ВІН СКАЗАВ: «ПОЇХАЛИ!» ДО 40-РІЧЧЯ ПОЛЬОТУ ЮРІЯ ГАГАРІНА

І розпочалася космічна доба — 12 квітня 1961 року польотом на кораблі «Восток», який нині поруч із «Аполлонами», «Союзами», «Шатлами» здається вутлим човником.

А Гагарін перед цілковитою невідомістю, підступництвом космічної безодні усміхнувся найчарівнішою земною усмішкою, бо знав: повернутися з польоту до зірок можна на колісниці слави, але так само легко перетворитися на літаючий у цій безодні саркофаг. Адже запущений напередодні його польоту на ту саму орбіту корабель — згорів. Дворняги Бджілка та Мушка не повернулися на Землю. Корольов спохмурнів, зажурилися й космонавти, усі, хто був на Байконурі. Про всяк випадок написав дружині прощального листа, наказав правильно виховати діточок. І відправився — до Зірок!

На першій гагарінській фотографії після приземлення — змучене обличчя, втомлені очі. 108 хвилин — не одна мить; космос давив, розплющував людське тіло, не впускав його у свою велику безмовність. Але здивовані очі людини на вугільно-чорному небі Всесвіту роздивилися й лютий диск сонця, і казкову веселку кольорів довкола Землі.

А коли він благополучно повернувся до нас, ми захотіли (такі ж бо люди) назавжди втиснути його в прокрустове ложе Ідеалу й Героя. Скептики, а такі є завжди, навіть назвали «улюбленцем долі». Цей «пустун» у дитинстві наголодувався, підлітком на незміцнілі плечі сам узяв тягар дорослої праці. Вибрав службу в Заполяр’ї, хоча міг, пропонували, залишитися інструктором у льотному училищі. З усіх товаришів, хто прийшов із ним у Саратовський аероклуб, жоден його не закінчив, а Юрій одержав навіть два дипломи з відзнакою — за технікум і аероклуб. А суворий відбір у перший загін космонавтів?

Таємниця історичного явища на ім’я Гагарін — це таємниця людських можливостей.

Юрію Гагаріну виповнився
місяць і сім днів, коли ухвалили постанову про присвоєння звання Героя Радянського Союзу. Лапідевський став першим Героєм, другим — льотчик Каманін, той, хто через чверть століття підпише зарахування льотчика Ю.Гагаріна в перший загін космонавтів, у той його набір, котрий увійде в історію як гагарінський. Так розпочався довгий шлях одне до одного — наставника загону й космонавта №1.

У юності Юрій не думав про всесвітню славу, хлопчики п’ятдесятих не вельми мріяли про таємниці Галактики — важка повоєнна доба не сприяла цьому. Хотіли швидше стати на ноги, опанувати професію, ремеслом, аби принести в родину свій зароблений карбованець. Він і пішов у ливарі. У стінгазеті ремісничого училища вперше про нього написали. Суперник під час кросу на крутому повороті зламав паличку, і Юрій віддав йому свою. І літня комірниця Ганна Кузьмівна Ісаєва про нього написала, що він не лише добре навчається, а й завжди допомагає їй білизну рознести, відвантажити «усі важкі вузли й матраци». «А якщо передадуть з дому кошик яблук, до своєї тумбочки не донесе, усе по дорозі роздасть». «Щедрий. Завжди усміхнений і веселий, каже, що йому щастить».

Сент-Екзюпері, улюблений письменник Гагаріна, в юності написав сумного листа до матері: «Варто підрости, і милосердний Бог залишає вас на поталу долі». Юрій вважав себе щасливчиком, бо на всіх перехрестях життя не був самотнім, його оточували товариші, майстри, усі щось розумне радили, хоча й докоряли, виховували.

Аби вчасно потрапити на аеродром, він спав до півночі не більш як дві години, а потім «чергував» на спорожнілій вулиці біля огорожі масивного особняка аероклубу, щоб не пропустити службовий автобус. Але коли додому, у Гжатськ, написав, що хоче стати льотчиком, суворий батько пробурчав: «Дурощі напали, хай би діла не знав ніякого, а то ж професію опанував вірну — ливарник. Льотчик — що він за птиця? Поки літає — добре, а перестане — куди попре? Знову переучуйся». Але Ганна Тимофіївна, мама, у всіх його справах і мріях найвідданіший друг, відразу підтримала. У відповідь на його сумніви, що льотне Оренбурзьке училище — одне з найстаріших у країні, відбір там дуже суворий, сказала:

— Кого ж їм приймати, як не таких, як ти? Здоров’ям Бог не скривдив, та й усі табелі з навчання в тебе з відзнакою. А льотчик — це ж так високо.

І він став курсантом ЧВАУЛ, Чкаловського військового авіаційного училища льотчиків. Серденько радісно тьохнуло, коли побачив на стіні головного корпусу портрети випускників, уславлених льотчиків — Сєров, Громов, Бахчиванджі, Юмашев, Полбін. Сто тридцять Героїв Радянського Союзу. Пізніше, ставши найзнаменитішою людиною планети, на запитання: «Які узи зв’язують з Оренбургом?» — відповість: «Найміцніші та славні. Там пройшла юність. Закінчив училище, навчився непогано літати, зустрів кохану. Оренбург дав мені багато чого — і родину, і владу над літаком».

І все-таки нелегкою була його перемога над літаком. Назавжди запам’ятався перший висотний політ. Перевантаження зім’яло все тіло, свинцевий тягар ламав хребет, вигинав шию. Секундна невагомість. Рухи рук зненацька вповільнилися, спинка крісла-катапульти захиталася. На землі не відразу отямився, не мав сил зняти шоломофон, зрушити з місця щільно притиснуті ларинги, кисневу маску.

А якось. о! Це снилося йому ще довго. Була осіння негода, ранні сутінки і самостійний, без інструктора, політ за далеким маршрутом. І перед другим розворотом літак раптом різко трусонуло, ніс свічкою поліз у небо. Юрій ледве впіймав ручку, повідомив на землю:

— Потрапив у сильну тряску.

Голос завібрував, заклекотів, а земля вже чула його переляк:

Але автоматика відмовила, швидкість різко падала. Лише тоді злякано попросив:

Та земля мовчала. Рекомендацій не могли давати, не знаючи, що сталося з машиною. А пальне закінчувалося. І тоді він рвонув ручку на себе. Щойно зістрибнув на землю, суворий інструктор Колосов розцілував його, прошепотів: «Ти, бува, не в сорочці народився. » А кращому другові Юрі Дергунову перед відбоєм усе ж сказав: «Тепер я знаю, як гинуть льотчики. Машина може підвести».

Оренбург завжди вабив Гагаріна. Він приїжджав сюди часто. І відразу знімав форму, вдягав вигорілу, стареньку гімнастерку без погонів, розшукував болотні чоботи, готувався до риболовлі. Серед рибалок у нього були друзяки. Тут він відпочивав від слави, від жадібної, виснажуючої уваги людей. Тут він, наодинці з собою, трохи посміювався над цією славою.

