Хто такий Ян Кум: українець, що створив WhatsApp та став мільярдером

Ян Кум – український емігрант, що заснував WhatsApp, один із найуспішніших месенджерів у світі. Це сьогодні – Ян американський мільярдер, однак у часи своєї юності він стояв у черзі за соцдопомогою, та навіть підробляв прибиральником.

Дитинство в Україні

Американський мільярдер народився 24 лютого 1976 у Фастові, на Київщині. Його сім’я жила доволі бідно. Ян був єдиною дитиною в сім’ї, батько працював будівельником, а мати була домогосподаркою.

Коли Кум був маленький, траплялись моменти, що сім’я не могла оплатити навіть опалення чи електрику. Однак, як пізніше згадував Ян, саме такі миті зробили з нього сильнішу та амбітнішу людину.

А от у школі майбутній інженер цікавився не точними науками, а спортом. Хлопець любив грати у футбол, хокей, та особливо полюбляв заняття боксом.

Ян Кум зажди захоплювався боксом

Еміграція до США

Складні умови життя підштовхнули сім’ю до еміграції. У 1992 Ян разом із мамою та бабцею переїхали до США. При цьому батько залишився жити в Україні. Та в Штатах на родину Кумів не чекало безтурботне життя.

В еміграції сім’я теж зіткнулася з нестатками. Його мама працювала нянею, а Ян змушений був між навчанням підпрацьовувати прибиральником, миючи підлогу у продуктовому магазині.

Пізніше жити стало ще скрутніше – у матері Кума діагностували рак, тож родина виживала на соціальну допомогу за інвалідністю. На той час родина жила у каліфорнійському місті Маунтін-В’ю, у Кремнієвій долині (найперспективніше місце для створення стартапів).

Програмування та перша робота в Yahoo

Ян швидко вивчив англійську та вже у 18 років активно зайнявся програмуванням, при чому хлопцю довелось вчитись самостійно, адже сім’я не мала на це грошей. Хлопець був здібний, тож вступив до Університету Сан Хосе. Однак, вже через рік він кинув навчальний заклад, адже йому запропонували “роботу мрії” – у пошуковику Yahoo. Тут він краще вивчив інтернет-індустрію, а також завів корисні знайомства. Саме тут він познайомився з Брайаном Ектоном, який згодом став одним з найближчих друзів Кума. Окрім того, робота приносила хороший дохід – за деякий час йому вдалось назбирати півмільйона доларів.

Стартап WhatsApp

Ян Кум кинув роботу в Yahoo у 2007 році, тоді справи компанії йшли не надто добре. А завдяки солідним заощадженням він міг не турбуватись про пошуки нової роботи. При цьому він підтримував стосунки з Ектоном.

Ян Кум з Брайаном Ектоном

У 2009 до рук Кума потрапив iPhone і він одразу зметикував, що App Store може мати величезні можливості. Тож разом з другом Ектоном він створив мобільний додаток WhatsApp для обміну повідомленнями, яке мало замінити SMS.

WhatsApp отримав успіх в App Store, тож згодом Кум перепрофілював її у месенджер, який вже через короткий час завантажили чверть мільйона користувачів.

Кум – мільярдер

Справи Кума йшли вгору, як і ситуація з WhatsApp. У 2014 році програмою користувались понад 400 мільйонів людей. Таким чином WhatsApp став найпопулярнішим месенджером у світі.

До проекту почали приглядатись компанії-гіганти, серед яких Facebook та Google. Остання пропонувала купити месенджер за мільярд доларів. Більше того, Google була готова заплатити WhatsApp навіть за те, що її поінформують, якщо месенджер отримає пропозиції про покупку від інших гравців.

У 2014 році така пропозиція надійшла від Facebook. Компанія Цукерберга витратила на придбання WhatsApp майже третину своїх вільних коштів – 19 мільярдів доларів. Таким чином додаток зробив своїх засновників мільярдерами.

При цьому Ян Кум залишився головним виконавчим директором компанії та увійшов до Ради директорів Facebook. На той момент його статки оцінили у 9 мільярдів доларів.

Кум покинув WhatsApp

Та у травні 2018 Ян Кум вирішив піти з компанії, яку сам же й створив. Також він покинув Раду директорів Facebook.

ЗМІ повідомили про скандал Цукербегра і Кума

За повідомленням американських ЗМІ, які посилаються на джерела в компанії, у Кума виник серйозний конфлікт із власником Facebook Марком Цукербергом через скандал із витоком даних користувачів. Так, інший творець WhatsApp Брайан Ектон пішов з компанії ще у листопаді 2017 року з тієї ж причини.

Щоправда, сам Кум про конфлікт з Цукербергом не згадував. Він пояснив своє звільнення бажанням займатися іншими речами, які його захоплюють: “Буду колекціонувати раритетні Porsche, возитися з тачками і грати в алтимат-фрісбі”.

Станом на лютий 2020 року він займає 147 позицію у рейтингу Forbes. Статки Кума становлять 10,4 мільярди доларів.

