Космонавт Гагарін і астронавт Шепард. Як СРСР та США змагалися в космосі

Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.

Політ Юрія Гагаріна на кораблі “Восток” 12 квітня 1961 року увійшов в історію, як перший політ людини у космос.

Радянський Союз зміг на декілька тижнів випередити США, які сподівалися, що першим в космосі буде Алан Шепард на космічному кораблі “Freedom”.

Керівники компартії СРСР намагалися використати політ Гагаріна для демонстрації переваг комуністичної системи над капіталістичною.

Та попри шалену популярність Гагаріна у світі ідеологічне протистояння тривало.

У цьому матеріалі про ризиковані космічні перегони двох держав використані матеріали зібрання відео British Pathé.

Дивіться наш YouTube! Там більше відео, ніж на сайті.

Блог історика: 1962 рік. Перший українець у космосі

30-річний капітан Павло Попович, космонавт №4, міг стати космонавтом №1 – замість старшого лейтенанта Юрія Гагаріна. У шістці кандидатів на перший пілотований політ він мав найкращі шанси.

Генерал Микола Каманін, керівник відбору і підготовки космонавтів, занотував у щоденнику 18 січня 1961 року:

“Попович за всіма даними може бути одним з перших серед шістки”.

Минуло три місяці – полетів Гагарін.

Про те, як затвердили кандидатуру найпершого космонавта, розповів журналіст Леонід Владіміров. Протягом багатьох років він займався космічною тематикою, особисто спілкувався з космонавтами та конструкторами.

Після втечі з СРСР до Великої Британії, він розповів про це у книзі “Радянський космічний блеф” (1973).

“Головна вимога, – писав Владіміров, – була абсолютно расистська: космонавт №1 мав бути чисто російською людиною по крові. Тому, наприклад, кандидатури українця Поповича, чуваша Ніколаєва, наполовину українця Биковського відпадали одразу. Їх дозволялося використовувати в наступних польотах, навіть рекомендувалося використовувати – для демонстрації “дружби народів” у СРСР. Але першим – першим мав прокласти шлях у космос лише чистокровний росіянин”.

Утерти носа американцям

Павла Поповича призначили на перший у світі груповий політ: він мав пілотувати “Восток-4”, а Андріян Ніколаєв одночасно мав летіти на кораблі “Восток-3”. В космосі вони мали взаємодіяти.

Підготовка до польоту почалася у лютому 1962-го. Радянський лідер Микита Хрущов просив прискорити старт, аби утерти носа американцям.

Головна радянська газета “Правда” 13 серпня 1962 року з повідомленням про старт Павла Поповича

Щодо тривалості майбутнього польоту розгорнулися суперечки. Генеральний конструктор Сергій Корольов хотів встановити рекорд – три доби. Адже космонавт №1 Юрій Гагарін перебував у космосі лише 108 хвилин, а космонавт №2 Герман Тітов – 25 годин.

Міністерство оборони СРСР, яке керувало проектом, згоджувалося лише на одну добу. У разі доброго самопочуття космонавтів – на дві.

Корольов задіяв “важку артилерію”. Зібрав нараду і повідомив: Хрущов підтримує тридобовий варіант. І затвердив Поповичу й Ніколаєву польотне завдання на три доби.

Космічний спів

11 серпня 1962-го стартував Ніколаєв, наступного дня – Попович. Під час одного з сеансів зв’язку з Центром керуванням польотами космонавт №4, людина веселої вдачі, раптом заспівав “Дивлюсь я на небо і думку гадаю”.

Корольов розчулився – то була його улюблена пісня. І не покарав співака за порушення дисципліни. Саме українська пісня стала найпершою в космічному просторі.

Три доби польоту минули нормально. У Центрі керування польотами розгорнулася дискусія: чи не подовжити Павлові Поповичу політ ще й на четверту добу?

Доповіли Хрущову. Той сказав: якщо нема проблем з технікою та скарг на здоров’я, хай собі літає.

Космонавт зрадів… Невдовзі повідомив: “Спостерігаю грозу!” А “гроза” – це умовний код, що означав: космонавту зле, нудота дійшла до блювоти. Йому наказали негайно приземлятися.

Потім Попович дивувався: навіщо було сідати? Почувався він нормально – побачив у ілюмінаторі справжню метеорологічну грозу і блискавку.

