1564—1616

Про В. Шекспіра відомо надзвичайно мало. Ті факти, що дійшли до нас, ґрунтуються на небагатьох спогадах про його народження, шлюб, хрещення трьох дітей та успіхи на теренах драматургії.

Вільям Шекспір народився 23 квітня 1564 р. в м. Стретфорді-на-Ейвоні (Англія). Він був третьою дитиною в родині Джона й Мері Шекспірів. Його батько був торговцем, судовим виконавцем і членом муніципалітету, пізніше зубожів і втратив майже все майно. Імовірно, що Вільям навчався в місцевій граматичній школі, де вивчав твори латинських класиків. Він не вступав до університету, бо на той час батько мав великі борги й не міг оплатити синові вищу освіту. У вісімнадцять років Вільям одружився з донькою фермера Енн Хетевей, яка народила йому трьох дітей. Згодом він залишив родину в Стретфорді й вирушив до Лондона.

Події наступних кількох років життя В. Шекспіра, до появи записів, що свідчать про його успіхи в Лондоні як актора й драматурга, залишаються загадкою. Згідно з деякими свідченнями, він був співвласником прославленої театральної трупи, якою опікувався лорд Чемберлен.

Розквіт творчості В. Шекспіра тісно пов’язаний із діяльністю театру «Глобус» («Globe Theatre»).

У 1590-х роках В. Шекспір став працювати в театрі Дж. Бербеджа. Робота в театральній трупі була напруженою: окрім виконання ролей на сцені, він писав п’єси — дві-три на рік, що вимагало багато часу. За правління короля Якова I трупа, у якій грав В. Шекспір, здобула статус королівської. Коли відкрився театр «Глобус», драматург став його співзасновником, що дало змогу йому покращити фінансове становище. Для цього театру він написав 37 п’єс. Згідно з традиціями того часу митець використовував історичні й легендарні сюжети, але його твори були надзвичайно близькими глядачам тими проблемами, які в них порушували. Герої шекспірівських п’єс говорили живою мовою, діяли відповідно до ситуацій та були позбавлені однозначності, тому нікого не залишали байдужими. Завдяки В. Шекспіру, а також грі талановитого трагіка Р. Бербеджа, сина засновника театру, і коміка В. Кемпа «Глобус» став тоді найкращим театром Англії.

Дж. Гілберт. П’єси В. Шекспіра. 1849 р.

Наприкінці 1590-х років завдяки популярності В. Шекспір придбав невеликий будинок у Стретфорді, здобув титул джентльмена, а також отримав право на власний герб. На сцені театру «Глобус» відбулися прем’єри комедій: «Як вам це подобається» (1599), «Дванадцята ніч» (1599), п’єс на історичну тематику: «Генріх IV» (1597), «Генріх V» (1598), великих трагедій: «Гамлет» (1603), «Отелло» (1604), «Король Лір» (1605), «Макбет» (1606) і п’єс, присвячених Стародавньому Риму: «Юлій Цезар» (1599), «Антоній і Клеопатра» (1607).

До жанру трагедій належать 10 п’єс В. Шекспіра, найвідомішими є «Ромео і Джульєтта», «Гамлет», «Отелло», «Король Лір», «Макбет».

Як представник Ренесансу, В. Шекспір оспівував волю людини та її прагнення відновити у світі справедливість і високі моральні цінності.

Відомо, що в 1612 р. В. Шекспір залишив Лондон. Через рік у результаті невдалого пострілу з театральної гармати розпочалася пожежа, під час якої згорів театр і були знищені рукописи багатьох п’єс митця.

В. Холлар. На сцені театру «Глобус». 1642 р.

В. Шекспір пішов із життя 1616 р. Його відспівували в церкві Святої Трійці в м. Стретфорді-на-Ейвоні (Англія), що збереглася й нині.

ТРИ ПЕРІОДИ ТВОРЧОСТІ ВІЛЬЯМА ШЕКСПІРА

Перший період

1590-1600 рр.

Другий період

1601-1608 рр.

Третій період

1609-1612 рр.

«Комедія помилок», «Два веронці», «Сон літньої ночі», «Багато галасу даремно», «Ромео і Джульєтта» та ін.

«Гамлет», «Отелло», «Король Лір», «Макбет», «Антоній і Клеопатра» та ін.

