Розслідування воєнних злочинів: Пошук у відкритих джерелах

Посібник журналіста з розслідування воєнних злочинів

Путівник Ресурс Розділ

Посібник журналіста з розслідування воєнних злочинів: Передмова лауреатки Нобелівської премії миру Надії Мурад

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Вступ

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Що є законним під час війни?

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Напади на цивільних

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Екологічні й майнові збитки

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Заборонені та обмежені у використанні види зброї

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Комбатанти та інші учасники бойових дій

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Геноцид та злочини проти людяності

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Збирання й архівування доказів та інформації

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Пошук у відкритих джерелах

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Структури командування

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Розшук воєнних злочинців

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Пошуки зниклих

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Документування за допомогою фото й відео

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Опитування постраждалих і вцілілих

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Самодопомога при висвітленні травматичних подій

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Фізична та цифрова безпека

Інші ресурси на цю тему

Розкриття активів

Поради з використання сервісу Wayback Machine від Internet Archive у вашому наступному розслідуванні

Посібник журналіста з розслідування воєнних злочинів

Книги та посібники для журналістів-розслідувачів

Поділитись

Примітка редактора: наприкінці цього розділу читайте інтерв’ю Олівера Холмі з головною редакторкою Кримського центру журналістських розслідувань Валентиною Самар, команда якої почала висвітлювати вторгнення Росії в Україну ще з 2014 року.

15 серпня 2017 року Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Махмуда Мустафи Бусайфа Аль-Верфаллі, командира бригади «Аль-Сайка» Лівійської національної армії, звинувативши його у скоєнні 33 убивств у період із 2016 до 2017 року. Сім епізодів із семи опублікованих у соцмережах відеозаписів стали ключовими доказами для суду, який висунув Аль-Верфаллі обвинувачення в умисному вбивстві як воєнному злочині за ст. 8(2)(c)(i) Римського статуту. По суті, цей ордер на арешт було видано на основі інформації з відкритих джерел. Самого Аль-Верфаллі так і не заарештували й не посадили за ґрати (невідомі застрелили його в Бенґазі 2021 року), але цю справу вважають одним із перших прикладів можливості використання інформації з відкритих джерел як доказів у кримінальному процесі щодо порушень міжнародного гуманітарного права або міжнародних злочинів, зокрема воєнних злочинів, злочинів проти людства й геноциду.

Інформація з відкритих джерел може допомогти встановити факти щодо цілого ряду обставин у контексті збройного конфлікту.

Звісно, журналісти використовували пошуки у відкритих джерелах задовго до видачі цього ордеру на арешт. Медіа висвітлювали теракти в Лондоні 2005 року зокрема завдяки відео, знятому очевидцями у громадському транспорті Лондона. Ця тенденція набрала обертів на початку 2010-х, коли в Тунісі та в Єгипті почалася «арабська весна», а конфлікти в Лівії та Сирії самовидці знімали й поширювали в соцмережах завдяки появі дешевих відеокамер у мобільних телефонах і наявності швидкого мобільного інтернету. Водночас, перші комерційні компанії запустили супутники для фотозйомки Землі з роздільною здатністю менше ніж один метр поверхні. По мірі зниження вартості доступу до таких знімків ЗМІ стали частіше використовувати їх для віддаленого аналізу місцевості. Редакції почали збирати контент із соціальних мереж і використовувати його у своїх матеріалах. Коли стало зрозуміло, що цей контент ще треба перевіряти на автентичність, зросла роль журналістських колективів, які мали досвід верифікації.

Зображення: Oxford University Press.

У перші роки сирійського конфлікту стало очевидно, що інформацію з відкритих джерел можна використати не тільки для того, щоб розповідати новини, вона ще й відіграватиме свою роль у розслідуванні порушень міжнародного гуманітарного права й можливих воєнних злочинів. Це не було чимось новим. Як зазначають Алекса Кьоніґ, Дара Мюррей і Сем Дабберлі в опублікованій 2019 року книжці «Цифровий свідок», відеозаписи демонстрували ще в залі Міжнародного кримінального трибуналу щодо колишньої Югославії. У наступному десятилітті цю практику впорядкували завдяки появі стандартів і методів навчання, зокрема Протоколу Берклі з проведення розслідувань із використанням відкритих цифрових даних (останнє оновлення 2022 р.), розробленого Управлінням Верховного Комісара ООН із прав людини (УВКПЛ). Протокол уже доступний і в українському перекладі. Нині ЗМІ, правозахисні організації, міжнародні місії зі встановлення фактів і міжнародні правові механізми, що розслідують порушення міжнародного гуманітарного права й міжнародні злочини, використовують інформацію з відкритих джерел як стандартну частину своєї роботи.

За і проти пошуку у відкритих джерелах

Переваги

Коли йдеться про розслідування порушення міжнародного гуманітарного права або про міжнародні злочини, то інформація з відкритих джерел може надати дуже цінний метод для встановлення фактів, якщо використовувати її разом з іншими джерелами, такими як виїзд на місце й інтерв’ю. Інформація з відкритих джерел може допомогти встановити факти в різних ситуаціях у контексті збройного конфлікту: розслідування ударів проти цивільних осіб та інфраструктури; типи озброєнь, використані для ударів; розслідування дій зловмисників чи встановлення ознак систематичності або масштабності нападів на цивільних осіб, що є ключовою складовою міжнародних злочинів проти людства.

Для всіх цих аспектів інформація з відкритих джерел — важливий інструмент для встановлення розмаїття фактів. У разі ударів по цивільних або по інфраструктурі, наприклад, зібрані з відкритих джерел численні фото, відео й супутникові знімки можуть зафіксувати місце й час події, кількість присутніх на місці людей, наявність там цивільних, військових або інших представників, можливу легітимність цілі або масштаб і розмір очевидних наслідків воєнної операції на місці. У випадку можливого порушення міжнародного гуманітарного права або незаконних убивств і катування самі злочинці або їхні поплічники інколи знімали свої діяння на відео й виставляли в соцмережах або месенджерах. Це теж — інформація з відкритих джерел і може бути важливим доказом не тільки того, що конкретний виконавець вчинив діяння, яке порушує міжнародне гуманітарне право, а також доказом злочинного умислу виконавців або їхніх начальників і командирів, що необхідно для встановлення складу міжнародного злочину.

Інформація з відкритих джерел може допомогти відповісти на запитання: «Чи потрібно розслідувати цю подію детальніше як потенційне порушення міжнародного гуманітарного права?»

