Лейкоцити крові

Кількість лейкоцитів у крові – надзвичайно важливий діагностичний показник в загальному аналізі крові. Основна функція лейкоцитів – захист організму від бактерій, вірусів і чужорідних утворень білкового й небілкового походження (таким чином вони приймають участь в алергійних реакціях). Крім цього лейкоцити приймають безпосередню участь в імунних процесах. Кількість лейкоцитів, переважно, не встановлюється окремо; її визначають разом із іншими показниками у загальному клінічному аналізі крові.

Варто зауважити, що в лабораторіях встановлюють кількість лейкоцитів, які знаходяться в крові, що циркулює. Справжня їхня кількість в організмі приблизно вдвічі більша, незадіяні клітини знаходяться біля стінок судин, в тканинах тіла, та не приймають участі в загальній циркуляції. Вони формують своєрідний запас лейкоцитів.

Обстеження крові неозброєним оком після кровопускання практикувалося ще в давні часи, на світанку медицини. Винахід мікроскопа в Голландії (близько 1590 року) вперше дозволив вивчити окремі складові крові. У 1658 році голландський натураліст Ян Сваммердам (Jan Swammerdam) був першим, хто побачив еритроцити. Інший видатний голландський дослідник Антоні ван Левенгук (Antoni van Leeuwenhoek) описав розмір і форму “червоних тілець” і зробив першу ілюстрацію до них у 1695 році. Протягом наступних 150 років жодних інших складових крові, крім “червоних тілець”, не було помічено.

Французький професор медицини Габріель Андрал (Gabriel Andral) та англійський лікар Вільям Аддісон (William Addison), одночасно повідомили про відкриття лейкоцитів лише у 1843 році. Обидва дослідника дійшли висновку, що червоні та білі елементи крові змінюються при захворюваннях.

Нарешті, в середині ХІХ-го сторіччя лікарі Франції та Англії провели низку видатних досліджень, на основі яких постала нова галузь медицини ‒ гематологія. Альфред Донне (Alfred Donné), французький лікар, який відомий, як першовідкривач трихомонади (Trichomonas vaginalis) у 1842 році виявив третю складову крові ‒ тромбоцити. Незважаючи на байдужість і часто навіть ворожнечу колег, Донне проводив перші мікроскопічні семінари в медицині, що приваблювало як французьких, так і іноземних студентів.

Одним з іноземних студентів Донне був Джон Хьюз Беннет (John Hughes Bennett), лікар з Единбурга. Він навчався з Донне протягом декількох років, а в Парижі допоміг заснувати Паризьке медичне товариство, де й став його першим президентом. У 1841 році, незабаром після повернення до Единбурга, Беннет опублікував книгу про використання мікроскопа для діагностики захворювань. У 1845 році Беннетт у Шотландії та Рудольф Вірхоу (Rudolph Virchow) в Німеччині одночасно повідомляли про детальні описи білих клітин крові при лейкемії. Вірхов дав хворобі сучасну назву ‒ лейкемію.

На цьому етапі розвиток знань про лейкоцити загальмувався більше як на 20 років. Так тривало до 1897 року, коли лауреат Нобелівської премії Пауль Ерліх (Paul Ehrlich), тоді ще 25-річний молодий учений, опублікував повідомлення про свою техніку для фарбування мазків крові і спосіб диференціювання кров’яних клітин. З цього моменту почався справжній розвиток гематології, якій інтенсивно триває й сьогодні.

Важлива функція лейкоцитів, яка відрізняє їх від інших клітин – це здатність самостійно рухатися, проникати із крові в тканині організму, де вони поглинають ворожі й підозрілі клітини, разом з іншими чужорідними об’єктами. Цей процес називається фагоцитоз. До лейкоцитів належить велика кількість різнорідних клітин, які відрізняються своєю структурою, розмірами й функціями. Зміни цих клітин, їхньої кількості та зовнішнього вигляду враховуються в лейкоцитарній формулі.

