Перстач

Рослина перстач (лат. Potentilla), або лапчатка, – один із найчисленніших видів рід родини Розові, найбільш характерними представниками якого є перстач гусячий і перстач прямостоячий, або калган-трава. Велика частина видів цього численного роду зростає в північній півкулі.

Назва рослини походить від латинського слова potent – що означає «сильний, могутній» і, мабуть, характеризує силу і могутність цілющих властивостей деяких рослин цього роду, відомих людству з давніх-давен. Серед перстачів, яких у світі існує близько півтисячі, багато трав’янистих видів, проте є і чагарники. І в садовій культурі вирощується як трава перстач, так і чагарник перстач.

Перстач чагарниковий у нас називають гусятником, гусячими лапками, золототисячником, золотником, підбілом, пов’язком, а стародавній переказ оповідає про те, що сам Ілля Муромець вдихав пахощі перстачу, щоб знайти силу небувалу. Здавна відвари і настої з могущника, як називали перстач знахарі на Русі, використовувалися для лікування різних хвороб і для відновлення сил. Сьогодні перстач здебільшого декоративна рослина, широко використовується ландшафтними дизайнерами як солітер на зеленому газоні, а також для прикраси живоплотів, бордюрів, альпійських гірок.

Квітка перстач представлена як багаторічними, так дворічними і однорічними трав’янистими рослинами і напівчагарниками. Стебла у представників цього роду найчастіше прямостоячі, розширені або висхідні, іноді повзучі.

Листя багатороздільне або перисте, зеленого або сіро-зеленого кольору. Чагарникові види перстачу досягають у висоту півтора метрів, розростаючись у ширину приблизно на один метр. Квітки у більшої частини видів зібрані в несправжньопарасолькові або щитковидно-волотисті суцвіття, але є види з поодинокими квітками. Забарвлення квіток різноманітне – червоне, золотисто-жовте, помаранчеве, рожеве, кремове, біле.

Цвітіння перстачу триває довго – із травня по вересень. Плід складається з великої кількості сім’янок – від 10 до 80, зазвичай голих, але іноді волосистих, причому що екзотичніший вид рослини, то більший плід.

Усі перстачі невибагливі до умов вирощування, за винятком декількох примхливих видів, до яких належить, наприклад, перстач білий, що полюбляє рости в затінку, або перстач блискучий, який найкраще почувається у південній експозиції на сухих піщаних ґрунтах. Усі інші види люблять світлі ділянки, затінені у післяполуденні години іншими рослинами, і розпушений, слабкокислий, поживний і добре дренований ґрунт, що містить невелику кількість вапна. Винятком є перстач арктичний, якому потрібен кислий ґрунт.

Розмножують перстач різними способами, у тому числі і насінням. Професіонали стверджують, що можна сіяти насіння трав’янистих видів перстачу просто в ґрунт восени, щоб воно за зиму пройшло природну стратифікацію, після якої навесні сіянці дружно сходять, і їх залишається тільки розсадити. Можна сіяти насіння в ґрунт і навесні. Але ми пропонуємо не ризикувати посівним матеріалом і виростити розсаду, посіявши насіння в лютому або березні та проростивши його під поліетиленом при температурі 15-18 ºC. Як тільки у сходів з’являться справжні листочки, їх потрібно пікірувати по окремих скляночках або торфоперегнійних горщиках. Сіянці ростуть повільно, проте у кінці літа їх висаджують у відкритий ґрунт на постійне місце. На зиму молоді рослини необхідно вкривати. Зацвітають перстачі з насіння на другий рік.

Перстач часто розмножується самосівом.

Вирощування і догляд за чагарниковим перстачем, крім перерахованих процедур, вимагає також обрізування рослини, яке проводять ранньою весною, до розкриття бруньок, і восени.

Якщо перстач не стригти, рослина стає кошлатим неохайним кущем. Обрізування перстачу переслідує санітарні цілі, заради яких із куща видаляють поламані, сухі і зростаючі всередину гілки, а також служить формуванню куща – найчастіше рослині надають форму кулі або подушки.

