Теорія: Генотип — сукупність генетичної інформації, закодованої у генах клітини або організму. Каріотип — сукупність якісних і кількісних ознак хромосомного набору організму. Фенотип — результат взаємодії генотипу з чинниками зовнішьного середовища, сукупність усіх ознак і властивостей організму.
ГЕНОТИП (грец. genos — рід + typos — відбиток, зразок, тип) — сукупність усіх генів клітини (організму), локалізованих в ядрі (хромосомах) або у різних реплікуючих структурах цитоплазми (пластидах, мітохондріях, плазмідах тощо).
Ген — частина молекули ДНК, яка має певну послідовність нуклеотидів і є функціональною одиницею спадкової інформації. Кількість нуклеотидів, які входять до складу різних генів є різною. Гени розташовані у хромосомі по її довжині у лінійному порядку: один за одним. При цьому вони не перекриваються.
Генотип – носій генетичної інформації, який контролює формування всіх ознак організму, тобто його фенотипу. Фенотип – сукупність властивостей і ознак організму, що склалися на основі взаємодії генотипу з умовами зовнішнього середовища.
Геноти́п — сукупність генів певного організму. На відміну від поняття генофонд, генотип характеризує особину, а не вид. Подібне поняття геном позначає сукупність генів, що містяться в гаплоїдному (одинарному) наборі хромосом даного організму.
Фенотипи формуються під дією генотипу, опосередкованого низкою факторів довкілля та можливими взаємодіями між ними двома. Усі клінічно визначувані ознаки індивіда: зріст, вага тіла, колір очей, форма волосся, група крові, тощо — є фенотипними. Концепція фенотипу має деякі невизначеності.
за джерелом інформації (генотип визначається при вивченні ДНК особини, фенотип реєструється при спостереженні зовнішнього вигляду організму). генотип не завжди відповідає одному і тому ж фенотипу. Деякі гени проявляються у фенотипі тільки за певних умов.