Юрій Гагарін знав, якби
інша людина не була пристрасно віддана іншій мрії — невідомо, чи з’явилися б у нас супутник, космічні кораблі та й сам Гагарін. Корольов віддав своїй мрії майже чверть століття. Він був реалістом і найбільшим романтиком. Спочатку в його мрії були противники. Скептики казали, що політ у космос — ідея передчасна, а ті, хто вважав, що це можливо, не уявляли повернення на Землю, бо під час гальмування в щільних шарах атмосфери температура до 10 тисяч градусів, суцільна невідомість. Нікому не відомий Гагарін ще сидів у сурдобарокамері та кружлявся на центрифузі, а Корольов по шістнадцять годин на добу удосконалював і створював першу космічну кооперацію: двигуни, систему заправки паливом, стартовий пристрій, автоматику управління, спостереження за ракетою в польоті, виготовлення й випробування всіх систем. І весь тягар відповідальності брав на себе. Був воістину унікальний: універсальний інженер і проектант, неабиякий організатор і конструктор, технолог і виробничник, політик і економіст, стратег, тактик і дипломат. Усі його найближчі помічники й відповідальні працівники ходили в доганах, як і в орденах. Його творчий заряд, працездатність притягали всіх, хто був поруч. Лише 12 квітня 1956 року ухвалили рішення про створення космодрому Байконур. Цикл робіт розписаний не за днями й годинами — за хвилинами. Віковий степ перетнули лінії електропередач, швидкісні автомобільні магістралі. А навколо панувала спека, пилові смерчі, сонце їх не пробивало. У наметах і бараках воювали з господарями пустелі — із ховрахами. І перед тим, як Гагарін здійснив свій подвиг, був подвиг будівельників Байконура. На зоряні години людства працювали тисячі й тисячі людей. За проектом Байконур мали споруджувати сім років. Корольов виконав увесь обсяг робіт за два, але це був щоденний подвиг. Коли корабель із Гагаріним пішов над Тихим океаном — у Корольова покотилися сльози. До цього їх у нього ще ніхто не бачив.

А поки що в руках Гагаріна представлення до присвоєння звання лейтенанта після закінчення училища й непогана атестація: «Льотну програму засвоїв успішно. Літати любить, літає сміливо та впевнено». Право вибору місця подальшої служби — за ним. Училище закінчено за першим розрядом. Він уже одружений з Валею Горячевою. Вона — ще студентка. Йому пропонують залишитися в училищі інструктором, запевняють: відразу всі проблеми буде вирішено, з квартирою, з кар’єрою. Але він несподівано для всіх проситься в Заполяр’я, мовляв, «цікаво політати в найскладніших метеоумовах». А Валю переконав, що їй треба довчитися, потім і приїде. Квартири там поки що не обіцяють, житиме в гуртожитку. І в заполярній тундрі навчався літати наосліп, засвоїв радіонавігацію, перевантаження на пілотажі. А коли на Місяць відправили космічну станцію й сфотографували невидиму його частину, Гагарін наступного дня написав заяву: «У зв’язку з дедалі ширшими космічними дослідженнями можуть знадобитися люди для перших польотів у космос. Прошу врахувати моє палке бажання і, по змозі, направити мене для спеціальної підготовки». Незабаром викликали до Москви. У березні 1960 року в Зоряне приїхали 20 льотчиків, майбутніх космонавтів. Їх розмістили в звичайній казармі. А перед тим вони пройшли, як оцінили й американці, дуже суворий і жорсткий відбір — це й був перший загін космонавтів, пізніше названий гагарінським набором. Незабаром їх залишилося 8. І вони знову сіли за парти, вивчали механіку космічного польоту, космічну навігацію, астрономію, вищу математику. Наприкінці квітня вилетіли до Поволжя для відпрацювання парашутних стрибків. За один місяць кожен мав зробити по 50 різноманітних за складністю стрибків: стрибати з різної висоти, із різним часом затримки, із спуском на ліс, на воду. Спали до трьох ранку, до чотирьох — зарядка, туалет, сніданок. О четвертій — шикування в цілковитій готовності на аеродромі.

За дев’ять місяців до легендарного польоту добірна шістка льотчиків зустрілася з академіком Корольовим. Він показав перший космічний корабель, сказав, що полетить один космонавт, і лише на трьохсоткілометрову орбіту з першою космічною швидкістю. Усі скупчилися біля сріблясто-білої кулі діаметром близько два з половиною метра. Корольов, допитливо вдивляючись в кожного, запитав: «Є бажаючі познайомитися з кабіною корабля?» Льотчики перезирнулися, надто незвичним було запрошення.

— Дозвольте? — зробив крок уперед Юрій Гагарін. І навіть зняв черевики, у шкарпетках (усі люди тут були в білих халатах) піднявся драбиною до люка, схопився за клямку й сів у крісло пілота.

Корольов підштовхнув ліктем свого заступника:

— Цей, мабуть, і полетить першим.

Не лише Генеральний конструктор зауважив особливість Гагаріна, на нього вже писали головну атестаційну характеристику: «Юрій Гагарін. Ватажок загону. Капітан спортивної команди. Цілеспрямований, ініціативний. Розвинений вельми гармонійно. Витривалий. Тактовний, акуратний, чемний. Скромний. Інтелектуальний розвиток високий. Чудова пам’ять. Виділяється серед товаришів широким обсягом активної уваги, кмітливістю, швидкістю реакції. Старанний. Упевнено маніпулює формулами вищої математики й небесної механіки. Взаємини з дружиною ніжні, товариські».

А Байконур уже завмер у чеканні заповітної миті. 10 квітня в скромній дерев’яній альтанці, яку задля важливості охрестили «павільйоном», оголосили: 12 квітня в космос полетить Гагарін. Його дублер — Герман Тітов. О п’ятій ранку ракету повезли на старт. У Гвінейській затоці діловито погойдувалися на хвилях судна телеметричного контролю. Напередодні Корольов чесно попередив:

— Під час підйому та спуску буде тяжко. У польоті є чималий ризик, про що собачки не змогли нам розповісти. Багато невідомих: невагомість, радіація, заатмосферні висоти.

Після оголошення хвилинної готовності перед стартом голос Корольова все-таки затремтів. Земля вперше відпускала до зірок свого сина, а він раптом сказав таке просте, земне слово, якому судилося стати знаменитим: «Поїхали!»

Через п’ятнадцять хвилин після запуску радіосигнали «Востока» запеленгували на Алеутських островах. З американської радарної станції в Пентагон пішла шифровка для президента Кеннеді: росіянин у космосі. Черговий відразу ж передав її в опочивальню Білого дому, для президента.

Перший американський астронавт Шепард 5 травня 1961 року здійснить лише балістичний політ тривалістю 15 хвилин, а перший американський орбітальний політ відбудеться 20 лютого 1962 року, корабель «Меркурій» виведе на орбіту астронавта Джона Гленна.

Гагарін устиг роздивитися казковий ореол навколо Землі. Гальмівний пристрій спрацював відмінно. Корабель охопило сильне полум’я, від температури в 10 тисяч градусів затріщало захисне покриття. На висоті 4000 метрів відбувся відстріл люка й вистрілив гальмівний парашут. Корабель під величезним жовтогарячим куполом розгойдували земні вітри. Приземлився! Корольов віддав останні команди й відбій усім засобам зв’язку, спостереження, пошуку, евакуації, обчислювальним центрам.

Тоді не було нинішніх пультів управління з усією їхньою складною конструкцією. Переговорна точка стояла на звичайній солдатській білій тумбочці. І рука Корольова з мікрофоном тремтіла від хвилювання. Багато чого давило на плечі Корольова. Він знав ціну цього польоту. Так, сто разів перевірено всі розрахунки, але ж перед самим стартом під час останньої перевірки на герметичність виявили витік. І було повідомлення оператора: перевірити ще раз сигналізатори, немає контакту від вхідного люка. А Гагарін уже тричі доповідав, що готовий до старту. Корольов спокійно та м’яко закликав не хвилюватися, Гагарін несміливо попросив: «А можна пустити трішки музики?» Вони підбадьорювали одне одного до останньої хвилини.

У глухому владимирському
лісі, неподалік від поранених беріз, де вибухнув гагарінський літак, у півметровій щілині в снігу знайшли шкіряний гаманець Юрія, і в ньому у потаємній кишені була єдина фотографія — молодого Корольова. Я також у Зоряному містечку бачила і цей гаманець, і вже збляклу, пожовтілу фотографію, звісно ж, аматорську. Корольов там стояв у наглухо застебнутій шинелі, перетягненій портупеєю, погляд мудрий, оцінюючий.