«Перикл», «Зимова казка», «Буря» та ін.

У Стретфорді-на-Ейвоні

Неситий життя, повний спраги живої,

Жадібний до глибу єства,

В жазі життєлюбства, в труді, в непокої,

В прозрінні, що тьму розрива,

Розгортував він манускрипту сувої

І кидав у битву слова, —

Вони, добрі лицарі правди і слави,

Ладналися в строфи, як в лави.

Мов гір млисті пасма, трагедій події

Згромаджують грози й громи,

Стають на диби непокірні стихії,

Мигтять блискавки між людьми, —

Шаліють ревнивці, бредуть лиходії,

Убивці виходять із тьми,

У вибухах пристрасті, в сполохах зброї

Грізні пломеніють герої.

«ГАМЛЕТ, ПРИНЦ ДАНСЬКИЙ». Проблема трагедії. У шекспірознавстві немає єдиної думки щодо дати створення трагедії та її остаточної авторської версії. Існує три основні версії «Гамлета»: 1603, 1604 і 1612 рр. Вони різні за обсягом, смисловими й поетикальними акцентами. Ми будемо вважати датою твору його першу появу, ще за життя митця, хоча в інших версіях події й характери були змінені.

Специфіка шекспірівської драматургії. Шекспірівський театр принципово відрізняється від попередніх і наступних етапів розвитку драматургії. Які ж принципові особливості театру, що вирізняють його поміж інших мистецьких явищ? Насамперед у шекспірівських п’єсах ідеться не про конкретних людей та конкретні ситуації, а про глобальний образ світу, його суспільно-історичну та моральну атмосферу, тобто «візію буття», як зазначив О. Анікст. Проблеми світобудови й метафори суспільного життя взяті за основу багатьох шекспірівських п’єс. У його творах персонажі живуть і мислять не так, як звичайні люди, а відповідно до того, яку ідею вони втілюють: добро чи зло, кохання чи ненависть, жертовність чи покарання, пошук вищого смислу чи віддаленість від нього. У шекспірівських п’єсах простежується синтез епічного й ліричного начал. Розповідь про захопливі події поєднується з численними монологами та діалогами, описами природи й авторськими ремарками, у яких розкривається глибина переживань персонажів, їхній духовно-емоційний світ. Найкращі шекспірівські герої (Ромео та Джульєтта, Гамлет, король Лір та ін.) вступають у конфлікт зі світом зла, зі своїм суспільством, проходять через страждання та випробування, гинуть, але, навіть гинучи, зберігають світло істини, кохання й людяність.

У трагедії «Гамлет» утілено біблійну історію про Каїна й Авеля, що набула актуального звучання в нову добу.

Легенди Ельсінора. Дія п’єси «Гамлет» відбувається в Данії, у містечку Ельсінорі, що розташоване на кордоні сучасних Данії та Швеції. Тут знаходиться затока Ересунд, відома як найкоротший шлях з Північного моря до Балтійського. У XIV-XVI ст. затоку можна було перетнути лише на дерев’яних кораблях. Тут постійно відбувалися сутички й воєнні конфлікти, бо місце було стратегічно важливим. На березі затоки Ересунд ще в XV ст. був збудований замок-фортеця Кронборг, який слугував для захисту кордонів Данії. У його будівництві взяли участь різні королі. Нині Кронборг уважають одним із найбільших замків Скандинавії.

Ельсінор, замок-фортеця Кронборг. Данія

Із замком Кронборгом і містечком Ельсінором пов’язано чимало легенд. Одна з них — про принца Амлета, яку описав історик XII ст. С. Граматик у своїй праці «Діяння данців». Як відомо, В. Шекспір не вигадував сюжети для своїх п’єс, а брав їх із легенд і хронік. Драматург не був ані в Ельсінорі, ані в Кронборзі, але тут виступали з виставами його друзі — англійські актори, імовірно, вони й привезли історію про принца Амлета.

Образи Данії та Англії відлунюють у п’єсі, створюючи враження всеосяжності світу зла, де людина не може знайти правди й справедливості.

