Регіональні партійні списки

У світлі можливих змін виборчого законодавства та повернення до змішаної виборчої системи, варто згадати про існування альтернативних шляхів зміни закону “Про вибори народних депутатів”, в основі якого лежить принцип голосування за регіональні партійні списки.

Питання апгрейду звичної пропорційки є більш ніж актуальним сьогодні. Більшість аналітиків та дослідників у царині політичної науки сходяться на тому, що зміни до закону, який регулює парламентський виборчий процес –життєво необхідні.

Але хіба ж проект закону Лавриновича є якісно кращим?

В одній зі своїх попередніх статей, присвяченій можливим ризикам від прийняття ЗУ “Про вибори народних депутатів”, я моделював ситуацію можливого розташування політичних сил у парламенті та їхнє кількісне представництво в разі повернення до змішаної виборчої системи в поєднанні з 5% виборчим бар’єром. Результати були більш ніж однозначні: Партія Регіонів отримує можливість сформувати більшість у парламенті за рахунок 140 регіоналів, що потраплять до парламенту за партійними списками та 86 мажоритарщиками – сценарій достатньо реалістичний.

У даному контексті, варто пригадати про оспівану Януковичем у 2007 та Мірошниченком у 2011 роках пропорційну виборчу систему з відкритими регіональними списками. І справді, можливо це кращий варіант?

Пропорційна виборча система з відкритими регіональними списками передбачає голосування за відкритий регіональний список кандидатів від певної політичної сили в певному окрузі. Тобто в кожному окрузі партія висуває інший список кандидатів, які потенційно можуть бути обраними до парламенту.

Намагаючись модифікувати цей різновид пропорційної виборчої системи, я запропоную власні поправки до неї, які, щоправда, не претендують на ноу-хау, а саме:

– Розділити територію України на 150 округів, по 6 округів на область, від кожного з яких обиратимуть по три депутата. Безпосередньо будь-який район області зможе обрати у своєму окрузі депутата, але вже не до місцевих рад, а до ВРУ. У певних випадках межі округів співпадатимуть із межами району;

– Кожна зареєстрована політична партія зможе висувати свій список з 5 кандидатів у кожному окрузі. До списку мають бути включені лиш члени територіальних осередків, які зареєстровані в управлінні юстиції, що розташований у межах визначеного округу, у якому партія прагне висувати своїх кандидатів. Ця норма все ж не зможе забезпечити процес фільтрації списків від олігархів та інших дискредитованих партійних функціонерів, але принаймні “прив’яже” кожного потенційного нардепа до визначеного округу;

– Окрім цього, система передбачатиме преференційну складову волевиявлення: можливість кожного виборця обрати на вибір трьох депутатів із бюлетеня, не зважаючи на їхній порядковий номер у списку та партійну приналежність. Згадана норма дасть можливість обирати не бренд, а конкретних людей, які не ховаються, приміром, у третьому десятку списку, а готові особисто вибороти право бути обраними.

Що ж зміниться в результаті впровадження вище перерахованих нововведень?

1. Удасться “прив’язати” потенційного депутата до визначеного округу. Основною відмінністю від мажоритарки в даному контексті є партійна приналежність кандидата, який змушений буде відповідати перед своїм електоратом не лиш як представник певного регіону, а як і член певної політичної сили.

Окрім цього, пропорційна система з відкритими регіональними списками не сприятиме значній фрагментації парламенту, оскільки кожен висуванець змушений буде отримати партійний квиток, будь-якої політичної сили;

2. Делегувати до ВР представників із кожного регіону, що стане основою для справедливого представництва всіх без виключення регіонів у ВРУ, навіть незважаючи на факт перебування в списках осіб, які вже не переможуть лиш за рахунок спонсорських внесків на розбудову партії;

3. Відносна простота підрахунку голосів та визначення щасливих власників депутатських мандатів;

4. Можливість обрати не лиш представника однієї політичної сили, а одразу з декількох, що розширить можливість виборців та значно зменшить вагу категорії політичний бренд.

Видається, що ідея непогана, та сподіватися, що хтось із партії влади згадає про свої виступи, у яких так палко захищали ідею реформування виборчого законодавства в напрямку реалізації принципів пропорційної виборчої системи з відкритими регіональними списками – марно.

“Давно то було… та й неправда” – скаже гарант, який, щоправда, скоро може стати монархом.

Роман Максименко, Рівне, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція “Української правди” не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.

Принципи вибору за відкритими партійними списками

Правова консультація не є офіційним роз’ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку. Редакція затверджена Tetiana.shubenko.

Зміст

Нормативна база

Поняття відкритих списків

Відкриті списки – це не лише публікація списків, це фактично голосування за конкретного кандидата в цьому списку і хто більше набирає, той піднімається в цьому рейтингу вище. Тобто це зміна рейтингу за рахунок голосування за окремого кандидата в списку партії.

Виборець голосує не за партію, а за кандидата від партії. Загальний результат партії буде залежати від кількості голосів, які в сукупності набрали кандидати.

Формування партією списків кандидатів

Кожна партія формуватиме два типи списків кандидатів.

• Перший – єдиний для міста (району, області) та кілька окремих для територіальних виборчих округів. До цього списку входять усі кандидати, яких партія висунула в межах міста (району, області). Партія самостійно встановлює черговість розміщення кандидатів у ньому. В єдиному списку партії може бути стільки кандидатів, скільки депутатів нараховується в місцевій раді.
• Другий – це списки для окремих територіальних виборчих округів, куди розподілять кандидатів із загального списку (окрім першого номера). У таких виборчих списках число кандидатів не може бути меншим за 5 і більшим за 12 осіб. Висунуті партією кандидати до місцевої ради не можуть дублюватися в різних територіальних списках.

Процедура голосування

Бюллетень для голосування за відкритими списками матиме перелік і номери усіх партій, які беруть участь у виборах і поле для позначки виборця.
Під назвою кожної партії буде перелік прізвищ та номерів кандидатів із регіонального виборчого списку цієї партії. Також бюллетень матиме поле для написання номера кандидата в депутати з регіонального списку.

Для того аби проголосувати потрібно :

1. Обрати партію, як і раніше, поставивши позначку у клітинці напроти назви партії.
2. Визначитися і з конкретним кандидатом від цієї партії, вписавши номер обраного зі списку. Якщо такий номер не вказати, то буде врахований тільки голос за партію.

Партія отримає мандат, якщо подолає 5-відсотковий бар’єр. В такому разі кандидат під першим номером у цьому списку гарантовано отримає депутатський мандат.
Кандидати, які наберуть 25 відсотків і більше від виборчої квоти голосів свого округу, потрапляють на початок списку в порядку зменшення кількості голосів за них. У разі отримання рівної кількості голосів, черговість кандидатів залишиться такою, яка була визначена партією на момент балотування. Після кандидатів, які пройшли до ради за квотою, решту розміщують в черговості, визначеній партією.

Кількість мандатів, на яку треба буде ділити голоси виборців, – це різниця між кількістю місць у раді та кількістю гарантованих мандатів для кожної партії, яка пройшла до ради (по одному мандату на партію).
Як правильно заповнити бюлетень можна переглянути за цим посиланням.