Більше новин, що стосуються новин зі світу технологій, ґаджетів та штучного інтелекту, читайте у розділі Техно

Хто такий Ву Зі Му

Книжка «Хто ти такий?», автор: Артем Чех, видавництво «Meridian Czernowitz», рік видання: 2022.

Висунуто громадською організацією «Культурний капітал» (м.Чернівці).

Роман «Хто ти такий?» Артема Чеха

«Хто ти такий?» ‑час від часу запитує малолітнього Тимофія його контужений далекою війною ворог і друг, мучитель і наставник Фелікс. «Хто я такий?» ‑запитує себе наприкінці роману майже дорослий автобіографічний Тимофій. Шлях від першого питання до другого є неминучим для героя будь-якого роману виховання. У випадку Артема Чеха ‑виховання в тіні відразливого досвіду чужої війни, що раптом виявляється моральною і фізичною підготовкою до власної, хоча якраз її ми у цьому романі не знайдемо. Але, можливо, знайдемо всі ті дитячо-юнацькі ініціації, крізь які нам самимдовелося продиратисядо зовсім нетакого, якочікувалося, дорослого життя.

Артем Чех оповідаєцілком автобіографічну історію продитинство,дорослішання і появуу життіп’ятирічногохлопчика новоїлюдини ‑ контуженого відставного військового Фелікса. Події розгортаються у Черкасах, на березі Дніпра у складний для українців час, у період зламу століть і зламу свідомостей. 90-ті роки залишили глибокий слід на кожному, хто формувався у цей час, це період появи нової несинтетичної української ідентичності, час ініціації героя та України. Це дуже нетривкий період намацування ґрунту під ногами, переживання нових досвідів та спроб відповісти на запитання: «Хтоти такий?».Це роман нелише продорослішання в умовах останнього десятиріччя двадцятого століття, але й про посттравматичний синдром як нагадування тим, хто залишився на Великі землі, що війна завжди поруч.

Роман «Хто ти такий?» ‑справді важливий текст, адже з нього українське суспільство може розпочати складну розмову про непривабливі сторінки нашого минулого. Так, про них не хочеться згадувати і не хочеться розповідати чужим людям. Але носити їх у собі ‑ще гірше, бо прихований біль буде муляти й проявлятися в нас ще десятиліттями. Просто вирізати 90-ті з пам’яті теж не вийде, бо без цієї декади ми не зможемо дати відповідь на головне питання: «А хто ми такі?».

Саме за мотивами майбутнього роману українська режисерка Ірина Цілик зняла свій дебютний повнометражний художній фільм «Я і Фелікс», де роль головного героя Фелікса грає український письменник і музикант Юрій Іздрик.

Як і в 2015-2016 роках, від початку повномасштабного вторгнення Артем Чех служить в лавах ЗСУ. Автор роману, який в описах свого дитинства оповідає нам, як сильно він ненавидів травматизованого чоловіка поруч, як дратувався усім його досвідом війни та її наслідками на його психічному стані, зрештою сам став військовим і зараз отримує цей самий травматичний досвід, захищаючи спокійне дитинство інших Тимофіїв.

З подання громадської організації «Культурний капітал» (м.Чернівці)

Чепинога про роман Чеха. 90-і, мотлох у головах, квартирах, серцях і душах

Рецензія члена журі Віталія Чепиноги на книгу Артема Чеха “Хто ти такий?”, яка увійшла до короткого списку в номінації “Книга року ВВС-2021”.

На книжковому порталі yakaboo досі немає жодного читацького відгуку про книгу Артема Чеха “Хто ти такий?”. Як на мене, це хай і не довершена, але серйозна ознака справжньої літератури. Бо, що тут казати? – Читати треба! То книга для себе, і рефлексії для себе, а не назагал.

Сам Артем Чех запевняє, що його роман не автобіографічний. Хоча він певною мірою автобіографічний для кожного, хто зростав у 90-ті роки в Україні, хто проходив всі ці нині вже незрозумілі ініціації власної “дорослості” в міських гаражах і кварталах. Вона автобіографічна для всіх, хто народився в ту дивну й цікаву епоху, коли старі ідеали зникли й нівелювалися, а нові ще не встигли народитися.

Як це не парадоксально, роман “Хто ти такий?” – водночас і позачасовий. Бо ті події могли трапитися в будь-якому місці, в будь-який момент часу, з будь-якими людьми. Він і про повернення до себе, коли втрачено всі адреси і забуто дорогу.

Немає жодного сенсу переповідати сюжет книги, бо вона не про сюжет, і не про історію. Кожен з нас – сам собі Тимофій і сам собі Фелікс.

Це книга про людей, з усім їх мотлохом – в головах, в квартирах, в серцях і душах.

Книга про вчорашніх героїв і ветеранів, що виявилися не запитаними новими реаліями, а тому сублімувалися в маргінальних лицарів. Це і книга попередження, бо в Україні невдовзі з’явиться та й вже з’явилося ціле покоління тих, хто був “там”.