Як свідчить С. Граматик, володар Ютландії був убитий своїм братом Фенгом, котрий потім одружився з його вдовою. Син убитого, молодий принц Амлет, вирішив помститися за батька. Щоб виграти час і не викликати підозри, Амлет прикинувся божевільним. У його промовах був прихований підтекст, але ніхто не слухав і не розумів божевільного. Друг Фенга вирішив перевірити, чи насправді Амлет божевільний, проте Амлет убив його й, обдуривши всіх, одружився з донькою англійського короля та повернувся до Ютландії. У фіналі він убив Фенга й усіх придворних, які зрадили його та батька. Як бачимо, середньовічний Амлет — людина досить жорстока й рішуча у своїх вчинках і досягненні мети.

Середньовічний сюжет був типовою історією про помсту. Однак у трагедії В. Шекспіра все зовсім не так, хоча за її основу взято ту саму легенду. Драматург дає власну інтерпретацію образу Гамлета, утілюючи в ньому свої філософські пошуки. З драми-помсти «Гамлет» перетворюється на п’єсу, у якій змальований складний та трагічний світ, де людина прагне знайти відповіді на досить непрості запитання.

В. Єрко. Гамлет, принц данський. Обкладинка до однойменної трагедії В. Шекспіра. 2008 р.

«Якась гнилизна в Данськім королівстві. ». Данське королівство в зображенні В. Шекспіра наскрізь просякнуто гнилизною. Тут процвітають насильство, брехня й лицемірство. Тут брат убиває брата, дружина й мати зраджує чоловіка та сина, батько стежить за сином і дочкою, прагнучи догодити володарю, а поняття «дружба», «відданість», «кохання» нівелюються в умовах світу, що наскрізь «прогнив».

«Бути чесним у наші часи — це означає бути одним на десять тисяч», — каже Гамлет. Колишньому університетському товаришеві Розенкранцеві він докоряє: «Ви, як губка, усмоктуєте королівську прихильність, нагороди, владу. І виявляється, що такі слуги — найкращі для короля. » Ось у такому світі Гамлетові належить знайти свій шлях.

Квіти Офелії

Образ Офелії огорнений серпанком яскравих символів, серед яких квіти мають велике значення. Божевільна Офелія з’являється з букетом квітів. Відповідно до традицій англійської символіки вони мають прихований зміст. Розмарин — символ пам’яті: «Благаю, споминай, коханий. » Братки — символ роздумів, мудрості. Рута — символ дівочої цнотливості й водночас нещасливого кохання, смутку: «Ви носіть руту як-небудь інакше, не так, як я. » Фіалки — символ скромності, відданості, беззахисності, невинності: «Вони всі пов’яли, як батько помер. »

Лаерт порівнює Офелію з травневою трояндою — це символ небесної досконалості, краси й цнотливості, у християнстві — символ раю.

Проте дівчина-троянда загинула у світі зла. Офелія потонула, намагаючись розвішати вінки на вербі: зі слів королеви відомо, що гілка відламалася й Офелія впала в воду. Вінок — символ святості, щастя, дівоцтва й водночас символ скорботи, смерті. Верба — символ засмученої жінки, нещасливої жіночої долі. До речі, Гамлет під час вистави в Данському королівстві називає іншу рослину — полин. Ця рослина з їдким запахом є символом людських вад. Там, де росте полин, троянди не цвітуть.

Дж. У. Вотергаус. Офелія. 1894 р.

Довкола Гамлета відбувається чимало злочинів, здійснюються аморальні вчинки. Дізнавшись від Привида про обставини загибелі свого батька, Гамлет вирішив спрямувати зусилля на викриття вселенського зла. Як можна змиритися з тим, що брат (король Данії Клавдій) убив свого брата й посів престол? А як оцінити те, що королева-мати Гертруда стала дружиною Клавдія й підтримала злочин? Чадолюбивий батько й узірцевий придворний Полоній (головний королівський радник) організовує стеження за своїм сином Лаертом і, догоджаючи королю Клавдію, використовує дочку Офелію як «приманку» у ганебній грі проти Гамлета. Університетські товариші принца Гамлета — Розенкранц і Гільденстерн — без докорів сумління вступають у змову з ворогами й добровільно стають шпигунами. Офелія, яка щиро кохає Гамлета, виконує волю батька та брата, жертвує своїми почуттями й покірно віддає Полонієві лист Гамлета, погоджується на те, щоб її розмову з принцом підслухали король і Полоній.