А в їхній спільній справі був і такий випадок. Коли вперше людина вийшла в космос, у відкритий космос, виявилося, що «Восход-2» не пішов на очікувану посадку, а, як і раніше, мчиться орбітою. На командному пункті були Корольов і Гагарін. Конструктор подивився вбік командира загону космонавтів, сказав: «Приймайте рішення». У Юрія Гагаріна вже вистачило досвіду, сміливості, знання космічної техніки для прийняття єдино правильного рішення, яке він передав екіпажу: «Вам дозволяється посадка на вісімнадцятому витку з допомогою ручного управління». Корольов уважно глянув у його очі, захоплено вигукнув: «Молодець!» Цінував за знання, відданість спільній справі.

Нейл Армстронг, котрий першим ступив на Місяць, у Зоряному сказав (і по-російському):

— Усі ми побували в космосі, входячи через ті двері, які відчинив Гагарін.

П’ятиметровий бронзовий монумент першого космонавта, до підніжжя якого він поклав квіти, залишив його байдужим, але коли підійшла Валентина Іванівна Гагаріна, американець обійняв її худенькі плечі, довго й пильно дивився в її обличчя — і несподівано для всіх зронив одну та другу сльозу.

Франція здригнулася від горя того дня, коли фото Юрія Гагаріна, облямоване жалобними рамками, з’явилося в газетах. Він усміхався своєю безсмертною усмішкою, з якою колись сказав: «Моє життя — одна чудова мить». І відтоді у всіх школах Франції — загальноосвітніх, католицьких, реформатських, приватних ліцеях, коледжах — 12 квітня починається з розповіді про життя та подвиг льотчика, котрий відкрив людству дорогу в космос. Французи цінують мужність. Зовсім недавно він був гостем цієї країни, де його зустрічала широка людська ріка, завдовжки сорок п’ять кілометрів від аеродрому Ле Бурже до російського посольства. Біля могили Невідомого солдата робітник у спецівці віддав йому свою медаль за участь в Опорі. У передмісті Парижа, у робітничому містечку Пюто його машина їхала по червоному килиму гвоздик, а в небо злітали тисячі голубів. У робітниче передмістя Іврі він в’їхав вулицею Гагаріна. Машину зупинили, десятки рук потягнулися за рукостисканням. У місті Сен-Дені йому присвоїли звання почесного громадянина та вручили «Золоту зірку». Він виступав у палаці ЮНЕСКО, був гостем ветеранів полку «Нормандія-Неман». Прийоми на його честь збирали величезні натовпи. Ним захоплювалися. Він говорив про Жюля Верна, найбільшого фантаста, котрий першим запустив у космос снаряд із трьома астронавтами. На Міжнародній виставці авіації та космонавтики він запевняв, що людство з лишком окупить усі витрати на штурм Всесвіту, що підкорений космос наблизить до людей таємниці Землі, її надр, він «принесе людям гори хліба й безодню могутності», як і пророкував геній Ціолковського. Французи вирішили, що росіяни не помилилися у виборі першого: чарівний, розумний, товариський. Не розчарував і американців, виступаючи на сесії ООН. Але Франція була останньою країною з тридцяти, що приймали Гагаріна як найбажанішого і найпочеснішого гостя. І багато газет обійшла фотографія юної матері з Марселя: вона піднесла до Гагаріна своє маля й несміливо попросила:

— Поцілуйте його, ви ж святий. Ви побачили землю очима Бога, ви були поряд із Богом.

У Парижі йому подарували чарівне кошеня, і всю дорогу до Москви він спав у Юрія під сорочкою, не підозрюючи, що стане найулюбленішим подарунком з усіх, які він привозив дітям.

…Чому ми про все це забули, він же був частинкою всіх нас. Він був і гостем України.

На трикотажній фабриці
«Киянка», поглянувши на схвильовані обличчя жінок в ошатних сукнях, на їхні палаючі щоки, на очі, осяяні радістю й захопленням, він вигукнув:

— Ніде й ніколи не бачив відразу стільки вродливих дівчат! Слово честі!

Пізніше мені про це розповіла Тамара Заборовська: і як він просто розмовляв із ними, як оцінив тканину, заправлену у верстат! А потім як вони оплакували загибель Гагаріна немов рідного брата, і відразу склали лист його дружині та вирішили допомагати гагарінським донькам, чим можуть. Зв’язали тепленькі зимові шапочки, шарфики, рукавички. Відправили в Зоряне. Невдовзі від Олени та Галі отримали листа. Дуже хорошого, їхніми руками написаного. Про Юрія Гагаріна сказала вона так, що краще й не скажеш:

— Свій він був, зрозумілий. А чому? Як і я, голодував під час війни, ремісник. Працював і навчався, як багато хто з нас. Недосипав — жити поспішав. Багато чого витерпів. Я поруч із ним стояла, в очі його дивилася, обличчя хороше, чесне.

Потім про нього пісню склали російською мовою: «Как будто ты из сказки на землю приходил. У неба отпросился, да отпуск кратким был». Точні слова. А в Зоряному містечку ми все-таки побували, і Валентина Іванівна смачним чаєм і печивом власного приготування нас пригощала.

А чи був щасливий? Я бачила двох різних Гагаріних. Одного, відразу після польоту, по-юнацькому стрункого, із променистими очима, коли він прилетів у Красноярськ на зліт молодих будівельників Сибіру й Далекого Сходу. Він не пройшов сходинками до сцени, на трибуну, а вибіг, злетів. Зал затремтів від радісного захвату. У цього Гагаріна було відкрите, доброзичливе, без лукавства й удаваності обличчя дуже доброї, щасливої людини. Таким самим воно було й наступного дня в Дивногорську, коли закладали пам’ятну плиту в котловані Красноярської ГЕС. Ледь він ступив на будівельний майданчик, машиністи підйомних кранів увімкнули всі сирени, десятки сирен. Такого салюту він ще не бачив, не чув.

Під час останньої нашої зустрічі, за півроку до загибелі, це була зовсім інша людина: овіяні смутком очі, погляд терплячої та втомленої людини, цей би вже не злетів птахом на трибуну. Може, далася взнаки втома після недавнього захисту диплома Військово-повітряної інженерної академії? Минув день, два — і більше не було й натяку на ту славнозвісну «гагарінську» усмішку. Навіть серед вірних друзів по училищу. Життя вже не здавалося йому однією щасливою миттю. Громадянина Всесвіту засипали оберемками квітів, приймали в королівських замках і президентських палацах, в Аккрі тисячі людей стояли уздовж його шляху та тримали в руках смолоскипи і свічі, гостинно освітлюючи йому дорогу в сутінках. А через тиждень вищі чини (ніякий він не «улюбленець долі», а також заручник системи, заручник слави) Гагаріна «виховували», щоб не зазнався. А чи легко витримати, навіть за всієї багатотерпеливості й скромності, коли притискали до прилавка ГУМу, куди забіг за іграшкою, міщанська цікавість, обивательський погляд: а ну, який ти, наш герой? У нього було відмінне здоров’я й слабке людське серце. Але хто думав про його серце?

Він обіцяв мені, головному редакторові Оренбурзької студії ТБ, дати інтерв’ю для циклу «Хлопці з нашого міста». Лише тоді очі його загорілися колишнім ентузіазмом, коли заговорили про майбутнє космонавтики, про міжнародні орбітальні станції, що гроші, витрачені на космос, працюватимуть на економіку країни, на розробку нових технологій, нових засобів зв’язку, нових матеріалів, породять нові галузі промисловості.

Усі, хто був у студії, зачаровано слухали Гагаріна. Але прощаючись, він раптом попередив:

— Це інтерв’ю в ефір можна давати лише після дозволу Каманіна.

