Нові правила відібрання свідчень за проектами процесуальних кодексів

Проектами нових процесуальних кодексів, які Верховна Рада України 20.06.2017 прийняла за основу у першому читанні, передбачені суттєві зміни у процедурі надання свідчень у суді. На наш погляд, запропоновані законодавцем новації матимуть суттєвий вплив на формат доказування у процесі та визначатимуть, яку саме стратегію судового захисту оберуть сторони.

Маєте Телеграм? Два кліки – і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Зміни стосуються не лише цивільного і адміністративного процесів, для яких інститут допиту свідка не є новим, але й господарського, для якого такий засіб доказування, як показання свідків, досі не був відомий.

Хто такий свідок

Проекти усіх трьох процесуальних кодексів майже одностайні у тому, хто такий свідок. Зокрема, законодавець визначає, що свідком може бути будь-яка дієздатна фізична особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи, що або які належить з’ясувати у справі. При цьому законодавець визначає, хто не може бути допитаний у якості свідка. Такими особами, зокрема, є:

• недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і через свої фізичні або психічні вади не здатні правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання;
• особи, які за законом зобов’язані зберігати у таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з наданням професійної правничої допомоги або послуг посередництва (медіації) під час проведення досудового врегулювання спору (про такі відомості);
• священнослужителі – про відомості, отримані ними на сповіді віруючих;
• судді та присяжні – про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, або про інформацію, що стала відома судді під час врегулювання спору за його участю;
• інші особи, які не можуть бути допитані як свідки згідно з законом чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, без їх згоди.

Крім того, не можуть бути допитані як свідки без їх згоди особи, які мають дипломатичний імунітет, а представники дипломатичних представництв – без згоди дипломатичного представника.

Проектами процесуальних кодексів встановлюється презумпція згоди учасників справи на допит свідка у режимі відеоконференції. У разі, якщо учасники справи заперечують проти цього, суд все одно може дозволити свідку брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, якщо той не може з’явитися до суду через хворобу, похилий вік, інвалідність або з інших поважних причин.

Відповідно до законопроектів, кожен свідок допитується окремо. Свідки, які ще не дали показання, не можуть перебувати у залі судового засідання під час розгляду справи.

Допит свідка розпочинається з пропозиції головуючого у судовому засіданні розповісти все, що йому відомо у цій справі. Після цього першою задає питання особа, за клопотанням якої викликано свідка, а потім – інші учасники справи. Головуючий у справі та інші судді можуть ставити запитання свідку у будь-який час його допиту. Крім того, головуючий має право за заявою учасників справи знімати питання, поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду.

Після завершення допиту свідок залишається у залі судового засідання до закінчення розгляду справи, оскільки може виникнути необхідність його повторного допиту. Водночас за згодою сторін суд може дозволити допитаним свідкам залишити залу судового засідання до закінчення розгляду справи.

Проектами кодексів також передбачена можливість так званої очної ставки, коли відбувається одночасний допит кількох свідків з метою з’ясування розходжень у їх показаннях.

Свідок, що з’явився на вимогу суду, не має права відмовитися давати показання, крім показань щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, які можуть тягнути юридичну відповідальність для нього або таких членів сім’ї/родичів. Відмова від надання показань приймається ухвалою.

Крім того, проектами Господарського та Цивільного процесуальних кодексів запроваджується так зване правило 10 запитань. Зокрема, передбачено, що у першій заяві по суті справи, що подається ним до суду, учасник справи має право поставити іншому учаснику 10 запитань про обставини, що мають значення для справи. Таким чином, відбувається письмове опитування учасників справи у якості свідків.

Учасник справи, якому поставлено запитання, зобов’язаний надати вичерпну відповідь на кожне з них окремо. Відповіді на запитання до учасника-юридичної особи надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням. Відповіді подаються до суду у формі заяви свідка не пізніше, ніж за 5 днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається у порядку спрощеного провадження – до першого судового засідання. Копія такої заяви свідка у той же строк надсилається учаснику справи, який поставив письмові запитання.

Якщо поставлене запитання пов’язане з наданням доказів, що підтверджують певні обставини, учасник справи разом з поданням заяви свідка повинен надати копії відповідних письмових чи електронних доказів

За наявності підстав для відмови від відповіді учасник повинен повідомити про це іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання (наприклад, якщо поставлене запитання не стосується обставин справи, або учасником поставлено більш ніж 10 запитань). За клопотанням іншого учасника суд може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов’язати учасника справи надати відповідь.

