Облікова політика: сутність, принципи та методи. Реферат

Система бухгалтерського обліку – це своєрідний механізм підготовки та відображення інформації про майнове та фінансове становище підприємства. Завдяки цій інформації внутрішні та зовнішні її користувачі мають уявлення про реальний стан справ на підприємстві.

Як відомо, методична база ведення бухгалтерського обліку складається з використання первинних облікових документів, інвентаризації, оцінки, калькулювання, організації обліку (управлінського, бухгалтерського та податкового), виконання розрахунків та проведень, контролю, підготовки звітності. Створення цілісної системи обліку передбачає активне застосування специфічного елемента регулювання бухгалтерського обліку та звітності – облікової політики підприємства.

“Облікова політика – сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності” – таке визначення облікової політики наведене в статті 1 “Визначення термінів” Закону України від 16.07. 99 р. №996-ХІУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (далі – Закон про бухоблік).

Згідно з визначенням, облікова політика підприємства базується на основних принципах обліку та звітності. Під принципами бухгалтерського обліку слід розуміти правила, якими необхідно керуватися при вимірюванні, оцінці й реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності викладені в статті 4 розділу 1 Закону про бухоблік і пункті 18 П (С) БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”.

Під час розробки облікової політики слід враховувати вимоги до якісних характеристик бухгалтерського обліку та фінансової звітності, викладені в пунктах 14-17 П (С) БО 1, методи та процедури, передбачені іншими П (С) БО, норми й нормативи, встановлені законодавчими актами України.

На жаль, визначення терміна “процедура”, що використовується при складанні і поданні фінансової звітності підприємства, у Законі про бухоблік і в стандартах не наведене. На мою думку, а також на думку інших фахівців, до зазначених процедур доцільно віднести форму бухгалтерського обліку, порядок заповнення і підписання первинних документів, правила документообігу і технологію обробки облікової інформації тощо.

Пункт 5 статті 8 Закону про бухоблік право встановлення облікової політики підприємства цілком і повністю полишає на розсуд суб’єкта господарювання. При цьому підприємство самостійно:

• обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему реєстрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та із урахуванням особливостей своєї діяльності й технології обробки облікових даних;
• розробляє систему і норми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю за господарськими операціями, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;
• затверджує правила документообігу й технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і реєстрів аналітичного обліку;
• може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов’язані вести бухгалтерський облік, із подальшим включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Необхідно також мати на увазі, що облікова політика є складовою частиною фінансової звітності підприємства та повинна відображатися у примітках до фінансових звітів. Отже, саме вона дозволяє поєднати ведення бухгалтерських операцій та складання фінансової звітності. Без такого регламентуючого розпорядчого документа та його додержання бухгалтерський облік не відповідатиме принципу послідовності, а фінансова звітність не буде зрозуміла користувачам.

Раніше, до речі, система ведення бухгалтерського обліку в Україні також передбачала створення та дотримання на підприємстві певної облікової політики, але ці вимоги мали формальний характер.

Нові правила обліку можна порівняти з переходом до нових правил дорожнього руху. Часи, коли визначення облікової політики на підприємстві обмежувалось комплексом основних (стандартних) параметрів обліку і звітності, механічно переписаних Із законодавчих циркулярів (таких, як порядок нарахування зносу за основними засобами і МШП, порядок звітності підзвітних осіб тощо), минули назавжди.

Ринкові методи господарювання вимагають досконалих, конкретних і незмінних правил ведення бухгалтерського обліку та звітності на підприємстві. А встановлення таких правил, в свою чергу, потребує наукового аналітичного підходу, глибоких маркетингових досліджень, зваженої і далекоглядної кадрової політики, поєднання інтелекту та досвіду працівників підприємства.

Такі підходи до бухгалтерського обліку передбачають інший рівень вимог до кваліфікації головного бухгалтера, насамперед високий професіоналізм. Нові правила обліку, до яких належить облікова політика, можна порівняти з переходом до нових правил дорожнього руху.