Лейкоцити утворюються в червоному кістковому мозку; їхня кількість у крові залежить від швидкості виходу з кісткового мозку в тканині й інтенсивності утворення. У різному віці нормальна кількість лейкоцитів у крові трохи відрізняється, подібно до еритроцитів або гемоглобіну:

Кількість лейкоцитів у крові залежить від досить великої кількості факторів, а не тільки від швидкості їх утворення. На неї впливають процеси їхньої утилізації (переробки) та міграції в тканині (у вогнища ушкодження або ж запалення), захоплення легенями й селезінкою. На ці процеси, у свою чергу, впливає низка фізіологічних факторів, і тому число лейкоцитів у крові здорової людини коливається: воно підвищується наприкінці дня, при фізичному навантаженні, емоційній напрузі, вживанні білкової їжі, різкій зміні температури навколишнього середовища. У жінок в предменструальний період також зростає кількість лейкоцитів у крові.

Збільшення кількості лейкоцитів у периферичній крові вище норми називають лейкоцитозом, зменшення – лейкопенією. Збільшення або зменшення кількості окремих видів лейкоцитів у крові може бути абсолютним або відносним. Відносне збільшення – це зростання кількості певного виду лейкоцитів у процентному відношенні до всіх форм, а абсолютне – збільшення їхньої чисельності, яка вимірюється в мільярдах клітин на літр крові (×10 9 /л). Зауважимо, що для деяких людей кількість лейкоцитів навіть 3,5×10 9 /л може вважатися нормою. За літературними даними, в них підвищена імунна опірність і вони рідше хворіють, що, швидше за все, пояснюється наявністю в них значного резерву лейкоцитів у тканинах організму. Цей феномен пояснюють спадково-сімейними причинами або впливом парасимпатичної нервової системи.

Як вже зазначалось вище, лейкоцитози бувають відносними та абсолютними. Крім того, розрізняють лейкоцитози справжні та перерасподілу, фізіологічні та патологічні. Справжні абсолютні лейкоцитози, які ще називають реактивними, виникають як відповідь на появу в організмі чужорідних білків, отрути та інших форм вторгнення. Лімфоцити, які зустрічають ці чужорідні стурктури першими виділяють спеціальні речовини – лейкопоетини, які стимулюють кістковий мозок до вироблення лейкоцитів. Лейкоцитози перерозподілу виникають внаслідок надходження в кров лейкоцитів із запасу, який накопичується переважно біля стінок судин. Він може виникати під час прискореного руху крові в судинах. Відносні лейкоцитози є наслідками зменшення об’єму плазми крові при різного роду втратах рідини – проносах, блювоті і т.п.

Фізіологічні лейкоцитози виникають у здорових людей, як відповідь організма на зміну умов діяльності. Натомість, патологічний лейкоцитоз є наслідком хвороби. Особливу увагу слід приділяти лейкемоїдним реакціям – збільшення абсолютного числа лейкоцитів більше від 20×10 9 /л. Крім значного збільшення числа лейкоцитів, при лейкемоїдних реакціях появляються молоді форми різних їх типів (виявляються під час підрахунку лейкоцитарної формули). Це все разом робить ці реакції подібними до проявів лейкозів – злоякісних захворювань системи кровотворення. Відрізняють мієлоїдні та лімфоцитарні лейкемоїдні реакції, залежно від того, який тип лейкоцитів знаходиться в надмірній кількості. Наприклад, лімфоцитарні лейкемоїдні реакції можливі при мононуклеозі.

Збільшення кількості лейкоцитів у крові понад норму використовується не тільки як загальний показник запального процесу або лейкемій (гемобластозів). Наприклад, пропонується враховувати загальну кількість лейкоцитів як окремий критерій при діагностуванні апендициту ‒ гострого і небезпечного захворювання, лікування якого потребує хірургічного втручання.

Апендицит є однією з найпоширеніших причин болю у животі в відділеннях швидкої медичної допомоги; проте діагностування цієї хвороби і на сьогодні залишається складним. Історично склалось так, що частина оперативних втручань з видалення апендиксу проходить при відсутності патологічних змін в органі, тобто на здоровому апендиксі. У жінок такі випадки трапляються частіше, ніж у чоловіків, а їхня кількість за різними джерелами коливається від 5% до 15%, подекуди зустрічаються цифри у 25%. В педіатричній практиці кількість таких випадків менша, і сягає 3% в розвинених країнах.

Всі дослідження в проблемі діагностування апендициту спрямовані на збільшення чутливості методів дослідження, у т.ч. й лабораторних аналізів. Під чутливістю мається на увазі відсоток хворих, у яких буде вірно встановлений діагноз за допомогою обраного дослідження. Чим вища чутливість, тим менша ймовірність виставити неправильний діагноз або взагалі не виявити захворювання у пацієнта, якій насправді хворіє. Чутливість суттєво відрізняється від специфічності; її слід розуміти, як відсоток здорових людей, які за допомогою даного дослідження будуть визначені здоровими, а не помилково хворими.

