7 психологічних причин, чому робота не знаходиться

Буває так, що причиною неможливості знайти відповідну роботу є не зовнішні чинники, а внутрішні причини і психологічні стани. Які вони і як можна їх ослабити або навіть усунути, ми запитали у наших експертів.

психотерапевткиня, тренерка, керівниця навчального центру Content

Депресія

Вплив депресії на можливість знайти роботу часто недооцінюють. А дарма. Нинішній темп життя, гонитва за досягненнями і постійні стреси призвели до того, що кожна п’ята людина стикається з цим неприємним станом досить серйозно. Основні симптоми: низький життєвий тонус, песимізм, відсутність мотивації, втрата інтересу до життя, нездатність отримувати задоволення, нездатність ухвалювати рішення і концентруватися на досягненнях, хронічна втома, підвищений або знижений апетит, безсоння або зайва сонливість, зниження сексуального потягу. Варто розрізняти нетривалі депресивні стани як реакцію на горе, втрату, стрес, зміну стану здоров’я і тривалий депресивний стан, який триває від кількох місяців до декількох років. І скільки б оточуючі не закликали людину в депресії зібратися, припинити хандрити і полинути за досягненнями — це не допомагає. Депресія — це хвороба, і тут потрібна допомога іншого виду.

Що робити

Якщо ви виявили у себе більшість симптомів, і вони досить яскраво виражені, згадайте, скільки часу триває цей стан. У теперішній ситуації карантину майже всі ми переживаємо депресивні періоди як етап проживання втрати стабільності й визначеності.

а) Якщо депресивний стан нетривалий — не хвилюйтеся і дайте собі можливість його прожити. Багато відпочивайте, не лайте себе за невисоку продуктивність і за можливості поповнюйтесь ресурсом. Це може бути контакт із природою, смачна їжа, тепле спілкування з близькими, спілкування з тваринами тощо. Якісь прості та доступні речі, від яких ви відчуваєте наповнення.

б) Якщо депресивний стан триває понад місяць — зверніться за допомогою. Грамотний психотерапевт визначить причину вашого стану і спосіб лікування. Іноді з депресією можна впоратися тільки психотерапією, а в деяких випадках необхідно буде звернутися ще й до психіатра і отримати медикаментозне лікування.

Вивчена безпорадність

Іноді в разі переживання сильного фіаско, втрати, кризи, а найчастіше — від тривалої низки невдач людина потрапляє в стан, який називається «вивчена безпорадність». При цьому втрачається ґрунт під ногами, «опускаються руки» і виникає відчуття, що всі зусилля марні й від мене нічого не залежить. Це сильно б’є по мотивації, оскільки на неї впливають не тільки бажання і потреби, а й оцінка здатності досягти бажаного. Якщо немає впевненості, що «я можу, у мене вийде», то й особливо вкладатися в досягнення бажаного готовності не виникає.

Що робити

а) Подумайте про те, що кожна невдача — це досвід і чергова сходинка до досягнень. Всі успішні люди спочатку проходили через низку помилок і невдач. Наприклад, Едісон зробив близько 10 000 невдалих експериментів при спробі вдосконалити лампочку розжарювання і не опустив руки.

б) Створіть свій досвід успішних досягнень, свій «Лист досягнень». Складайте список справ на день, спочатку включаючи в нього дуже прості і легкі справи. Нехай в цьому списку буде більше 20 пунктів. Наприклад: встати вранці й зробити 5 присідань, почистити зуби, випити кави, подзвонити другу, прочитати 1 сторінку книги, переглянути вакансії, вибрати відповідні, відправити 2 резюме тощо. Після кожної виконаної справи відзначайте її в списку. Прагніть до того, щоб всі справи до кінця дня були виконані. Це поступово створить досвід досягнень і відчуття, що ви впливаєте на своє життя. Разом зі зміцненням почуття впевненості можна додавати до списку і більш складні та важливі справи.

Неадекватна самооцінка

Заважає знайти роботу як занижена, так і завищена самооцінка. З точки зору психології це — дві сторони однієї медалі, оскільки людина роздуває власну грандіозність через те, що всередині почувається нікчемною. Запорукою ж досягнень, успішного розвитку, здорового психічного стану і гармонійних відносин із оточуючими є приймаюче, тепле ставлення до себе й адекватне розуміння своїх сильних і слабких сторін.