— Вам. Дозвіл? Вас — візувати?

Мій неприхований подив чимось зачепив його, тієї миті й відкрився новий, невідомий раніше Гагарін. У його голосі пролунала явна образа та гіркота:

— Дисципліна. Каманін — генерал, я — полковник. І взагалі начальників наді мною багато, отож дозвіл на інтерв’ю необхідний.

З гіркотою подумала і я: був кінь, та з’їздився — і вмовила помічника першого секретаря обкому допомогти зв’язатися з дачею Каманіна. Довго переконувала генерала, як важливо для нас це інтерв’ю. Досі пам’ятаю, як я, суто цивільна людина, біля телефона стояла струнко. Стільки металу було в його голосі:

— Він знає мою думку з цього приводу . Знає ж.

Я казала, що, певне, знає, коли не погоджувався. Умовляла кілька днів.

— Та вже хай так і буде! Даю добро.

— Усно? Ускладнень для нього не буде?

Поспішаю на вулицю Аксакова, у рідну домівку Валентини Іванівни, він лише там зупинявся, заспокоїти «громадянина Всесвіту», мовляв, є добро!

Він удома, сам відчинив двері, у старенькій гімнастерці, без погонів, у високих рибальських чоботах.

— Додзвонилися. До Бога високо, до Каманіна — далеко. А ми на Сакмару збираємося. Там такі лящі! Деякі — по три кілограми!

Знову — безтурботний сміх. До Каманіна-то далеко, а поки що заповітна нічна риболовля з друзями. І життя — чудове. Знайдено душевний спокій, тому і любив приїжджати до Оренбурга, подалі від Москви. Виходить, дороге було для нього місто, де вперше підкорив собі, своїм рукам, своїй волі тремтіння МіГа, коли земля з-під шасі втікала зі свистом, який наростав разом із стрілкою висотоміру. І машина неслася туди, куди птахи вже не долітали.

Він і загинув, як справжній льотчик: пішов назавжди у своє небо й залишився в кожному з нас, як свято, гідно витримавши всі найважчі випробування. Американці залишили на Місяці медаль із профілем Гагаріна. Оцінили!

І ще про загибель Юрія Гагаріна. Про неї написав сонет Дмитро Павличко. Народний поголос довго творив легенди про його безсмертя: то його забрали до себе інопланетяни, то він живий ще та блукає поміж людьми. І навіть космонавт Волинов по ТБ на всю країну розповів, що хтось, відрекомендувавшись Гагаріним, зателефонував йому, повідомив факти, відомі лише гагарінському набору. Зовсім недавно був навіть фільм про те, що його вбили, мовляв, комусь, тому, що сидить найвище, він врізав усю правду-матінку. І літак нібито спеціально запустили, аби на сильній повітряній хвилі вони потрапили в штопор. Недоброзичливці «споювали» його. Неправда, що пив. Він домігся через усі перепони (його берегли!) дозволу знову літати. Був дублером Комарова. Кілька місяців щодня вивчав корабель нового типу. Готувався до нового самостійного польоту. Суворі лікарі Зоряного причепливо перевіряли кожного льотчика перед вильотом. Він шанував себе та дисципліну. Причина загибелі: після штопора літак через неточні (приблизні!) показання висотоміру (така була ще техніка) не встиг вирівнятися, машину підвели частки секунди. Якось Герман Тітов на паперовій серветці, під час вечері в друзів, намалював усе це. А Олексій Леонов, стоячи в студії поруч із Волиновим, сказав: «Він загинув. Ми збирали все, що було розкидано навколо тієї страшної ями, і я знайшов частину вуха з родимкою на шиї. Я знав цю родимку». І додав: не вірте, що Гагаріна не вберегли. А хіба орли виявляють обачність, злітаючи вище гір? Він мріяв полетіти на Місяць, він суворо тренувався для цього польоту.

Знаменита вдова. У серці її він як і раніше живий і коханий. І щороку 27 березня йде до нього на побачення до Кремлівської стіни. І всі думки про нього, і договорює ті слова ніжності, які не встигла сказати за життя, позаяк, з’їздивши багато разів до дрімучого владимирського лісу, до тієї розірваної рани в землі, де вибухнуло і її життя разом із його літаком, вона зрозуміла раз і назавжди: він не загинув для неї, він живий у ній, і житиме в її серце, поки воно б’ється, поки вона є на землі.

Тієї заповітної миті, збираючи його на космодром, вона вперше побачила, що він уже не з нею, обличчя стало недоступно суворим, урочистим, а потім освітилося не відомою їй таємницею. Вона міцно обійняла чоловіка, сказала твердо: «Усе буде добре. Серце б почуло біду. Про нас не думай. Увесь зосередься на тому, головному». А після тріумфальної зустрічі на землі сумно похитала головою з косою до п’ят: «Ой, не заздрю ані тобі, ані собі. Вимоги ж бо до тебе які тепер будуть». На столі лежали десятки газет, і на перших сторінках посміхався її Юрій. Були й її портрети. Їй до душі припав тільки один, зроблений Василем Пєсковим. Щасливе обличчя в сльозах, після звістки, що корабель благополучно приземлився. Але дедалі частіше говорили, мовляв, він тепер Колумб Всесвіту й належить людству. На міжнародному фестивалі кіно, куди з’їхалися красуні планети, Джина Лолобріджида обійняла й поцілувала зніяковілого Юрія, вигукнувши:

— Ось чоловік, гідний найвідданішого кохання!

Валентина бачила цю сцену по телебаченню, а коли він повернувся додому, улаштувала прочухана:

— Що ж то далі буде?

Він обійняв ласкаво:

— Не вони, Валюшо, поневірялися зі мною в Заполяр’ї. Ми вже разом будемо до найостаннішої берізоньки на могилці поруч, а незабаром доньок заміж видаватимемо.

Не судилося — «до берізоньки». І така була пронизлива туга в кожному слові, коли вимовила з гірким зітханням: «Краще бути звичайною жінкою, іноді дуже щасливою, іноді не зовсім такою, ніж найзнаменитішою вдовою».

Залишитися вдовою в 33 роки. І ніхто не посмів би засудити її, якби зустрівся вірний друг. Але не траплялося за довгі роки самотності рівних Юрію за духом, навіть схожих на нього. Він був особливий, не гнув шию, не догоджав сильним світу цього. Не улещував нікого й не підлещувався ні до кого, не кривив душею. Ніколи не принижував слабшого, нещасливого. Не вибирав друзів заради вигоди. По-дитячому довіряв людям. Був щедрим. Коли після польоту йому подарували «Волгу» (і вона певний час була єдиною на все Зоряне), на ній більше їздили інші, ніж він сам: то дружину товариша терміново везла до пологового будинку, то шлейф нареченої з неї стирчав, то хтось зустрічав на ній матусю на Ярославському вокзалі.

Виросли без нього доньки, не побачив він і своїх онуків. За 30 років трудового стажу в поліклініці Зоряного Валентину нагородили орденом. Але на лондонський аукціон «Сотбі» передала годинник Юрія і цивільний костюм. Узяла неподалік клаптик землі під город. Руки звикли до праці, та й підмога в бюджеті. У будинку, де кожен день іскрився повноцінним щастям і завжди було багатолюдно, нині тихо й самотньо. У доньок своє життя в Москві. А вона не може розпрощатися з Зоряним.

Мені дозволили відвідати службовий кабінет Юрія Гагаріна. Я присіла в його простеньке крісельце й відразу побачила настільний календар і останній запис його рукою: 27 березня — польоти, ТБ, «Огонек» до Дня космонавтики в 17.00. 28 березня — відразу, уранці до Валі». Але 28 — він уже пішов у безсмертя. Коротким був його земний строк: 34 роки, трохи більше життя Христа. Він відвіз її до лікарні 24 березня, приїжджав щодня. А на світанні, перед його загибеллю, раптом вдарився у вікно чорний птах. Полетів — і знову повернувся раз, другий. Наростало тривожне передчуття біди. З тієї хвилини не могла ковтнути воду після таблетки. І щойно на порозі з’явилися космонавти, вона відразу все зрозуміла: з Юрою нещастя.