В одному з досліджень аналізували відомості про 847 пацієнтів, яким виконана апендектомія (видалення апендиксу). Серед них у 22-х апендицит виявився нормальним, тобто операція була помилковою. Якщо використовувати у якості діагностичного критерію загальну кількість лейкоцитів, то використання межі у 9,0·10 9 кл/л (якщо менше ‒ слід вважати діагноз апендицит помилковим) дає чутливість у 92%. При встановленні межі у 8,0·10 9 кл/л, одержуємо чутливість 95%. Якщо виключити випадки, коли симптоми апендициту спостерігають менше ніж 24 години, то чутливість збільшується: при граничному значенні 9,0·10 9 кл/л ‒ 95%, а 8,0·10 9 кл/л дає чутливість 96%.

Таким чином робиться висновок, що доцільно використовувати підрахунок загальної кількість лейкоцитів у крові як величину, що досліджується декілька разів, а не одноразове вимірювання, яке показує наявність чи відсутність лейкоцитозу. Отже доцільно, за відсутності ризику перфорації апендиксу, спостерігати за деякими пацієнтами протягом ночі та робити послідовні вимірювання кількості лейкоцитів. Таке дослідження може допомогти зменшити кількість помилкових операцій нижче 1%, не впливаючи на чутливість діагнозу.

У 2000 році опубліковані відомості про зв’язок між кількістю лейкоцитів в крові та смертністю від коронарних хвороб серця (атеросклероз, ішемічні хвороби серця тощо). Вони були одержані в рамках великого дослідження смертності NHANES II. Загалом в досліджені прийняло участь 8914 дорослих осіб у віці 30-75 років, воно тривало з 1976 по 1992 рік. Протягом 17 наступних років зафіксовано 548 смертей від ішемічної хвороби серця і 782 смертей від інших захворювань серця.

Достовірно встановлено, що середнє значення кількості лейкоцитів у крові було вищим серед осіб, які померли від ішемічної хвороби серця (ІХС). Порівняно з особами, які мали кількість лейкоцитів менше 6,1·10 9 кл/л, ті, у кого він становив більше 7,6·10 9 кл/л більше ризикують померти від ІХС на 58%. Подібні результати спостерігались як серед некурящих, так і курців.

Зв’язок між кількістю лейкоцитів у крові та смертністю:

Ці результати свідчать про те, що більш високі рівні лейкоцитів в крові є показником смертності від ІХС незалежно від наслідків куріння і інших традиційних факторів ризику серцево-судинних захворювань. Опосередковане, це дослідження вказує на ймовірну роль запалення в патогенезі ішемічної хвороби серця. Втім, лише додаткові дослідження покажуть, чи втручання для зменшення запального процесу можуть знизити ризик ІХС, пов’язаних із підвищеним рівнем лейкоцитів у крові.

На відміну від лейкоцитозів, лейкопенії завжди є проявом хвороби. Вони розвиваються як внаслідок ураження системи кровотворення, так і бувають результатом захворювань інших органів та систем. Так само, як і для лейкоцитозів, розрізняють справжні лейкопенії та лейкопенії перерозподілу. Лейкопенії перерозподілу діагностуються, коли частина лейкоцитів з крові, що циркулює, депонується (затримується) біля стінок судин. Цей стан характерний для анафілактичних реакцій (важкий прояв алергії негайного типу), хронічних запальних захворювань шлунково-кишкового тракту, спленомегалії та синдромі портальної гіпертензії.

Справжня лейкопенія – небезпечний для життя стан, що розвивається з різних причин. Серед них:

• Зменшення кількості лейкоцитів, що виробляються кістковим мозком;
• Порушення процесу виведення лейкоцитів з кісткового мозку в кров;
• Зменшення тривалості життя лейкоцитів, прискорене виведення з організму або ж їхня деструкція вже в кровоносному руслі.

Найбільш небезпечним є стан, при якому уражений кістковий мозок втрачає здатність продукувати лейкоцити. Причини такого ураження різноманітні: дія токсинів, вживання деяких видів медикаментів, вплив окремих вірусних та бактеріальних інфекцій. Якщо кістковий мозок припиняє продукувати всі види клітин, то встановлюють діагноз апластична анемія.