Проект ГПК України передбачає, що показання свідка є окремим засобом доказування у господарському судочинстві. Запропонована новела є суттєвим кроком уперед, який наближає національні стандарти доказування при вирішенні комерційних спорів до кращих світових практик розгляду господарських справ.

Заради справедливості слід зазначити, що поточна редакція ГПК України передбачає можливість надання суду пояснень посадовими особами та іншими працівниками підприємств, установ, організацій, державних та інших органів «з питань, що виникають під час розгляду справи» (ст. 30 чинного ГПК України). Певною мірою такі пояснення де-факто можуть вважатися показаннями свідків. Разом з тим, регулювання цього питання лише однією статтею Кодексу не відповідає вимогам часу та реаліям розгляду справ господарськими судами.

Проект нового ГПК України спрямований на створення умов для розгляду справ на підставі поданих сторонами доказів, якими у господарському процесі є здебільшого документи. З урахуванням вказаного, у проекті Кодексу законодавець пропонує запровадити можливість відібрання/надання свідчень письмово, у формі заяви свідка (на зразок witness statement у англійському праві). У такій заяві, за проектом ГПК України, свідок викладає відомі йому обставини і вказує джерело обізнаності щодо них, а також підтверджує свою поінформованість про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих свідчень і готовність за необхідності з’явиться до суду для підтвердження своїх свідчень.

Окремо слід звернути увагу на форму заяви свідка: його підпис у такій заяві повинен бути нотаріально посвідчений. Однак ця вимога не поширюється на сторін справи, третіх осіб і представників, які дали згоду на допит їх як свідків.

Заява свідка повинна бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів, а учасник розгляду справи, який надав суду заяву свідка на підтвердження своєї правової позиції, зобов’язаний забезпечити явку такого свідка на допит до суду. Якщо свідок без поважних причин не підтвердив свої свідчення перед судом, при вирішенні справи його показання не беруться до уваги.

При цьому проект ГПК чітко визначає обставини, коли свідок може бути викликаний до суду для підтвердження наданих ним свідчень. Зокрема, це може мати місце у разі, якщо обставини, описані у заяві свідка, є суперечливим або викликають сумніви, і лише з ініціативи суду або за клопотанням сторони.

У проекті Кодексу також передбачено, що на підставі показань свідка не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту повинні відображатися (обліковуються) у відповідних документах (наприклад, факт укладення договору чи здійснення розрахунків за договором). Крім того, не є доказами показання свідка, який не може назвати джерело своєї обізнаності щодо певних обставин, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

На відміну від ГПК України, згідно з яким показання свідка спочатку фіксуються у заяві свідка з подальшим можливим викликом до суду, проект ЦПК України передбачає, що показання свідка можна отримали лише шляхом безпосереднього виклику його до суду без подання заяви свідки (за виключенням правила 10 питань, коли така заява повинна бути подана).

За проектом ЦПК, виклик свідка до суду здійснюється за заявою учасника справи, у якій викладаються обставини, які він може підтвердити. Заява про виклик свідка подається до або під час підготовчого судового засідання, а у разі спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання.

На відміну від ГПК, проект ЦПК України не встановлює обмежень щодо прийнятності свідчень, які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. Разом з тим, законодавець визначив, що у такому разі ці інші особи також повинні бути допитані як свідки. Якщо ж можливість допитати особу, яка надала первинне повідомлення, відсутня, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом у справі.

У проекті нового ЦПК України зроблений крок уперед у частині взаємодії національних судів з третейськими (арбітражними) інституціями. Закон «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачає, що (третейський) арбітражний суд може звернутися до компетентного суду для сприяння у отриманні доказів. Проте чинне процесуальне законодавство не передбачає механізму розгляду подібних звернень третейського (арбітражного) суду.

Проект ЦПК це питання вирішує. Зокрема, він передбачає, що на прохання третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу чи за заявою сторони третейського (арбітражного) розгляду за згодою третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) апеляційний загальний суд за місцем проживання свідка може допитати, у т.ч. повторно, свідка про відомі йому обставини, що стосуються справи, яка розглядається третейським судом чи міжнародним комерційним арбітражем. Такий допит здійснюється апеляційним судом згідно з визначеним третейським судом (арбітражем) переліком питань. Сторони третейського чи арбітражного розгляду можуть брати участь у допиті свідка, а також ставити йому запитання для уточнення його відповідей.

Проектом також передбачено, що в ухвалі про виклик свідка суд вирішує питання забезпечення чи попередньої оплати витрат свідка, пов’язаних із його допитом.

Проект нового КАС України, як і проект ЦПК України, не передбачає подання заяви свідка. У адміністративному процесі свідок може бути викликаний на допит з ініціативи суду або учасників справи до початку розгляду справи. Свідок допитується безпосередньо у судовому засіданні.