У Гамлета є «двійники» — персонажі, що віддзеркалюють його душу та свідомість, риси характеру, прагнення, уявлення (Привид, Гораціо, Лаерт, гробокоп та ін.).

В. Єрко. Гамлет. Ілюстрація до однойменної трагедії В. Шекспіра. 2008 р.

У художньому світі В. Шекспіра зло набуває вселенських масштабів. Його так багато, що герой буквально задихається у світі зла. Не випадково Гамлет порівнює Данію з в’язницею, більше того — увесь світ видається йому в’язницею. Розуміючи марність зусиль, Гамлет розпочинає нерівну боротьбу зі злом.

Трагедія людської особистості. В. Шекспір зображує безмежність людського духу, що прагне знайти правду, сенс буття й справедливість у суперечливому й жахливому світі.

Після зустрічі з Привидом, який розповів Гамлетові про те, що Клавдій отруїв брата, щоб успадкувати королівство, герой заприсягся дізнатися правду й помститися за батька. Гамлет удає божевільного, щоб розібратися, що ж відбувається насправді. На замовлення Гамлета мандрівні актори розігрують у королівському палаці п’єсу «Убивство Гонзаго», яку герой алегорично назвав «Пасткою» і для якої написав власний монолог. Композиційний прийом «п’єса в п’єсі» дає змогу втілити шекспірівську метафору «увесь світ — театр». Інтригами й конфліктами пронизаний увесь світ. Гамлет сподівається, що під час п’єси Клавдій якось викаже себе або навіть зізнається в скоєному, що дасть можливість спокутувати гріх, але цього не відбулося.

Розчарування, крах ілюзій щодо величі людини викликають у героя розпач та озлоблення. Зневірившись через вчинок матері в коханні й вірності, Гамлет не може вірити тепер і Офелії, яку раніше кохав та яка кохала його. Між Гамлетом та Офелією постав світ зла, за закоханими стежать король та його прибічники, а щирі почуття Офелії використовують у жорстокій грі проти Гамлета.

Не тільки Гамлет, а й кожен із персонажів у п’єсі мусить зробити складний внутрішній вибір. Тільки не всі вибирають добро й мораль.

Оточений зрадою, він переконався в підступності придворних. Конфлікт поглиблюється: з теренів сімейних він переходить у сферу політичних інтриг, а надалі охоплює проблеми суспільних законів і звичаїв у королівстві. Навколо Гамлета розгортаються інтриги. У них бере участь і батько Лаерта й Офелії — Полоній. Шпигуючи за Гамлетом, Полоній заховався за килимом. Помітивши це, Гамлет простромив килим рапірою й убив його.

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ

Мотив — неподільна смислова одиниця, з якої складаються тема та сюжет. Мотиви рухають вчинками персонажів, динамізують їхній внутрішній світ. Мотиви часто бувають сталими, які повторюються протягом твору (лейтмотиви).

Трагедія — один із жанрів драми; драматичний твір, який ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті героя, що прагне високої мети й реалізації своїх творчих можливостей, з непереборним началом: богами, долею, суспільством, моральними забобонами, обов’язком тощо.

Поступово конфлікт Гамлета з людьми, які його оточують, переростає межі особистого, він не зосереджується лише на помсті причетним до вбивства батька й тим, хто бере участь в інтригах проти нього самого. Гамлет намагається осмислити те, що відбувається не тільки в його приватному, а й у суспільному житті. Оскільки в інтриги втягнуті королева-мати Гертруда, Офелія й колишні товариші Гамлета, у нього складається враження, що він бореться не зі злочинами окремих людей, а з глобальним, уселенським злом, що знищує все навколо.

«П’єси В. Шекспіра наділені дивовижною властивістю перетворювати кожного з нас на ”режисера“, що бачить п’єсу саме такою, якою вона постає в театрі його власної думки» (Г. Чарлтон).

«Глибинний смисл трагедії Шекспіра ”Гамлет“ полягає в осягненні сутності зла, у прагненні усвідомити його корені, зрозуміти різні форми його проявів і знайти засоби боротьби проти нього» (О. Анікст).

«Кожна епоха відкриває свого Шекспіра, упізнає в його героях риси своїх сучасників і вчуває в лейтмотивах його творів відлуння власних умонастроїв, думок та ідей» (Н. Торкут).