Бойові дії, зокрема в міській забудові, часто записують на камери мобільних телефонів або фіксують на супутникових знімках, і вони є ключовою інформацією для розуміння того, що сталося. Така інформація з відкритих джерел може допомогти відповісти на запитання: «Чи варто розслідувати цей інцидент детальніше як потенційне порушення міжнародного гуманітарного права, чи не є він законним військовим ударом?». Якщо, наприклад, інформація з відкритих джерел підтверджує, що мішенню удару була військова ціль, оскільки можна чітко довести присутність військових на цій локації, то ці попередні результати будуть аргументом проти того, щоб продовжувати розслідування як випадок можливого порушення міжнародного гуманітарного права. Однак, щоб обґрунтовано зробити такі висновки, необхідно радитися з фахівцями з міжнародного гуманітарного права. Якщо після першого аналізу виникає потреба в наступному розслідуванні, інформація з відкритих джерел може допомогти визначити, є ця подія явним порушенням чи ні.

Журналісти можуть використати інформацію з відкритих джерел, аби встановити низку важливих деталей, зокрема:

• Військові підрозділи та їхня активність. Чи видно на відео чи фотографіях військовослужбовців у формі? Чи можливо ідентифікувати форму, знаки розрізнення, техніку?
• Можливі військові цілі. Після визначення місця проведення військової операції інформація з відкритих джерел може допомогти встановити, чи були там або поруч можливі військові цілі. З належними навичками ви можете визначити військові цілі з використанням картографічних інструментів і супутникових знімків високої роздільної здатності, перевіряючи наявність військових об’єктів або споруд, а також визначаючи велику військову техніку: вантажівки, танки, бронетехніку та літальні апарати.
• Активність цивільних. Куди саме припав удар — у житловий район, у точку евакуації, у багатоквартирний будинок, у лікарню чи деінде? Чи видно десь цивільних осіб, наприклад, дітей або літніх людей? Що вони роблять? Чи дозволяють відкриті джерела візуально порахувати кількість цивільних осіб — живих або мертвих?
• Ідентифікація озброєння. Постраждалі, які знімали місце подій, часто оприлюднюють зображення залишків зброї або іншої військової техніки онлайн. До них належать уламки ракет або снарядів, гільзи, касетні боєприпаси, упаковки тощо. Ідентифікація цієї зброї може допомогти встановити, чи був удар непропорційним, чи невибірковим.
• Поранення й судово-медична експертиза. Встановлення причини смерті з інформації з відкритих джерел — об’єктивно непростий процес, тому висновки варто робити дуже обережно й лише з залученням судово-медичних експертів. Експерти мало що визначать із відео, але можуть, наприклад, побачити ознаки катувань, запропонувати низку версій про причини смерті або виключити якісь варіанти. Однак такий аналіз треба робити дуже обережно й переважно як підтвердження іншої, вже наявної в журналіста інформації.
• Попередній стан місця нападу. Інформація з відкритих джерел може допомогти визначити, чи спостерігалася раніше на об’єкті активність цивільних і чи військові командири мали знати про це перед ударом. Наприклад, архів супутникових знімків дозволив журналістам побачити слово «Діти», написане перед Драмтеатром у Маріуполі, за кілька днів до того, як у березні 2022 року авіабомба знищила цю будівлю разом із сотнями цивільних осіб, які там ховалися. Деякі міжнародні правозахисні групи назвали цей удар імовірним воєнним злочином.

Бомбардування Росією драмтеатру в Маріуполі (на фото його показано за два дні до нападу), який використовували як прихисток батьки з дітьми, назвали ймовірним воєнним злочином такі організації як Amnesty International. Фото: знімок екрана, The Moscow Times.

Вади

Журналістам треба обережно використовувати інформацію з відкритих джерел для розслідування порушень міжнародного гуманітарного права або міжнародних злочинів. Хоча роботу з відкритими джерелами сприймають як елемент сторітелінгу, дослідникам не варто покладатися лише на неї й ліпше краще розглядати ці методи як одну з багатьох складових ширшого процесу розслідування. Щоб інформація з відкритих джерел відіграла свою роль, журналістам варто отримати підтвердження від інших учасників, зокрема слідчих, експертів із озброєнь, судмедекспертів і юристів.

Журналістам також варто усвідомлювати обмеження розслідувань із відкритих джерел. Наприклад, ці методики навряд чи допоможуть установити, яка інформація була доступна військовослужбовцям на момент ухвалення рішення про удар. Вони так само не допоможуть зрозуміти, яку військову мету переслідували ці одна чи кілька операцій, а це обов’язковий елемент для доведення факту деяких міжнародних злочинів.

Крім того, журналістам варто пам’ятати про вагомі правові або етичні міркування, що можуть завадити публікувати інформацію з відкритих джерел. Використання такої інформації публічно може бути або суворо заборонене міжнародним гуманітарним правом (наприклад, використання відео й фото, з яких можна ідентифікувати військовополонених), або порушувати право зафіксованих на відео й фото осіб на захист від нелюдського або принизливого ставлення чи навіть право на приватність. Крім цього, до етичних міркувань можна також додати ризик для захоплених осіб, якщо інформацію про них, наявну у відкритих джерелах, тиражуватимуть медіа. Також журналістам не варто забувати, що авторські права продовжують діяти навіть у збройному конфлікті, якщо контент використовують у матеріалі.

Крім цих обмежень на інформацію з відкритих джерел загалом, існують ще й технічні обмеження.

Якість зображення. Фотографії та відео, опубліковані в соцмережах, зазвичай уже не в оригінальній якості, а стиснуті. Це означає, наприклад, що може бути складно або й неможливо розшифрувати шеврони або написи на формі конкретного підрозділу, або відрізнити зброю від, скажімо, сільськогосподарського знаряддя.

Хибний аналіз. Геопросторовий аналіз — це сфера досліджень у відкритих джерелах, неможлива без певної підготовки. Недостатня кількість знань у цій сфері може призводити до хибних висновків. Тому дуже важливо, щоб розслідувачі розуміли обмеження того, що видно на супутникових знімках, і вміли правильно їх аналізувати. Наприклад, журналістам важливо розуміти, що перекопана земля, яку видно з космосу, необов’язково означає наявність масового поховання. Землю можуть перекопувати з різних причин, а вирви могли з’явитися через інші події ще до самого нападу.

З використанням супутникових знімків із Planet Inc., організація-член GIJN Texty.org.ua виявила масу вагонів (виділено червоним), вантажівок (блакитним) і суден (зеленим), якими, ймовірно, Росія контрабандою вивозить украдене в Україні зерно. Фото: знімок екрана, Texty.org.ua з Planet Inc.

Підказки

Підхід важливіший за інструментарій

Нижче ви знайдете підказки й інструменти для використання платформ із відкритими даними в розслідуваннях. Одна з найбільших проблем відкритих даних — це швидкі зміни в методах та інструментах для пошуку й верифікації. Причина полягає в тому, що ці інструменти переважно безкоштовні, їх пропонують самі соціальні мережі. Тому набагато важливіше не покладатися лише на інструменти, а сповідувати правильний підхід розслідувача з відкритих джерел. Це означає, що потрібно творчо шукати рішення, постійно навчатися й думати про нові способи проведення досліджень або збирання інформації. Без такого підходу навички розслідувача з відкритих джерел швидко зачерствіють.