В цілому положення проекту КАС України щодо отримання показань свідка аналогічні відповідним положенням проекту ЦПК України.

Запропоновані законодавцем оновлені правила функціонування інституту допиту свідків, на наш погляд, є виправданими та відповідають кращим світовим практикам. Особливо перспективним виглядає використання показань свідків у оновленому господарському процесі при вирішенні комерційних спорів, у яких вирішальну роль відіграють саме фактичні обставини. Маємо надію, що заява свідка стане дієвим процесуальним інструментом, який полегшить з’ясування обставин справи та допоможе суду правильно вирішити спір.

Статус свідка у кримінальному провадженні: його права та обов’язки

Жодний громадянин України не застрахований від того, що може бути викликаний для допиту та набути статус свідка у кримінальному провадженні, оскільки випадково може побачити якусь подію або дізнатися про фактичні дані, що в подальшому може стати предметом кримінального провадження.

Актуальність даного питання полягає в тому, що жодний громадянин України не застрахований від того, що може бути викликаний для допиту та набути статус свідка у кримінальному провадженні, оскільки випадково може побачити якусь подію або дізнатися про фактичні дані, що в подальшому може стати предметом кримінального провадження.

В повсякденній роботі органи досудового розслідування використовують свідка, як правило, з метою виконання завдань передбачених статтею 2 КПК України. Однак, є випадки, коли органи досудового розслідування використовують свідка не зовсім на законних підставах, а саме, з метою попереднього отримання інформації, яка може не стосуватися суті даного кримінального провадження, а також з метою подальшого використання свідчень свідка проти нього самого. Тому права свідка дуже часто порушуються, здебільшого з причини необізнаності самого свідка та неможливості захиститися.

Держава прийняттям обов’язкових законів закріпила права та обов’язки фізичної особи, яка має статус свідка у кримінальному провадженні. У свою чергу, фізична особа з таким статусом, має підпорядкуватися певному порядку поведінки, що створює для неї певний дискомфорт у повсякденному житті.

У багатьох випадках особа, яка набула статус свідка не просто є непідготовленою захистити свої права від можливого порушення з боку правоохоронних органів, але і взагалі необізнана з елементарними правами, що робить її похід до слідчого «випробуванням на межі можливого».

Метою даної статті є роз’яснення громадянам, які знаходяться у зоні юрисдикції правоохоронних і судових органів України, їхніх прав та обов’язків у разі, якщо їх викликали на допит як свідка.

Статус свідка визначений Кримінальним процесуальним кодексом України. Свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань (стаття 65 КПК України).

У той же час, Закон визначає виключення з цього загального поняття, шляхом заборони викликати і допитувати в якості свідка певну категорію осіб, а саме:

1) захисників, представників потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, законних представників потерпілого та цивільного позивача у кримінальному провадженні щодо обставин, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням функцій представника чи захисника;

2) адвокатів – про відомості, які становлять адвокатську таємницю;

3) нотаріусів – про відомості, які становлять нотаріальну таємницю;

4) медичних працівників та інших осіб, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи – про відомості, які становлять лікарську таємницю;

5) священнослужителів – про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

6) журналістів – про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;

7) професійних суддів, народних засідателів та присяжних – про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, за винятком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали;

8) осіб, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в кримінальному провадженні, – про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення;

9) осіб, до яких застосовані заходи безпеки, – щодо дійсних даних про їх особи.

10) осіб, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, – щодо цих даних.

Також КПК заборонено допитувати як свідків осіб, які мають право дипломатичної недоторканності, якщо немає їх згоди, та працівників дипломатичних представництв, якщо не має згоди представника дипломатичної установи. При цьому, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд перед допитом даних осіб, зобов’язані роз’яснити їм право відмовитися давати показання.

Якщо ж особа, яку викликають на допит, не підпадає під категорію осіб, які не можуть бути допитані як свідки або мають право відмовитися давати показання, то потрібно знати наступне:

Свідок має наступні права (ч.1 ст. 66 КПК України):

1) знати у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується;

2) користуватися під час свідчень та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката;

3) відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення, а також показання щодо вищезазначених відомостей, які не підлягають розголошенню;

4) давати показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;

5) користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які йому важко тримати в пам’яті;

6) на відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для давання показань;

7) ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження;

8) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;

9) заявляти відвід перекладачу.

До одного з найважливіших прав свідка можна віднести право користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката. Допомога адвоката в цьому випадку може бути вирішальною для захисту прав та інтересів свідка.