Наприклад, водій автомобіля, який погано бачить дорогу і не знає дорожніх знаків, обов’язково ускочить в халепу! Якщо “дороги” не бачить головний бухгалтер, наслідки можуть бути стократ страшнішими, оскільки в цьому випадку від його дій залежить доля набагато більшої кількості людей.

Нові стандарти поставили перед підприємством нові вимоги, часом досить складні, розв’язання яких потребує ґрунтовних знань економічних процесів (що відбуваються як на самому підприємстві, так і за його межами), чинного законодавства України (особливо щодо обліку І звітності).

Перехід до нової системи обліку пов’язаний з певними труднощами і передбачає виконання нових операцій у бухгалтерському обліку, зокрема визначення справедливої вартості придбаних ідентифікованих активів і зобов’язань, порядку оцінки, системи переоцінки активів, визначення доходів та витрат тощо.

Було б несправедливо не згадати про позитивний момент нового законодавства: положення (стандарти) бухгалтерського обліку у багатьох випадках передбачають можливість вибору одного варіанта з декількох пропонованих методів і процедур, застосування яких і визначає облікову політику. Але такий позитив, з одного боку, розширює права і можливості підприємства, а з іншого – підвищує ризик щодо кінцевих результатів його діяльності Тож потрібна висока відповідальність конкретної посадової особи за прийняте управлінське рішення. Вибір слід робити зважено, із максимальним врахуванням усіх “за” й “проти” на користь того чи іншого варіанта.

Суттєвим моментом для підприємства є співвідношення організаційних завдань та питань, які безпосередньо стосується облікової політики. Дехто вважає, що це різні речі, які потребують окремих рішень (наказів). На мою думку, встановлення облікової політики є складовою частиною організації і ведення обліку та звітності на підприємстві. Це підтверджується тим, що п. 5 Закону про бухоблік є невід’ємною частиною, логічним продовженням статті 8 Закону, яка так і називається: “Організація бухгалтерського обліку на підприємстві”. Упевнений сам і хочу переконати читачів у тому, що розв’язувати такі питання потрібно не окремо, а комплексно! Для підтвердження сказаного наведу найпростіший умовний приклад.

Припустімо, що підприємство “14” прийняло рішення застосовувати для нарахування зносу за основними засобами кумулятивний метод, а комп’ютерна бухгалтерська програма такого методу нарахування зносу не передбачає. Придбання нової бухгалтерської програми потребує часу, додаткових затрат фінансових і людських ресурсів, які окупляться не раніше ніж за п’ять років.

Хто ініціює розробку облікової політики, коли вона встановлюється і хто її затверджує

Важливим моментом при розробленні й прийнятті облікової політики є те, що, згідно з пунктом 2 статті 8 Закону про бухоблік, “питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи), відповідно до законодавства та установчих документів”. Таким чином, правомірним буде розгляд питань, пов’язаних з організацією бухгалтерського обліку й обліковою політикою, і прийняття за ними рішень тільки власником (ами) підприємства. А якщо керівник підприємства не є його власником, треба, щоб саме власник (и) наділив (ли) його відповідними повноваженнями.

Делегування їх здійснюється вищими органами управління (загальними зборами акціонерів, засновників, наказом власника придатного підприємства або розпорядженням відповідного державного органу, коли йдеться про державне підприємство, іншим органом, який передбачений установчими документами). Тільки в такому випадку юридичну чинність наказу керівника підприємства вже не можна буде взяти під сумнів.

Поміж фахівців з обліку побутує помилкова думка про те, що розробка облікової політики цілком і повністю покладається на головного бухгалтера підприємства або особу (юридичну чи фізичну), яка здійснює бухгалтерський облік на підприємстві. Можна навести безліч аргументів, які доводять хибність такого твердження, – я обмежусь лише одним.

