Презентація “Китайський і японський живопис”
Шановні колеги, доброго дня! Хочу звернути вашу увагу на презентацію “Китайський і японський” для учнів 5 класу, яка стане для вас важливою підтримкою у творчо-пошуковому процесі в підготовці до уроку інтегрованого курсу “Мистецтво”. Натхнення вам!
Китайський і японський живопис Мистецтво і навколишній світ
Розглядаємо питання:1. Що таке пейзаж в образотворчому мистецтві?Повторення.2. Цікаві факти про китайський живопис.3. Видатні художники китайського живопису.4. Цікавий відео – каст “Китайський живопис”.5. Цікавий відео-каст “Японський живопис”5. Найчастіша комбінація кольорів у японському живописі.6. Відео-урок з малювання для виконання домашнього завдання. Дорогі друзі! Сьогодні ми із вами згадаємо що таке пейзаж в образотворчому мистецтві і познайомимось з сучасним китайським і японським живописом. Вони дуже схожі між собою.
Пейза́ж (фр. Paysage, від країна, місцевість) — жанр в образотворчому мистецтві, в якому об’єктом зображення є природа. Пейзажем називають також окремий твір цього жанру. Як самостійний різновид образотворчого мистецтва пейзаж виник у китайському мистецтві, китайському живописі,пізніше у японському. Що таке пейзаж в образотворчому мистецтві?
Як самостійний жанр живопису пейзаж виник в середньовічному Китаї у 6-му столітті нашої ери. Природа, за уявою китайців, була втіленням світобудови, світового закону дао. В живопису це відбилося створенням картин типу «шань-шуй» («гори-водойми»). Картини наповнені скелями і горами, оповитими хмарами, туманами, крізь які ледь помітні ліси, людські домівки, човни. Дуже часто на кожній картині можна побачити символічні рослини, які завжди малюють художники: бамбук, банан,сосна, дика слива. Зображення цих рослин було таким частим,що дожило до 21 століття. Цікаві факти про китайський живопис
Цуй Бо 11століття “Бамбук і чапля” Видатні художники китайського живопису
Фан Фангу 14 століття“У високих горах”Видатні художники китайського живопису
Пізнавальний відео – каст “Китайський живопис”
Цікавий відео – каст “Японський живопис”
Зверніть увагу на комбінацію чорного,всіх відтінків червоного і білого кольору.
Два варіанти малювання сакури (вишні). Вибирайте, який вам більше подобається для виконання домашнього завдання
Зверніть увагу:1. Для роботи візьміть чорну і червону фарбу, або якийсь відтінок червоного.2. Підготуйте пензлик з гострим кінчиком для малювання гілки.3. Уважно подивіться відео-урок, як малювати.Їх два. Вибирайте, що вам найбільш зрозуміло.4. Малюнки надсилайте до 13 травня“Гілка сакури”Домашнє завдання. Творчий малюнок
Природа в образотворчому мистецтві Китаю
Мистецтво Китаю являє собою оригінальний і цілісний історичний тип, що складався протягом століть із різних етнічних джерел. Культура Китаю приваблює своєю яскравою самобутністю. її відрізняють багато тільки їй притаманних особливостей. Китайська дерев’яна архітектура привертає своєю легкістю, ясністю пропорцій, ошатністю візерункового різьблення і плавністю ритмів вигнутих дахів. Китайський живопис відзначений ліризмом, тональною гармонією неяскравих прозорих фарб. Буддійські статуї вирізняються спокійною важливістю поз, гідністю осіб і жестів, м’якістю ліній, позбавлених підвищеної динаміки. У Китаї була створена інша художня система, накопичений інший запас виражальних засобів.