Навесні тогорічні прирости обрізують на третину, а восени видаляють старі пагони і ті, що занадто витягнулися. Зрілі рослини піддають омолоджуючій обробці кожні п’ять років або у разі появи великої кількості сухих гілочок. Для цього протягом трьох років поспіль на кущі обрізують третину сухих гілок. У результаті відбувається повне оновлення куща.

Напровесні, коли зійде сніг і ґрунт відтане, саджанці чагарникових сортів перстачу висаджують у ями, які повинні бути удвічі глибшими і ширшими, ніж земляна грудка або розмір контейнера з коренями перстачу. Відстань між двома кущами має бути не менше 30 см. На дно ями насипають дренаж – шар вапняного гравію, потім яму до половини заповнюють сумішшю перегною, листової землі і піску у співвідношенні 2:2:1, в яку додають 150 г комплексного мінерального добрива.

Саджанець опускають до ями таким чином, щоб його коренева шийка була трохи вище рівня поверхні ділянки, потім яму заповнюють доверху садовою землею, утрамбовують її і поливають. Протягом трьох тижнів після посадки стежте за тим, щоб перстач чагарниковий не мав нестачі води.

Замульчуйте ділянку соломою, корою або тирсою – це запобіжить занадто швидкому висиханню ґрунту. За необхідності посадка перстачу здійснюється наприкінці літа або на початку осені.

Крім насіннєвого способу розмноження перстачу, використовують способи вегетативні – поділ куща, живцювання і відсадки.

Живцювання і розмноження відсадками здійснюють у липні-серпні, а поділ куща – навесні, у квітні-травні, або восени, на початку вересня. Щоб розділити кореневище перстачу, кущ, який досяг чотирирічного віку, викопують, кореневище промивають і розрізають гострим стерильним ножем на частини, кожна з яких повинна мати 2-3 бруньки. Коріння частинок обробляють стимулятором коренеутворення і висаджують у ґрунт, намагаючись не заглибити бруньки. Дотримуйтесь при посадці дистанції між рослинками 20-40 см.

Живці завдовжки 8-10 см нарізають із кінців пагонів, видаливши квіти. Укорінюють пагони у вологому перліті протягом місяця-півтора у теплому приміщенні. Можна посадити їх для вкорінення просто в ґрунт десь у тінистому куточку саду, накривши банкою або обрізаною пластиковою пляшкою, обприскуючи пагони кілька разів на день. Якщо з’являться бутони, їх необхідно обривати, щоб цвітіння не послабило живець, що вкорінюється.

На зиму живці вкривають ялиновим гіллям. Найпростіший спосіб розмноження – відсадки. Як розмножити перстач відсадками? Виберіть навесні низько зростаючий пагін, надріжте його по зовнішній стороні, укладіть пагін у прориту канавку надрізом униз, прикріпіть його до землі саме в цьому місці і присипте землею.

До осені у відсадка утворюється коренева система, і його можна буде відокремити від материнської рослини й пересадити на постійне місце.

Перстач

Рослина перстач (лат. Potentilla), або лапчатка, – один із найчисленніших видів рід родини Розові, найбільш характерними представниками якого є перстач гусячий і перстач прямостоячий, або калган-трава. Велика частина видів цього численного роду зростає в північній півкулі.

Назва рослини походить від латинського слова potent – що означає «сильний, могутній» і, мабуть, характеризує силу і могутність цілющих властивостей деяких рослин цього роду, відомих людству з давніх-давен.

Серед перстачів, яких у світі існує близько півтисячі, багато трав’янистих видів, проте є і чагарники. І в садовій культурі вирощується як трава перстач, так і чагарник перстач. Перстач чагарниковий у нас називають гусятником, гусячими лапками, золототисячником, золотником, підбілом, пов’язком, а стародавній переказ оповідає про те, що сам Ілля Муромець вдихав пахощі перстачу, щоб знайти силу небувалу.