Що робити

а) Сядьте зручніше, розслабтеся, закрийте очі і скажіть фразу «Попри те, що я. (основна претензія до себе), я повністю люблю і приймаю себе». Прислухайтеся до внутрішніх відчуттів. Якщо ця фраза викликає відторгнення та інші неприємні емоції — ця тема потребує опрацювання. Повторюйте її щодня і стежте за тим, як змінюються відчуття.

б) Згадайте, які посили в більшості випадків ви отримували від своїх батьків у дитинстві. Чи були це більшою мірою критичні зауваження, або ж ви отримували більше підтримки і схвалення. Зазвичай достатня кількість підтримки і відсутність сильних стресів у дитинстві формують досить адекватну самооцінку. Якщо цього не відбулося, то ви можете зараз виправити ситуацію. Уявіть себе маленьким і напишіть тому хлопчику або дівчинці лист зі словами підтримки і схвалення. Перечитуєте його час від часу.

в) Складіть список з 20 пунктів, у чому ви хороший / а. Включіть у нього як особистісні, так і професійні якості.

г) І тільки після того, як ви відчуєте, що ваше ставлення до себе потеплішало, складіть список якостей і навичок, які ви хочете в собі поліпшити. Намітьте перші кроки на шляху до їхнього досягнення.

Немає бажання працювати

Якщо ви довго шукаєте роботу, а вона все ніяк не знаходиться, подосліджуйте, чи дійсно є у вас бажання працювати. Якщо бажання працювати немає, то це легко помітить роботодавець. Та й ви будете знаходити весь час неприйнятні недоліки в запропонованих вакансіях, підсвідомо відкидаючи навіть непогані варіанти. Причини відсутності такого бажання можуть бути різними. Буває так, що людина пережила багато неприємних ситуацій на попередній роботі й підсвідомо боїться їхнього повторення. Можливо, через зайву напругу, завзяття і регулярні перенавантаження людина отримала «професійне вигорання», а в такому стані бажання працювати відсутнє зовсім. Причиною може бути депресія, про яку написано вище. Можливо, ви займаєтеся справою, яка вам не до душі або ви з неї вже виросли. Або присутнє сильне бажання, щоб забезпечувала інша людина, наприклад, партнер зі шлюбу. Так, жінка має повне право мріяти про те, щоб займатися господарством і вихованням дітей, а матеріальне забезпечення сім’ї покласти на чоловіка. І навпаки.

Що робити

Якщо ви зізналися собі чесно, що в глибині душі працювати не хочете, то спробуйте визначити причину. Якщо причини: сильна травма на попередньому місці, професійне вигорання або тривала депресія — однозначно краще звернутися за професійною допомогою, такі стани коригувати самостійно вкрай складно. В інших випадках пошукайте прийнятні для себе варіанти — можливо, варто розглянути нові напрямки діяльності, домовитися з партнером про розподіл обов’язків в сім’ї і тому подібне. Все залежить від причини.

Невміння себе подати

Багато з шукачів, незважаючи на гарну професійну підготовку, дуже губляться і бентежаться на співбесіді. Через це вони сприймаються недостатньо професійними, невпевненими і слабкими. Самі розсудіть, при інших рівних умовах, кому б ви віддали перевагу? Людині, яка говорить спокійно, доброзичливо і з гідністю дивлячись на співрозмовника, без нервозності, чітко, з гарною артикуляцією, або тому, хто мимрить, відводить погляд і переминається з ноги на ногу?

Що робити

Прокачайте свої комунікативні навички. В інтернеті багато непоганих роликів на цю тему. При можливості відвідайте курси ораторського мистецтва, це дуже корисне вміння — представляти себе, свої ідеї і проєкти натхненно і переконливо.

психолог, тренер, провідний спеціаліст учбового центру Content

Страх

Іноді шукачі кажуть про страх, страх не тільки перед участю в конкурентній боротьбі за бажане місце, але і перед необхідними змінами після досягнення мети. Готуючись до співбесіди, всі намагаються презентувати себе з найкращої сторони, вкладаючи в підготовку і час, і сили. Зібравшись із силами і блиснувши на співбесіді усіма барвами, шукач потрапляє в ситуацію необхідності підтримувати цей свій новий яскравий імідж ще й після отримання бажаної посади, тобто викладатися на роботі по повній постійно, день за днем. У декого в результаті цього ще до співбесіди виникає підсвідомий страх від перспективи жити в постійній напрузі. Звичайно, кожен роботодавець бажає отримати кращого співробітника, але здоровий глузд говорить, що люди — не роботи і здатні на максимальну самовіддачу лише на кризових етапах роботи, в іншому випадку, вигоряти буде будь-який професіонал.

