Зовнішньоекономічні договори (контракти)

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз’ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.

Зміст

Нормативна база

Загальні положення

Зовнішньоекономічний договір (контракт) – домовленість двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності (абз.13 ст.1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”).

Представництво іноземного суб’єкта господарської діяльності – установа або особа, яка представляє інтереси іноземного суб’єкта господарської діяльності в Україні і має на це належним чином оформлені відповідні повноваження (абз.45 ст.1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”).

Контрагент – це фізична або юридична особа, що є однією зі сторін угоди та бере участь у фінансовій операції для заключення договору. Головною метою, якого є забезпечення захисту свого підприємства, дотримання національного законодавства країн контрагентів і інше.

Міжнародні умови торгівлі (Incoterms) — це міжнародно визнана система торгових термінів, які застосовуються при поставках товарів.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан. Цей Указ набрав чинності одночасно з набранням чинності Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні».

Суттєве ускладнення, а іноді і повна неможливість особистих зустрічей для підписання контрактів, як і деякі труднощі у роботі пошти та кур’єрських сервісів, не мають стати перешкодою для їх укладення. Для більшості підприємств електронний документообіг став незамінною частиною роботи, особливо за останні рокі пандемії. Безліч сервісів дають таку можливість просто та безпечно.

Крім того, міжнародні звичаї комерції значно лояльніші до форм укладення контрактів, в тому числі і міжнародних. Досягти згоди щодо всіх істотних умов угоди можна буквально на серветці.

Стаття 2.1. Принципів міжнародних комерційних договорів (принципів УНІДРУА (UNIDROIT) регламентує, що договір може бути укладено шляхом акцепту оферти чи в результаті поведінки сторін, яка в достатній мірі свідчить про згоду. До речі, найпопулярніша в Україні письмова форма договору за тими ж Принципами визначається як будь-який вид повідомлення, який зберігає запис інформації, яка міститься в ньому, та може бути відтворена у візуальному вигляді.

А тому фактично навіть обмін електронними повідомленнями, в яких сторони узгодять істотні умови контракту є достатніми для його укладення. Проте ми переконливо радимо все ж таки викладати зміст договорів, виконання яких дещо відкладено в часі, в класичній формі єдиного документу. Це дозволить уникнути складнощів з контролюючими органами в Україні, діяльність та взаємодія з якими може бут ускладнена в умовах особливого періоду. А підписання контрактів за допомогою електронного цифрового підпису суттєво знизить вірогідність подальших спорів щодо факту їх укладення.

Форма і порядок укладання зовнішньоекономічного договору

Укладання зовнішньоекономічного договору (контракту) – це найважливіший елемент зовнішньоекономічної операції, це залежить від того, що саме контракт регламентує умови зовнішньоекономічної операції, її права і обов’язки сторін, а також їх відповідальність в разі невиконання договірних умов.

Положення про укладення, істотних умов і форми договору визначені статтями 638 – 647 Цивільного кодексу України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. У разі експорту послуг (крім транспортних) зовнішньоекономічний договір (контракт) може укладатися шляхом прийняття публічної пропозиції про угоду (оферти) або шляхом обміну електронними повідомленнями, або в інший спосіб, зокрема шляхом виставлення рахунка (інвойсу), у тому числі в електронному вигляді, за надані послуги. (ч.2 ст.6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”).

Ч.3 ст. 31 Закону України “Про міжнародне приватне право” встановлює, що зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною є громадянин України або юридична особа України, укладається у формі, передбаченій законом, незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено міжнародним договором України.

Умови зовнішньоекономічного контракту

Зміст договору складає:

• Умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними.
• Умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дo 07.08.2020 зовнішньоекономічні договори, контракти повинні були відповідати вимогам Наказу Мінекономіки та євроінтеграції від 09 вересня 2001 poкy зa № 201 «Пpo затвердження Положення пpo фopмy зовнішньоекономічних договорів (контрактів)». Пpoтe цeй документ втратив чинність. Іншого документу, який би встановлював вимоги до ЗЕД-дoгoворів, пoки нe пpийнятo. Пpoтe, пpи укладенні таких контрактів особливу увагу звертайте на наступне:

• Найменування договору (договір купівлі-продажу, надання послуг, поставки тощо), його номер, а також дата укладення контракту.
• Преамбула.

Тут зазначаються повні найменування сторін ЗЕД-операції (згідно з відповідними реєстрами) із зазначенням країни, а також скорочене найменування сторін («Замовник», «Продавець», «Постачальник» тощо), уповноважена особа від імені якої укладається ЗЕД-контракт, найменування установчих або інших документів, на підставі яких діють установчі органи управління або представники контрагентів при укладенні ЗЕД-контракту.

