Вибір між власним складом і складом загального користування

Товарорух в логістичній системі може бути організований або із використанням власного складу, або з використанням складу загального користування. Вирішення проблеми вибору між цими двома варіантами належить до типової логістичної проблеми: “купити чи зробити”. Ключовий чинник вибору між вказаними варіантами або їх комбінаціями – об’єм складського товарообігу. Перевага власному складу віддається при стабільно великому об’ємі складованої продукції і високої оборотності. На власних складах краще підтримуються умови зберігання і контролю за продукцією, вищою є якість послуг, що надаються клієнтові і гнучкість постачань.

Склади загального користування доцільно орендувати при низьких об’ємах товарообігу або при зберіганні товару сезонного попиту. У закупівельній і розподільній логістиці (у тих випадках, коли на перше місце виходять вимоги частого постачання дрібними партіями при строгій гарантії її виконання) багато підприємств прагнуть скористатися послугами складів загального користування, які максимально наближені до споживачів. Оренда складів загального користування має наступні переваги:

• o не потрібно інвестиції в розвиток складського господарства;
• o скорочуються фінансові риски;
• o підвищується гнучкість використання складських площ (можливість зміни розміру і терміну їх оренди);
• o знижується відповідальність за підтримку раціонального рівня і збереження запасів.

Методика прийняття рішення щодо доцільності використання власного складу чи складу загального користування зображена на рис. 9.1.

Лінією 2 на графіку зображена залежність затрат на зберігання запасів на найманому складі від прогнозованого розміру товарообігу. Залежність затрат на зберігання запасів від розміру товарообігу на власному складі представлена прямою /*з, яка являє собою суму умовно-постійних і умовно-змінних витрат при використанні власного складу (функції Р-і і Р відповідно). Гб – це вантажообіг “байдужості”, тобто вантажообіг, при якому витрати на зберігання на власному і найманому складі однакові.

Рис. 9.1 Прийняття рішення про користування послугами найманого складу.

Графік функції Z будується на основі ринкових тарифних ставок за зберігання товарів на найманому складі. її залежність від вантажообігу вираховується за формулою:

де а – добова вартість використання 1 м 2 складської площі найманого складу (тариф на послуги);

365 – число днів зберігання вантажу на складі;

Sn – площа складу, яку ми потребуємо.

Питання про використання послуг найманого складу виникає тоді, коли об’єм вантажообігу вищий ніж Гб, наприклад, дорівнює Г₁. Рішення приймається на основі співставлення різниці затрат (ΔС) при використанні власного і найманого складу з розміром капітальних вкладень.

Визначення кількості складів та розміщення складської мережі

Після вирішення проблеми стосовно використання власного складу чи складу загального користування постає питання щодо проектування системи розподілення – визначення кількості складів а також місця їх розташування. Найбільш поширений метод, який використовується при вирішенні цього завдання – графічний.

Рішення щодо розвитку складської системи необхідно приймати на основі аналізу повної вартості, що означає, врахування всіх економічних змін, які виникають при зміні кількості складів в логістичній системі, зокрема:

• 1. Залежність величини затрат на транспортування від кількості складів в системі розподілу (функція ƒ, рис. 9.2). Виділяють два види затрат на транспортування – витрати пов’язані з доставкою товарів на розподільчі склади (функція ƒ рис. 9.2) і витрати пов’язані з доставкою товарів до споживачів (функція рис. 9.2). Як видно з вказаного рисунка, при збільшенні кількості складів затрати на доставку товарів на склади – зростають, але при цьому зменшуються затрати на доставку товарів до споживачів. Загалом же, затрати транспортні затрати на доставку товарів зменшуються.
• 2. Залежність затрат на утримання запасів від кількості складів в системі розподілу (функція ƒ ₂, рис. 9.3). Збільшення складів веде за собою скорочення зони обслуговування складів, а, відповідно і розміру запасу на окремому складі. Проте, розмір запасу зростає меншими темпами ніж зменшується зона обслуговування, в результаті сумарний запас і, відповідно, витрати на його утримання зростають.
• 3. Залежність затрат, пов’язаних з експлуатацією складського господарства від кількості складів в системі розподілення (функція ƒ ₃, рис. 9.3). При збільшенні кількості складів затрати, пов’язані з експлуатацією одного складу зменшуються, проте сукупні затрати системи розподілення на утримання всього складського господарства зростають.
• 4. Залежність затрат, пов’язаних з управлінням розподільчою системою від кількості складів, що входять в неї (функція ƒ ₄, рис. 9.3). Загальні затрати на управління складами також збільшуються із збільшенням кількості складів, проте це збільшення із додаванням кожного наступного складу стає меншим.