Пошук контенту

У різних частинах світу популярні різні соціальні мережі. Тому для початку важливо зрозуміти, які види інформації з відкритих джерел реально знайти та як працюють пошукові функції соцмереж, яким віддають перевагу місцеві. Наприклад, у війні в Україні найпоширенішою платформою виявився Telegram, де можна знайти повідомлення, фото й відео, опубліковані свідками, військовими й чиновниками. Актуальну інформацію про війну та її окремі інциденти можна знайти за ключовими словами англійською, українською й російською. В українських містах і містечках створено Телеграм-канали, які виконують роль агрегаторів для поширення контенту місцевими жителями. (Зверніть увагу: деякі з цих локальних каналів позначено як ботів або потенційні канали російської дезінформації.) Використовуючи такі місцеві канали-агрегатори, журналісти змогли зібрати й верифікувати велику кількість відео та фотографій із убитими або пораненими цивільними, знищеною цивільною інфраструктурою й залишками боєприпасів.

Збирання контенту

Відеозаписи й фотографії з воєнними злочинами за самою своєю сутністю показують насильство й можуть травмувати. Тому не дивно, що їх часом швидко прибирають із платформ [cоцмереж].

Зважаючи на кількість фотографій та відеозаписів, опублікованих у соцмережах, щодо конфліктів у різних куточках світу, важливо мати надійний спосіб збирання й аналізу інформації. Без нього ви можете швидко заплутатися або загубитися. Для розслідувань у відкритих джерелах існують системи управління контентом, наприклад, Truly Media від Deutsche Welle або Uwazi від HuriDocs, проте чимало можна зробити й у продуманій табличці в Excel або Google Sheets. Це дозволяє досліднику легше сортувати дані й аналізувати окремі елементи, щоб зіставляти інформацію про зброю, закономірності порушень тощо.

Архівація матеріалу

Відео й фото з воєнними злочинами за самою своєю сутністю показують насильство й можуть травмувати. Тому не дивно, що їх часом із різних причин швидко прибирають із платформ, де їх було опубліковано. (У більшості соцмереж умови надання послуг забороняють публікувати сцени насильства, тож часто такі публікації видаляє сама платформа.) Відповідно, у розслідуванні подій важливо своєчасно зберігати контент. Для збереження фотографій або текстів, опублікованих на веб-сторінках, найкраще підійде Internet Archive або archive.today. Вони корисні ще й тому, що збережений матеріал доступний і для інших дослідників. А от зберігати відеозаписи розслідувачу поки що доводиться вручну. Ті, кому комфортно працювати з інтерфейсом командного рядка, можуть для збереження відео використати відкритий інструмент youtube-dl. Якщо організація використовує багато відео з відкритих джерел, то корисно інвестувати в розробку користувацького інтерфейсу для youtube-dl, щоб із міркувань безпеки зберігати контент на власних серверах. (Зверніть увагу: youtube-dl декілька разів у минулому намагалися закрити через скарги щодо порушення авторського права, а нещодавно німецький суд постановив, що хостинг цього вебсайту може нести відповідальність за те, що вміст сайту порушує авторське право.)

Верифікація інформації з відкритих джерел

Не верифікувати контент із відкритих джерел дуже ризиковано, а тому не рекомендовано. Ризик стає ще більшим, якщо йдеться про такі серйозні звинувачення, як порушення міжнародного гуманітарного права чи воєнні злочини. Уже опубліковано багато матеріалів про зворотний пошук за зображенням, перевірку метаданих, геолокацію та хронолокацію, які є ключовими для процесу верифікації й актуальні для нас. Але під час розслідування дій сторін у збройному конфлікті для верифікації потрібні додаткові кроки. Наприклад, маючи дані про геолокацію, можна додатково використати інструменти, які наповнюють користувачі (user generated content), наприклад, Open Street Map або Wikimapia, щоб визначити, чи задокументований удар, який призвів до цивільних втрат, не стався поблизу законної військової цілі. Camopedia називає себе базою даних «забарвлень основного військового й парамілітарного камуфляжу, який застосовували у світі з початку 20 сторіччя». З цим ресурсом можна верифікувати, чи військова форма, яку видно на даних із відкритих джерел, збігається з військовою формою відповідної країни.

Приклади

Російські авіаудари по сирійських цивільних

У своєму розслідуванні 2019 року New York Times використали інформацію з відкритих джерел, зокрема аналіз відеозаписів, кадри з дронів і радіоперехоплення розмов льотчиків, щоб показати, що, ймовірно, пілоти винищувачів ВКС РФ несуть відповідальність за авіаудари, якими незаконно вбито цивільних осіб у таборі для переміщених сирійських родин 2019 року. Команда журналістів кілька місяців розшифровувала дані радіообміну пілотів, що, імовірно, брали участь у нападі.

Газета The New York Times отримала записи переговорів у кабіні російських військових пілотів, щоб розслідувати заяви про те, що вони незаконно бомбили цивільні райони в Сирії в 2019 році. Зображення: Скріншот, The New York Times

Удар касетними боєприпасами в Україні

Human Rights Watch і нью-йоркська агенція візуальних розслідувань SITU Research ретельно відтворила обставини удару касетними боєприпасами по залізничному вокзалу в Краматорську на сході України у квітні 2022 року. Цей матеріал спростував твердження Міноборони РФ, що її збройні сили не застосовували такого озброєння на полі бою в Україні. Інформація з відкритих джерел та геопросторовий аналіз разом із пошуками на місці подій переконливо довели, що вокзал був відомим місцем евакуації цивільних осіб, що зброю застосували російські війська й що касетні боєприпаси завдали шкоди цивільним.

Страта чоловіків у Тіґраї

Демонструючи силу співпраці в розслідуваннях із відкритих джерел, CNN International і Amnesty International об’єднали зусилля, щоб верифікувати п’ять відеозаписів, де нібито показано, як ефіопські урядові війська страчують кількадесят чоловіків на скелі поблизу маленького містечка в провінції Тіґрай на початку 2021 року. Ключовими для використання даних із відкритих джерел у цьому розслідуванні стали 3D-моделювання й геолокація місця страти.

Особливий фокус: Висвітлення вторгнення Росії в Україну

До анексії Криму Росією на початку 2014 року Інформаційний прес-центр (IPC) і Кримський центр журналістських розслідувань (КЦЖР) мали розгалужену мережу філій на півострові – у Ялті, Севастополі, Євпаторії, Феодосії, Джанкої та Сімферополі – щоб розслідувати корупцію попри тиск з боку тодішнього президента України Віктора Януковича.

Валентина Самар, головна редакторка Кримського центру журналістських розслідувань. Зображення: знімок екрана, Національна спілка журналістів України

1 березня 2014 року люди в уніформі з російським прапором увірвалися в спільну редакцію IPC і КЦЖР. «Діяльність медіа-центрів у всіх містах, окрім Сімферополя, було припинено, — згадує головна редакторка КЦЖР Валентина Самар. — Підконтрольні російським спецслужбам воєнізовані формування погрожували журналістам фізичною розправою».