Візьмемо, знову ж таки, нарахування амортизації за основними засобами. Серед п’яти (плюс один) методів нарахування є надто складні, для виконання яких лише економічних знань замало, щоб із найменшим ризиком упроваджувати їх у практику.

Для таких розрахунків потрібно знати технічні особливості того чи іншого об’єкта амортизації, технологічні умови його експлуатації, вивчити процеси морального старіння та ринок продажів на такі або подібні засоби тощо. Усе це може безпосередньо впливати на строк корисної експлуатації того чи іншого об’єкта основних засобів. Вимагати таких знань від однієї людини (головного бухгалтера) або однієї служби підприємства (бухгалтерії) принаймні нерозумно!

Тож можна погодитися на варіант, коли головбух ініціює питання до розгляду і разом зі своєю службою бере у ньому активну (безпосередню) участь. Розроблення пропозицій, особливо щодо питань, які безпосередньо не стосуються бухгалтерського обліку та прийняття конкретних рішень, доречно покласти на спеціально створену комісію. А щоб не плодити усілякі комісії, найдоцільніше наділити такими повноваженнями постійно діючу інвентаризаційну комісію.

Оскільки ведення бухгалтерських операцій та складання фінансової звітності підприємства повинні базуватись на єдиних та незмінних методичних засадах, розроблення облікової політики слід розпочати до нового звітного року і завершити до 31 грудня, щоб з нового фінансового року працювати за новими параметрами. Зразок наказу про облікову політику та практичні поради фахівця щодо змісту Наказу № 1 підприємства будуть уміщені в наступних номерах “ДК”.

Новостворені підприємства розробляють облікову політику до початку господарської діяльності таким чином, щоб перша господарська операція відбувалася після затвердження. Комісія за участю всіх причетних до розроблення облікової політики спеціалістів приймає на своєму засіданні рішення щодо облікової політики (зміни окремих її положень). За формою облікова політика підприємства має вигляд наказу керівника (власника), на підставі якого головний бухгалтер складає проект наказу і зі всіма додатками та розрахунками передає на затвердження власнику (керівнику) підприємства. Наказ набирає юридичної сили з дня його підписання власником (керівником) підприємства і є обов’язковим для виконання всіма службами і працівниками підприємства.

Можливий варіант, коли облікову політику (зміни до неї) розробляє внутрішній аудитор підприємства, аудиторська фірма під керівництвом головного бухгалтера та за участю інших відповідних спеціалістів або ж – якщо така фірма здійснює бухгалтерський облік на підприємстві – під керівництвом власника (керівника). Це завдання може входити до складу наданих послуг протягом проведення перевірки або бути предметом окремого договору.

Вплив зміни облікової політики на події й операції, що відбуваються (відбувались) на підприємстві

Доцільність зміни того чи іншого параметра комісія має встановити під час обов’язкової річної інвентаризації, а якщо їх розробляє аудиторська фірма, – під час аудиторської перевірки. При цьому слід пам’ятати, що такі зміни можливі у випадках, передбачених пунктом 9 П (С) БО 6 “Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах”. Отже, облікова політика може змінюватися, коли:

• змінюються статутні вимоги (тобто при внесенні змін до статуту підприємства);
• змінюються вимоги органу, що затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку (тобто внесені зміни чи доповнення до П (С) БО або затверджене чергове П (С) БО);
• зміни забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.

Вплив зміни облікової політики на події й операції минулих періодів відображається у звітності шляхом:

• коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року;
• повторного надання порівняльної інформації стосовно попередніх звітних періодів.

Зміна облікової політики, вибір відображення впливу зміни на облікову політику повинні бути розкриті й обґрунтовані у примітках до фінансової звітності за поточний звітний період.