Здавна відвари і настої з могущника, як називали перстач знахарі на Русі, використовувалися для лікування різних хвороб і для відновлення сил. Сьогодні перстач здебільшого декоративна рослина, широко використовується ландшафтними дизайнерами як солітер на зеленому газоні, а також для прикраси живоплотів, бордюрів, альпійських гірок.

Перстач здебільшого декоративна рослина, широко використовується ландшафтними дизайнерами як солітер на зеленому газоні, а також для прикраси живоплотів, бордюрів, альпійських гірок.

Перстач прямостоячий у медичній практиці застосовується в якості в’яжучого протизапального засобу. Його використовують для лікування шлунково-кишкових захворювань запального характеру, а також як ефективний кровоспинний засіб. Також перстач включають до складу фітозборів для лікування різноманітних захворювань. Рослина має непоказний вигляд і високу схожість із жовтцем. Завдяки невибагливості до середовища проживання калган зустрічається повсюди.

Антибактеріальні властивості кореневищ калгану дозволяють використовувати відвари з нього для зовнішнього лікування запалення слизових оболонок рота, гортані, а також глотки. У стоматології препарати перстачу прямостоячого можуть призначатися як допоміжний засіб при лікуванні стоматитів, гінгівітів. Полоскання з кореневища калгану можуть використовуватися для усунення запалень при ангіні.

Примочки, аплікації та відвари з коренів рослини застосовують у лікуванні дерматологічних захворювань. Перстач прямостоячий зарекомендував себе як ефективний протизапальний засіб при атопічних дерматитах. Коріння використовують у лікуванні трофічних виразок, екземи, опіків, тріщин на шкірі.

Кровоспинні засоби з коріння перстачу застосовують у лікуванні гінекологічних захворювань – при маткових кровотечах і ерозії шийки матки, вагініті.

Цвіте у червні–вересні.

Насінням, зокрема самосівом, і вегетативно – поділом куща в квітні-травні або на початку вересня, а також відсадками та живцями в липні або серпні.

Рослина не вимагає особливих умов для вирощування.

Усі перстачі невибагливі до умов вирощування, за винятком декількох примхливих видів, до яких належить, наприклад, перстач білий, що полюбляє рости в затінку, або перстач блискучий, який найкраще почувається у південній експозиції на сухих піщаних ґрунтах. Усі інші види люблять світлі ділянки, затінені у післяполуденні години іншими рослинами, і розпушений, слабкокислий, поживний і добре дренований ґрунт, що містить невелику кількість вапна. Винятком є перстач арктичний, якому потрібен кислий ґрунт.

Росте по вологих луках та ліcax, по болотах на Поліссі, в Карпатах i на Закарпатті, в північній частині лісостепу, зрідка — в степу.

Будова рослини

Стебла висхідні або прямостоячі, вилчасто розгалужені, 10–40 см завв., з рідкими волосками.

Листки з обох боків зелені (зісподу трохи блідіші); прикореневі листки черешкові, трійчасті, рідше розсічені на 4–5 сегментів, швидко засихають i відсутні під час цвітіння; стеблові листки — сидячі, з трьома видовжено-клиновидними, надрізанопилчастими листочками і з двома великими 3–7-надрізаними прилистками.

Коренева систем у перстачу – поверхнева, складається з основного великого кореневища і безлічі дрібних бічних коренів.

Щитковидно-волотисті суцвіття, але є види з поодинокими квітками.

Квітки правильні, двостатеві, 4-пелюсткові (діагностична ознака), одиничні, на довгих квітконіжках, у пазухах верхніх листків; пелюстки оберненояйцеподібні, золотисто-жовті. Чашечка п’яти- (зрідка чотири-) роздільна, блюдцеподібна або майже плоска, з підчашею. Пелюсток п’ять, від блідо до яскраво жовтого кольору, рідше темно-червонуватого, червонувато-оранжевого або білого кольору. Маточки численні, сидять на напівкулястому або майже конічному, волосистому квітколожі; стовпчики маточок бічні.

Плід складається з великої кількості сім’янок – від 10 до 80, зазвичай голих, але іноді волосистих, причому що екзотичніший вид рослини, то більший плід.