МИЛУРИТ

Милурит относится к группе лекарственных средств для терапии нарушений опорно-двигательного аппарата и мышц.

В состав входит Аллопуринол – средство для лечения подагры.

Фармакологическое действие

Противо подагрический препарат, угнетающий синтез мочевой кислоты и ее солей в организме.

Механизм действия аллопуринола заключается в его ингибирующем влиянии на фермент ксантиноксидазу, которая участвует в превращении гипоксантина в ксантин и ксантина в мочевую кислоту. В связи с этим понижается содержание уратов в сыворотке крови и предотвращается отложение их в тканях и почках. На фоне действия препарата уменьшается выделение с мочой мочевой кислоты и повышается выделение более легкорастворимых гипоксантина и ксантина.

Аллопуринол, являющийся структурным аналогом гипоксантина, в организме превращается в аллоксантин, который также препятствует образованию мочевой кислоты, но по активности уступает аллопуринолу.

Показания к применению

• первичная и вторичная подагра;
• мочекаменная болезнь с образованием конкрементов, содержащих ураты;
• первичная и вторичная гиперурикемия при гемобластозах (в т.ч. при остром лейкозе, хроническом миелолейкозе, лимфосаркоме), при цитостатической и лучевой терапии опухолей , псориазе, при массивной терапии кортикостероидными препаратами.

Способ применения

Устанавливают индивидуально в зависимости от содержания мочевой кислоты в крови.

У взрослых минимальная терапевтическая доза составляет 100 мг/сут, максимальная – 800 мг/сут.

При умеренной гиперурикемии (70-100 мг/л) Милурит назначают по 200-400 мг/сут в течение 2-3 недель, затем при снижении уровня урикемии до 60-70 мг/л переходят на поддерживающую дозу – 200-300 мг/сут (в 2-3 приема).

При тяжелом течении подагры, значительных отложениях уратов в тканях и постоянной гиперурикемии свыше 80-100 мг/л препарат назначают по 600-800 мг/сут дробно (не более 200 мг на 1 прием) в течение 2-4 недель, затем при нормализации уровня урикемии переходят на поддерживающие дозы 100-300 мг/сут, которые дают длительно (в течение нескольких месяцев).

При прекращении приема Милурита урикемия и урикозурия возвращаются на 3-4-й день к исходному уровню, поэтому лечение должно быть длительным и непрерывным: пропуски в приеме препарата свыше 2-3 дней нежелательны.

Для профилактики гиперурикемии при лучевой терапии и химиотерапии опухолей Милурит назначают в среднем по 400 мг/сут. Препарат принимают за 2-3 дня до начала лечения или одновременно и продолжают в течение нескольких дней после окончания специфической терапии.

Детям в возрасте до 6 лет Милурит назначают в суточной дозе 5 мг/кг; от 6 до 10 лет – 10 мг/кг. Кратность приема – 3-4 раза/сут.

Пациентам с умеренно выраженными нарушениями функции почек Милурит назначают в суточной дозе, не превышающей 200 мг.

Препарат следует принимать после еды.

Особые указания применения

Детям препарат назначают только при злокачественных новообразованиях и врожденных нарушениях пуринового обмена.

При лечении Милуритом необходимо поддерживать диурез на уровне не менее 2 л/сут. Желательно также, чтобы реакция мочи была нейтральной или слабощелочной, так как это предотвращает преципитацию уратов и образование конкрементов. С этой целью Милурит назначают в сочетании со средствами, алкализирующими мочу.

Для профилактики возможных в начале лечения приступов подагрического артрита можно применять НПВС или колхицин (по 0.5 мг 3 раза/сут).

В начальный период курса терапии Милуритом необходимо систематическое проведение оценки функции печени.

У пациентов, получающих лечение азатиоприном или меркаптопурином, в случае дополнительного назначения Милурита возможно развитие тошноты, рвоты, признаков нарушений функции печени, а также развитие симптомов угнетения костномозгового кроветворения (в т.ч. озноб, лихорадка, боли в горле и ротовой полости, общая слабость, чувство усталости), что обусловлено кумуляцией противоопухолевого средства в организме. В таких случаях дозы азатиоприна и меркаптопурина снижают на 25-50%, необходимы периодический контроль картины периферической крови и оценка функции печени.

Побочное действие

Со стороны ЖКТ и печени: тошнота, рвота, боли в животе, диарея; редко – гранулематозный гепатит, преходящие нарушения функции печени с повышением уровня ЩФ, трансаминаз в крови.

Со стороны системы кроветворения: тромбоцитопения, эозинофилия, лейкопения, лейкоцитоз, апластическая анемия, гемолитическая анемия, ретикулоцитоз, лимфоцитоз.