До кінця року більша частина медіакоманди переїхала до Києва. КЦЖР продовжував висвітлювати події в Криму, але здалеку. Самар каже, що цей досвід навчив її оцінювати ризики й шукати можливості мінімізувати їх щодня, якщо не кілька разів на день. «Вчорашні рішення можуть виявитися неправильними сьогодні», — каже вона.

За її словами, важливими для розслідувань її команди виявилися пошук у відкритих джерелах, робота з російськими джерелами та мешканцями окупованих територій. Роки дистанційної роботи також навчили її розлучатися з тими, хто нехтує правилами безпеки і професійними стандартами. «Другий шанс» для безвідповідальної людини може зруйнувати всю команду», — попереджає вона.

Після початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року майже всі українські розслідувальні медіа почали працювати так, як це робив КЦЖР впродовж попередніх восьми років окупації Криму.

«Багато методів розслідування стали в нагоді в нових умовах збройного конфлікту, — каже Самар. — Наприклад, наші навички роботи з відкритими джерелами для відстеження морських перевезень знадобилися для розслідуваннях порушень санкційної заборони суднами в кримських портах, зокрема для розслідування «зернового експресу» — експорту українського зерна, награбованого Росією».

КЦЖР дбає про те, щоб редактори в Києві мали доступ до комунікаційних акаунтів репортерів на місцях, щоб у разі небезпеки дистанційно видаляти весь контент. Журналісти навіть зберігають матеріали в «Чернетках» спільних облікових записів електронної пошти, щоб редактори могли переглядати й видаляти матеріали, взагалі не надсилаючи їх електронною поштою.

Тим, хто хоче висвітлювати війну Росії проти України, Самар рекомендує спочатку вивчити закони й базову термінологію воєнних злочинів. «Неможливо професійно писати про війну, не знаючи основних законів і звичаїв війни», — каже вона.

Сем Дабберлі — керівний директор Лабораторії цифрових розслідувань Human Rights Watch. До того, як приєднатися до HRW, Сем очолював Лабораторію доказів Amnesty International, де проводив широкий спектр досліджень на основі відкритих джерел, зокрема для платформи «Сльозогінний газ: розслідування», яка отримала премію Webby у 2021 році. Сем – дійсний член Центру прав людини при Університеті Ессекса, був співробітником Центру цифрової журналістики Тоу Колумбійського університету. Він – співредактор книжки «Цифровий свідок: використання інформації з відкритих джерел для розслідування, документування й притягнення до відповідальності за порушення прав людини», опублікованої Oxford University Press 2020 року.

Башак Чалі — професорка міжнародного права в Школі Герті та співдиректорка Центру фундаментальних прав Школи. Вона експертка з міжнародного права та інститутів міжнародного права й політики у сфері прав людини. Авторка публікацій з теорії міжнародного права, зв’язок міжнародного права і внутрішнього права, стандарти розгляду в міжнародному праві, тлумачення закону про права людини, легітимність судів із прав людини та виконання рішень у справах про права людини. Вона очолює Європейську мережу імплементації та є співробітницею Центру прав людини Університету Ессекса. 2002 року вона стала експерткою Ради Європи з питань Європейської конвенції з прав людини. Має вагомий досвід із підготовки суддів і юристів по всій Європі у сфері захисту прав людини. 2003 року вона отримала ступінь доктора філософії з міжнародного права в Університеті Ессекса.

Рон Хавів — кінематографіст, номінований на премію «Еммі», нагороджений відзнаками фотожурналіст і співзасновник фотоагентства VII, яке займається документуванням конфліктів і боротьбою проти порушень прав людини в усьому світі. Він також – співзасновник некомерційної організації VII Foundation, яка займається документальними проєктами й безкоштовно навчає візуальної журналістики.

Розслідування воєнних злочинів: Що є законним під час війни?

Посібник журналіста з розслідування воєнних злочинів

Путівник Ресурс Розділ

Посібник журналіста з розслідування воєнних злочинів: Передмова лауреатки Нобелівської премії миру Надії Мурад

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Вступ

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Що є законним під час війни?

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Напади на цивільних

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Екологічні й майнові збитки

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Заборонені та обмежені у використанні види зброї

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Комбатанти та інші учасники бойових дій

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Геноцид та злочини проти людяності

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Збирання й архівування доказів та інформації

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Пошук у відкритих джерелах

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Структури командування

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Розшук воєнних злочинців

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Пошуки зниклих

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Документування за допомогою фото й відео

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Опитування постраждалих і вцілілих

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Самодопомога при висвітленні травматичних подій

Путівник Ресурс Розділ

Розслідування воєнних злочинів: Фізична та цифрова безпека

Інші ресурси на цю тему

Посібник журналіста з розслідування цифрових загроз

Розслідування воєнних злочинів: методи та інструменти; закони й звичаї війни

Розслідування війни в Україні: Рік по тому

Розкриття активів

Поділитись

Жахіття та руйнування війни можуть змусити людину повірити, що під час збройного конфлікту закони не діють, і будь-яка спроба врегулювати насильство може здаватися безглуздою. Проте сам факт того, що в такому контексті певні дії нас жахають більше за інші, свідчить про наше переконання: війна повинна мати свої межі. Таке переконання простежується вже багато століть, хоч, можливо, не завжди існувало загальноприйняте розуміння того, якими мають бути ці межі.

Згідно з сучасним міжнародним правом, термін «воєнний злочин» стосується конкретних серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, що призводять до індивідуальної кримінальної відповідальності.

Сучасні закони ведення війни беруть початок у XIX столітті, коли були підписані перші міжнародні конвенції щодо захисту цивільних осіб, щодо хворих і поранених у боях. Згодом було укладено численні міжнародні договори, зокрема чотири Женевські конвенції 1949 року, які стали найбільш широко визнаними документами щодо законів війни. Ці чотири документи було укладено відразу після Другої світової війни, що дала державам потужний стимул викласти в письмовій формі та взяти на себе зобов’язання поважати загальновизнані правила та звичаї війни.

Поняття «воєнний злочин» з’явилося разом із цими договорами як термін для опису найсерйозніших порушень цих законів війни. Міжнародне переслідування таких воєнних злочинів у судах було розпочато Нюрнберзьким і Токійським трибуналами після Другої світової війни, а в 1990-х роках — продовжене міжнародними трибуналами, створеними Організацією Об’єднаних Націй, щодо колишніх Югославії та Руанди».

Але закони війни також можуть мати значення поза судами. Зокрема для осіб, постраждалих від насильства, які бажають, щоб їх визнавали жертвами несправедливості, навіть якщо вони не можуть звернутися до суду. Ці закони також можуть мати значення для солдатів, які беруть участь у збройних конфліктах і бажають знати, що воюють за справедливу справу у справедливий спосіб.