Рис, 9.2. Залежність затрат на транспортування від кількості складів в системі розподілу

5. Залежність втрат від продажу, які виникають при зменшенні кількості складів, що спричиняє, в свою чергу, віддалення від кінцевих споживачів (функція ƒ ₅, рис. 9.3). При віддалені складів від споживача виникають умови, за яких стає важче задовольняти специфічні потреби споживачів, а також самим споживачам стає важче відвідувати склади, що призводить до скорочення обсягів продажу.

Таким чином залежність сукупних затрат на функціонування системи розподілення від кількості складів, що входять в неї (функція Г) отримується шляхом сумування всіх зображених на рис. 9.3 графіків.

В процесі проектування системи розподілу виникає питання не тільки стосовно того скільки складів повинно бути в нашій системі, але й де повинні знаходитися ці склади. Оптимальне розміщення складів – це розміщення їх в тих точках, в яких транспортні витрати на доставку товарів будуть найменшими. При визначенні місця розташування складів враховують;

• o відстань до населених пунктів;
• o розмір вантажообігу кожного населеного пункту;
• o форму території;
• o розгалуженість сітки доріг.

Рис. 9.3. Залежність сукупних затрат на функціонування системи розподілу від кількості складів, що входять до неї

Наукою і практикою розроблено багато методів визначення оптимального місця розміщення складу, ось деякі з них:

• 1. Метод повного перебору. Здійснюється з допомогою ЕОМ, при чому комп’ютер перебирає всі можливі варіанти і знаходить оптимальний відповідно до заданого алгоритму. Недолік – великий об’єм зайвої роботи.
• 2. Евристичні методи. На основі експертної оцінки відразу відкидаються варіанти з наперед непридатними значеннями і обчислення ЕОМ проводяться тільки з тими варіантами, що залишилися.
• 3. Метод визначення центру ваги фізичної моделі розподілу. При використанні даного методу вирізається макет району обслуговування у вигляді пластини, потім на даному макеті визначаються координати кожного населеного пункту і до них прикріпляються гирьки з вагою, яка відповідає товарообороту цих населених пунктів. Пізніше визначається центр рівноваги для створеної моделі, координати якого і є координатами розподільчого складу. Даний метод доцільно використовувати при наявності розгалуженої системи сполучення в межах досліджуваної території.
• 4, Метод пробної точки. Доцільно використовувати при наявності прямокутної конфігурації шляхів сполучення. При цьому ми щоразу ставимо пробну точку між різними точками, які відповідають координатам населених пунктів і зіставляємо суми об’ємів товарообігу, які отримуємо по кожному напрямку. В результаті, в тій точці, яка врівноважить товарообіг всіх населених пунктів слід формувати розподільчий склад.

Важливим чинником, що впливає на розміщення складської мережі є прогнозовані значення показників її роботи.

Основним показником, що характеризує те або інше складське приміщення, є розмір загальної площі складу.

Загальна площа складу підрозділяється на наступні складові:

• o вантажну або корисну, зайняту безпосередньо матеріальними цінностями або пристроями для їх зберігання;
• o оперативну, зайняту приймальними, сортувальними, комплектуваннями і відпускними майданчиками, а також штабелями і стелажами;
• o конструктивну, зайняту перегородками, колонами, сходами і тому подібне;
• o службову, зайняту під контори і побутові приміщення.

Визначення розміру вантажної (корисної) площі складу може здійснюватися двома методами: по питомих навантаженнях; за допомогою об’ємних вимірників.

По першому методу розмір корисної площі визначається по формулі

де Бкор – корисна площа складу, м ; 2_тах – максимальний розмір запасів, що підлягають зберіганню, тонн; щ_лт – допустиме навантаження на 1 м корисної площі складу, тонн.

В цьому випадку загальна площа 5_Ш визначається по формулі:

де К” – коефіцієнт використання загальної площі складу.

Другий метод точніший. Корисна площа складу визначається за формулою:

де Sa” – площа, яку займає один стелаж, м ; п_ст– кількість стелажів для зберігання, шт.