Що робити

Шукайте гармонійне поєднання трудового навантаження і ваших можливостей, але не забувайте, що прагнення вчитися і підвищувати свій професійний рівень — це запорука вашого успіху.

У шукача немає чіткого розуміння того, чим він хоче займатися

Немає конкретики своєї майбутньої діяльності. У будь-якій професії безліч спеціалізацій. Якщо хтось бажає працювати художником, але не визначився, в якому саме напрямку, то він ризикує довго блукати по ринку праці в марних пошуках і спробах. Одні художники малюють пейзажі, інші — персонажів мультфільмів і коміксів, хтось займається комп’ютерною графікою і графічним дизайном тощо.

Що робити

Якщо звузити критерії пошуку і визначитись із бажаним результатом, буде набагато легше вибрати шлях до мети.

Читайте також

Робота молодим: знайти не можна емігрувати

Високий рівень безробіття — негативний чинник для макроекономічних показників держави загалом і для конкретних людей, яким нікуди докласти працю рук чи голів своїх. За останніми даними Держслужби статистики України, у І півріччі 2016 року рівень безробіття (за методологією МОП) становив 9,4% економічно активного населення (у І півріччі 2015 року — 9,2%). Однак не всі фахівці закликають терміново бити з цього приводу на сполох.

— Якщо погодитися із твердженням, що наша економіка вже пройшла найнижчий показник для поточної кризи, відштовхнулася від дна і прямує до певної стабільності, невелике зростання безробіття за таких умов — не дивина. Адже якщо під час кризи більшість людей міцно тримається за ту роботу, яка в них є (попри умови праці й зарплату), боячись втратити і її, то у післякризові часи, коли ситуація на ринку праці поліпшується, працівники (особливо з високою кваліфікацією та чималим досвідом роботи) починають бачити перспективи, відмовлятися від занижених, на їхню думку, зарплат чи неналежних умов праці й залишати навіть насиджені роками, а то й десятиліттями місця роботи у пошуках кращого, — розповіла провідний науковий співробітник Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України Лідія Ткаченко.

Щодо молоді, то, за її словами, не лише в Україні, а й у більшості розвинених країн рівень безробіття серед 15-24-річних, зазвичай, удвічі вищий, ніж у середньому по країні. За даними Євро?стату, в першому півріччі 2016 року він становив 4,2 мільйона (25% усіх безробітних). Найвищий цей рівень в Іспанії, Італії, Греції, Франції та Великобританії — в середньому майже 600 тисяч. У Польщі трохи нижчий — приблизно 230 тисяч. В Україні, за останніми даними, 360 тисяч (приблизно 21% усіх безробітних або кожна п’ята молода людина).

Проблеми трудового старту

Фахівець зауважила, що проблеми із працевлаштуванням серед молоді виникають з об’єктивних причин: процес переходу від навчання до дорослого життя та пошук першого місця роботи — завжди стрес. Людина нервується, щоб не прогадати, знайти, де краще. Проте чимало роботодавців нині шукають фахівців бажано до 30 років і водночас обов’язково з досвідом роботи щонайменше 5 років. Тому вчорашні випускники їх зовсім не приваблюють. Отже, нерідко пошук роботи у молодих затягується навіть не на місяці, а на роки. Так вони просто опиняються на межі соціального вилучення.

Щоб уникнути цього, чимало з них врешті погоджуються на неформальну зайнятість, де зарплати, можливо, й вищі, ніж офіційні, але зовсім нема соцзахисту. І так, за даними науковця, працює майже третина української молоді. Здебільшого це робота у власних підсобних господарствах, яка, до речі, у країнах ЄС зайнятістю не вважається. Також без оформлення офіційних стосунків із роботодавцем молоді часто працюють у торгівлі, сфері побуту, на будівництві та в агросекторі.

Погано, на переконання Лідії Ткаченко, те, що, починаючи трудову кар’єру саме в тіньових та неформальних секторах економіки, молодь призвичаюється до цього й надалі сприймає як норму.

Але не все так сумно, зауважує науковець. Наприклад, на відміну від тих, хто навчався у вишах ще 5—10 років тому, сучасна студентська молодь починає працювати вже на 3-4 курсах. Нюанс у тому, що й ця робота майже у 100% випадків не офіційна (а тому й самі студенти не сприймають її всерйоз). А ще здебільшого не має жодного стосунку до майбутнього фаху, отже не дає нічого у плані професійного досвіду. Тож у майбутньому така зайнятість може погано вплинути на молодого пошукача роботи, адже під час неї хлопці й дівчата можуть перейняти деякі маргінальні звички, й трудова поведінка від того в них може сформуватися неправильно. І такі проблеми трудового старту, на переконання науковця, в Україні навіть більші, ніж безробіття серед молоді.