Со стороны процессов обмена: в начале курса лечения может возникнуть острый приступ подагры из-за мобилизации мочевой кислоты из подагрических узелков и других тканевых депо.

Со стороны сердечно-сосудистой системы: редко – васкулит, перикардит, брадикардия, вазодилатация, тромбофлебит.

Со стороны нервной системы и органов чувств: невриты, нарушения сна, депрессия, амнезия; катаракта, конъюнктивит, амблиопия.

Со стороны мочевыделительной системы: редко – интерстициальный нефрит, гематурия, протеинурия.

Со стороны репродуктивной системы: редко – снижение либидо, гинекомастия.

Аллергические реакции: экзантема, лихорадка; редко – бронхоспазм.

Прочие: редко – миалгии, лимфаденопатия.

Противопоказания

• выраженные нарушения функции печени и почек, азотемия;
• первичный (идиопатический) гемохроматоз;
• беременность;
• лактация (грудное вскармливание);
• повышенная чувствительность к аллопуринолу.

Лекарственное взаимодействие

При одновременном применении Милурита и азатиоприна или меркаптопурина наблюдается кумуляция последних в организме, так как в связи с ингибированием аллопуринолом активности ксантиноксидазы, необходимой для биотрансформации препаратов, замедляется их метаболизм и элиминация.

При совместном применении Милурита и препаратов ампициллина возрастает риск появления кожной сыпи.

Комбинация Милурита с препаратами железа считается нерациональной в связи с возможным накоплением железа в печени под влиянием аллопуринола.

Одновременное применение Милурита и хлорпропамида может привести к усилению действия последнего (особенно у больных с нарушением выделительной функции почек) за счет снижения его секреции в почечных канальцах, поэтому в начале и по окончании сочетанного применения этих препаратов необходимо следить за концентрацией глюкозы в крови и моче и при необходимости корригировать дозу хлорпропамида.

Под влиянием тиазидных диуретиков, фуросемида, этакриновой кислоты, а также тиофосфамида антигиперурикемическое действие Милурита снижается, так как эти препараты повышают уровень мочевой кислоты в сыворотке крови.

Под влиянием Милурита возможно усиление эффектов (в т.ч. нежелательных) метотрексата, циклофосфана, антикоагулянтов непрямого действия, антипирина, дифенина, теофиллина, поскольку замедляется их инактивация в печени.

Беременность и лактация

Препарат противопоказан к применению в период беременности.

При необходимости применения препарата в период лактации следует решить вопрос о прекращении грудного вскармливания.

Передозировка

Симптомы: тошнота, рвота, диарея, головокружение, олигурия.

Лечение: форсированный диурез, гемодиализ и перитонеальный диализ.

Условия хранения

Милурит хранят в месте, недоступном для детей, при температуре 15-25°С и отсутствии влажности.

Форма выпуска

Милурит (Milurit) 100 мг, 50 таблеток

Состав

1 таблетка препарата Милурит 100 содержит:
Аллопуринола – 100 мг;
Дополнительные компоненты.

1 таблетка препарата Милурит 300 содержит:
Аллопуринола – 300 мг;
Дополнительные компоненты.

Основні параметри

Мілурит

Мілурит – препарат, що пригнічують утворення сечової кислоти. Код АТХ М04А А01.

Показання до застосування

• Лікування захворювань, спричинених підвищенням рівня сечової кислоти в крові та утворенням уратних/оксалатних каменів (наприклад, подагра, гостра уратна нефропатія та уратна сечокам’яна хвороба), а також для лікування злоякісних новоутворень, що потенційно призводять до загострення усіх форм гіперурикемії, а саме при різних гемобластозах (гострому лейкозі, хронічному мієлолейкозі, лімфосаркомі), уратній нефропатії, яка виникла внаслідок лікування лейкемії.
• Вроджена ферментативна недостатність, зокрема синдром Леша – Ніхана (частковий або повний дефіцит гіпоксантин-гуанін-фосфорибозилтрансферази) або дефіцит аденін-фосфорибозилтрансферази.
• Лікування захворювань, спричинених недостатньою активністю аденін-фосфорибозилтрансфе-рази та утворенням 2,8-дигідроксиаденінових каменів у нирках.
• Лікування захворювань, спричинених утворенням змішаних кальцій-оксалатних каменів у нирках при гіперурикозурії, що не контролюються дієтою.

Протипоказання

Підвищена чутливість до алопуринолу або до будь-якого з компонентів лікарського засобу.

Побічні реакції

На початку лікування алопуринолом можуть виникати реактивні напади подагри.

Прояви побічних реакцій найчастіші при наявності ниркової та/або печінкової недостатності або при одночасному застосуванні з ампіциліном або амоксициліном.