Мистецтво Китаю завжди було тісно пов’язане з поширеними там релігійними уявленнями. Віротерпимість Китаю визначалася давнім співіснуванням там багатьох сект та релігійних шкіл, які увібрали в себе народні вірування. У надрах цих шкіл і філософських вчень розкривалися нові сторони пізнання світу, поглиблювалося його сприйняття. Покоління китайських зодчих, скульпторів і художників, прагнучи узагальнити свої уявлення про закони світобудови, зверталися то до скульптури і рельєфу, то до каліграфії і живопису. Китайське мистецтво вражає своїм різноманіттям, тонким і складним розумінням природи.
Не всі етапи китайської історії були рівною мірою плідними для розвитку мистецтва. Монгольська навала в кінці XIII століття, застійний характер феодалізму на пізніх стадіях його існування, а потім і колоніальна політика західноєвропейських країн гальмували поступальний рух китайського мистецтва. Проте внесок Китаю в історію світової культури дуже значний.
У Китаї, країні гір та неосяжних річкових долин, стихії безмежної природи мали владу над людиною. Саме тому еталоном життя китайців стала сама природа. Уособлення релігійних уявлень і філософських роздумів, вона сприймалася як величезний Космос, маленькою частинкою якого була людина. Все життя людини, вся її духовна діяльність стали співвідноситися з природою, а спілкування з нею перетворилося на складну та деталізовану естетичну систему. Відкриття естетичної цінності природи зумовило формування своєрідного просторового мислення, внаслідок чого виник самостійний жанр – пейзажний живопис. Саме він на десятки віків став провідним видом китайського мистецтва.
Безумовно, пейзажний живопис не вичерпував усього розмаїття тем та образів китайського середньовічного мистецтва. У пошуках істинного уявлення людини про світ різні покоління на різних етапах розвитку зверталися до естетичних можливостей усіх видів мистецтва: архітектури, скульптурної пластики, живопису, каліграфії. Наприклад, із введенням у Китаї буддизму символічний образ Всесвіту втілювався в образах милосердних та караючих божеств, які населяли небесні й підземні світи. Провідним видом мистецтва IV–VIII ст. є скельна храмова скульптура. У ХІ-ХІІІ ст., коли буддизм став занепадати, носіями філософських уявлень китайців виступають живопис і каліграфія. Особливості пізнього середньовіччя виявилися в архітектурних ансамблях та декоративно-ужитковому мистецтві. Проте в період розквіту середньовічної китайської культури різноманітні види художньої діяльності були підпорядковані саме живопису.
Живописне пейзажне начало визначило специфіку китайської поезії, каліграфії, ужиткового мистецтва.
Глибоким корінням живопис пов’язаний із середньовічним зодчеством Китаю. Подібно до художника-пейзажиста, який прагне не стільки фіксації конкретних деталей місцевості, скільки створення образу світу в цілому, де виборюють своє право на життя стихійні космічні начала, китайський зодчий, для якого поняття будинку поєднувалося з поняттям природного оточення, сприймав створені ним палаци та храми як невід’ємну частину неозорого природного ансамблю. У величних архітектурних комплексах Китаю, особливістю яких було використання природних просторів як живописного тла садово-паркових ансамблів, знайшов відображення всеосяжний погляд на світ середньовічного живописця.
Результатом тривалих художніх пошуків стало геніальне вирішення проблеми передачі простору та часу в їх невичерпності, відтворенні картини світу в його нескінченності та багатстві на горизонтальному чи вертикальному сувої. Багатометровий горизонтальний сувій розгортався в руках, даючи змогу глядачеві поступово ознайомлюватися із сюжетом, а вертикальний, який вішали на стіну, розкривав перед ним безкінечність світобудови (від землі до неба і навпаки). Композиція сувою, немовби навмисне незавершена, розімкнена з обох боків, підкреслювала безмежність світу. Людина в китайському пейзажі – мізерна частинка Всесвіту, що зливається з його ритмом, підкоряється його руху. Враження єдності та цілісності природи досягається завдяки тому, що художник віддає перевагу не різним фарбам, а одній туші.