Загроза апатії та утриманських настроїв

А завідувач відділу соціально-економічних проблем праці Інституту економіки і прогнозування НАН України Вікторія Близнюк проблему безробіття не лише серед молоді, а й загалом у країні вбачає в тому, що українське трудове законодавство досить жорстке, якщо порівнювати навіть, скажімо, з колишніми країнами СНД. Мало (лише на 4%) використовують та законодавчо не закріплені такі форми зайнятості, як тимчасова і дистанційна. Так, за програмою стажування працюють лише 10% хлопців і дівчат віком 15—25 років, а старших (25—29 років) — лише 1%.

А ще, зауважила науковець, нині в Україні, як і в більшості країн ЄС, майже 30% молодих зовсім не зайняті: вони не працюють і не шукають роботу, не навчаються, не відвідують тренінгів чи курсів підвищення кваліфікації… Так продукується соціальна апатія та утриманські настрої в суспільстві, здолати які з часом стає дедалі складніше.

Також серед проблем нашої економіки пані Вікторія назвала низький порівняно з європейськими країнами рівень оплати праці. Тож навіть якщо людина знайде роботу в Україні, це не означає, що вона покине наміри паралельно шукати кращої долі за кордоном, де, маючи такий самий вік та фах, можна заробити навіть не «на», а «у» більше.

Щоб поліпшити ситуацію, передовсім, на її переконання, слід ухвалити нову редакцію Трудового кодексу, про що і роботодавці, й працівники з профспілками та урядовцями говорять уже давно. А ще, можливо, трохи зменшити кількість тих, хто здобуває вищу освіту, особливо за професіями, попит на які через надлишок таких фахівців на ринку праці відчутно зменшується: економісти, юристи, менеджери та ін. Натомість слід спонукати юних опановувати професії, затребувані на ринку праці, насамперед робітничі.

А ще, вважає фахівець, молодь, особливо випускники вишів, надто завищують планку вимог до роботодавців — щодо зарплати та умов праці, а також неадекватно оцінюють власні знання та рівень кваліфікації, які нерідко зовсім не задовольняють того, хто планує найняти їх на роботу. Але й роботодавці, ніде правди діти, прагнуть, щоб працівник брав на себе багато відповідальності та ще й за невисоку зарплату. Отже, щоб їм порозумітися, не зайвим було б стати лояльнішими одне до одного.

Менше економістів, більше будівельників

Говорячи про тенденції ринку праці на недалеке майбутнє, експерт з питань економіки «Економічного дискусійного клубу» Євген Олейніков зауважив: щоб бути затребуваною, молоді слід не лише якісно опанувати певний фах, а й уміти подати себе через пропозицію новацій і цікавих ідей, а також готовність адаптуватися, змінюватися та розвиватися згідно з коливаннями ринку. Взаємини між роботодавцем та найманим працівником у недалекому майбутньому матимуть вигляд уже не класичний (керівник та сумлінний виконавець), а швидше співпраці між двома підприємцями, які будуть не наймати і найматися, а оцінювати вигоду для кожного з них від співпраці.

А ось найближчим часом, як вважає експерт, чимало молодих, на жаль, обиратимуть між реальною еміграцією до інших країн або між тим, щоб фізично залишатися в Україні та дистанційно (через інтернет) працювати на закордонні компанії. Це, на його думку, можуть зробити всі, хто не працює безпосередньо з матеріальним об’єктами: ІТ-фахівці, проектувальники, інженери, розробники ПЗ, дизайнери та ін. Бо зарплати там порівняно з вітчизняними відрізняються, і не на нашу користь. Отже, ці люди, можливо, просто замкнуться у своїх невеликих капсулах і з часом можуть абстрагуватися та віддалитися від проблем і потреб території, на якій живуть.

Вікторія Близнюк щодо цього налаштована не так песимістично.

— Усі не виїдуть, країна розвиватиметься, — стверджує науковець. — Але вже нині вона потребує інвестицій в економіку або в найперспективніші її сегменти. І не принципово, будуть ці інвестиції державні чи приватні.

Серед перспективних, на її думку, сегментів вітчизняного ринку — сервісні галузі (готельний та ресторанний бізнес) і нанотехнології (затребуваними будуть хіміки та біологи).