З боку системи крові: рідко поширені – тяжке ушкодження кісткового мозку (тромбоцитопенія1, агранулоцитоз1, апластична анемія1), особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю; дуже рідко поширені – зміни показників крові (лейкопенія, лейкоцитоз, гранулоцитоз та еозинофілія), істинна еритроцитарна аплазія .

З боку імунної системи: рідко поширені – реакції гіперчутливості уповільненого типу2, що супроводжуються лихоманкою, шкірними висипами, васкулітом, лімфаденопатією, псевдолімфомою, артралгією, лейкопенією, еозинофілією, гепатоспленомегалією, відхиленням від норми показників функціональних проб печінки (оборотне підвищення трансаміназ і лужної фосфатази); гострий холангіт і ксантинові камені; дуже рідко поширені – анафілактичні реакції, у т. ч. анафілактичний шок, ангіоімунобластна Т-клітинна лімфома3.

З боку травного тракту: рідко поширені – нудота4, блювання4, діарея; дуже рідко поширені – гематемезис, стеаторея, стоматит, порушення випорожнення, частота невідома (не можна оцінити із доступних даних): діарея.

З боку печінки: рідко поширені – порушення функції печінки5 від асимптоматичного підвищення показників функції печінки до гепатиту (включаючи некроз печінки і грануломатозний гепатит)5.

З боку шкіри: дуже рідко поширені – висипання, включаючи синдром Стівенса – Джонсона (ССД)/токсичний епідермальний некроліз (ТЕН)6; алопеція, фурункульоз, набряк Квінке7, знебарвлення волосся, дерматит.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже рідко поширені – стенокардія.

З боку нервової системи: дуже рідко поширені – атаксія, периферичний неврит, порушення смакових відчуттів, кома, головний біль, нейропатія, параліч, запаморочення, сонливість, парестезія, частота невідома (не можна оцінити із доступних даних): асептичний менінгіт.

З боку серцево-судинної системи: дуже рідко поширені – брадикардія, артеріальна гіпертензія.

Метаболічні порушення: дуже рідко поширені – цукровий діабет, гіперліпідемія.

З боку психіки: дуже рідко поширені – депресія.

Особливості застосування

Застосування у період вагітності або годування груддю

Немає достатніх даних щодо застосування алопуринолу у період вагітності. Оскільки алопуринол впливає на метаболізм пурину, а потенційний ризик для людини невідомий, алопуринол не рекомендується застосовувати у період вагітності.

Алопуринол проникає у грудне молоко, тому препарат не слід приймати у період годування груддю.

Діти

Застосовувати дітям віком від 15 років.

Дітям рідко призначають алопуринол, за винятком злоякісних станів (особливо лейкозів) та деяких ферментних порушень, таких як синдром Леша – Ніхана.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

До з’ясування індивідуальної реакції на алопуринол необхідно бути обережними при керуванні автотранспортом або іншими механізмами через можливість виникнення запаморочення, сонливості та атаксії.

Передозування

Симптоми. Після прийому одноразової дози 20 г в одного пацієнта спостерігалися такі симптоми, як нудота, блювання, діарея і запаморочення. В іншого пацієнта доза 22,5 г алопуринолу не спричинила небажаних ефектів. Після тривалого прийому 200–400 мг алопуринолу на добу пацієнтами з порушеннями функції нирок описані тяжкі симптоми інтоксикації (шкірні реакції, гарячка, гепатит, еозинофілія і загострення ниркової недостатності). При передозуванні алопуринолом суттєво пригнічується активність ксантиноксидази, проте тільки у випадку одночасного застосування з 6-меркаптопурином та азатіоприном дія препарату супроводжується значною побічною дією.

При підозрі на передозування, особливо при одночасному прийомі 6-меркаптопурину та азатіоприну, можна промити шлунок, викликати блювання або прийняти активоване вугілля та фосфат натрію, якщо після прийому препарату пройшло не більше 1 години.

Лікування. Терапія симптоматична. У разі необхідності – гемодіаліз. Специфічний антидот невідомий.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

6-меркаптопурин та азатіоприн. При одночасному прийомі алопуринолу з 6-меркаптопурином або азатіоприном дози останніх слід знижувати до 25 %, оскільки метаболізм цих препаратів уповільнюється у зв’язку з інгібуванням ксантиноксидази, а їх ефект пролонгується.

Відарабін (аденіну арабінозид). При одночасному застосуванні алопуринолу з відарабіном пролонгується період напіввиведення останнього з плазми крові, тому цю комбінацію слід застосовувати з обережністю для уникнення можливого посилення токсичних ефектів.

Саліцилати та препарати, що сприяють виведенню сечової кислоти. Ефективність алопуринолу може знижуватися при сумісному застосуванні з препаратами, що здатні виводити сечову кислоту (сульфінпіразоном, пробенецидом, бензбромароном або саліцилатами).