Тут зазначається, які товари (роботи, послуги) або інші обєкти цивільних прав, що один з контрагентів повинен поставити (здійснити) іншому, із зазначенням точного найменування, марки, зміст послуги або кінцевого результату роботи чи завершеного об’єкта.

Якщо товар (роботи, послуги) потребує детальнішої характеристики або номенклатура товарів (роботи, послуги) є значною, то такі дані можуть зазначатися у додатку або специфікації і мають бути невід’ємною частиною ЗЕД-контракту, про що зазначається у тексті самого договору.

Тут зазначається ціна за одиницю виміру товару, а також загальна вартість товару (роботи, послуги), крім випадків, коли ціни розраховуються за формулою, і валюта контракту. Якщо поставляються товари різної якості та асортименту, ціна зазначається окремо за одиницю товару кожного сорту, виду, марки.

Умови про валюту платежу, способи, порядок і строки грошових або інших розрахунків та гарантії виконання сторонами зобов’язань з оплати. Також може зазначатися, на підставі яких документів здійснюється оплата, передплата та за чий рахунок здійснюється оплата комісій банків (Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21.06.1995 року №444 “Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті”).

Може бути безстроковий, тобто до повного виконання сторонами зобов’язань за договором, або з фіксованою датою завершення дії контракту

Зазначається місце знаходження або місце проживання сторін (адреса, населений пункт, країна), повні поштові і платіжні реквізити контрагентів договору.

До умов, які повинні бути передбачені в договорі або контракті (якщо сторони такого договору (контракту) не погодилися про інше щодо викладення умов договору і така домовленість не позбавляє договір предмета, об’єкта, мети та інших істотних умов, без погодження яких сторонами договір може вважатися таким, що неукладений, або його може бути визнано недійсним внаслідок недодержання форми згідно з чинним законодавством України), відносяться:

1. Назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення.
2. Преамбула.
3. Предмет договору (контракту).
4. Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг).
5. Базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг).
6. Ціна та загальна вартість договору (контракту).
7. Умови платежів.
8. Умови приймання-здавання товару (робіт, послуг).
9. Упаковка та маркування.
10. Форс-мажорні обставини.
11. Санкції та рекламації.
12. Урегулювання спорів у судовому порядку.
13. Місцезнаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізити сторін.

За домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть визначатися додаткові умови: страхування, гарантії якості, умови залучення субвиконавців договору (контракту), агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації на товар, збереження торгових марок, порядок сплати податків, митних зборів, різного роду захисні застереження, з якого моменту договір (контракт) починає діяти, кількість підписаних примірників договору (контракту), можливість та порядок унесення змін до договору (контракту) та ін.

Сторони зовнішньоекономічного договору

Сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту) є суб’єкти, які мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до законів України або закону місця укладання договору (контракту).

Відповідно до статті 3 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

• фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;
• юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об’єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи , кредитно-фінансові установи, міжнародні об’єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та / або капітал яких повністю у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності;
• об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;
• структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;
• спільні підприємства за участю суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;
• державні замовники з державного оборонного замовлення;
• інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт), укладений резидентом України, повинен бути складений двома мовами: державною мовою України і мовою другої сторони контракту. Виконувати цю вимогу закону потрібно незалежно від того, яке право сторони вибрали для свого договору.

Права та обов’язки сторін

Відповідно до статей 627 і 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Характеристика Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів

Правила ІНКОТЕРМС відомі в усьому світі і широко застосовуються в практиці міжнародної торгівлі. Правила видаються Міжнародною торговою палатою.

Застосування Правил ІНКОТЕРМС спрощує складання і погодження договорів, сприяє однаковому розумінню і тлумаченню контрагентами різних країн умов поставки, оскільки вони застосовуються в зовнішньоекономічній діяльності суб’єктами господарювання більшості країн світу.

Інкотермс можуть застосовувати лише та виключно для договорів постачання товарів, які мають матеріальну форму і можуть переміщуватись в просторі (Інкотермс Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати).

Зверніть увагу! З 1 січня 2020 року в світі набули чинності правила по використанню термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі ІНКОТЕРМС 2020 року.

Державна реєстрація зовнішньоекономічних договорів (контрактів)

Стаття 383 Господарського кодексу України передбачає, що Кабінет Міністрів України з метою забезпечення відповідності зовнішньоекономічних договорів (контрактів) законодавству України може запроваджувати їх державну реєстрацію.

Види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що підлягають державній реєстрації, а також порядок її здійснення визначаються законом про зовнішньоекономічнудіяльність та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього.

Виконання зобов’язань, що випливають із зовнішньоекономічних договорів (контрактів), не зареєстрованих в установленому законом порядку, тягне застосування до суб’єктів господарювання, які порушили цю вимогу, адміністративно-господарських санкцій, передбачених законом.

Визнання зовнішньоекономічного договору недійсним

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. (ч.3 ст.382 Господарського кодексу України).