Площі загального користування: що і як стягнути з орендарів

Міська лікарня надає в оренду свої нежитлові приміщення організаціям — орендарям. Чи повин ні вони сплачувати орендну плату за використання площ загального користування? Як правильно визначити площу загального користування для орендаря?

Розгляд поставлених запитань логічно було б розпочати з визначення основних документів, що регламентують організаційні відносини, пов’язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить АР Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, яке перебуває в державній та комунальній власності. Такими документами є Закон України «Про оренду державного майна» від 10.04.92 р. № 2269-XII (далі — Закон № 2269) та Методика розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затверджена постановою КМУ від 04.10.95 р. № 786 (далі — Методика № 786).

Далі розберемося, що ж являють собою місця загального користування.

Слід зазначити, що в чинному законодавстві (зокрема, Законі № 2269 та Методиці № 786) немає чіткого визначення такого поняття, як «місця загального користування».

З самої назви «місця загального користування», якщо розглядати її в контексті орендних відносин, випливає, що такими місцями є нежитлові приміщення, які використовуються як балансоутримувачем майна, так і орендарем.

Отже, зі стовідсотковою впевненістю можна констатувати той факт, що орендарі не повинні сплачувати орендну плату за використання площ загального користування. Але в той же час це не означає, що орендар не повинен відшкодовувати витрати орендодавця, які він поніс на утримання місць загального користування.

Під час надання майна в оренду у орендодавця та орендаря можуть виникати запитання, конкретні відповіді на які не містять ані Закон № 2269, ані Методика № 786. До таких запитань належать особливості розрахунку та оплати витрат, пов’язаних з експлуатацією нерухомого майна, зокрема утримання місць загального користування, охорона, прибирання тощо.

Методикою № 786 передбачено, що до плати за оренду індивідуально визначеного майна не включаються витрати на утримання орендованого майна та плата за послуги, які відповідно до укладених угод зобов’язуються надавати орендарю державне підприємство, організація, господарське товариство, на балансі яких перебуває це майно.

Тобто орендар повинен відшкодовувати витрати на утримання орендованого майна та здійснювати плату за послуги на підставі укладеного з орендодавцем окремого договору — Договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (далі — Договір).

Примірна форма такого Договору затверджена наказом Фонду держмайна від 23.08.2000 р. № 1774 (далі — Примірний договір).

Зокрема, у п. 1.1 Примірного договору визначено, що балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором.

Слід зазначити, що під обслуговування та експлуатацію будівлі можна підвести майже усі витрати, зокрема:

— прибирання місць загального користування;

— освітлення і опалення місць загального користування;

— дезінсекція та дератизація тощо.

Безумовно, всі моменти, пов’язані з обслуговуванням та експлуатацією будівлі, слід чітко визначити в Договорі, скласти необхідні розрахунки, які слід долучити до нього.

Наголошуємо: саме орендодавець (бюджетна установа) повинен бути ініціатором визначення та відображення в Договорі витрат з обслуговування та експлуатації будівлі, пов’язаних із здачею в оренду приміщень, з метою зменшення витрат бюджетних коштів на утримання будівлі в цілому.

Тобто можна сказати, що це творчий процес, до якого слід поставитись з повною відповідальністю. Конкретної методики розрахунку площ загального користування для орендаря на законодавчому рівні не існує.

Перш ніж розпочати безпосередньо розрахунок, спочатку необхідно все ж такі визначитися саме з місцями загального користування.

Такими місцями в лікарні можуть бути хол, коридори, сходи, туалети тощо.

Наприклад, орендар орендує в лікарні нежитлове приміщення на 3-му поверсі будівлі для розміщення косметологічного кабінету. Для того щоб потрапити на робоче місце, працівники орендаря проходять через хол лікарні, потім по сходах йдуть на 3-й поверх. Також протягом робочого дня до косметологічного кабінету орендаря приходять клієнти за отриманням послуг. Крім того, оскільки орендар не має власного санвузла, то і працівники орендаря, і відвідувачі користуються загальним. З упевненістю можна сказати, що від таких відвідувань чистішими приміщення лікарні не стають, тобто потребують щонайменше прибирання. Також ці приміщення опалюються та освітлюються. Отже, для орендодавця та орендаря в цьому випадку місцями загального користування будуть хол лікарні, сходи, коридор або його частина та туалет.