Згідно з сучасним міжнародним правом, термін «воєнний злочин» стосується конкретних серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, які призводять до індивідуальної кримінальної відповідальності. Однак не всі порушення законів під час війни є воєнними злочинами й не всі випадки загибелі цивільного населення під час війни є воєнними злочинами чи навіть порушеннями. Крім того, застосовні закони війни та доступні механізми примусу (зокрема міжнародні суди) залежать від того, які саме договори були підписані конкретною державою.

У цьому розділі наведено базовий огляд законів, застосовних під час збройного конфлікту, а також описано, які дії можуть бути або не бути законними.

Хоча загальновживане розуміння терміну «воєнний злочин» не збігається з правовим контекстом, варто розібратися в його юридичному значенні й загалом у законах, застосовних під час війни, щоб забезпечити достовірне висвітлення в журналістських матеріалах і зробити внесок у боротьбу з безкарністю воєнних злочинів. Важливо також усвідомлювати, що деякі акти війни, що мають серйозні наслідки, зокрема загибель або поранення цивільних осіб, не завжди є воєнними злочинами. Висвітлення таких актів війни з усвідомленням, що порушення права не відбулося, може мати значення для притягнення держав до політичної відповідальності, щоб знизити шкоду, якої зазнає цивільне населення під час збройного конфлікту.

У цьому розділі наведено базовий огляд права, застосовного під час збройного конфлікту, а також описано, які дії можуть бути або не бути законними. Цей огляд не є вичерпним; ресурси для подальшого ознайомлення можна знайти в наступних частинах цього посібника. Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ) вважається авторитетним джерелом тлумачень застосовних норм під час збройних конфліктів. МКЧХ випускає корисні ресурси для журналістів, які висвітлюють події у збройних конфліктах.

Мінова, ДР Конго, 29 січня 2009 року. Двічі на день по радіо зачитують список імен зниклих безвісти дітей, наданий МКЧХ, у надії возз’єднати сім’ї. Завдяки цьому багатьом сім’ям удалося знайти своїх родичів. Зображення: Рон Хавів, VII

Застосовне право

Зазвичай під час збройного конфлікту застосовують таке право:

• Міжнародне гуманітарне право (також відоме як право війни або право збройних конфліктів) регулює дії держав і недержавних збройних груп, які беруть участь у конфлікті. Це право стосується головним чином відповідальності держави (або відповідальності збройних груп), а не індивідуальної відповідальності.
• Міжнародне кримінальне право регулює міжнародну кримінальну відповідальність окремих осіб, які вчинили міжнародні злочини (геноцид, злочини проти людяності та воєнні злочини) у збройному конфлікті та поза ним. Незважаючи на те, що міжнародне кримінальне право та міжнародне гуманітарне право взаємопов’язані, вони становлять окремі частини міжнародного права.
• Міжнародне право прав людини регулює зобов’язання держав (і в деяких випадках недержавних суб’єктів) щодо осіб у межах їхньої території та/або юрисдикції, хоча його застосування іноді може відрізнятися у збройному конфлікті.
• Внутрішнє законодавство держав.
• Інші міжнародні закони та договори, укладені державами, хоча їх застосування під час збройного конфлікту може мати відмінності.

Міжнародне гуманітарне право застосовують лише до ситуацій, що визначені як збройні конфлікти на основі конкретних правових критеріїв.

Міжнародне гуманітарне право застосовують лише до ситуацій, що визначені як збройні конфлікти на основі конкретних правових критеріїв.

Сукупністю правових норм, що найбільше стосується бойових дій, є міжнародне гуманітарне право. Його застосовують лише під час збройного конфлікту. Воно визначає, хто не може бути ціллю (див. принцип розмежування нижче), регулює засоби та методи, які можуть бути використані під час ведення бойових дій (наприклад, яка зброя є забороненою), а також правила поводження з тими, хто перебуває в руках сторін конфлікту — зокрема особи, які перебувають під вартою, а також особи, які вже не беруть участі у бойових діях.

Види збройних конфліктів

Міжнародне гуманітарне право застосовують лише до ситуацій, що визначені як збройні конфлікти на основі конкретних правових критеріїв.

• Міжнародні збройні конфлікти (часто скорочено «МЗК»), тобто такі, що ведуться між державами.
• Неміжнародні збройні конфлікти («НМЗК») — між недержавними збройними групами та державою або між двома чи більше недержавними збройними групами (іноді їх називають громадянськими війнами, внутрішньодержавними або внутрішніми конфліктами).

Це розрізнення має значення, оскільки застосовна правова база відрізняється, хоча основні фундаментальні правила залишаються незмінними. Відмінність полягає в тому, хто є суб’єктами конфлікту. Деякі конфлікти включають обидва типи збройних конфліктів, у такому разі їх необхідно класифікувати окремо. Ситуації збройної окупації, коли держава окупує частину або всю територію іншої держави, вважають міжнародними збройними конфліктами. У договорах і звичаях існують спеціальні правила, що регулюють такі ситуації. Існування збройного конфлікту, як і пов’язана з ним застосовність норм міжнародного гуманітарного права, не завжди можуть бути очевидні з самого початку (особливо при НМЗК), але деякі установи ведуть мапи можливого існування конфліктів у всьому світі.

Термінологія: чим «збройний конфлікт» відрізняється від «війни»

Міжнародне гуманітарне право є застосовним із моменту початку будь-якого «збройного конфлікту». Це юридичний термін, що відрізняється від інших політичних термінів, зокрема «війна», але не виключає їх. Можна говорити про початок «війни» в політичному сенсі (наприклад, «громадянської війни», «війни з наркотиками» або «війни з тероризмом»); в одних випадках це передбачає існування збройного конфлікту, в інших — ні, і саме це є визначальним для застосовності міжнародного гуманітарного права. Існують юридичні критерії для визначення наявності чи відсутності збройного конфлікту:

• Міжнародний збройний конфлікт розпочинається із застосування збройної сили між суверенними державами (у теорії навіть один постріл через кордон може відповідати цьому визначенню).
• Існування неміжнародного збройного конфлікту залежить від тривалості та інтенсивності застосування сили та організаційної структури залученої збройної групи (або збройних груп).

Не все право є застосовним до всіх держав

Згідно з міжнародним правом, на держави поширюються лише ті закони, з якими вони погодилися — зазвичай, шляхом ратифікації договорів (підписання та імплементації у внутрішньому праві) або через міжнародне звичаєве право. База даних договорів ООН, база даних Міжнародного комітету червоного хреста (МКЧХ) щодо Міжнародного гуманітарного права (МГП) та інші онлайн-ресурси містять інформацію про те, які держави ратифікували кожен із договорів.