В. Єрко. Ілюстрація до трагедії В. Шекспіра «Гамлет, принц данський». 2008 р.

Монологи — форма розкриття внутрішнього світу героя, його протиріч і шукань. У монологах Гамлета міститься характеристика світу, осмислення місця людини в ньому. Це засіб як психологічної характеристики героя, так і соціальної критики світу. Водночас монологи Гамлета набувають узагальненого значення, концентруючи вічні морально-філософські проблеми: життя і смерть, кохання і зрада, воля і насильство, правда і лицемірство, совість і ницість.

В. Єрко. Розенкранц і Гільденстерн. Ілюстрація до трагедії В. Шекспіра «Гамлет, принц данський». 2008 р.

Герой глибоко страждає від усвідомлення невідповідності уявлень про те, яким має бути життя та яке воно є насправді. У нього з’являються сумніви в доцільності такого існування взагалі. Виникає питання «Бути чи не бути. », що стало темою відомого монологу. «Бути» чи «не бути» для Гамлета — це жити чи не жити. Але жити таким життям, як живуть у Данському королівстві, він не може, бо для нього це — не життя, а духовна смерть.

Однак Гамлет відповідає за свій час і за світ, у якому живе:

Звихнувся час. О доле зла моя!

Чому його направить мушу я?

(Переклад Григорія Кочура)

У його монологах звучить не тільки особисте горе, а й стурбованість про долю держави, усього світу. Він бачить злидні, насильство, несправедливість, що панують скрізь. Й, обурений засиллям зла, розуміє, що «направити» «хворий» світ, який «звихнувся», не може одна людина, навіть сильна та рішуча.

Трагізм образу Гамлета полягає в грандіозності розриву між тим, що він усвідомлює як мислитель, і неможливістю втілити високі поривання в реальному житті. Та все ж таки в цій п’єсі, незважаючи на трагічність, є і світло. Це — думка автора, який вірить у те, що людина навіть у жахливому світі зможе залишитися людиною, що вона зможе здолати гнилизну та бруд. А головне — не втратити прагнення шукати сенс буття, навіть коли немає виходу.

Злочин Клавдія й бажання Гамлета помститися призвели до смерті Полонія, Розенкранца, Гільденстерна. Збожеволіла й укоротила собі віку Офелія. А незабаром у запеклому поєдинку зійшлися Гамлет і Лаерт. З цього поєдинку вже ніхто не вийшов живим: ані його учасники, ані сам король Клавдій, який улаштував поєдинок як виставу. А королева Гертруда випила келих з отрутою, який приготували для Гамлета.

У свої останні хвилини Гамлет звертається до друга Гораціо з проханням розповісти про нього людям. Гораціо, уражений смертю друга, хоче закінчити життя самогубством, але Гамлет зупиняє його:

Помучся ще на цім безладнім світі,

Щоб розказать про мене.

(Переклад Григорія Кочура)

Гамлет так і не розкрив своєї основної таємниці. Смерть опустила завісу над його шуканнями й стражданнями. То про що ж Гамлет просив Гораціо? Яку загадку він забрав із собою в могилу. Про це думало не одне покоління. Подумаймо про це й ми в нашому з вами королівстві.

ПРОВІДНІ МОТИВИ ТРАГЕДІЇ «ГАМЛЕТ, ПРИНЦ ДАНСЬКИЙ»

Мотив

Вияв

Гамлет удає божевільного, Офелія божеволіє насправді, Гамлет згадує про Йоріка — королівського блазня, відверті жарти якого вважали за прояв божевілля.

Гамлет постійно говорить про життя і смерть; Клавдій убив брата; гробар знайшов череп; поєдинок Гамлета й Лаерта завершується їхньою смертю, а також короля та королеви; помирає Офелія; Розенкранц і Гільденстерн теж мають бути вбиті.

Марцелл говорить про те, що в Данському королівстві є якась «гнилизна»; Гамлет говорить, що труп Полонія буде гнити в галереї; гробарі знаходять згнилі в землі кістки й черепи. Цей мотив свідчить про занепад духовних ідеалів, знецінення життя людини.

