Що зараз з Дунканом Лоуренсом – переможцем “Євробачення”, який зіграв весілля з чоловіком

Напередодні “Євробачення-2024”, в якому Україну представить перспективний дует alyona alyona і Jerry Heil, саме час згадати про яскравих переможців, чиї пісні підкорили Європу. Серед них – Дункан Лоуренс з Нідерландів, який виграв конкурс у 2019 році з ліричною баладою “Arcade”.

Співаку було 24 роки, коли він став переможцем “Євробачення”, і конкурс, за яким стежило близько 200 млн. глядачів у всьому світі, став довгоочікуваним поштовхом у його кар’єрі. Після перемоги на “Євробаченні” Лоуренс грав на великих концертах у Нідерландах, мандрував Європою з промо-турами та випустив свій другий сингл. При цьому через пандемію Covid-19 він став єдиним переможцем “Євробачення”, який утримував свій статус два роки поспіль.

Дункан Лоуренс – переможець “Євробачення-2019” Фото: Getty Images

Нідерланди – невелика країна, тому невдовзі після конкурсу Дункан перетнув океан і переїхав до Лос-Анджелеса. Там він підписав контракт із великою звукозаписною компанією, а також познайомився з композитором та автором пісень Джорданом Гарфілдом, з яким у співака зав’язалися романтичні стосунки. Лоуренс не приховував, що є бісексуалом: камінг-аут він здійснив ще у 2016 році, будучи студентом коледжу.

Стосунки Лоуренса та Гарфілда розвивалися стрімко. Пара заручилася, і чоловіки не могли приховати свого щастя. “Я найщасливіша людина на світі. Я зробив пропозицію Дункану, і він відповів “так”. Я ніколи ще не був такий щасливий. Я виходжу заміж за розумну, талановиту, геніальну і мужню людину. А ще – за свого кращого друга”, – зізнався Гарфілд.

Дункан Лоуренс та його обранець Джордан Гарфілд Фото: https://www.instagram.com/itsduncanlaurence/

У серпні 2023 року закохані зіграли весілля. Співак показав у Instagram кадри романтичної церемонії у замку-готелі у Швеції. Наречені були одягнені в елегантні чорні смокінги, лацкани яких, як і простір навколо, були прикрашені білими гіпсофілами.

Разом із Гарфілдом Дункан Лоуренс випустив свій перший альбом, тому пару пов’язує і творче партнерство. “Ми дійсно пізнали одне одного краще завдяки написанню музики. Тому що ви разом розповідаєте історії зовсім по-різному, і ви дуже глибоко занурюєтеся в ці історії”, – говорив співак.

Яким був Дункан Лоуренс до популярності

Дункан Лоуренс виріс у дуже маленькому містечку у Нідерландах. Вихованням хлопчика здебільшого займалися бабуся та дідусь, оскільки його розлучені батьки заробляли на життя. Він почав писати пісні у дуже ранньому віці, і музика стала для Дункана порятунком від жорстокості реального світу. Причина в тому, що Лоуренс у дитинстві та підлітковому віці був жертвою булінгу – знущань з боку хуліганів.

Дункан Лоуренс був жертвою знущань хуліганів у дитинстві та підлітковому віці Фото: Getty Images

“З мене знущалися з чотирьох років до 18. Так що, по суті, музика була моєю безпечною гаванню, і це був мій спосіб знайти надію, створити світ, в якому я міг бути просто самим собою, – говорив артист в інтерв’ю. – Це зробило мене тим, ким я є сьогодні. Це важко, коли проходиш через це, але тепер мені добре. Я можу займатися тим, що люблю. Я також можу зв’язатися з людьми, з яких потенційно знущаються. Можливо, вони знаходяться в такій самій ситуації. Хочу сказати, що якщо я, маленький сільський хлопчик із Нідерландів, зміг зробити це, то і вони зможуть здійснити свої мрії”.