Для сторін збройного конфлікту мають силу:

• Договірне право
  • Це право є обов’язковим лише для держав, які ратифікували відповідні договори.
  • Договори з міжнародного гуманітарного права, такі як чотири Женевські конвенції 1949 року, ратифікували всі визнані держави (але в них відсутні детальні положення щодо певних норм, зокрема тих, що застосовують до неміжнародних збройних конфліктів). Чимало держав ратифікували також пов’язані з конвенціями Додаткові протоколи 1977 року (їх ратифікували не всі держави, зокрема відмовилися ратифікувати США, Пакистан та Іран).
  • Міжнародні кримінально-правові договори, такі як Римський статут Міжнародного кримінального суду, який ратифікували 123 держави. Серед країн, що не ратифікували цей статут — США, Китай, Ізраїль, Росія, Україна та Ємен. (Див. далі — «суди з воєнних злочинів»).
  • Міжнародні договори про права людини, такі як Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про економічні, культурні та соціальні права, Європейська конвенція з прав людини, Американська конвенціяз прав людини та Африканська хартія прав людини інародів.
  • Міжнародне звичаєве право
    • Так називають закони, що виводяться з практики держав і приймаються як закони, навіть якщо їх не задокументовано в договорах, ратифікованих конкретною державою.
    • Міжнародне звичаєве право поширюється на всі сторони збройних конфліктів, зокрема на недержавні збройні групи.
    • Наприклад, незважаючи на те, що деякі держави не ратифікували Додатковий протокол I Женевських конвенцій, що містить норму про заборону нападу на цивільних осіб (стаття 48), усе одно прийнято вважати, що це норма міжнародного звичаєвого права, обов’язкова для всіх сторін збройних конфліктів.
    • Однак іноді звичаєве право складно визначити. База даних МКЧХ щодо міжнародного звичаєвого права сама по собі не є юридичним джерелом, але надає добру довідкову інформацію щодо норм міжнародного звичаєвого права під час збройних конфліктів.

    Правомірність початку збройного конфлікту регулюють окремі норми міжнародного права (закони про застосування сили між державами). Але те, як і чому почався конфлікт, не впливає на правила, застосовні під час збройного конфлікту. Іншими словами, застосовується те саме гуманітарне право, незалежно від того, законно чи незаконно розпочався збройний конфлікт.

    Міжнародний кримінальний суд у Гаазі, Нідерланди. Зображення: Shutterstock

    Правила війни

    Існують детальні правила, що регулюють ведення бойових дій згідно з міжнародним гуманітарним правом, а також правила щодо захисту тих, хто не бере або вже не бере участі в бойових діях (наприклад, тих, хто перебуває під вартою, хворих і поранених). Правила, викладені нижче, не є вичерпними, але вказують на деякі основні принципи та види захисту згідно з міжнародним гуманітарним правом.

    Ведення бойових дій

    До ведення бойових дій застосовують два фундаментальні правила: принцип розрізнення та принцип пропорційності.

    1. Розрізнення

    Принцип розрізнення вимагає, щоб сторони збройного конфлікту завжди відрізняли цивільних осіб від тих, хто бере участь у бойових діях (включно із комбатантами), а також відрізняли цивільні об’єкти та інфраструктуру від військових об’єктів. Законними цілями можуть бути тільки військові об’єкти та ті, хто бере участь у бойових діях.

    Хто може бути ціллю? Щодо осіб, то законними цілями є лише комбатанти та особи, які беруть безпосередню участь у бойових діях. Якщо внаслідок нападу загинули або постраждали цивільні особи, напад не обов’язково вважається незаконним — за умови, що було дотримано вимог щодо цілі.

    Що може бути ціллю? Військові цілі включають усі об’єкти, що фактично сприяють військовим зусиллям своїм розташуванням, призначенням чи використанням, і часткове або повне знищення яких забезпечує певну військову перевагу в обставинах, що склалися на певний момент. Таким чином, об’єкти, які є цивільними за своєю суттю (наприклад, цивільні будівлі, мости, дороги), залежно від обставин можуть стати військовими цілями, наприклад, якщо їх використовують для розміщення або транспортування військової техніки. Тим не менш, обидві сторони конфлікту зобов’язані уникати військового використання певних цивільних об’єктів, особливо медичних установ (див. нижче про захищені емблеми та віроломство).

    Боснійські та хорватські військовополонені в таборі для полонених у Манджаці, Боснія, 22 серпня 1992 року. Усі сторони боснійського конфлікту мали табори для полонених, у яких було вбито багатьох людей. Пізніше кількох командирів звинуватили у воєнних злочинах. Зображення: Рон Хавів, VII

    Якщо існують будь-які сумніви щодо того, чи є певна особа або об’єкт військовою чи цивільною, таких осіб або об’єкти треба вважати цивільними; на них заборонено нападати.

    Згідно з міжнародним гуманітарним правом, термін «комбатант» має конкретне юридичне визначення. Так називають усіх членів збройних сил держави (за винятком медичного та релігійного персоналу). Комбатантів вважають військовими цілями й, таким чином, вони є законними цілями, якщо не вийшли з бою (наприклад, не були поранені, не захворіли, не здалися в полон), і мають право на статус військовополоненого в разі взяття в полон супротивником.

    Згідно з міжнародним гуманітарним правом, будь-яку особу, яка не є комбатантом, юридично треба вважати «цивільною». Однак цивільні особи можуть утратити правовий захист від нападу, якщо беруть безпосередню участь у бойових діях, хоча тривалість і подробиці втрати такого захисту іноді можуть бути оскаржені. Члени організованих недержавних збройних груп, які беруть участь у бойових діях, можуть вважатися такими, що втратили захист від нападу на час їхнього членства в цій збройній групі. Для позначення членів цих збройних груп іноді використовують такі терміни, як «боєць» або особа з «безперервною бойовою функцією».

    Якими б не були їхні дії, як учасники бойових дій, так і цивільні особи ніколи не можуть утратити весь захист, наданий їм міжнародним правом, наприклад, право на гуманне поводження.

    2. Пропорційність

    Принцип пропорційності визначає, що напад є незаконним, якщо він має завдати цивільному населенню шкоди, що значно перевищує пряму військову перевагу, очікувану від нападу. Наприклад, ураження бомбою малоцінного об’єкта, скажімо, порожньої військової вантажівки на велелюдному ринку, що призведе до загибелі багатьох мирних жителів, імовірно, не відповідає принципу пропорційності.

    З іншого боку, напад, який спричиняє поранення або смерть цивільних осіб або завдає шкоди цивільній інфраструктурі, може не бути незаконним, якщо очікувана військова перевага перевищує обсяг шкоди, завданої цивільним (це іноді називають «побічними збитками» або «випадковою шкодою»). Таким чином, не всі випадки загибелі цивільних осіб є воєнними злочинами або порушеннями міжнародного гуманітарного права. Принцип пропорційності визначається тим, що було відомо на час ухвалення рішення та нападу, і не оцінюється за доказами, що стали очевидними пост фактум. Крім того, цей принцип базується на балансі між гуманністю та військовою необхідністю, яку неможливо точно визначити. Це може особливо ускладнити оцінку дотримання принципу.