Син Тараса Бульби

“Ескорт миру” – так подав перший груповий політ космонавтів журнал сатири й гумору “Крокодил” (№23, 20 серпня 1962 року). Хоча насправді відпрацьовувалися деталі військової програми.

По завершенні польоту космонавти зателефонували Хрущову. Спочатку з лідером країни розмовляв Ніколаєв, тоді передав слухавку Поповичу.

“Щиро вітаю вас”, – сказав Хрущов українською.

“Я, – так само українською відрекомендувався Попович, – перший радянський космонавт з України”.

Далі спілкувалися російською – про Україну.

Хрущов: “Мне говорят, что вся Украина торжествует. И батька ваш усы закрутил, как Тарас Бульба”.

Попович підтвердив: “Мой батька усы крутит!”

Хрущов: “Я видел фотографию вашего отца в “Правде”. Это такой запорожский казак”.

Попович: “А он, Никита Сергеевич, похож на Тараса Бульбу”.

Хрущов: “Да, похож! Очень рад, горжусь вами, товарищ Попович, вами гордится весь советский народ, гордится Украина!”

Часопис “Авиация и космонавтика” відкрив №9 за 1962 рік пафосними рядками:

“Цей номер журналу, дорогий читачу, присвячений видатній події сьогодення – першому в світі груповому польоту космічних кораблів “Восток-3” і “Восток-4”. Вони летіли на мінімальній відстані один від одного в 5 кілометрів. Льотчики-космонавти здійснювали в цьому груповому польоті узгоджені дії, тримали прямий зв’язок “космос – космос”, допомагали один одному в польоті, точно і скрупульозно виконуючи задану програму”.

Нуль у результаті

У мемуарній книзі “Вилітаю вранці” Павло Попович розповів про рідний Узин, про Київ, а також про історію створення загону космонавтів

А далі – 12 років “мовчання”. Наступного разу Павло Попович полетів у липні 1974-го на “Союзі-14”.

В інтерв’ю 1997 року Попович так пояснив 12-річну паузу:

“Я ж було сказав, що поки всі хлопці з першого загону не злітають, у космос вдруге не полечу”. Звісно, пожартував. А що насправді?

Він готувався до польотів, які з різних причин не відбулися.

1965-го мав летіти з Валентиною Пономарьовою на “Восході-4” – перший екіпаж “чоловік-жінка”.

1968-го як командир корабля “Союз-3” мав здійснити стиковку з “Союзом-4”.

Того ж року готувався облетіти на кораблі “Зонд-7” навколо Місяця, а трохи згодом призначався на роль першої людини, яка ступить на Місяць.

В 1969-му збирався летіти на першому військово-дослідницькому кораблі “Союз 7К-ВІ”.

У липні 1973-го мав здійснити перший політ на першу військову орбітальну станцію “Салют-2”. Але в травні станція розгерметизувалася і впала в океан.

Шість скасованих стартів протягом 12 років… Виснажлива підготовка, активні тренування, постійне вивчення нової техніки, плани, надії – і нуль у результаті.

Союз земляків

Генерал-майор авіації Павло Попович як “весільний генерал” на кінофестивалі в селищі радянських космонавтів – Звьоздному містечку. Обкладинка журналу “Советский экран” (№18, вересень 1983 року)

Більше він не літав. Другий політ у 44 роки – це межа. Захистив дисертацію, написав кілька “космічних” книжок, став заступником начальника Центру підготовки космонавтів.

Як багаторічний депутат Верховної Ради УРСР допоміг односельчанам газифікувати вулиці, прокласти асфальтівку до одеської траси тощо.

Начебто прості речі, але без впливового земляка колгоспники не мали би й цього. Годі було чекати, що радянська влада подбає про зручності пересічних селян – це ж не космічне змагання з Америкою, куди не шкода вкласти мільярди…

1999 року Попович створив і очолив Український союз космонавтів, до складу якого увійшли Георгій Береговий (уродженець Полтавщини), Віталій Жолобов (Херсонщина), Георгій Шонін (Луганщина), Ігор Волк (Харківщина), Леонід Попов (Кіровоградська область) та інші. Загалом у космосі побували 20 вихідців з України.

Павло Попович щороку відвідував Гурзуф, де придбав квартиру. Там він і помер у вересні 2009-го. Ще рік – і святкував би 80-ліття.