Розшифрувати значення кількості лейкоцитів в комплексі із іншими показниками, що входять у загальний клінічний аналіз крові можна за допомогою програми автоматичного розшифрування онлайн.

Лейкоцити підвищені у дорослого, про що це говорить?

Всі клітини крові діляться на три основні групи – еритро-, лейко- і тромбоцити. Кожна з них виконує свою функцію і має характерну будову. Лейкоцити, які також називають білими кров’яними клітинами, є основними клітинами імунітету. Вони захищають організм від бактеріальних і вірусних інфекцій, грибкових заражень, інвазій паразитів.

Саме завдяки лейкоцитам тисячі бактерій, які щодня потрапляють в організм, не викликають ніяких патологічних процесів, а просто знищуються. Вміст лейкоцитів – це важлива ознака в діагностиці багатьох захворювань, в першу чергу бактеріальних і вірусних інфекцій. Їх рівень може значно збільшуватися, що свідчить про наявність в організмі запального процесу. Про що говорить підвищення лейкоцитів в крові у дорослих і які можливі причини, ми розглянемо в даній статті.

Характеристика лейкоцитів

Лейкоцити – це клітини крові, які, як і інші її компоненти, утворюються в червоному кістковому мозку. Вони циркулюють в крові постійно, і при наявності хвороботворного мікроорганізму відразу ж включаються в роботу. Термін роботи клітин обмежений, після його завершення «постарілий» лейкоцит мігрує в селезінку, де руйнується. Це нормальний фізіологічний процес, який забезпечує рівновагу в системі імунної відповіді.

Зовні лейкоцити виглядають як прозоро-рожеві клітини, які мають ядра. На підставі того, чи є в їх ядрах гранули, вони діляться на дві групи: агранулоціти і гранулоцити.

Агранулоціти представлені лімфоцитами – клітинами без гранул в ядрі. Вони діляться на дві основні групи:

1. В-лімфоцити – специфічні клітини, які виробляють антитіла, що знищують бактерії;
2. Т-лімфоцити – лейкоцити, які забезпечують регуляцію процесу імунної відповіді в організмі.

Гранулоцити містять в своєму ядрі великі гранули, які добре видно під мікроскопом. Вони теж діляться на групи:

1. Нейтрофіли – забезпечують фагоцитоз (знищення бактерії шляхом поглинання її самої клітиною і «перетравлення» всередині лейкоцита);
2. Еозинофіли – беруть участь в боротьбі з гельмінтами, а також забезпечують перебіг алергічних реакцій;
3. Базофіли – є додатковими клітинами, також беруть участь в фагоцитозі.

Основною функцією будь-якого лейкоцита є забезпечення захисту організму людини від патологічних впливів чужорідних агентів (вірусів, бактерій, токсичних речовин, гельмінтів, алергенів). Кожен тип клітин має свою функцію, сукупність яких забезпечує імунну відповідь.

При цьому клітини лейкоцитарного ряду виходять з депо, де вони знаходяться в нормі, і направляються до патологічного вогнища, де і виконують свою функцію. Тому при наявності запальних процесів в організмі з’являється значне збільшення рівня лейкоцитів в плазмі крові – лейкоцитоз.

Нормальний вміст лейкоцитів

Вміст лейкоцитів в крові при відсутності будь-яких захворювань є практично постійним показником. Воно може змінюватися в залежності від часу доби, прийому їжі, загального стану організму, проте ці коливання дуже незначні і діагностичного значення не мають.

Показник вмісту лейкоцитів вимірюється кількістю клітин в перерахунку на 1 літр крові. Для дорослої людини норма рівня білих клітин в крові становить 4-9 * 109 клітин/літр. У чоловіків ця норма трохи менше (з 4,4 * 109 до 9 * 109кл/літр), у жінок – трохи більше (3,3-10 * 109 клітин на літр).

У дитячому віці вміст лейкоцитів постійно змінюється, він безпосередньо залежить від віку дитини. У новонароджених цей показник значно більше, ніж у дорослих. Згодом він зменшується, і в 16 років стає таким же, як і в дорослому віці.

Велике значення при визначенні вмісту лейкоцитів має не тільки загальний рівень їх вмісту в крові, але і лейкоцитарна формула – процентне співвідношення різних груп лейкоцитів між собою. У нормі вона виглядає наступним віком:

• Нейтрофіли – 40-75% (в тому числі паличкоядерні – 1-5%, зрілі – 50-72%);
• Базофіли – 0,5-1%;
• Еозинофіли – 0,5-6%;
• Моноцитарні клітини – 4-11%;
• Лімфоцити – 20-39%.