    Запобіжні заходи при здійсненні нападу

    Рішення про те, чи є напад законним згідно з міжнародним гуманітарним правом (тобто чи здійснюється він із дотриманням принципів розрізнення та пропорційності), вимагає від тих, хто планує та проводить військові операції, вжиття можливих запобіжних заходів при здійсненні нападу. Це передбачає постійну турботу про збереження цивільних осіб під час військових операцій, перевірку, чи є ціль військовою, а не цивільною, скасування або призупинення нападу, якщо сила буде застосована невибірково або непропорційно, і надання попереджень під час нападу, коли це необхідно.

    Зобов’язання щодо запобіжних заходів також поширюється на захист цивільних осіб і цивільних об’єктів від наслідків нападу, наприклад, шляхом ухвалення рішення не розміщувати військову техніку чи особовий склад у густонаселених районах.

    Озброєння

    Міжнародне гуманітарне право регулює засоби та методи ведення війни включно з видами зброї, що можуть або не можуть бути застосовані. Серед іншого, регулюється використання зброї, що за своєю природою є невибірковою — не дає можливості розрізняти законні та незаконні цілі — і такої, що може завдати зайвих ушкоджень або непотрібних страждань. Певні види зброї також заборонені або регулюються окремими договорами (наприклад, біологічна та хімічна зброя, наземні міни, експансивні (розривні) кулі).

    Після майже трьох десятиліть громадянської війни в Камбоджі залишилося від чотирьох до шести мільйонів наземних мін, що не вибухнули; щороку вони завдають уражень десяткам людей. Зображення: Shutterstock

    Інші види захисту згідно з міжнародним гуманітарним правом

    Міжнародне гуманітарне право також забезпечує захист тих, хто не бере або вже не бере участі в бойових діях. Коротко зазначимо деякі з цих норм.

    З будь-якою особою, яка не бере або вже не бере участі в бойових діях, необхідно поводитися гуманно в усіх випадках, що також передбачає захист від тортур, нелюдського поводження або поводження, що принижує гідність. Цивільні особи, затримані з причин, пов’язаних зі збройним конфліктом, мають право на спеціальні судові гарантії під час міжнародних збройних конфліктів. Військовополонені — статус, що існує лише під час міжнародних збройних конфліктів — мають право на особливі заходи із захисту, викладені у третій Женевській конвенції 1949 року, зокрема право на судові гарантії, захист від служби у збройних силах ворожої держави та правила щодо їхнього спілкування із зовнішнім світом.

    У міжнародному гуманітарному праві існують спеціальні правила, що регулюють окупацію, яка завжди має тимчасовий характер. Ці закони включають детальні вимоги щодо управління територіями, а також заборону насильницького переміщення та колективних покарань. Крім того, держави, що здійснюють окупацію, найімовірніше матимуть міжнародні зобов’язання із дотримання прав людини щодо тих осіб, які перебувають під їхнім контролем.

    Міжнародне гуманітарне право передбачає посилений захист у певних випадках, зокрема використання емблем із червоним хрестом, червоним півмісяцем і червоним кристалом. Захищене використання цих емблем має вирішальне значення для дотримання гуманітарних правил під час збройного конфлікту. Сторони конфлікту мають бути впевнені, що ніхто, зокрема їхні супротивники, не зловживає емблемами, за якими має зберігатися нейтралітет і захищений статус. Видавання себе за цивільних або тих, хто перебуває під захистом, включно з використанням цих емблем, є порушенням міжнародного гуманітарного права. Вчинення віроломства, а саме використання цього захищеного статусу з метою вбивства, поранення чи захоплення, є воєнним злочином.

    Мама Бона, волонтерка Міжнародного комітету Червоного Хреста під час роздачі їжі в Саке, Демократична Республіка Конго, 2009 рік. З 1992 року опікується дітьми-сиротами та дітьми без супроводу. Має чотирьох прийомних дітей із Руанди і здійснює нагляд за іншими прийомними сім’ями. Зображення: Рон Хавів, VII

    Воєнні злочини

    Міжнародне гуманітарне право здебільшого стосується відповідальності сторін конфлікту, а саме: держав та недержавних збройних груп. Термін «воєнні злочини» стосується підгрупи серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, що призводять до індивідуальної кримінальної відповідальності. Але важливо розуміти, що не всі порушення закону під час війни є воєнними злочинами. Так само не всі випадки загибелі цивільних є воєнними злочинами або порушеннями міжнародного права.

    Порушення принципів розрізнення та пропорційності є воєнними злочинами, як і катування та нелюдське поводження з особами, які перебувають під вартою, або віроломне використання емблем, захищених міжнародним гуманітарним правом. Римський статут Міжнародного кримінального суду містить перелік воєнних злочинів у міжнародних та неміжнародних збройних конфліктах. Римський статут ратифікували не всі держави, але воєнні злочини, перелічені в ньому, загалом вважаються такими, що представляють звичне міжнародне розуміння цього терміну.

    Держави зобов’язані розслідувати воєнні злочини, вчинені їхніми збройними силами та громадянами, а також злочини, вчинені в межах їхньої території та/або юрисдикції, і в разі необхідності переслідувати підозрюваних. Вони також можуть ухвалити рішення розслідувати та переслідувати будь-який воєнний злочин, незалежно від того, де та хто його скоїв — цей принцип відомий як «універсальна юрисдикція».

    Геноцид і злочини проти людяності

    Геноцид і злочини проти людяності — різновиди воєнних злочинів. Ці поняття були сформульовані після Другої світової війни для переслідування за міжнародні злочини, скоєні у попередні роки. Зараз ці види воєнних злочинів відображено в Римському статуті Міжнародного кримінального суду. Конвенцію про геноцид 1948 року також вважають міжнародним звичаєвим правом, обов’язковим для всіх держав. Примітка: геноцид і злочини проти людства містять елементи злочину, що відрізняють їх від воєнних злочинів:

    • Злочини проти людяності за визначенням скоюють як частину «широкого або систематичного нападу».
    • Геноцид скоюють «із наміром знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову чи релігійну групу».
    • Геноцид і злочини проти людяності можуть бути скоєні як у рамках збройного конфлікту, так і поза ним.

    Обидва різновиди міжнародних злочинів зазвичай вчиняють у великих масштабах, на відміну від воєнних злочинів — їх можуть вчиняти в індивідуальному порядку. Отже, виявлення злочинів проти людяності чи геноциду вимагає виявлення патерну, наміру та масштабу цих злочинів. Воєнні злочини іноді є частиною геноциду або злочинів проти людства.