Облікова політика застосовується щодо подій і операцій з моменту їх виникнення, за винятком випадків, коли зі зміною облікової політики суму коригування нерозподіленої суми прибутку на початок звітного року неможливо визначити достовірно (наприклад, втрачено якусь підшивку первинних документів за попередній період, відновити яку неможливо). У цьому випадку облікова політика поширюється тільки на події й операції, які відбуваються після дати зміни облікової політики.

Таким чином, зміна облікової політики тягне за собою перерахунок прибутків за всі попередні періоди діяльності підприємства, що зайвий раз підтверджує надзвичайну важливість науково обґрунтованого, професійного підходу до її встановлення.

Дещо пом’якшує ситуацію те, що не вважається зміною облікової політики встановлення облікової політики для:

• подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій;
• подій або операцій, які не відбувалися раніше.

А якщо неможливо розрізнити зміну облікової політики та облікових оцінок, то це розглядається й відображається як зміна облікових оцінок.

Не слід плутати зміну облікової політики зі зміною визначення облікових оцінок. Наприклад, зміну характеру діяльності підприємства, застосування нових видів сировини й матеріалів спричиняють не зміна облікової політики, а її встановлення. У цьому випадку ми маємо справу не зі зміною облікової політики, а із зміною облікових оцінок.

Облікова оцінка – попередня оцінка, яка використовується підприємством з метою розподілу витрат і доходів між відповідними звітними періодами. Вона може бути переглянута, якщо змінюються обставини, на яких вона ґрунтувалася, або отримано додаткову інформацію.

Встановлення таких змін на практиці – досить складна і скрупульозна справа, під час якої важко повністю уникнути помилкових рішень. Тому перш ніж прийняти одне (єдине) конкретне рішення, добре поміркуйте!

Отже, усім подіям (операціям), які є новими для підприємства, для встановлення облікової політики необхідно дати попередньо облікову оцінку, а оскільки вона може змінитися, то доведеться застосовувати інші методи і процедури. Якщо облікова оцінка змінюється, то не варто коригувати прибуток і повторно надавати інформацію про попередні звітні періоди для порівняння. Зміни облікових оцінок впливають тільки на майбутнє і не стосуються минулого.

Наслідки змін в облікових оцінках включайте до тієї статті звіту про фінансові результати, яка раніше застосовувалась для відображення доходів або витрат, пов’язаних а об’єктом такої оцінки, в тому періоді, в якому відбулася зміна, а також в наступних періодах, якщо зміна впливає на ці періоди.

Відповідальність суб’єкта господарювання, його посадових осіб за неприйняття облікової політики та за внесення необґрунтованих (незаконних) змін до облікової політики підприємства, за ведення обліку всупереч вимогам політики. Законодавчі акти України не передбачають безпосередньої відповідальності підприємства, його власника та посадових осіб у випадку неприйняття облікової політики або за внесення необґрунтованих (із порушенням установленого порядку) змін. Однак це не означає, що її немає взагалі!

Так, під час перевірки фінансової діяльності підприємства орган, який її проводить (аудиторська фірма, податкова інспекція), може визнати недійсним баланс, складений без затвердженої відповідним чином облікової політики (або уразі прийняття необґрунтованих змін до облікової політики, або у випадку не проведення перерахунку прибутків за попередні звітні періоди після внесення змін до облікової політики).

Такий висновок базується на положеннях статті 8 Закону про бухоблік, чинних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Як написати облікову політику: практика і лайфхаки

Незалежний експерт з питань бухгалтерського обліку, трудового законодавства, кадрового обліку, оплати праці та оподаткування.

Сертифікат ACCA DipIFR, постійний автор публікацій у профільних бухгалтерських виданнях.

Близько 20 років професійного досвіду роботи бухгалтером, 10-річний досвід роботи у бухгалтерських виданнях – понад 1500 публікацій, більше 1000 лекторської практики.

Спеціалізація: консалтинг, проведення податкових діагностик, зарплатно-кадрового аудиту, написання облікових політик, підготовка внутрішніх інструкцій та положень для підприємств.