Уже в VIII ст. китайські художники пейзажисти поряд із водяними мінімальними фарбами використовували чорну туш, що давало можливість створити єдиний цілісний образ природи. Особливість роботи з тушшю полягала в тому, що чіткий і швидкий малюнок неможливо було ані виправити, ані стерти. Склалися дві манери письма: одна – з точним промальовуванням деталей і форм, друга – вільна та живописна.
Як просторово-повітряне середовище живописці використовували білу матову поверхню рисового паперу, що не віддзеркалювала світло та легко вбирала в себе туш, і зернисту шовкову тканину. Ескізність і незавершеність, зведені у творчий принцип, активізували уяву глядача, спонукали домислювати твір, відчувати себе співучасником, співавтором творчого процесу.
Одна з найхарактерніших особливостей китайського живопису – гармонійне поєднання в ньому поезії та каліграфії. Як у живопису, так і в поезії кожен штрих, що зображує гілку дерева або персонаж, завжди має бути живою формою. Зображення та вірші мали однакове значення, утворюючи новий художній синтез, якого ще не знало світове мистецтво.
У китайському живопису одними з перших у світі отримали самостійне значення жанри, що на десятки століть стали традиційними.
Жанр жень-у (“люди”) охоплював усе, що стосується образу людини: портрет, історичні й міфологічні сюжети, сцени палацового буття. Відомими живописцями цього жанру були Янь Лібень (600–(>73) та Чжбу Фан (VIII–IX ст.).
У жанрі хуа-няо (“квіти і птахи”) знайшли поетичне відображення давні уявлення про значущість кожного явища природи. Філософська ідея “великого в малому” виражалася в тому, що одна гілка, одна квітка або птах містили у собі Всесвіт. У цьому жанрі працювало багато живописців, з вражаючою гостротою передаючи легку пір’їну птаха, який сів на гілку; красу розквітлої півонії; сумні чари кленового листка, що в’яне. Засновниками цього жанру вважають Сюй Сі та Хуан Цюаня (X ст.).
Кожний зображений природний мотив був символічно пов’язаний із побажаннями добробуту, здоров’я тощо. Так, пишна півонія символізувала знатність і багатство; стрункий бамбук – стійкість і мудрість; гранат з величезною кількістю зернят – велику родину; вічнозелена сосна – довговічність; поєднання сосни, бамбука та дикорослої сливи – вірну дружбу; персик – безсмертя.
Символічність природи, філософське сприйняття часу та простору в живопису та поезії знайшли відображення в жанрі шапь-шуй (“гори і води”). Саме в ньому гармонійно поєдналися уявлення китайців про головні сили Всесвіту: величезні гори з крихітними деревцями на вершинах як уособлення чоловічих активних та світлих начал – янь, тихі озера та річкові плеса як уособлення м’якості та пасивності темних жіночих – інь.
Картини Лі Сисюня (651-716), Лі Чжаодао (700-750), Ван Вея (699- 759) та інших китайських майстрів не були замальовками з натури, вони створювалися по пам’яті та з уяви. Уся композиційна будова, особливості перспективи були розраховані на те, щоб людина, яка їх сприймає, відчувала себе не центром світобудови, а лише маленькою її часточкою, підпорядкованою законам Всесвіту. У пейзажних композиціях лінійну перспективу замінила розсіяна, що не мала єдиної точки сходження. Складалося враження, що простір сягає у височінь: гірські вершини “злітають” у небеса, хатини та лісові стежки губляться у нескінченному просторі, маленькі самотні фігурки мандрівників, які піднімаються гірськими схилами, ще більше підсилюють відчуття безкрайності та неозорості.
Майстри китайського пейзажного живопису перетворили пейзажну картину на засіб витонченого духовного спілкування, спосіб передачі почуттів, думок і символічних добрих побажань. Саме в них знайшли своє найповніше та найрізноманітніше втілення естетичні ідеали китайців.