    Вид на табір смерті Аушвіц крізь напис «Arbeit Macht Frei» на головних воротах табору. Ранок, прибуття перших відвідувачів. Освенцим, Польща, 2009 рік. Зображення: Мачек Набрдалік, VII

    Інші порушення

    Воєнні злочини — не єдині порушення міжнародного гуманітарного права, що призводять до серйозних наслідків. Інші порушення, наприклад, недотримання запобіжних заходів під час нападу, можуть призвести до втрати життя чи тяжких поранень цивільних осіб та/або ушкодження цивільного майна, навіть якщо конкретна особа не несе кримінальної відповідальності за такий акт. Неправомірне використання захисних емблем може становити воєнний злочин, якщо його здійснюють віроломно, але й в усіх інших випадках воно також є порушенням міжнародного гуманітарного права та може мати серйозні наслідки, підриваючи довіру до медичних і гуманітарних об’єктів та персоналу. Держави зобов’язані розслідувати та припиняти такі можливі порушення.

    «Передбачувані», «ймовірні» або «можливі»: визначення наявності воєнного злочину чи порушення

    Журналістам треба пам’ятати, що самих лише їхніх розслідувань рідко коли достатньо для доведення наявності порушень міжнародного права.

    Спостерігаючи або висвітлюючи інцидент у ЗМІ, встановити наявність воєнного злочину зазвичай неможливо. Усі особи, зокрема обвинувачені у воєнних злочинах, мають право на справедливий суд і презумпцію невинуватості (або еквівалентне право відповідно до національного законодавства). Тому воєнний злочин чи інше порушення гуманітарного права може встановити лише суд — після проведення розслідування та судового розгляду. Висвітлюючи дії, що можуть становити воєнні злочини, юридично правильно повідомляти про «передбачувані», «ймовірні» або «можливі» воєнні злочини.

    Здебільшого для встановлення наявності порушення міжнародного гуманітарного права також потрібна внутрішня інформація військових або державних установ. Наприклад, це можуть бути свідчення або знання, наявні на момент нападу, розвіддані, що їх використовували в той час, інформація про те, якою була фактична ціль, як була оцінена очікувана шкода для цивільного населення, як вона співвідносилася з очікуваною прямою військовою перевагою та яких можливих запобіжних заходів було вжито.

    Обов’язок проводити розслідування можливих порушень лежить насамперед на державах. Якщо вони не в змозі провести ефективне розслідування, то можуть втрутитися інші органи, зокрема й міжнародні: Міжнародний кримінальний суд або установи ООН. Громадянське суспільство, зокрема журналісти та правозахисні організації, може зіграти важливу роль у підвищенні обізнаності щодо можливих або передбачуваних порушень, а також у приверненні уваги до нездатності держав провести розслідування. Розуміння права та привернення уваги до можливих порушень може стати потужним закликом до дії. У багатьох випадках такі недержавні розслідування можуть привести до притягнення винних до відповідальності. Проте журналістам варто пам’ятати, що самі по собі їхні розслідування рідко можуть довести наявність порушень міжнародного права, тому треба докласти зусиль, щоб не зашкодити потенційним офіційним розслідуванням у майбутньому.

    Відповідальність командування

    Концепція відповідальності командування — це унікальна концепція міжнародного права, результатом якої може бути пряма відповідальність командирів за дії своїх підлеглих. Згідно з міжнародним кримінальним правом, вона може поширюватися й на цивільних начальників (не лише на військових командирів). Існує дві форми такої відповідальності:

    • відповідальність командирів за накази своїм підлеглим вчиняти воєнні злочини;
    • відповідальність командирів за неспроможність попередити, стримати або доповісти про воєнні злочини (наприклад, неспроможність розслідувати воєнні злочини та переслідувати воєнних злочинців, що перебувають під їхнім командуванням).

    Цю концепцію детально розібрали міжнародні кримінальні трибунали. Існують різні правові елементи концепції. Їх необхідно виконувати, включно з тим, що командир «знав або мав знати» про воєнні злочини й не вжив «необхідних і розумних» заходів у межах своїх повноважень.

    Суди щодо воєнних та інших злочинів

    Зала суду в Міжнародному кримінальному трибуналі щодо колишньої Югославії, органі ООН, створеному для переслідування воєнних злочинів, скоєних під час війн у Югославії, і суду над винними. Це був спеціальний суд, що працював у Гаазі, Нідерланди. Зображення: Рон Хавів, VII

    Воєнні злочини можуть розглядати різні суди на національному та міжнародному рівнях, залежно від того, які договори були підписані державами, про які йде мова, і від політичної волі держав, на території яких перебувають злочинці:

    • Найефективніший шлях судового переслідування — зазвичай національні суди (наприклад, судове переслідування сирійських воєнних злочинців у Німеччині та в Нідерландах), адже майже кожна держава має законодавство щодо судового переслідування воєнних злочинів; утім, небагато держав готові переслідувати воєнні злочини, вчинені за межами їхньої території (тобто здійснювати «універсальну юрисдикцію»).
    • Міжнародний кримінальний суд не має юрисдикції щодо всіх міжнародних злочинів у всьому світі. Він може переслідувати воєнні злочини, геноцид і злочини проти людяності лише за певних обставин, зокрема:
      • Передбачувані злочинці є громадянами однієї зі 123 держав-сторін Римського статуту.
      • Імовірні злочини вчинені на території держав-сторін Римського статуту (наприклад, у справі про злочини проти рогінджа в Бангладеш).
      • Держави, які ухвалили рішення визнати юрисдикцію Суду (наприклад, Україна).
      • Звернення від Ради Безпеки ООН (наприклад, Дарфур і Лівія).
      • МКС надає перевагу внутрішньому судовому переслідуванню міжнародних злочинів і втручається лише в тому випадку, якщо держава не в змозі або не бажає розпочати судове провадження проти ймовірних злочинців.

      У перехідний період після низки конфліктів створені спеціальні або змішані трибунали для переслідування міжнародних злочинів, скоєних під час цих конфліктів. Серед прикладів можна навести Нюрнберзький і Токійський трибунали, створені після Другої світової війни, спеціальні трибунали щодо колишньої Югославії та Руанди, а також змішані трибунали в Камбоджі, Сьєрра-Леоне, Лівані та Східному Тиморі.

      Докторка Клер Сіммонс — експертка з міжнародного гуманітарного права, старша викладачка Королівської військової академії Сандгерст і співробітниця Центру збройних конфліктів і криз Університету Ессекса. Має досвід роботи в академічних установах та некомерційних організаціях у галузі міжнародного гуманітарного права та прав людини. Погляди, висловлені в цьому розділі, належать авторці й не обов’язково відображають погляди чи позиції будь-яких афілійованих осіб.

      Рон Хавів — директор і співзасновник Фонду VII, а також співзасновник Фотоагенції VII. За останні три десятиліття висвітлював понад двадцять п’ять конфліктів і працював у понад ста країнах. Його роботи, що отримали численні нагороди, представлено в музеях і галереях у всьому світі.