр вішають на стіну або колону на висоті 1,5 м від підлоги на відстані від обладнання, що випромінює тепло, та нагрівальних приладів ( пункт 5, глава 3, розділ 3 ).

Вологість у сховищі підтримується на рівні не вище ніж 70%. Для вимірювання вологості повітря у сховищах використовують прилади для вимірювання рівня вологості повітря (гігрометри, термогігрометри, вимірювачі вологості повітря тощо), у разі їх відсутності дозволяється використовувати для цього психрометри та психрометричні таблиці ( пункт 5, глава 3, розділ 3 ).

Нормальний температурно-вологісний режим сховищ забезпечується регулярною і правильною вентиляцією приміщень сховищ. Найбільш ефективним є забезпечення природної вентиляції (провітрювання) шляхом відкривання дверей. Для короткочасного провітрювання дозволяється використання систем вентиляції у режимі чистої вентиляції.

Під час провітрювання необхідно враховувати стан зовнішнього повітря залежно від пори року і характеру погоди. Не можна провітрювати приміщення під час дощу чи відразу після нього, а також у сиру погоду (якщо вологість зовнішнього повітря становить понад 70 %).

У разі виявлення в приміщеннях вологого повітря вище допустимої норми необхідно терміново з’ясувати причини появи підвищеної вологості та вжити заходів щодо їх усунення ( пункт 5, глава 3, розділ 3 ).

У додатку 5 Вимог можна ознайомитися з таблицею тривалості провітрювання захисної споруди.

Допустимі рівні газового складу повітря забезпечуються утворенням нормативного надмірного тиску (підпору) всередині захисної споруди.

У режимі фільтровентиляції підпір має бути на рівні не нижче 50 Па, у режимі чистої вентиляції підпір не нормується, але приплив повітря має перевищувати витяжку ( пункт 2, глава 8, розділ 3 ).

Вміст у повітрі вуглекислого газу визначають газоаналізаторами ( пункт 3, глава 8, розділ 3 ).

Місця виміру параметрів повітря вибирають з урахуванням особливостей планування захисних споруд. Виміри в приміщеннях площею більш ніж 300 кв. м проводять у центрі та чотирьох точках, максимально віддалених від центру. ( пункт 3, глава 8, розділ 3 ).

В укритті мають бути повітроводи, протипилові фільтри, фільтри-поглиначі. Фільтри-поглиначі захищають від отруйних бойових, хімічних, біологічних речовин, пилу.

Під час експлуатації повітроводів забезпечується герметичність їх з’єднань. У разі нещільного з’єднання повітроводів між собою і з фільтровентиляційним обладнанням відбувається витік повітря. Місця витоку повітря через нещільності у фланцевих, муфтових та інших з’єднаннях дозволяється визначати за відхиленням полум’я свічки під час роботи системи повітропостачання ( пункт 1, глава 4, розділ 3) .

Фільтр-поглинач встановлюються з урахуванням таких вимог:

• нижній фільтр-поглинач установлюють на дві промаслені рейки перерізом не менше ніж 40 х 40 мм;
• розподіл фільтра-поглинача у колонці за аеродинамічним опором залежить від напрямку подачі повітря (зверху або знизу). При цьому важливо, щоб кожен наступний фільтр-поглинач у напрямку руху повітря мав більший аеродинамічний опір, ніж попередній.

Не допускаються до встановлення та експлуатації фільтрів-поглиначів із вм’ятинами та іншими пошкодженнями корпусів, а також фільтри із зафарбованим маркуванням або ушкодженим заводським фарбуванням ( пункт 3, глава 4, розділ 3) .

Терміни придатності фільтра-поглинача визначаються відповідно до технічної документації на них. У разі досягнення фільтром-поглиначем максимальних термінів придатності, установлених виробником, за результатами контрольної перевірки вирішується питання щодо заміни або продовження терміну придатності такого фільтра. За наявності необхідних захисних властивостей термін придатності фільтра-поглинача може бути продовжено до чергової перевірки ( пункт 4, глава 4, розділ 3) .

Контроль за підпором повітря у сховищі здійснюється за допомогою тягонапороміру, з’єднаного з атмосферою водогазопровідною оцинкованою трубою діаметром 15 мм із запірним пристроєм (газовим краном). Виведення труби від тягонапороміру в атмосферу робиться в зону, де відсутній вплив потоків повітря під час роботи системи вентиляції сховища.

У разі відсутності тягонапороміру заводського виготовлення допускається використання найпростішого манометра із двох скляних трубок, з’єднаних гумовою трубкою. Тягонапоромір необхідно встановлювати у вентиляційній камері (пункт 5 глава 4, розділ 3) .