У разі визнання правочину недійсним кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все (в даному випадку грошові кошти, отримані у вигляді фінансової допомоги, навіть якщо вони вже були витрачені в рамках виконання проекту), що вона одержала на виконання цього правочину (п.1 ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України).

Грошові кошти, отримані як фінансова допомога, можуть бути визнані як прибуток, що тягне за собою сплату податку на прибуток та штрафні санкції за несвоєчасну сплату зазначеного вище податку, а також виключення організації з Реєстру неприбуткових установ та організацій.

Наслідком визнання зовнішньоекономічного договору недійсним є:

1. втрата громадською організацією статусу неприбутковості;
2. нарахування на розмір отриманої фінансової допомоги податку на прибуток;
3. сплата організацією штрафних санкцій за несвоєчасну сплату зазначеного вище податку.

Зовнішньоекономічний контракт: поняття, порядок укладання. Вимоги до форми контракту. Право країни, що визначає права та обов’язки сторін

Згідно із ЗУ “Про зовнішньоекономічну діяльність” зовнішньоекономічний договір (контракт) – це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

У контексті міжнародних конвенцій (договорів, угод), у т. ч. за участю України, означена кваліфікаційна ознака репрезентована як критерій різного місцезнаходження комерційних підприємств сторін. Так, для застосування Віденської Конвенції “Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів” 1980 р. потрібно, щоб комерційні підприємства контрагентів знаходилися на території різних країн. І хоча у самій Конвенції зміст терміна “комерційне підприємство” не розкривається, аналіз її окремих положень, коментарі до неї дають підстави стверджувати, що йдеться не про підприємство як суб’єкт правовідносин, а про “постійне місце здійснення ділових стосунків (господарської діяльності)”. Крім того, міжнародні договори, конвенції, які впорядковують міжнародний комерційний оборот, не поширюються на купівлю-продаж товарів для сімейного або домашнього використання або на інші угоди, вчинені з особистими цілями, не пов’язаними з провадженням господарської діяльності, що дає підстави виокремити ще одну істотну ознаку зовнішньоекономічного договору – його господарську мету.

Вимоги до форми та змісту зовнішньоекономічних договорів, укладених за участю українських суб’єктів господарювання, містить Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 р. №201. Згідно із даним нормативно-правовим актом зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом.

Сторони зовнішньоекономічного договору мають бути здатними до укладання договору відповідно до ЗУ “Про зовнішньоекономічну діяльність” та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір складається відповідно до законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать ЗУ “Про зовнішньоекономічну діяльність”. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності. Для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищестоящої організації, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України.

Зовнішньоекономічний договір не завжди має “єдиний договірний статут”, тобто різні питання, які виникають під час укладення та виконання такого договору (питання, пов’язані з визначенням належної форми зовнішньоекономічного договору, змісту прав та обов’язків сторін; здатності сторін до укладення договору; умови визначення дійсності договору та підстави визнання його недійсними та наслідки такого визнання тощо) можуть регулюватись правом (законами) різних країн.

Одним із фундаментальних принципів міжнародного приватного права є автономія волі сторін ЗЕД договору, яка окрім традиційних виявів свободи договору (свобода укладення договорів, як передбачених, так і непередбачених чинним законодавством; свобода вибору партнера; свобода визначення договірних умов тощо) передбачає автономію волі сторін щодо вибору права, яке буде застосовуватися до змісту договору (прав та обов’язків сторін).

Вибір права має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін договору, умов договору чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до ст. 43 ЗУ “Про міжнародне приватне право” сторони договору можуть за власним розсудом обрати будь-яке право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

У разі відсутності домовленості сторін договору про вибір права, що буде підлягати застосуванню до прав та обов’язків сторін договору, застосовується право, яке має найбільш тісний зв’язок із договором. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті договору або сукупності обставин справи, то згідно зі ст. 44 ЗУ “Про міжнародне приватне право” договір має найбільш тісний зв’язок з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Вищеозначена стаття також визначає, яка зі сторін за тим чи іншим різновидом договору є такою, що здійснює вирішальне для змісту договору виконання (наприклад, за договором купівлі-продажу такою стороною є продавець; за договором ренти – одержувач ренти; за договорами найму (оренди) – наймодавець; за договором позички – позикодавець; за договором підряду – підрядник; за договорами про надання послуг – виконавець тощо).

При цьому правом, з яким договір має найбільш тісний зв’язок: 1) щодо договору, об’єктом якого є нерухоме майно, – право держави, у якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації, – право держави, де здійснена реєстрація; 2) щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт – право держави, у якій провадиться така діяльність або створюються передбачені договором результати; 3) щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом або на біржі, – право держави, у якій проводяться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.

Правом, що застосовується до змісту договору, визначаються дійсність договору та правові наслідки його недійсності. Зовнішньоекономічний договір може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.