У них є свої питання до суспільства й до країни. Ті питання, які часто не мають відповіді в принципі. Налагодження взаємного діалогу, взаєморозуміння в цій ситуації – то велика і непроста справа.

Якоюсь мірою роман Артема Чеха – віховий, рубіжний. Бо ж він підсумовує той історичний період, що ще не піддається чіткому означенню. Тих 90-х, які досі тривають всупереч всякій логіці. Того періоду, в якому ми живемо й досі.

Найголовніше, як на мене, це питання “Хто ти такий?”, винесене в назву книги. Бо це первісне питання для кожного з нас. Питання нульового рівня самоідентифікації. Що б не трапилося, куди б ми не йшли, мусимо знати: хто я? Хто ти? Хто ми? Нащо ми тут?

Ми живемо на тому зламі, коли по вінця наповнені непевністю, страхами, сумнівами. Самі не свої. В такий період питання ідентифікації, усвідомлення власної місії (індивідуальної й колективної) най і позірної, є пріоритетною умовою елементарної безпеки, комфорту, приналежності бодай до Чогось, до якоїсь сили і сутності… До сенсу… Нам важливо з’ясувати, куди йдемо?

По всьому тому, кожен герой, кожен учасник цієї вистави, що називається “життям” несе в собі частину чогось вічного, що часто (і помилково) називається людяністю. Бо людяність – то вже похідне він інших неозначених величин і цінностей… Таких, наприклад, як “Полонез” Огінського…

Андрій Любка: «Хто ми такі?»

Якщо коротко, то про роман Артема Чеха я хочу сказати всього дві речі. Перша: премію «Книга року BBC» йому дали цілком заслужено. Друга: цей роман я не хотів би перечитати ще раз.

Звучить парадоксально, правда? Але так часом є, коли говоримо про книжки на болючі теми. А роман Артема Чеха – це не тільки класичний роман виховання про хлопчика, це ще й роман про виростання цілої країни зі смердючої твані 90-х років. Зрештою, можна так і сказати: це український роман про 90-ті.

А те десятиліття для українців було катастрофічним, і багато наших теперішніх проблем коріняться саме в реальності дев’яностих. Мене часом дивує, що ми говоримо про травму бездержавності, комунізму, воєн і Голодомору – як про основні наші проблеми, що позначилися на ментальності народу і заклали в нашу психіку руйнівні фрейми поведінки. Але водночас скромно мовчимо про 90-ті, про це десятиліття приниження людської гідності, деградації до рівня фізичного виживання, яка болюче позначилася на всіх нас. Так, 90-ті – це та травма, про яку нам соромно й незручно говорити, ми воліємо про це мовчати, ніби воно відбулося не з нами. І саме це мовчання є ознакою нашого глибокого посттравматичного синдрому.

І саме цю стіну мовчання пробиває Артем Чех у своєму новому романі. Хоча, підозрюю, такої глобальної мети письменник перед собою не ставив – він просто розповідає історію одного дитинства, токсичних стосунків на фоні загального розпаду і занепаду, бідності й звиродніння.

А це вже ми, читачі, можемо проектувати й масштабувати цю життєву історію: Черкаси – на всю Україну, контуженого ветерана афганської війни Фелікса – на травмоване комунізмом українське суспільство, маленького хлопчика Тимофія – на паростки нового й незалежного українського суспільства, які, втім, не мають з кого брати приклад, тому закономірно проходять усі сім кіл життєвого пекла.

Читаючи роман Чеха, я весь час упізнавав себе й власне дитинство, хоча виріс не в Черкасах, не в промисловому місті, не мав контуженого афганця і дачі в селі, але загалом – за настроєм, за атмосферою безвиході – це книжка й про мене. А значить, з огляду на всі ці різниці, і загалом про наше покоління – людей, чиє дитинство й роки формування припали на 90-ті. Недарма навіть описаний у книзі перший вияв патріотичних почуттів у нас такий самий – я також співав гімн після товариського матчу Україна-Росія в 1999 році, також пам’ятаю той гол Шевченка і до болю чітке розуміння, що найбільшою образою на світі буде програти росіянам у футбол. Саме росіянам – хоча в ті роки я ще не дуже цікавився політикою.

Впізнавати себе в героєві книжки – це велика похвала для її автора. А коли роман болить тобі майже на фізичному рівні – це означає, що написаний він по-справжньому добре. Без наворотів і прикрас, гола правда. І ця правда терапевтична, бо визнання й проговорення своєї травми допомагає якщо не позбутися її, то принаймні приборкати хворобливі наслідки.

Тому роман «Хто ти такий?» – справді важливий текст, адже з нього українське суспільство може розпочати складну розмову про непривабливі сторінки нашого минулого. Так, про них не хочеться згадувати і не хочеться розповідати чужим людям. Але носити їх у собі – ще гірше, бо прихований біль буде муляти й проявлятися в нас ще десятиліттями. Просто вирізати 90-ті з пам’яті теж не вийде, бо без цієї декади ми не зможемо дати відповідь на головне питання: «А хто ми такі?»