Докладніше про забезпечення вентиляції в укриттях – у главі 4 Вимог .

Під час утримання та експлуатації систем водопостачання, заміни їх обладнання необхідно дотримуватися таких вимог:

• баки (ємності) для питної води, водопровідні труби мають бути виготовлені з матеріалів, дозволених для застосування в зазначених цілях, з підвищеною стійкістю до механічних пошкоджень і забезпечувати нормативну якість води згідно з вимогами Державних санітарних норм та правил «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» ;
• баки (ємності) для питної води мають бути проточні, обладнані покажчиками води, мати люки для можливості їх обстеження та проведення ремонтних робіт;
• проточні баки (ємності) і труби, якими циркулює вода, обладнуються тепло- і пароізоляцією. Не дозволяється застосовувати теплоізоляційні матеріали, що зазнають гниття в умовах підвищеної вологості ( пункт 1, глава 6 розділ 3 ).

Виконання вимог вищезазначеного пункту 1 підтверджується результатами лабораторних досліджень якості питної води, що здійснюються в терміни й порядку, визначені Санітарними нормами та ДСТУ 7525:2014 «Вода питна. Вимоги та методи контролювання якості» пункт 2, глава 6 розділ 3 ).

Вода в ємностях підлягає знезараженню за допомогою спеціальних знезаражувальних речовин (розчинів), дозволених для використання Міністерством охорони здоров’я України. Нормативний запас таких речовин (розчинів) визначається залежно від розмірів ємності.

У разі застосування в зазначених цілях хлорного вапна або порошку ДТС-ГК їх запас визначається із розрахунку на 1 куб. м води 8-10 г хлорного вапна або 4-5 г порошку ДТС-ГК ( пункт 3, глава 6 розділ 3 ).

Після заповнення відсіків сховища населенням, яке укривається, користування санвузлами допускається, тільки якщо працюють водопровідна і каналізаційна мережі, що дозволяє змив унітазів.

Якщо системи каналізації або зовнішнього водопостачання пошкоджено або вони вийшли з ладу, установлюють обмежений режим споживання аварійного запасу води, а також користуються фекальними баками.

У всіх випадках засмічення та утворення підпору в зовнішній каналізаційній мережі необхідно негайно закрити засувки та припинити користування санітарними приладами ( пункт 3, глава 6 розділ 3 ).

Обладнання найпростіших укриттів має забезпечувати можливість безперервного перебування в них населення впродовж не менше 48 годин.

З цією метою найпростіші укриття забезпечуються:

• місцями для сидіння (лежання) – лавками, нарами, стільцями, ліжками тощо;
• ємностями з питною (з розрахунку 2 л на добу на одну особу, яка підлягає укриттю) та технічною водою (за відсутності централізованого водопостачання);
• контейнерами для зберігання продуктів харчування;
• виносними баками, що щільно закриваються, для нечистот (для неканалізованих будівель і споруд);
• резервним штучним освітленням (електричними ліхтарями, свічками, гасовими лампами тощо);
• первинними засобами пожежогасіння (відповідно до встановлених норм для приміщень відповідного функціонального призначення);
• засобами надання медичної допомоги;
• засобами зв’язку та оповіщення (телефоном, радіоприймачем);
• шанцевим інструментом (лопатами штиковими та совковими, ломами, сокирами, пилками-ножівками по дереву, по металу тощо).
• за змоги найпростіші укриття забезпечуються додатковим обладнанням, інструментами та інвентарем відповідно до норм, установлених для захисних споруд ( розділ 5 Вимог ).

Під час оцінки стану готовності перевіряються:

• загальний стан приміщень, входів, оголовків аварійних виходів, гідроізоляції, повітрозабірних і витяжних каналів, обвалування окремо розташованих і підсипки покриття у вбудованих захисних спорудах, покрівлі та бічних поверхонь гірничих виробок, кріплень і захисно-герметичних перемичок (зовнішнім оглядом);
• двері (ворота, ставні), механізми задраювання, захисні пристрої, системи вентиляції, водопостачання, каналізації, електропостачання, зв’язку, автоматики та іншого інженерного обладнання (випробуванням на працездатність);
• температура і відносна вологість повітря всередині захисної споруди;
• наявність і стан засобів пожежогасіння;
• герметичність захисної споруди, експлуатація в режимі захисної споруди протягом 6 годин з перевіркою роботи в режимі чистої вентиляції й фільтровентиляції (у сховищах) ( пункт 8, глава 2, розділ 6 ).