Але всі біди переживаються, минаються. Людям лишається історія.

Ах, этот день двенадцатый апреля,

Как он пронесся
по людским сердцам!

Казалось,
мир невольно стал добрее,

Своей победой потрясенный сам.

Олександр Твардовський склав це відразу, швидко, і вірш облетів усю країну. Особливий день! Людина з чорної й неосяжної безодні космосу вперше побачила свою Землю як кулю, немов блакитний шкільний глобус. Потім ця людина підкорила всю планету своєю щирою чарівною усмішкою. Ім’я «Гагарін» — уже на століття.

“УКРАЇНА КОСМІЧНА: 55 РОКІВ ПІЛОТОВАНІЙ КОСМОНАВТИЦІ”

Звісно, ця подія не сталася б без видатного українського радянського вченого у галузі ракетобудування та космонавтики, конструктора, який вважається основоположником практичної космонавтики, житомирянина Сергі́я Па́вловича Корольо́ва (родове прізвище Королів[10]; 30 грудня 1906 (12 січня 1907), Житомир, Волинська губернія, колишня Російська імперія – 14 січня 1966, Москва, Російська РФСР).

(12 січня 1907–14 січня 1966)

«Сергій Корольов вивів людину у космос, але сам залишився на Землі –

на березі Всесвіту»

Академік АН СРСР (з 1958), очолив ракетну програму СРСР. Під його керівництвом було запущено першу міжконтинентальну балістичну ракету, перший штучний супутник Землі, здійснено перший політ людини в космос та вихід людини в космос.

С. П. Корольов та Ю. Гагарін

Юрій Олексійович Гагарін – (9.03.1934–27.03.1968)

перша людина-космонавт у відкритому космосі.

«Облетев Землю в корабле-спутнике, я увидел, как прекрасна наша планета.

Люди, будем хранить и преумножать эту красоту, а не разрушать её!»

ПОЧАТОК ЕРИ ПРАКТИЧНОГО ВИКОРИСТАННЯ КОСМІЧНОГО ПРОСТОРУ

З давніх давен люди мріяли полетіти у невідомий їм космос. З цією метою, століття за століттям багато вчених і не лише, мріяли здійснити політ у космічний простір.

Велика честь відкрити людям дорогу до інших світів випала на долю нашого співвітчизника К. Е. Ціолковського. Слова вченого «Людство не залишиться вічно на Землі, але, в гонитві за світлом і простором, спочатку несміливо проникне за межі атмосфери, а потім завоює увесь навколоземний простір» виявилися пророчими.

Але лише в середині двадцятого століття настала ера космонавтики, що почалася з запуску на орбіту першого штучного супутника. Це був лише перший крок. Після цього космонавтика почала розвиватися швидкими темпами, і от вже через кілька років у космос було відправлено перших живих істот – собак Білку та Стрілку.

60 років тому 12 квітня 1961 року в космос полетіла перша людина. Це був Юрій Олексійович Гагарін. Увесь світ запам’ятав його слова, вимовлені ним перед польотом: «Поїхали»! Ця подія перевернула весь світ. Гагарін і його послідовники впродовж відносно короткого проміжку часу перетворили космічний простір у звичайне робоче місце. Почали створюватися нові космічні кораблі, до планет сонячної системи стартували автоматичні апарати, на орбіту виводилися космічні станції, людина вийшла у відкритий космос і побувала на Місяці. Впевненість і оптимізм, прагнення до підкорення космосу подолали всі перепони. Політ Юрія Олексійовича Гагаріна зробив гіпотезу про можливість практичної діяльності людини в космосі реальністю, відкрив новий напрям у розвитку цивілізації, і в цьому його видатне наукове значення.

УКРАЇНА КОСМІЧНА, ПІЛОТОВАНІ ПОЛЬОТИ

ТА СЛАВЕТНІ ПОСТАТІ.

ll пол. ХХ ст. 1970-ті рр.

Освоєння довготривалої орбітальної станції «САЛЮТ»

6.06.1971 – 23 доби 10 годин 21 хвилину та 14 секунд (три тижні) – уперше в світовій практиці проведено екіпажем, виведеним на навколоземну орбіту у космічному кораблі «Союз-11», на орбітальній станції «Салют», та виконано програму науково-технічних і медико-біологічних експериментів.

Очолював космічний екіпаж український космонавт Георгій Тимофійович ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ (нар. в Одесі у 1928 р. – 29.06.1971).

НЕ ЗАБУВАЙМО Й ПРО ТРАГІЧНІ СТОРІНКИ У ДОСЛІДЖЕННІ КОСМОСУ!

Космонавти Георгій Тимофійович Добровольський, Владислав Миколайович Волков та Віктор Іванович Пацаєв успішно виконали програму польоту, зокрема, провели сеанс телевізійної зв’язку з Землею, не дивлячись на нештатні ситуації на борту. Так, їм довелося усунути пожежу, що виникла на станції. Через 22 дня екіпаж готувався до повернення на Землю.

Але під час повернення на Землю через порушення герметичності апарату екіпаж (Добровольський, Волков, Пацаєв), який відправився у космос без скафандрів, трагічно загинув! Всім членам екіпажу посмертно було присвоєно звання Героя радянського Союзу.

Екіпаж «Союзу-11» (Добровольський, Волков, Пацаєв) – 6.06.1971

ОРБІТАЛЬНІ ПОЛЬОТИ – 1976 р. – політ на космічному кораблі «Союз-21» та стиковка з пілотованою орбітальною станцією «Алмаз («Салют-5»).

Віталій Михайлович ЖОЛОБОВ – прославлений космонавт, льотчик-космонавт СРСР, Герой Радянського Союзу, президент Аерокосмічного товариства України, єдиний космонавт СРСР, який проживає нині в Україні (народився на Херсонщині, 1937 р.)

«З польоту кожен космонавт виносить відчуття того, що Земля – найдорогоцінніше надбання людства!

Земля занадто мала для розбратів і воєн. Якби люди знали, наскільки близькою і дорогою буває після польоту кожна билинка, кожне деревце, кожен живий організм!

Де б мені не доводилося працювати після польоту, потім, … мене ніколи не полишало це «після космічне» відчуття. І це – головне!»

На початку ХХІ століття в еру тріумфу автоматів пілотована космонавтика залишається важливою! У сфері досліджень Космосу, звісно, більше використовуються автомати, ніж людина. Але, по-перше, який би автомат людина не зробила, це все одно плід її праці. По-друге, присутність людини при проведенні будь-якого експерименту в Космосі важлива тому, що вона за необхідності може негайно внести корективи, що неможливо при роботі автоматів.

Саме В.М. Жолобов рекомендував до польоту в Космос льотчика-космонавта України Леоніда Костянтиновича Каденюка: «Одна з лабораторій Інституту електрозварювання імені Є.О. Патона на замовлення США працює над створенням апарата для зварювання довгомірних конструкцій в Космосі. Я запропонував Б.Є. Патону для випробувань цієї конструкції в Космосі послати разом з американським екіпажем і нашого (українського) космонавта. Президент НАН України підтримав цю ідею…»

1991–2000

Після проголошення незалежності Україна бере активну участь у дослідженні та використанні космічного простору, реалізує загальнодержавну космічну програму.

Незважаючи на розпад Радянського Союзу, Україна зберегла свій авторитет і займає особливе місце в ракетобудуванні як на території СНД, так і у світі.