До участі в “Євробаченні-2019” Дункан Лоуренс навчався у рок-академії, виконував кавери та брав участь у “Голосі Голландії”, де переміг. Пісня “Arcade”, яка принесла йому тріумф на музичному конкурсі, стала його першим випущеним синглом.

Цікаві новини для вас:

Брав: від чого допомагає, опис, інструкція, відгуки про препарат

У продаж Брав надходить у вигляді розчинних таблеток по 10, 20 і 100 штук (які мають жовтуватий колір) і уколів у коробці 5 ампул по 5 мл (прозора рідина жовтуватого відтінку). До його складу входять такі активні елементи, як метамізол натрію, фенпивериния бромід і питофенон гідрохлориду. Всі ці елементи надають знеболюючу та спазмолітичну дію. Перед прийняттям слід попередньо проконсультуватися з лікарем.

Таблетки Брав від чого допомагають

Він запобігає будь-які больові синдроми різного походження. Даний препарат є сильним знеболюючим, протизапальним і жарознижуючим засобом. Також застосовується для розслаблення гладкої мускулатури, зменшує спазми.

Брав прописують при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, при хворобах опорно-рухової системи, при зубних болях і різного роду травм.

Крім того ліки Брав зазвичай призначають при болях після операцій і діагностики.

Протипоказання Брала до застосування

Брав заборонений дітям, які не досягли п’ятирічного віку, а також при вазі менше 5 кг Не слід приймати цей препарат при непрохідності кишечника, порушення кровотечі, гіперчутливості до складу, хворобах нирок і печінки, при порушенні роботи серця, людям, що страждають гіпертонією, при гіпертрофії простати.

З великою обережністю Брав вживають при бронхіальній астмі і при різних алергіях.

Категорично заборонено дане ліки під час вагітності і в лактаційний період.

При одночасному прийомі препарату Брав з іншими ненаркотичними препаратами може виникнути ефект посилення ліків, що може викликати печінкову і ниркову хворобу.

В період прийняття Брала не слід пити алкоголь, можуть виникнути проблеми з печінкою. При застосуванні даного ліки більше тижня слід стежити за складом крові і роботою печінки.

Як і скільки приймати Брав

Таблетки потрібно ковтати (не розжовувати) при цьому запити великою кількістю води, приймати на повний шлунок.

Люди старше 15 років приймають по 2 таблетки 2-3 рази за 24 години. До 14 років по 1 таблетки, до 8 років – 0,5 таблетки. Добова доза становить не більше 6 штук таблеток.

Уколи ставлять внутрішньовенно та внутрішньом’язово. Перед використанням ін’єкцію рекомендується зігріти в руці. Дітям, які досягли 15 років, ін’єкцію вводять у вену зі швидкістю 1 мл за хвилину по 2 мл Цю процедуру при необхідності повторюють через 6 годин. Так само при внутрішньом’язовому введенні препарат вколюють три рази за 24 години по 2-5 мл Термін лікування становить 5 діб.

Дітям від 3 до 11 місяців ставлять внутрішньом’язові уколи. Після року залежно від маси тіла роблять і внутрішньом’язові і внутрішньовенні ін’єкції. Тривалість лікування становить не більше 3-5 днів і тільки під наглядом лікаря.

Побічні дії Брала

Як і будь-які ліки, Брав має побічні дії, а саме алергічні реакції, ангіоневротичний набряк, скачки тиску, труднощі з сечовипусканням, а також може спостерігатися зниження потовиділення. Навіть можуть з’явитися симптоми застуди (озноб і першіння в горлі). Поодинокі випадки: у пацієнтів починалося печіння в ділянці живота, болі голови і сухість у роті. При тривалому вживанні таблеток цього препарату може виникнути лейкопенія, порушення кровотечі, агранулоцитоз, тромбоцитопенія. Дозування При порушенні страждають нирки (сеча стає червоною, виникають болі при сечовипусканні). Також прийом цього препарату може викликати напад при схильності до бронхоспаму. При виявленні тромбоцитопенії або при агранулоцитозі терміново слід припинити прийом даного ліки.