За результатами оцінки стану готовності захисну споруду може бути визнано як готову, обмежено готову або неготову до використання за призначенням. Захисна споруда вважається обмежено готовою або неготовою, якщо вона має хоча б один із недоліків, зазначених в основних недоліках в утриманні захисних споруд, що погіршують стан їх готовності, наведених у додатку 13 до цих Вимог. У разі відсутності таких недоліків захисна споруда вважається готовою до використання за призначенням (пункт 9, глава 2, розділ 6 ).

Маємо дуже складні, невиконувані умови. Адже, відповідно до цих вимог, укриття вважається неготовим, якщо має хоча б один недолік із вищезазначеного списку. Тобто, на нашу думку, за таких умов практично всі захисні споруди будуть розглядатися як обмежено готові або неготові.

У разі переведення єдиної державної системи цивільного захисту, її функціональних та територіальних підсистем, ланок територіальних підсистем до функціонування в режимах підвищеної готовності, надзвичайної ситуації, надзвичайного стану та в особливий період балансоутримувачі фонду захисних споруд, за винятком захисних споруд, що перебувають у постійній готовності до використання за призначенням, здійснюють заходи щодо приведення фонду захисних споруд у готовність до використання за призначенням, його утримання та експлуатації у вищих ступенях готовності (у строк, що не перевищує 12 годин) (пункт 1, глава 1 розділ 7) .

Готовність фонду захисних споруд передбачає:

• належний технічний стан несучих огороджувальних конструкцій, гідроізоляції та захисних пристроїв захисної споруди (споруди подвійного призначення, найпростішого укриття);
• надійну герметичність захисної споруди (для сховищ);
• справність і постійну готовність до роботи спеціального обладнання, інженерних мереж та систем життєзабезпечення захисної споруди, наявність нормативних аварійних запасів води, а також майна, необхідного для життєзабезпечення населення, що підлягає укриттю;
• належний протипожежний та санітарний стан приміщень споруд фонду захисних споруд (пункт 2, глава 1 розділ 7) .

Для підготовки фонду захисних споруд, за винятком захисних споруд, що перебувають у постійній готовності, необхідно виконати першочергові підготовчі заходи (роботи), що передбачаються планами приведення споруд фонду захисних споруд у готовність, зокрема:

1) розкрити всі опечатані приміщення, спеціальне обладнання, інженерні мережі та системи життєзабезпечення захисної споруди, а також вимірювальні прилади;

2) усунути виявлені недоліки та провести технічне обслуговування спеціального обладнання, інженерних мереж і систем життєзабезпечення;

3) відкрити всі входи для прийому населення, що підлягає укриттю;

4) припинити роботу технологічного обладнання (за потреби);

5) закрити (задраїти) технологічні прорізи (вантажні люки, шахти ліфтів, вентиляційні отвори) сховищ. У протирадіаційних укриттях, спорудах подвійного призначення та найпростіших укриттях закласти прорізи в огороджувальних конструкціях, що виступають над поверхнею землі;

6) провітрити й за потреби здійснити дезінфекцію приміщень;

7) винести з приміщень громіздке устаткування, матеріали та вироби, що перешкоджають розміщенню людей, або становлять загрозу для їх життя та здоров’я;

8) розчистити підходи до захисних споруд (споруд подвійного призначення, найпростіших укриттів), установити написи-покажчики та увімкнути світлові сигнали «Вхід»;

9) установити та під’єднати репродуктори (гучномовці) та телефони;

10) установити нари й лавки для розміщення людей, при цьому необхідно зберегти максимальну місткість споруди;

11) здійснити перевірку захисної споруди на герметичність (для сховища);

12) поповнити та довести до визначених нормативів запас лікарських засобів та медичних виробів;

13) забезпечити необхідний запас продуктів харчування;

14) заповнити баки питною водою, занести ємності з питною водою (для протирадіаційних, не обладнаних системою водопостачання, а також споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів);

15) занести виносні баки для нечистот (для неканалізованих протирадіаційних, а також споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів);

16) забезпечити захисну споруду відсутнім інструментом, приладами, матеріалами;

17) здійснити інші заходи, необхідні для приведення захисної споруди в готовність до використання за призначенням (пункт 3 глава 1 розділ 7) .

План приведення захисної споруди (споруди подвійного призначення, найпростішого укриття) у готовність складається завчасно з призначенням відповідальних осіб і затверджується балансоутримувачем (власником захисної споруди або юридичною особою, яка утримує її на балансі). Роботи з підготовки виконує особовий склад формувань з обслуговування захисних споруд (пункт 4 глава 1 розділ 7) .

Захисна споруда комплектується необхідним майном на розрахункову чисельність населення, що підлягає укриттю, відповідно до переліку майна, необхідного для укомплектування захисної споруди, згідно з додатком 20 до цих Вимог.