Необхідно зазначити, що свідок має і обов’язки, а саме (ч. 2 ст.66 КПК):

1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;

2) давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду;

3) не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв’язку з виконанням його обов’язків.

Особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою (ст.135 КПК України).

Особі, яку викликають для допиту у якості свідка, слід звернути увагу на зміст повістки про виклик, у якій відповідно до ст.136 КПК України, повинно бути зазначено:

1) прізвище та посада слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснює виклик;

2) найменування та адреса суду або іншої установи, до якої здійснюється виклик, номер телефону чи інших засобів зв’язку;

3) ім’я (найменування) особи, яка викликається, та її адреса;

4) найменування (номер) кримінального провадження, в рамках якого здійснюється виклик;

5) процесуальний статус, в якому перебуває викликана особа;

6) час, день, місяць, рік і місце прибуття викликаної особи;

7) процесуальна дія (дії), для участі в якій викликається особа;

8) наслідки неприбуття особи за викликом із зазначенням тексту відповідних положень закону, в тому числі можливість застосування приводу, та здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження;

9) поважні причини, через які особа може не з’явитися на виклик, та нагадування про обов’язок заздалегідь повідомити про неможливість з’явлення;

10) підпис слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснив виклик.

Особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за 3 (три) дні до дня, коли вона зобов’язана прибути за викликом (ч.8 ст. 137 КПК).

Якщо повістка не оформлена до вищезазначених вимог, вважається, що особа не була викликана належним чином, тому обов’язок прибути до слідчого в неї не виникає.

При цьому, потрібно зауважити, що за невиконання свідком покладених на нього обов’язків передбачена дуже серйозна відповідальність.

Так, за злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду свідок несе відповідальність (ч. 2 ст. 67 КПК).

У статті 139 КК України передбачені наслідки неприбуття свідка без поважних причин на виклик – накладення грошового стягнення у розмірі:

· від 344 до 689, 00 грн – у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора;

· від 689 до 2 756, 00 грн – у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду.

Необхідно пам ’ ятати, що поважними причинами неприбуття особи на виклик (ст.138 КПК) є:

1) затримання, тримання під вартою або відбування покарання;

2) обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення;

3) обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини);

4) відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо;

5) тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров’я у зв’язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад;

6) смерть близьких родичів, членів сім’ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю;

7) несвоєчасне одержання повістки про виклик;

8) інші обставини, які об’єктивно унеможливлюють з’явлення особи на виклик.

Відповідно до ст. 133 КПК України слідчий, прокурор під час досудового розслідування мають право викликати свідка, потерпілого для допиту. Слідчий, прокурор під час досудового розслідування мають право викликати особу, якщо є достатні підстави вважати, що вона може дати показання, які мають значення для кримінального провадження.

Слідчий самостійно оцінює можливість конкретної особи дати показання, які мають значення для кримінального провадження та дуже часто цим правом зловживає, викликаючи особу без реальних на те підстав. Практики оскарження безпідставних викликів свідка практично не існує, з огляду на прогалини в законодавстві щодо реальної відповідальності слідчого за такі дії та відсутністю реального захисту прав громадян з боку судової влади.

Крім того, до свідка, який без поважних причин не прибув на виклик, може бути застосовано привід.

Привід – це примусове супроводження особи, до якої він застосовується, особою, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час.

Варто зазначити, що ст. 67 КПК України передбачено також наслідок невиконання свідком обов’язку давати показання та давати правдиві показання. За завідомо неправдиві показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду або за відмову від давання показань слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, свідок несе кримінальну відповідальність.

Відповідно до статті 384 КК України, завідомо неправдиве показання свідка під час провадження досудового розслідування, або в суді караються виправними роботами на строк до 2 років або арештом на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 2 років.

Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, караються виправними роботами на строк до 2 років або обмеженням волі на строк до 5 років, або позбавленням волі на строк від 2 до 5 років.

Відповідно до статті 385 КК України відмова свідка від давання показань у суді або під час провадження досудового розслідування, караються штрафом від 50 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до 6 місяців.

При цьому важливо знати, що не підлягає кримінальній відповідальності свідок за відмову давати показання під час провадження досудового розслідування або в суді щодо:

· членів своєї сім’ї;

· своїх близьких родичів.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст.3 КПК, до близьких родичів та членів сім’ї відносяться – чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Підсумовуючи вищевикладене, раджу всім громадянам періодично ознайомлюватися зі своїми правами та обов’язками, а у разі неготовності самостійно захищатися, звертатися за кваліфікованою допомогою до адвоката.

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.