«Коли турбуєшся про когось, перестаєш боятися за себе». Як жінка з Індії лікує українців

Для зручності вона називає себе Вібі, хоча її ім’я мовою маратхі звучить як Ваїбхаві. Жінка народилася в місті Пуне — одному з найбільших міст Індії. Як іноземна студентка Вібі вчилася в Національному медичному університеті імені Богомольця, вивчала медицину англійською мовою.

Українською раніше знала лише декілька фраз — аби порозумітися з продавцями в магазині. Коли почалася велика війна, Вібі як громадянка Індії могла скористатися евакуаційним літаком до Делі — так рекомендувало індійське посольство. Натомість вона стала волонтеркою в хірургічному відділенні однієї з київських лікарень.

Та як допомогти пораненим, якщо не розумієш їхніх скарг? Вібі за лічені місяці вивчила українську. Зараз у цьому ж відділенні вона працює як лікарка-інтерн. Ампутації кінцівок, формування кукси, травми черевних порожнин, чистка ран — лікує і військових, і цивільних.

«Я приїхала в Україну 18-літнім дівчам. Тут минули найкращі роки моєї юності, тут я стала дорослою жінкою. Я вивчила медицину завдяки українським викладачам.

Почалася війна — лікарні без світла і тепла. Українські медики виїжджали за кордон, персоналу не вистачало, а людей, що потребували медичної допомоги, було так багато! Мені захотілося своєю роботою віддячити за все, що я отримала від України. Спочатку боялася обстрілів. Але коли чергуєш добу у відділенні та випадає багато нічних операцій, то вже не маєш сили на страх і не зважаєш на сигнали тривоги», — пригадує Вібі.

У гості до hromadske Вібі теж прийшла після добового чергування. Мініатюрна 25-літня жінка з тонкими зап’ястями. Обличчя, як у пісні: «Чорнії брови, карії очі — темні, як нічка, ясні, як день». Пацієнти часто наспівують її Вібі, а вона вже майже вивчила пісню напам’ять.

Побачила фотографа й утомлено посміхнулася: «Ой, я не готова до фотосесії, але нехай».

Бійцівський досвід

Вібі вже п’ять років не була в рідному Пуне — спершу через ковідний карантин, тепер через війну. В Індії у неї батько — інженер і бізнесмен; мама — юристка; молодший брат — школяр.

Вібі закінчила в Пуне приватну школу, у якій викладали англійською, потім англомовний коледж — студіювала біологію, хімію, фізику. Її сім’я належить до шляхетної касти кшатріїв , тож традиційно поважає гарну освіту та свободу, а вищою ціллю вважає служіння громаді.

«Я обрала медицину, бо це про допомогу людям. Добре, якщо людині хтось може допомогти, коли їй погано, коли вона хвора і беззахисна», — пояснює лікарка.

Англійська мова навчання в школі та коледжі відкривала перед Вібі дорогу до якісних іноземних університетів. Сім’я схвалювала її плани вчитися за кордоном. Для дівчини таке навчання гарантувало самостійність, якої вона дуже прагнула.

Вібі не хотіла зловживати батьківською фінансовою підтримкою, тому вирішила шукати не дуже дорогий варіант закордонної освіти. Як потенційні країни навчання розглядала Румунію, Молдову, Грузію та Україну. Зрештою, вирішила їхати в Київ.

«Про Україну я знала, що це європейська держава, що вона годує своїм зерном світ. Я знала про Майдан, про те, що українці викинули свого президента на смітник. І мені сподобалося, що українці знають, чого хочуть, що вони вміють боротися за свої переконання.

Я дивилася відео про Україну: дуже красива природа, м’який клімат, цікава культура. Тому я поїхала в університет імені Богомольця. Батьки мені сказали: ти сильна, ти впораєшся. Ну от, я й пораюся», — говорить Вібі.