• 1991–2001: -здійснено 130 польотів у космос;

-50 запусків ракет українського виробництва;

-80 пусків космічних апаратів різних країн світу.

• лютий 1992 – створено Національне космічне агентство України (НКАУ).
• 1995 – «Січ-1» – космічний первісток незалежної України з’явилась на навколоземній орбіті;
• 19.11–5.12.1997 – мис Канаверел, Гьюстон (США) – у складі американського екіпажу шаттлу «Columbia» перший космонавт незалежної України Леонід Костянтинович Каденюк 17 діб пропрацював у космосі.
• 1999.03 – 2013.02 – участь у міжнародній програмі «Морський старт»: У 1995 році чотири країни створили консорціум Sea Launch: аерокосмічна корпорація Boeing (США) мала 40 % і забезпечувала загальне керівництво і фінансування, РКК «Енергія» (РФ) – 25 % і космічний модуль та двигуни, КБ «Південне» та ВО «Південмаш» (Україна) – 15 % і ракети-носії «Зеніт», а також суднобудівна компанія «Акер Квернер» (Норвегія) – 20 % і пускову платформу. Перший пуск відбувся в березні 1999 року, останній – у лютому 2013-го, і закінчився аварією. Загалом було здійснено 36 пусків, під час яких сталося лише дві аварії.

ЛЕГЕНДИ КОСМІЧНОЇ ДОБИ

Згадаємо поіменно синів України, які в різний час побували на космічних орбітах:

• 1962 «Восток-4»; 1974 «Союз-14» – Павло ПОПОВИЧ – першим в Радянському Союзі побував на космічній орбіті!
• 1968 «Союз-3» – Георгій БЕРЕГОВИЙ – Полтавська обл.
• 1969 «Союз-6» – Георгій ШОНІН – Луганська обл.
• 1971 «Союз-11» – Георгій ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ – Одеса.
• 1976 «Союз-21» – Віталій ЖОЛОБОВ – Херсонс. обл.
• 1979, 1983, 1988 «Союз-32», «Союз-Т-9», «Союз-ТМ-6», Володимир ЛЯХОВ – Луганс. обл.
• 1980, 1981, 1982 «Союз-35», «Союз-40», «Союз-Т-7» – Леонід ПОПОВ – Кіровоград. обл.
• 1980, 1984, 1986 «Союз Т-3», «Союз Т-10», «Союз Т-15» Леонід КИЗИМ – Донец. обл.
• 1984 «Союз Т-12» – Ігор ВОЛК – Харків обл.
• 1985 «Союз Т-14» – Володимир ВАСЮТІН – Харків
• 1985, 1988, 1992 «Союз Т-14», «Союз ТМ-7», «Союз ТМ-13» – Олександр ВОЛКОВ – Донец. обл.
• 1987 «Союз ТМ-4» – Анатолій ЛЕВЧЕНКО – Харківс. обл.
• 1991 «Союз ТМ-12» – Анатолій АРЦЕБАРСЬКИЙ – Дніпропетр. обл.
• 1994 «Союз ТМ-17» – Василь ЦИБЛІЄВ – Крим
• 1994 «Союз ТМ-19» – Юрій МАЛЕНЧЕНКО – Кіровоград. обл.
• 1996 «Союз ТМ-22» – Юрій ГІДЗЕНКО – Миколаївс. обл.
• 1996 «Союз ТМ-23» – Юрій ОНУФРІЄНКО – Харківс. обл.
• 1997 «Columbia» – Леонід КАДЕНЮК – член міжнар. екіпажу шаттлу – Чернівец. обл.

ВІД МРІЇ ДО ВТІЛЕННЯ

Нічого неможливого у світі нема. Цьому є приклад і нашого легендарного космонавта. У 1961 році, коли Юрій Гагарін першим у світі полетів у космос, 10-річний хлопчик Леонід сказав собі, що також стане космонавтом.

Перший космонавт незалежної України Леонід Костянтинович Каденюк – (28.01.1951–31.01.2018)

Пропрацював у космосі 17 діб.

«Коли дивитися в ілюмінатор космічного корабля і бачити створене, то після цього не вірити в Бога неможливо”. У мене також виникли приблизно такі ж відчуття. Так мене все це вразило. Ця краса Землі і космос!»

• Саме завдяки Каденюку на орбіті Землі зазвучав державний гімн України.
• Як український космонавт пройшов космічну підготовку в загоні астронавтів США в Гьюстоні.
• з 19 листопада по 5 грудня 1997 року Каденюк здійснив космічний політ на американському БТКК «Колумбія» («Columbia») місії STS-87.
• Під час перебування у космосі космонавт проводив біологічні досліди щодо впливу стану невагомості на ріст та розвиток ріпи, сої та моху.
• Після повернення на Землю через кілька тижнів українець адаптувався від стану невагомості до життя в умовах тяжіння. Це значно простіше, ніж адаптація до стану невагомості.
• У 66, коли Леонід Каденюк давав інтерв’ю, він казав, що не відмовився б побачити Землю з ілюмінатора космічного корабля ще раз. Зокрема, космонавта надихав Джон Гленн – перший космонавт, який полетів у космос від США. Адже той у 77 років полетів у космос знову.
• 28 січня 2019 року першому космонавтові незалежної України Леонідові Каденюку мало виповнитись 68 років. Він прожив справді захоплююче життя і вмів влучно описати побачене і пережите у космосі.

Відомі цитати першого українського космонавта:

«…До програми мого космічного польоту … не входили астрономічні спостереження… Але там, у космосі, по можливості я і мої колеги спостерігали за зорями, сузір’ями та планетами. Звичайно, вигляд зір і космосу в цілому мають свої особливості порівняно з їхнім виглядом із Землі чи з висоти польоту літака.»

«Професія «космонавт» – це унікальна професія поки що дуже малої кількості людей на Землі. Вона вимагає від людини надзвичайно високого професіоналізму, величезних знань в різних галузях науки і техніки. При цьому просто необхідно мати… високі фізичні і моральні якості, бути високопорядною і чесною людиною.

…той, хто мріє полетіти в космос і досягти своєї мети, повинен у першу чергу бути відданим своїй мрії…бути фахівцем високого класу…»

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА КОСМІЧНА ПРОГРАМА УКРАЇНИ у ХХI ст.

Проєкти космічних досліджень:

2008–2012

• вивчення іоносфери: проект «Іоносат» – передбачає запуск трьох супутників Землі для вивчення можливості прогнозування стихійного лиха;
• дистанційне зондування землі: виведення на орбіту супутників дистанційного зондування Землі – «Січ-2» і «Січ-3».
• Запуск українського телекомунікаційного супутника ємністю до 28 транспондерів.

Підсумок

Від перших кроків освоєння Космосу: 1957 – запуску першого штучного супутника Землі, 1961 рр. – першого польоту людини в Космос, висадки астронавтів на Місяці у 1969 р. … людство йде у напрямі міжнародного співробітництва в мирному дослідженні Космосу … до освоєння у ХХІ ст. Ілоном Маском Марсу та відкриття інших планет і світів у майбутньому!

ВНЕСОК УКРАЇНИ У РОЗВИТОК КОСМОНАВТИКИ У ХХI ст.:

• дослідження плазми випромінювання сонця;
• наукові експерименти у галузях космобіології та космічної медицини.
• провідні позиції у галузі ракетобудування і космічних технологій

ЦІКАВІ ФАКТИ

• Український слід на МІСЯЦІ: колеса двох знаменитих радянських «луноходів» виготовили на Харківському велосипедному заводі!
• 2003 – вперше одруження в Космосі! Юрій МАЛЕНЧЕНКО перший астронавт-українець, який одружився перебуваючи на космічній орбіті!
• три жінки-українки є серед американських астронавтів. Серед них – Хеайдемарі СТЕФАНИШИН-ПАЙПЕР: батько (з містечка Новий Яричів під Львовом), прищепив любов до України, яку вона вперше побачила на власні очі … з Космосу, пролітаючи в шаттлі!