ПРОГРАМА

БЛОК 1. Статус облікової політики та ризики її відсутності

1. Навіщо потрібна облікова політика та що загрожує за її відсутність:

• чи можуть оштрафувати бухгалтера за відсутність облікової політики;
• чому ДПС під час перевірки просить облікову політику;
• як облікова політика може нашкодити під час перевірки.

1. Чи реально бухгалтеру самостійно написати облікову політику (+ типові помилки)
2. Де брати інформацію для написання облікової політики та чи достатньо Методрекомендацій № 635
3. Облікова політика на 3 сторінки і на 100 – в чому різниця і яка краще
4. Обов’язкові та необов’язкові питання: що прописати, щоб не нашкодити (+чек-лист)
5. Двозначностей не повинно бути: коли некоректність формулювань в політиці може нашкодити компанії
6. Коли зміни в обліковій політиці потягнуть за собою ретроспективний перерахунок та вимагають подачі уточнюючої декларації з податку на прибуток: аналізуємо практику

БЛОК 2. Склад облікової політики: які важливі та податково-ризикові питання включити

1. Загальні моменти обліку:

• критерії суттєвості: як працюють та як прописати, щоб щороку не змінювати. Чи можна вказати критерій суттєвості 500 грн для всіх показників?
• програми для ведення обліку;
• права підпису та відповідальні за ведення обліку;
• самостійно розроблені первинні документи;
• графік документообігу, форми документів, приклади розрахунків: чи варто включати до облікової політики?

2. Основні засоби та нематеріальні активи:

• вартісні показники ОЗ/МНМА;
• компонентний облік: чи потрібно визначати в обліковій політиці;
• модель переоцінки;
• критерії для розмежування ремонтів/поліпшень;
• зменшення корисності активів і ризик донарахування ПДВ;
• власні розробки та момент визнання активу;
• нематеріальні активи з невизначеним строком корисного використання;
• реалізація і ліквідація основних засобів і база донарахування ПДВ тощо.

3. Запаси та незавершене виробництво:

• спецодяг – запаси чи основні засоби;
• момент списання автомобільних шин та пального – фрази для облікової політики;
• рекламні роздачі, рекламні каталоги, зразки – оформлення та облікові категорії;
• облік бонусів, кредит-ноти, після реалізаційних знижок;
• списання зіпсованих товарів тощо: ПДВ-аспект вибуття запасів;
• знецінення запасів: алгоритм та податкові наслідки;
• собівартість: універсальне правило описання в обліковій політиці;
• розподіл загальновиробничих витрат: аналіз з податкової точки зору.

4. Дебіторська та кредиторська заборгованість:

• дисконтування: тенденції перевірок та що прописати в політиці;
• поворотні фінансові допомоги, пролонгації, короткострокова дебіторка: коли можна уникнути дисконтування;
• прострочена дебіторська і кредиторська заборгованість – не дисконтуємо? Як ДПС визначає дисконт-дохід для збільшення об’єкта оподаткування, у т.ч. за періоди до 2019 року? Суди стали підтримувати ДПС;
• сумнівна/безнадійна заборгованість – ознаки;
• резерв сумнівних боргів/резерв очікуваних кредитних збитків;
• списання заборгованості: момент та документи.

5. Виплати працівникам:

• резерв відпускних: хто і коли нараховує, алгоритм визначення коефіцієнта резервування, документальне оформлення;
• алгоритм резервування – в обліковій політиці (+ помилки), інакше ДПС сама порахує: практика перевірок і судова практика;
• коли створюється резерв під премії працівникам;
• виплати за Списками 1 та 2, ювілейні виплати, допомога при виході на пенсію: коли потрібно залучати актуарія.

6. Які особливі операції варто включити в облікову політику:

• орендні операції за МСФЗ 16;
• облік ПДВ: акценти;
• грошові кошти та їх еквіваленти: знецінення;
• специфіка визнання доходу та нюанси обліку виплат дистриб’юторам;
• забезпечення: як прописати «на майбутнє»;
• «запізнілі» документи: алгоритм визнання доходів/витрат.