Перелік лікарських засобів та медичних виробів для укомплектування запасів медичного майна у захисних спорудах наведено в додатку 21 до цих Вимог. У разі відсутності лікарських засобів та медичних виробів, наведених у вищезазначеному переліку, дозволяється замінювати їх аналогами, що пройшли державну реєстрацію або сертифікацію відповідно до законодавства (пункт 6 глава 1 розділ 7) .

Робота системи вентиляції сховища в режимі чистої вентиляції (режим І) забезпечується:

• включенням у роботу агрегатів систем чистої вентиляції;
• відкриттям герметичного клапану та інших герметизувальних пристроїв, установлених на повітроводах систем чистої вентиляції;
• закриттям герметичних клапанів, установлених до і після фільтрів-поглиначів та фільтрів очищення повітря від окису вуглецю, а також герметичного клапана на з’єднувальному повітроводі між повітрозаборами чистої вентиляції та фільтровентиляції;
• відключенням регенеративної установки (у сховищах із трьома режимами вентиляції) (пункт 7 глава 1 розділ 7) .

У разі переведення сховища на режим фільтровентиляції (режим ІІ):

• закриваються герметичні клапани на повітроводах чистої вентиляції та на з’єднувальному повітроводі;
• вимикаються витяжні вентилятори (якщо їх роботу у режимі II не передбачено або сховище втратило герметичність);
• вмикаються припливні вентилятори режиму II;
• відкриваються герметичні клапани, встановлені до і після фільтрів-поглиначів (пункт 8 глава 1 розділ 7) .

У режимі регенерації (режим ІІІ) для роботи вмикаються РУ та інше передбачене для цього обладнання (пункт 9 глава 1 розділ 7) .

22 травня у Верховній Раді України був зареєстрований проєкт Закону № 7398 щодо забезпечення вимог цивільного захисту під час планування та забудови територій Комітету ВРУ з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування.

Як визначає пояснювальна записка , цей проєкт Закону пропонує вжити додаткових заходів у сфері будівельної діяльності, пов’язаних із захистом населення від вибухів, вибухових хвиль, ураження небезпечними хімічними, радіоактивними та біологічно небезпечними речовинами.

Він мотивований тим, що переважну більшість укриттів у населених пунктах можна класифікувати як найпростіші. І значна частина таких укриттів не обладнана евакуаційними виходами, не має доступу до систем водопостачання та водовідведення, не пристосована для зберігання продуктів харчування, не захищає від зброї масового ураження. Тому необхідно терміново розгортати в Україні надійні мережі таких захисних споруд.

• визначити, що містобудівна документація на регіональному та місцевому рівнях повинна містити розділ щодо інженерно-технічних заходів цивільного захисту й щоб затвердження вказаної містобудівної документації за відсутності такого розділу заборонялося;
• встановити, що проєктна документація на будівництво об’єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, на яких постійно перебуватимуть понад 50 фізичних осіб або періодично перебуватимуть понад 100 фізичних осіб, обов’язково повинна передбачати розділ щодо інженерно-технічних заходів цивільного захисту, проєктні рішення якого мають забезпечувати дотримання вимог доступності для осіб з особливими потребами та інших маломобільних груп населення;
• передбачити, що обмеження щодо передачі (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам для містобудівних потреб, визначені частиною 3 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не поширюються на випадки будівництва та експлуатації окремо розташованих захисних споруд цивільного захисту;
• встановити таку додаткову підставу для відмови органу державного архітектурно-будівельного контролю у видачі сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта як невідповідність об’єкта проєктній документації на будівництво такого об’єкта та/або вимогам будівельних норм, зокрема щодо дотримання вимог, передбачених розділом щодо інженерно-технічних заходів цивільного захист;
• врегулювати джерела фінансування витрат, пов’язаних з утриманням у готовності до використання за призначенням захисних споруд цивільного захисту;
• як ми вже зазначали, врегулювати строки приведення у готовність до прийому населення захисних споруд цивільного захисту, споруд подвійного призначення, найпростіших укриттів незалежно від форми власності у разі переведення єдиної державної системи цивільного захисту, її складових в режим підвищеної готовності, надзвичайної ситуації, надзвичайного стану та в особливий період;
• передбачити істотні умови договору оренди захисної споруди цивільного захисту (її частини), яка перебуває у державній або комунальній власності, та підстави для його розірвання в односторонньому порядку;
• уточнити перелік осіб, на яких покладається обов’язок із забезпечення пожежної безпеки під час проєктування та забудови населених пунктів, будівництва будівель і споруд.