Гамлет має помститися за смерть батька; Лаерт має помститися Гамлетові за смерть Полонія й божевілля сестри; прагнення Гамлета помститися призводить до нових жертв: смерті Полонія, Розенкранца та Гільденстерна.

Гамлет неодноразово говорить про швидкоплинність життя; ця думка звучить і в пісні гробаря.

Гамлет постійно відкладає помсту Клавдію, доки сам не був смертельно поранений.

Лаерт і Гамлет помінялися рапірами; королева випила келих з отрутою, призначений Гамлетові; Гамлет замінив лист, який повезли Розенкранц і Гільденстерн до Англії, — то був їхній вирок.

Біографія Вільяма Шекспіра, найвідомішого драматурга в історії

Вільям Шекспір ​​(23 квітня 1564 – 23 квітня 1616) написав принаймні 37 п’єс і 154 сонети , які вважаються одними з найважливіших і довговічних, коли-небудь написаних. Хоча ці п’єси захоплювали уяву театралів протягом століть, деякі історики стверджують, що Шекспір ​​насправді їх не писав .

Дивно, але мало що відомо про життя Шекспіра. Незважаючи на те, що він є найвідомішим і найпопулярнішим драматургом у світі , історикам довелося заповнити прогалини між жменькою вцілілих записів часів Єлизавети .

Короткі факти: Вільям Шекспір

• Відомий : один із найвідоміших драматургів історії, який написав принаймні 37 п’єс, які досі вивчаються та виконуються донині, а також 154 сонети, які також високо цінуються.
• Також відомий як : Бард
• Народився : 23 квітня 1564 року в Стретфорді-на-Ейвоні, Англія
• Батьки : Джон Шекспір, Мері Арден
• Помер : 23 квітня 1616 р. у Стретфорді-на-Ейвоні
• Опубліковані твори : « Ромео і Джульєтта» (1594–1595), «Сон в літню ніч» (1595–1596), « Багато галасу з нічого » (1598–1599), «Генріх V» (1598–1599), « Гамлет » 1600–1601, «Король Лір» (1605–1606), «Макбет» (1605–1606), «Буря» (1611–1612)
• Нагороди та відзнаки : після смерті Шекспіра в церкві Святої Трійці в Стратфорді-на-Ейвоні, де він похований, було споруджено надгробний пам’ятник на його честь. На ній зображено напівстатут Барда під час написання. На честь драматурга по всьому світу споруджено численні статуї та пам’ятники.
• Дружина : Енн Гетевей (м. 28 листопада 1582–23 квітня 1616)
• Діти : Сусанна, Джудіт і Хамнет (близнюки)
• Відома цитата : «Увесь світ — це сцена, а всі чоловіки й жінки — лише гравці: у них є свої виходи й входи; і одна людина свого часу грає багато ролей, його дії тривають сім віків».

Перші роки

Ймовірно, Шекспір ​​народився 23 квітня 1564 року, але ця дата є обґрунтованим припущенням, оскільки ми маємо запис про його хрещення лише через три дні. Його батьки, Джон Шекспір ​​і Мері Арден, були успішними городянами, які переїхали з навколишніх сіл у великий будинок на Хенлі-стріт, Стратфорд-на-Ейвоні. Його батько став багатим міським чиновником, а мати походила з важливої, шанованої родини.

Широко припускають, що Шекспір ​​відвідував місцеву гімназію, де він вивчав латинську, грецьку та класичну літературу . Його початкова освіта, мабуть, справила на нього величезний вплив, оскільки багато його сюжетів спираються на класику.

Сім’я Шекспіра

У 18 років, 28 листопада 1582 року, Шекспір ​​одружився на Енн Хетеуей із Шоттері, яка вже була вагітна їхньою першою дочкою. Швидко влаштували б весілля, щоб уникнути сорому народження позашлюбної дитини. У Шекспіра було троє дітей: Сюзанна, яка народилася в травні 1583 року, але була зачата поза шлюбом, і Джудіт і Хамнет, близнюки, які народилися в лютому 1585 року.

Гамнет помер у 1596 році у віці 11 років. Шекспір ​​був спустошений смертю свого єдиного сина, і стверджується, що «Гамлет», написаний чотирма роками пізніше, є доказом цього.