КОЖЕН УЧАСНИК ГАРАНТОВАНО ОТРИМАЄ:

1. ЗАПИС онлайн-трансляції (незалежно від форми участі);
2. ПРЕЗЕНТАЦІЮ семінару;
3. ЧЕК-ЛИСТ питань, які слід прописати в обліковій політиці (із ПРИКЛАДАМИ положень);
4. ЧЕК-ЛИСТ питань, на які звертає увагу ДПС;
5. Підбірку судових рішень щодо трактувань облікової політики;
6. Корисні матеріали по написанню облікової політики.

Облікова ставка НБУ: застосування і на що впливає

Облікова ставка Національного банку – це розмір кредитної ставки, або ставки відсотка, під який Нацбанк видає кредити комерційним банкам, в тому числі в разі рефінансування. По мірі збільшення або зменшення цього показника коригуються кредитні ставки комерційних банків по відношенню до організацій і приватних осіб, яких банки кредитують.

Що таке облікова ставка НБУ і для чого вона застосовується?

Облікова ставка (ставка рефінансування НБУ, дисконтна ставка, як її ще називають економісти на російській мові “Учетная ставка НБУ”) має кілька функцій у фінансовій системі конкретної країни:

• впливає на величину відсотків по кредитах, що видаються комерційними банками;
• стабілізує інфляцію;
• виступає індикатором загального стану економічних процесів в країні.

Відео: У що на практиці виллється зниження облікової ставки НБУ.

Як це виражається на практиці? Національний банк видає кредити комерційним банкам, а відсотком за цими кредитами є саме облікова ставка. Отримавши гроші від НБУ, комерційні банки видають кредити набагато менших розмірів кінцевим споживачам – організаціям, підприємствам і приватним особам, встановлюючи при цьому більш високий відсоток у порівнянні з обліковою ставкою. Різниця між ставкою Нацбанку і ставкою по кредиту для споживача складає власний заробіток банку.

Забезпечуючи грошима приватні банки, НБУ продає свої кошти на ринку, отримуючи натомість позначений відсоток. Чим нижче процентна ставка НБУ за кредитами, тим нижчий відсоток комерційні банки можуть стягувати з організацій і фізичних осіб. Падіння відсотків по кредитах спонукає споживачів купувати їх активніше, виростає купівельна спроможність населення. На тлі цього ціни починають рости – виникає інфляція.

При високій кредитній ставці НБУ банки змушені також підвищувати свої процентні ставки. Кредити, відповідно дорожчають, і їх беруть менше. Здатність купувати товари у населення падає, що змушує постачальників знижувати ціни і зменшувати інфляцію. Так облікова ставка по кредитах виступає регулятором інфляції на ринку.

Банківські відсотки по депозитах встановлюються в розмірі, злегка відрізняючимися від облікової ставки Нацбанку в більшу або меншу сторону.

На що впливає кредитна ставка НБУ?

Національний банк України володіє найбільш повною інформацією про стан справ на внутрішньому ринку країни. Рішення про зміну процентної ставки рефінансування приймається з урахуванням багатьох факторів на внутрішньому і зовнішньому ринку. Кредитна ставка НБУ в масштабі країни регулює:

• рівень інфляції – тут вона стає індикатором стану справ і способом регуляції;
• курс валюти – від рівня кредитних ставок залежить приплив інвестицій в країну. Чим вище кредитна ставка в країні, тим вище в ній відсотки по депозитах, і тим більш привабливі грошові вкладення. З припливом інвестицій на тлі високої встановленої облікової ставки валюта країни починає зміцнюватися і зростати в ціні;
• темп економічного зростання – при зниженні облікової ставки знижуються відсотки по кредитах для населення, підвищується купівельна спроможність, що дає можливості для зростання виробництва.