ПЕРСПЕКТИВА

Україну офіційно запрошено керівником департаменту міжнародного співробітництва Європейського космічного агентства взяти участь у спільному зондуванні грунту з червоної планети, а також у створенні глобальних навігаційних супутникових систем.

Отже, чи будуть українці першими на Марсі, поки невідомо, проте перші кроки у цьому напрямі вже зроблено!

Завдання: увійти до престижного клубу держав, які здійснюють запуски пілотованих космічних кораблів і на питання «Чи літають нині українці у Космос?» відповісти ствердно!

БІБЛІОГРАФІЯ

ПЕРШІ КРОКИ В ОСВОЄННІ КОСМОСУ: ВІД КОНСТРУКТОРІВ ПЕРШИХ РАКЕТ ДО ПОЛЬОТУ В КОСМОС!

«Земля – колиска розуму, але не можна вічно жити у колисці. Більше того, Земля лише одна з планет, де можливе життя. Вихід у космос – матеріальна основа відтворення майбутнього людства»

К. Е. Ціолковський

Космодемьянский А. А.

Константин Эдуардович Циолковский. 1857–1935. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Наука, 1987. – 304 с., ил.

Книга посвящена рассказу о жизни и работах Циолковского по аэронавтике, ракетной технике и космонавтике. Рассмотрены вопросы научно-технического творчества учёного. Издание дополнено двумя главами: «К. Э. Циолковский и классическая механика в России» и «О воспитании научной фантазии, читая К. Э. Циолковского».

Промышленное освоение космоса : сб-к трудов / К. Э. Циолковский ; сост. послесл. и коммент. Т. Н. Желкина, Л. В. Лесков. – М. : Машиностроение, 1989. – 280 с.

Впервые собраны основные работы Циолковского, в том числе ранее не публиковавшиеся, в которых рассмотрены вепросы промышленного освоения космоса. Книга помогает составить полное и целостное представление об этом работы Циолковского.

Дом-музей академика С. П. Королёва в Житомире : буклет / Сост. М. А. Дитковский. – К. : Мистецтво , 1972.

Вкратце рассказывается об основных жизненных вехах и инженерном гение легендарного конструктора первой межконтинентальной ракеты и о том, как поэтапно воплощалась в жизнь главная мечта академика С. П. Королёва – прорыв в космический простор: создание и запуск в открытый космос первого искусственного спутника Земли!

«… створення величезних, вагою в десятки тонн, міжпланетних кораблів з екіпажем у декілька чоловік дасть змогу здійснити тривалі (до 2–3 років!) космічні польоти. А далі … Космонавтика має безмежне майбутнє, і її перспективи неосяжні, як і сам Всесвіт»

ГЕРОЇ ЗОРЯНИХ ТРАС

Гагарин. Книга-альбом / под ред. Л.Антипина. – М. : Молодая гвардия, 1971. –56 с.

О Юрии Алексеевиче ГАГАРИНЕ никто не скажет: он был. Улыбка Гагарина, голос Гагарина, мысли Гагарина, серце Гагарина навсегда останутсяс нами…

Жизнь – прекрасное мгновенье: посвящается памяти Ю. О. Гагарина : документальная композиция. – М. : Молодая гвардия, 1974. – 320 с.

О первопроходце космоса, Герое Советского Союза, Лётчике-космонавте Юрии Алексеевиче Гагарине рассказывают на страницах этой книги его близкие друзья, товарищи по работе. Перед читателем проходит вся яркая и прекрасная жизнь Ю. Гагарина.

Дорога в космос: нотатки льотчика-космонавта СРСР / літ. Запис С. О. Борзенка, М. М. Денисова. – пер. з рос. В. Г. Тищенка. – К. : Політвидав України, 1983. – 352 с., іл., 10 л.

Перша людина у світі, яка проклала дорогу в космос, розповідає про своє життя, починаючи з дитячих років, про політ у космос і повернення на Землю, про видатне досягнення науки і техніки, про друзів-космонавтів, про закордонні поїздки, про те, як захоплено зустрічали народи всього світу першого у світі космонавта.

А. Т. Гагарина. Память сердца: воспоминания Анны Тимофеевны Гагариной, [записанные с её слов Татьяной Копыловой] / рец. А. А. Леонов, В. А. Шаталов. – 2-е изд. – М. : Изд-во Агентства печати Новости, 1986. – 224 с. – ил.

Анна Тимофеевна Гагарина – мать первого космонавта Земли рассказывает в этой книге о жизни сына, о том, как мальчик из простой крестьянской семьи поднялся к вершинам современной науки и техники, как всю свою жизнь сознательно и целеустремлённо шёл он к своему звёздному часу.

СЛОВО о сыне. – 3-е изд. – М. : Молодая гвардия, 1986. – 159 с., фотоил.

Воспоминания А. Т. Гагариной, матери первого в мире космонавта планеты Юрия Гагарина, о юности сына, его учёбе и космическом полёте, о добрых семейных традициях. Предоставлены снимки из семейного альбома, а также неопубликованные фотографии и неизвестные письма Юрия Гагарина.

Михальченко В. В.

Зоряний син України. – К. : Політвидав України, 1965. – 106 с., іл.

Український журналіст Володимир Васильович Михальченко розповідає про свої зустрічі з космонавтом-4 – Павлом Романовичем ПОПОВИЧЕМ та його рідними, про його дитинство, паро те, як готувався до подвигу і як здійснював його герой космосу.

«Салют» на орбите: основы конструкции орбитальной станции Салют», этапы её полёта и материалы научных исследований / под общ. ред. М. П. Васильева ; колл. авт. – М. : Машиностроение, 1973. – 160 с. – ил. 62.

В основе книги – материалы научной работы героического экипажа первой в мире долговременной орбитальной научной станции «Салют» – лётчиков-космонавтов СССР Г.Т. Добровольского, В.Н. Волкова и В.Н. Пацаева. Впервые описаны конструкционные особенности и научное оборудование станции «Салют».

КОСМІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ НА ОРБІТАХ

Космонавтика / под общ. ред. Д. М. Беркович. – М. : Сов. Энциклопедия, 1968. – 528 с. – ил. – 4 л. – (Маленькая энциклопедия).

Издание составлено группой ведущих специалистов по космической технике и космонавтике. Составлена из разделов: космонавтика, космические летательные аппараты, космические ракетные двигатели, ракетное топливо, управление движением и космическая навигация, динамика космического полёта, космическая связь, космодромы, космическая медицина и биология, космическое право, биографии учёных и космонавтов.

На космических орбитах. – М. : ДОСААФ, 1977. – 88 с., ил.

Рассказывается об основних етапах підготовки и реализации первого международного космического полёта с участием пилотируемых кораблей СССР («Союз») и США («Apollo»). Приводятся сведения о советском и американском космодромах, кораблях и их носителях, биографии членов экипажей.

Бэлью Л., Стулингер Э.

Орбитальная станция «Скайлэб» = Skylab: a guidebook / под общ. ред. Г. Л. Гродзовского ; пер. с англ. Г. С. Швырковой, Б. П. Круглова, В. Г. Кехваянца. – 1973 (США). – М. : Машиностроение, 1977. – 232 с., ил.

В книге дано систематизированное изложение проблем разработки и создания орбитальной космической станции «Скайлэб», подробно описаны особенности её устройства, аппаратура и программы научно-технических исследований, проводившихся на станции по медико-биологическим, геофизическим и астрономическим вопросам, по изучению процессов в условиях невесомости и космического вакуума.

Баженов В. И., Осин М. И.