Театральна кар’єра

У якийсь момент наприкінці 1580-х років Шекспір ​​здійснив чотириденну поїздку до Лондона і до 1592 року зарекомендував себе як письменник. У 1594 році сталася подія, яка змінила хід літературної історії: Шекспір ​​приєднався до акторської трупи Річарда Бербеджа і став її головним драматургом на наступні два десятиліття. Тут Шекспір ​​зміг відточити свою майстерність, написавши для звичайної групи виконавців.

Шекспір ​​також працював актором у театральній трупі , хоча головні ролі завжди залишалися за самим Бербеджем. Група стала дуже успішною і часто виступала перед королевою Англії Єлизаветою I. У 1603 році Яків I зійшов на престол і надав своє королівське покровительство Шекспірівській компанії, яка стала відомою як «Слуги короля».

Шекспір ​​Джентльмен

Як і його батько, Шекспір ​​мав відмінне ділове чуття. У 1597 році він купив найбільший будинок у Стратфорді-на-Ейвоні, володів акціями в театрі «Глобус» і отримав прибуток від деяких угод з нерухомістю поблизу Стратфорда-на-Ейвоні в 1605 році. Незабаром Шекспір ​​офіційно став джентльменом, частково завдяки своїй власним багатством і частково завдяки успадкуванню герба від батька, який помер у 1601 році.

Пізніші роки і смерть

У 1611 році Шекспір ​​пішов у Стратфорд і комфортно прожив за рахунок свого багатства до кінця свого життя. У своєму заповіті він заповів більшу частину свого майна Сюзанні, своїй старшій доньці та деяким акторам із «Слуги короля». Відомо, що перед смертю 23 квітня 1616 року він залишив дружині своє «друге найкраще ліжко» . (Ця дата є обґрунтованим припущенням, оскільки ми маємо запис про його поховання лише через два дні).

Якщо ви відвідаєте церкву Святої Трійці в Стретфорді-на-Ейвоні, ви все ще можете побачити його могилу та прочитати його епітафію, вигравірувану на камені:

Добрий друже, ради Господа, не
розкопуй пил тут.
Благословенна людина, яка пощадить це каміння,
і проклята, хто зрушить мої кості.

Спадщина

Понад 400 років після його смерті п’єси та сонети Шекспіра все ще займають особливе місце в театрах, бібліотеках і школах по всьому світу. «Його п’єси та сонети виконувалися майже всіма основними мовами на всіх континентах», — зазначає Грег Тіммонс, написавши на Biography.com.

На додаток до спадщини його п’єс і сонетів, багато слів і фраз, створених Шекспіром, сьогодні наповнюють словники та впроваджено в сучасну англійську мову, включаючи ці вислови з деяких його п’єс:

• Не все золото, що блищить (« Венеціанський купець »)
• Все добре, що добре закінчується (« Все добре, що добре закінчується »)
• Бути всім і кінцем (« Макбет »)
• Розбити лід (« Приборкання норовливої » )
• Ми бачили кращі дні (« Як вам це подобається »)
• Чудовий новий світ (« Буря »)
• Стислість – душа розуму (” Гамлет “)
• Жорстоко бути добрим («Гамлет»)
• Для мене це грецьке (” Юлій Цезар “)
• Щось лихе приходить сюди («Макбет»)
• Зіркові закохані (« Ромео і Джульєтта »)
• Погоня за гусями («Ромео і Джульєтта»)
• Світ – моя устриця (” Веселі дружини Віндзора “)

Небагато письменників, поетів і драматургів — а Шекспір ​​був усіма трьома — мали такий вплив на культуру й науку, як Шекспір. Якщо пощастить, його п’єси та сонети можуть ще шанувати та вивчати через чотири століття.

Джерела

• “ IWonder – Вільям Шекспір: Життя та спадщина англійського барда. ” BBC.
• « Слова та фрази Шекспіра. ” Shakespeare Birthplace Trust.
• Тіммонс, Грег. “ 400-річчя Вільяма Шекспіра: життя та спадщина барда.Biography.com , A&E Networks Television, 2 листопада 2018 р.
• « Ким був Вільям Шекспір? Все, що вам потрібно знати. ” Дитинство, життєві досягнення та хронологія , thefamouspeople.com.
• “ Цитати Вільяма Шекспіра. ” BrainyQuote , Xplore.