При розрахунку нової ставки рефінансування Нацбанк приймає до уваги і аналізує кілька факторів:

• очікування рівня інфляції в найближчому періоді;
• зміни в динаміці зовнішньої торгівлі;
• стан ринку праці;
• стан справ в індустріальному і сільськогосподарському секторах;
• величину попиту на послуги банків та види цих послуг;
• загальні перспективи економічного розвитку;
• наявність зовнішніх кредитів.

При сумарній оцінці всіх цих факторів приймається рішення про зміну облікової ставки в більшу або меншу сторону. Ключовим моментом для підвищення або зниження дисконтної ставки в Україні в останні роки стає прагнення до зменшення інфляції та притоку інвестицій.

Актуальна облікова ставка НБУ на сьогодні

Ставка рефінансування НБУ – постійно змінююча величина. Протягом декількох попередніх років вона становила:

На прикладі даних з таблиці можна побачити наскільки яскраво облікова ставка відображає стан загальних економічних процесів в Україні. Ставка НБУ на сьогодні, встановлена в розмірі 13,5%, демонструє тенденцію до збільшення, що говорить про наміри Національного Банку приборкати інфляцію. На це рішення вплинула діяльність уряду і підняття соціальних стандартів. НБУ розраховує, що збільшення процентної ставки зв’яже надлишки гривневої маси на ринку і не дозволить інфляційним процесам нівелювати підвищення соцстандартів.

Застосування облікової ставки НБУ в обчисленні суми пені

Ще одна функція облікової ставки – служити відправною точкою для обчислення сум штрафів, пені або додаткових відсотків при недотриманні юридичними і фізичними особами фінансових або податкових зобов’язань. За допомогою облікової ставки розраховуються:

• відсотки по відстрочці / розстрочення сплати податків і митних зборів;
• розміри пені і штрафів при порушеннях трудового, земельного, водного, житлового та ін. кодексів;
• відсотки річних по інвестиційним податковим кредитам;
• неустойки за договорами;
• компенсаційні виплати малому бізнесу;
• податкові бази.

Часто на практиці застосовується подвійна ставка НБУ, тобто встановлений Нацбанком річний відсоток, помножений на 2. Наприклад, на сьогодні розрахунок подвійної облікової ставки НБУ виглядає так:

Подвійну облікову ставку застосовують для розрахунку пені або неустойки за невиконання умов договору або порушення певних законів. На законодавчому рівні визначено, що максимальний розмір пені за прострочення у виконанні грошових зобов’язань обмежується розміром подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом терміну, за який стягується пеня.

Формулу розрахунку пені за прострочення платежу за договором можна уявити так:

де S – це сума, щодо якої порушено зобов’язання (не було здійснено платіж, не здійснено постачання і т.д.), 2 УС – подвійна облікова ставка, Д – кількість днів прострочення. Якщо період прострочення доводиться на високосний рік, то розрахунок проводиться на 366 днів.

Якщо за час прострочення платежу або невиконання зобов’язання облікова ставка НБУ змінювалася, то розрахунок потрібно робити, виходячи з встановлених облікових ставок, окремо для кожного періоду.

Приклад. Між двома суб’єктами господарських відносин виникла заборгованість по платежу на суму 200 000 грн. в період з 1 вересня 2018 р до 24 жовтня 2018 р. Яка буде нарахована пеня?

Облікова ставка НБУ в ці періоди дорівнювала:

Тривалість періоду заборгованості з дисконтною ставкою 17,5% склала 5 днів, період зі ставкою 18% – 49 днів.

Розрахунок пені за два періоди в даному випадку виглядає так:

200 000 грн × 2 × 17,5% / 365 дн. × 5 дн. = 3835,62 грн.;

200 000 грн × 2 × 18,0% / 365 дн. × 49 дн. = 402,57 грн.

Загальна сума пені становить:

3835,62 + 402,57 = 4238,19 грн.