Посадка космических аппаратов на планеты. – М. : Машиностроение, 1978. – 159 с., ил.

Рассмотрены вопросы, с которыми сталкиваются разработчики посадочных и спускаемых космических аппаратов при исследовании их структуры и режима движения, изложены методы параметрических расчётов спускаемых аппаратов, описаны методы их моделирования.

Келдыш М. В., Маров М. Я.

Космические исследования / под общ. ред. акад. В. С. Авдуевского. – М. : Наука, 1981. – 192 с.

Даётся общая картина развития космических исследований, показана их роль в решении фундаментальных научных проблем и практических нужд человечества.

Исследования по истории и теории развития авиационной и ракетно-космической науки и техники : сб-к : в вып. : Вып. 2 / под общ. ред. Б. В. Раушенбаха / Ин-т истории естествознания и техники АН СССР. – М. : Наука, 1983. – 286 с.

Сборник посвящён вопросам научно-исторических исследований, связанных с развитием летательных аппаратов, их двигателей, систем управления полётом, анализу творческой деятельности выдающихся учёных и конструкторов и оценке созданных ими научных школ.

Научные проблемы авиации и космонавтики. История и современность : сб-к статей / под общ. ред. акад. Б. В. Раушенбаха / АН СССР ; Комиссия по разработке научного наследия пионеров освоения космического протсранства ; Ин-т истории естествознания и техники. – М. : Наука, 1983. – 286 с.

В сборнике освещаются материалы истории авиации и космонавтики и их современные проблемы. Рассматриваются проблемы, связанные с летательными аппаратами, их двигателями, механикой космического полёта, космическим правом в области космических исследований.

Прежде чем прозвучало: «Поехали!» : документ. композиция. – М. : Политиздат, 1987. – 240 с., ил.

Посвящается 20-летию Центра подготовки космонавтов и первого в мире пилотируемого полёта в космос! Рассказывается о рождении и формировании первого отряда космонавтов, их жизни, учёбе и тренировках, о силе духа будущих командиров космических кораблей. Автор вводит в реальную обстановку тех дней.

Звёздный путь / сост. М. И. Герасимова, А. Г. Иванов. – М. : Политиздат, 1986. – 351 с., ил.

Рассказывается о достижениях советской пилотируемой космонавтики, о том славном пути, который она прошла за четверть века со дня первого старта человека в космос, о тех, кто стоял у истоков легендарного полёта корабля «Восток», о первопроходцах космоса Юрии Гагарине и С. П. Королёве. Приведены воспоминания участников и очевидцев событий, ставших историей.

Солнечные космические энергостанции / под ред. Н. С. Лидоренко / АН СССР. – Л. : Наука, 1986. – 182 с.

Рассмотрены тенденции развития космической гелиоэнергетики в период индустриализации околоземного пространства. Изучены вопросы преобразования энергии на солнечных космических энергостанциях (СКЭС), способом и средствами передачи энергии с борта СКЭС потребителям. Обобщён опыт исследований в области СКЭС.

Ключ на старт! Пуск! Зоряні розвідники – майбутнім капітанам зорельотів : енциклопедична композиція / під ред. [льотчика-космонавта СРСР] П. Р. Поповича. – худож. Є. О. Ільницький ; фото – ТАРС. – К. : Веселка, 1986. – 207 с., іл.

Енциклопедична збірка знайомить з досягненнями сучасної космонавтики.

Космическое оружие: дилемма безопасности / под ред. Е. П. Велихова, Р. З. Сагдеева, А. А. Кокошина / Комитет сов. учёных в защиту мира, против ядерной угрозы. – М. : Мир, 1986. – 182 с., ил.

Анализируются научно-технические, военно-стратегические, международно-политические последствия, связанные с перспективой создания широкомасштабной противоракетной системы с элементами космического базирования (ПРО). Главная задача перед человечеством – задача сохранения мира и предотвращение ядерной угрозы.

Космическое содружество / В. А. Алексеев, А. А. Еременко, А. В. Ткачев. – под ред. А. С. Елисеева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Машиностроение, 1988. – 208 с., ил.

Книга рассказывает об одно миз важнейших направлений сотрудничества СССР с другими странами в исследовании и использовании космического пространства в мирных целях – пилотируемых полётах международных экипажей. Приводится хроника международных космических полётов.

Авдуевский В. С., Лесков Л. В.

Работает невесомость. – М. : Молодая гвардія, 1988. – 223 с., ил.

В книге академика В. С. Авдуевского и доктора физико-математических наук Л. В. Лескова рассказывается о новом научно-техническом направлении – космической технологии, о физических процессах в невесомости, о трудностях становлення новой отрясли, её перспективах.

Малоземов В. В., Кудрявцева Н. С.

Оптимизация систем терморегулирования космических аппаратов. – М. : Машиностроение, 1988. – 134 с., ил.

Приведены математические модели агрегатов и систем терморегулирования космических аппаратов (КА). Обоснован метод решения задач оптимизации. Изложены инженерные методики и алгоритмы выбора проектных параметров систем терморегулирования КА для стационарных и нестационарных режимов функционирования.

Космическая индустрия / В. С. Авдуевский, Г. Р. Успенский. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Машиностроение, 1989. – 568 с.

Изложены проблемы создания и использования народно-хозяйственных и научных космических комплексов, принципы их построения, методика проектирования. Рассмотрены результаты космической деятельности, потребности в ней народного хазяйства и науки, перспективные возможности космической техники и пути её эволюции.

Стационарные движения и устойчивость упругих спутников: монография / под. ред. В. М. Матросова / АН СССР; Сибирское отделение АН СССР ; Иркутский вычислительный центр. – Новосибирск : Наука, Сибир. отд-ние, 1990. – 216 с.

В монографии излагаются вопросы моделирования вращательного движения нежёстких спутников и методика составления нелинейных интегро-дифференциальных уравнений с обыкновенными и частными производными.

Лебедев А. А., Нестеренко О. П.

Космические системы наблюдения: синтез и моделирование. – М. : Машиностроение, 1991. – 224 с.

Впервые на основе системного похода синтез космических систем наблюдения (КСН) рассмотрен как задача совместного выбора их орбитальных структур и основних проектних параметров КА с учётом эволюции КСН и управления ею. Изложены разработанные авторами общин методы и математические модели, которые когут оспользоваться для синтеза как КСН разных клас сов, так и космических систем другого назначения.

Лукьянчук А. Г., Михайлюк Ю. П.

Работа в системах спутниковой радионавигации : учеб. пособие. – Севастополь : Изд-во СевНТУ, 2007. – 190 с.

У посібнику розглянуті класифікація, принципи побудови і технічні характеристики глобальних супутникових радіонавігаційних систем, протоколи роботи з судновою приймально-індикаторною апаратурою. Наведені характеристики апаратури користувачів супутникових систем позиціонування і правила експлуатації приймальноіндикаторів СРНС покоління GPS / Глонасс.

Манойлов В. П., Омельчук В. В., Опанюк В. В.

Дистанційне зондування Землі із космосу: науково-технічні основи формування й обробки видової інформації : монографія. – Ж. : ЖДТУ, 2008. – 384 с.

Монографія присвячена актуальним проблемам формування, обробки та цільового застосування матеріалів космічної зйомки. Проаналізовано спектрально-енергетичні характеристики фоноцільових об’єктів оптико-електронного та радіолокаційного космічного спостереження; принципи форм-ня зображень методами дистанційного зондування Землі.

Харченко В. П., Луппо О.Є.

Автоматизована аеронавігація : навч. посібник. – К. : Вид-во Нац. авіац. ун-ту «НАУ-друк», 2009. – 348 с.

Викладено основи інструментальної та автоматизованої навігації. Розглянуто методи підготовки та виконання автоматизованого польоту, забезпечення безпеки навігації, аеронавігаційне обслуговування польотів.