Після визначення місць загального користування за допомогою технічної документації на будівлю визначається їх площа.

Суму, що підлягає відшкодуванню, орендодавець розраховує пропорційно площі приміщення, яку займає орендар у загальній площі всієї будівлі. При цьому для розрахунку відшкодування витрат на опалення місць загального користування необхідно використовувати загальну опалювальну площу будівлі. Наведемо умовний приклад.

Приклад. Загальна опалювальна площа лікарні згідно з технічною документацією на будівлю становить 10000 м 2 . Площа, яку орендує орендар, становить 100 м 2 , а площа місць загального користування визначена в Договорі та становить 170 м 2 .

За січень 2016 року лікарнею на опалення 10000 м 2 площі витрачено 112 Гкал, що становить 116194,40 грн., тобто обігрів 1 м 2 площі коштує 11,62 грн.

Розрахуємо орендовану площу у загальній опалювальній площі всієї будівлі:

100 м 2 х 100 % : 10000 м 2 = 1 %.

Тобто орендар повинен відшкодувати за опалення місць загального користування 19,75 грн. ((170 м 2 х 1 %) х 11,62 грн).

Таким самим чином можна розраховувати витрати і на опалення орендованого приміщення.

Конкретний приклад розрахунку суми, яка належить до сплати орендарем за прибирання місць загального користування, був наведений у газеті «Бюджетна бухгалтерія», 2008, № 23, с. 22.

Блог

Роз’яснення з теплопостачання щодо місць загального користування та транзитних трубопроводів

Згідно Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» від п.2 ст. 10 «Обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування (надалі МЗК) та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі квартири за Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (від 22 листопада 2018 року № 315 у редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28 грудня 2021 року № 358) (надалі «Методика…»), затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства»; «МЗК – загальнодоступні місця у будинку (вестибюль, загальний коридор, сходова клітка, загальні кухні, спільні душові та санвузли, загальні пральні, передпокій квартири тощо)»

Відповідно до п.12 р. IV “ Методики…» «Обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ їх житлових/нежитлових приміщень» та п. 8 р.IV «У разі відсутності даних щодо загальних площ для розрахунків можуть бути застосовані площі, визначені на базі проектних площ відповідної серії будівлі/будинку. У разі відсутності у виконавця розподілу комунальних послуг даних щодо площ МЗК та допоміжних приміщень та/або даних щодо трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення у підвалах, техпідпіллях та на горищах, то обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення, може бути визначений спрощено: як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі/будинку: для 1-5 поверхової будівлі/будинку – 25 %»

Також у відповідності до «Правил надання послуг з постачання теплової енергії» (затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019р № 830 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 року №1022) п.14 «Відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов’язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення МЗК та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами».

Транзитні трубопроводи внутрішньобудинкової системи опалення, які проходять через квартиру і не відключені від загальної системи центрального опалення призначені для функціонування внутрішньобудинкових систем. Для розрахунку транзитних трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення у будинку нарахування проводиться, як для стояків, які є ізольованими і виконують функцію транспортування теплоносія до опалювальних приміщень.

• обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення розподіляється на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання;
• власники житлових та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків, які у встановленому порядку відключені від системи централізованого опалення, є співвласниками багатоквартирних будинків, тому вони несуть зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, у тому числі і витрати на теплову енергію, витрачену для опалення місць загального користування та функціонування внутрішньо будинкових систем опалення та гарячого водопостачання;
• чинними нормативно-правовими актами не передбачено звільнення споживачів від їх обов`язку оплати теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування, у разі відсутності окремих опалювальних приладів, оскільки система опалення складається не лише з приладів опалення, а й з трубопроводів та арматури;
• обсяги споживання теплової енергії за опалення місць загального користування та за забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи опалення є складовими загально спожитого будівлею обсягу теплової енергії і не є додатково визначеними обсягами споживання теплової енергії;
• законодавство не передбачає обстеження місць загального користування та внутрішньобудинкової систем опалення будинку задля визначення обсягів теплової енергії, витраченої на їх опалення та забезпечення їх функціонування. Визначений нормативно-правовими актами порядок розподілу теплової енергії взагалі не залежить від наявності чи відсутності приладів опалення у місцях загального користування будинку.