Разом з нею вчилися єгиптяни, нігерійці, студенти з Америки, земляки з Індії. Вібі була приємно вражена доброзичливістю українців: ніхто не ігнорував її та не виказував зверхність через те, що вона іноземка.

Щира підтримка розчулила Вібі. Особливо, коли почалася велика війна: «Українці жаліли мене, бо я опинилася далеко від дому. Завдяки їм я не почувалася самотньою, опанувала свою розгубленість».

Вібі закінчувала 5-й курс, коли почалася повномасштабна війна. Батьки ще від початку 2022-го кликали її додому. Знайомі іноземці пакували валізи.

Проте жінка не вірила в можливість великої війни. Каже, що її друзі-українці та викладачі теж не вірили. Зрештою, наприкінці лютого зі своєї студентської групи Вібі в Києві залишилася одна — хтось з однокурсників подався додому, хтось виїхав у Європу чи на захід України.

«Я не розуміла, навіщо виїздити. Ще не закінчила навчання — значить, мета не досягнута, а її треба досягнути. Подивлюся, як буде далі. Відчувала, що мені треба залишитися. Перший тиждень війни я була в шоковому стані: ракети, комендантська година. Але думала про людей в Харкові, яких цілодобово обстрілювали, про людей в окупованих містах — і розуміла, що їм важче, ніж мені; що я, порівняно з ними, у безпечному місці.

Потім шок минув — захотілося вчитися, працювати, щоб не думати про ракети. От я і стала волонтерити в хірургічному відділенні. Коли турбуєшся про когось, перестаєш боятися за себе. А зараз узагалі в інтернеті можна відстежувати траєкторію польоту ракет — це допомагає опанувати страхи. Бо навіщо думати про ракету, якщо вона летить повз тебе?»

Вступаючи в університет, Вібі планувала відучитися 6 років, стати в Україні магістром медицини. Інтернатуру проходити збиралася у якійсь іншій країні, щоб розширити свій досвід. Війна скорегувала плани. Тепер до закінчення війни Вібі точно не поїде з України, навіть у гості до батьків.

«Мене вдома вчили так: не можна у важкий час кидати людей, які потребують підтримки — треба разом розв’язувати проблеми. Тому я вступила в інтернатуру в Україні. На моєму курсі, крім мене, іноземців більше немає».

«Як почала працювати в хірургічному відділенні, фізично було вкрай важко. На сон і їжу просто не було часу, бо хотіла гарно виконувати роботу, яку мені довіряли. А її з початком війни стало дуже багато. Режиму ніякого: трошки відновилася — і знову робота. Але мені подобається те, що я роблю, що моя праця полегшує пацієнтам їхній стан», — згадує лікарка.

Вона сама для себе — найприскіпливіший контролер якості. З’являється проблема, яка заважає гарно виконувати обов’язки, — її якнайшвидше треба усунути. Однією з перших перешкод був мовний бар’єр.

«Мені потрібно було швидко відповідати на запитання хворих і поранених. Слід швидко ухвалювати рішення — і я не мала права неправильно зрозуміти пацієнта, бо це небезпечно для його стану. Тому я записала фрази, які треба вивчити терміново, ось просто зараз, і концентрувала волю, щоб таки засвоїти їх.

Перші слова, які я опанувала, були: “Де болить?” Мої українські колеги жартували, що цього вже достатньо. А я думала: нічого, потихеньку-потихеньку і я впораюся. Були книжки, онлайн-уроки, англомовні друзі-українці, постійна необхідність в українських фразах.

Це все допомогло вивчити мову. Зараз я вільно спілкуюся з пацієнтами. Важко тільки, якщо вони розмовляють російською. Бо я російської не знаю. Але російськомовні українці цілком розуміють українську мову».

Був момент, коли Вібі намагалася потрапити на роботу у фронтові шпиталі. Та виявилося, що іноземці не так просто потрапити у військовий госпіталь.

«Але в нас у відділенні постійно є поранені фронтовики, тож я рада їм допомагати».