Залежно від того, яка з груп лейкоцитів, підвищена, можна судити про те, який патологічний процес є в організмі – бактеріальний, алергічний, паразитичний.

Можливі причини підвищення лейкоцитів у дорослих

Підвищення кількості лейкоцитів, що містяться в плазмі крові, називається лейкоцитоз. Лікарі класифікують лейкоцитоз за кількома ознаками. За характером процесу виділяють:

• Абсолютний лейкоцитоз – стан, при якому в крові підвищується вміст лейкоцитарних клітин, еритроцити і тромбоцити залишаються в межах нормальних значень;
• Відносний – процес, при якому знижується вміст плазми в кровоносній руслі, через що підвищується кількість лейкоцитів в перерахунку на 1 літр крові (тобто ніяких змін в кровотворенні не відбувається).

Відносний лейкоцитоз може бути обумовлений тривалими фізичними навантаженнями, сильним зневодненням, блювотою.

За іншою класифікацією лейкоцитоз ділиться на фізіологічний і патологічний. Фізіологічний процес має на увазі, що підвищення лейкоцитів обумовлено потребами організму, він не є патологією. Відповідно, ніякого лікування він не потребує. Зазвичай такий процес є дуже короткочасним, він зберігається всього кілька днів, а потім самостійно проходить, і кількість лейкоцитів нормалізується.

Фізіологічний лейкоцитоз може виникати з таких причин:

• Сильні стресові реакції;
• Перед менструацією у жінок;
• Після важких фізичних навантажень;
• Під час вагітності;
• При акліматизації в новій місцевості;
• При тривалому перебуванні на сонці;
• Іноді – реакція на часту зміну погодних явищ.

У цих випадках лейкоцитоз зазвичай буває дуже невеликим.

Патологічний лейкоцитоз – це збільшення кількості лейкоцитарних клітин мінімум в 2-3 рази. Виявлення такої кількості білих кров’яних тілець свідчить про наявність в організмі пацієнта патологічного процесу. Цей стан вже вимагає лікування, тому пацієнту варто звернутися до лікаря і пройти обстеження.

Патологічний лейкоцитоз, як і фізіологічний, є захисною реакцією організму у відповідь на ворожий вплив. Визначити, який агент атакує організм, можна за характером збільшення тих чи інших типів лейкоцитів. Так, при збільшенні вмісту нейтрофілів варто запідозрити наявність гострої бактеріальної інфекції, шоку, сепсису, інтоксикації.

Нейтрофільоз часто зустрічається і при злоякісних новоутвореннях крові, в першу чергу при мієлолейкозі. При цьому захворюванні вміст лейкоцитів досягає найбільшого значення – 50-100 х109 / л (при нормі в 4-9 х109 / л).

Збільшення вмісту еозинофілів в організмі свідчить про активну алергічної реакції. Крім того, еозинофілія часто спостерігається при паразитарному зараженні організму. Відрізнити ці два випадки легко можна по клінічній картині захворювання. При алергії симптоми найбільш виражені на шкірі (свербіж, кропив’янка, набряк, почервоніння), а при глистах уражається травна система (з’являється діарея, нудота, метеоризм, болі в животі).

Підвищений вміст лімфоцитів характерно для наступних захворювань:

Підвищення кількості моноцитів свідчить про інфекцію, яка має хронічний перебіг і вже довго перебуває в організмі пацієнта.

Аналізувати отриманий результат повинен досвідчений лікар-клініцист. Тільки він здатний вірно оцінити рівні тих чи інших груп клітин і зробити висновок про наявність патологічного процесу.

Таким чином, лейкоцити – це клітини, які забезпечують захист організму від впливу патологічними агентами, такими як бактерії, віруси, грибки, глисти і паразити. Імунітет є складною системою, що підтримує здоров’я організму і забезпечує його нормальне функціонування.

Зміна нормальних змістів лейкоцитарних клітин свідчить про те, що в організмі розвинулася якась патологічна реакція. При виявленні лейкоцитозу в загальному аналізі крові пацієнта рекомендується записатися на консультацію до фахівця, який виявить причину появи захворювання і призначить відповідний їй лікувально-профілактичний комплекс.