Лідія Ткаченко погодилася з колегою, що нині за кордон від’їжджає небагато молоді. Здебільшого на навчання, практику чи стажування. І — повертаються додому, адже не втрачають оптимізму. Вона переконана, що за бажання молодь може знайти собі роботу, і не лише у великих містах. Для цього слід стати більш мобільними, цілеспрямованими, і нарешті трохи зменшити завищені вимоги до роботодавців та навчитися презентувати себе на ринку праці з найкращого боку.

Серед найзатребуваніших професій найближчих років, на її думку, буде передовсім будівництво та суміжні галузі. Адже не довіку нам жити в старих хрущовках, маємо рухатися далі. А ще — нам відбудовувати Донбас, тож людей цього фаху у найближчій перспективі буде потрібно дуже багато. Також буде попит на аграріїв, але не тих, які звикли працювати лише в межах власного підсобного господарства, а на тих, хто може і хоче робити це у промислових масштабах (агрохолдинги тощо). А ось такої, як нині, кількості людей, зайнятих у торгівлі, на переконання науковця, вже не буде. Адже доки не почнемо виробляти щось своє — якісне та затребуване — й продавати буде нічого. А мотивувати тих, хто на ринках та у підземних переходах продає всілякий непотріб, знайти нормальну роботу можна інколи лише кардинальними методами, як-от знесення надмірної кількості дрібних торговельних точок.

Фахівцеві потрібна практика

Заступник голови Держслужби зайнятості Сергій Кравченко зауважив, що тому, хто хоче знайти роботу, нині зробити це не так і важко. Щодня фахівці ДСЗ знаходять її майже 3 тисячам українців, в арсеналі нині є понад 700 тисяч вакансій.

Проблема працевлаштування молоді, на його переконання, має кілька аспектів. Часто складно працевлаштуватися випускникам вишів, які мають завищені амбіції, та ще й з’ясовується, що, наприклад, менеджери готельно-ресторанного бізнесу ті готелі й ресторани бачили лише в інтернеті або по телебаченню, а, скажімо, юристи пишуть з помилками. Як такий складе простеньку позовну заяву?

— Таким людям ми пропонуємо визнати якість своєї освіти та затребуваність на ринку праці. А потім перенавчитися на спеціальність, фахівців з якої потребують роботодавці. У центрах зайнятості професійні консультанти з огляду на здібності та нахили людини можуть підібрати їй відповідний фах, — зауважив посадовець.

І додав, що бізнес не братиме на роботу в одну фірму 5—10 юристів чи економістів. Їм потрібен один, але з досвідом й практичними навичками. А тому ще під час навчання студенти мають проходити повноцінне стажування: не раз на рік протягом місяця, а в ідеалі — увесь навчальний семестр після занять в конкретній фірмі, бажано з офіційним працевлаштуванням на півставки. І такого випускника зазвичай із задоволенням беруть до себе на офіційну постійну роботу фірми, де він проходив стажування. За словами фахівця, такий підхід практикують у багатьох розвинених країнах. А в Україні поки що студентів вчать лише теорії, за книжками та інтернетом. Тому й не дивно, що попиту на випускника-«теоретика» майже немає.

Зі свого досвіду спілкування з роботодавцями Сергій Кравченко порадив молодим нині навчатися на медика, агронома, інженера, ІТ-фахівця. Безпрограшний варіант — опанувати робітничу спеціальність та весь час підвищувати свою кваліфікацію.

Фахівці зауважують, що проблеми із працевлаштуванням молоді в Україні мають і об’єктивний, і суб’єктивний характер. Проте еміграція як вихід із ситуації не є явищем надто масовим. Тож хлопцям і дівчатам радять здобувати фах, затребуваний на ринку праці, у процесі навчання обов’язково набувати практичних навичок, а під час пошуку першого місця роботи стримувати завищені амбіції та показати роботодавцеві ініціативність, креативність, готовність розвиватися.

Українська молодь не протестує, а емігрує

Згідно із результатами опитування, проведеного Інститутом Горшеніна серед українських студентів, проблема працевлаштування молоді є найбільш актуальною, – 64,5% відповіли, що саме це питання турбує їх найбільше.

Водночас лише кожен третій (29,1%) український студент задоволений життям в Україні і бачить перспективи для себе. Серед напрямків можливої еміграції найпопулярнішими є США (16,25) та Велика Британія (15,6%).

Серед найпоширеніших причин відмов роботодавців у роботі для молодих – “відсутність досвіду роботи за фахом”. Проте неофіційно роботодавці називають ще одну причину – надзвичайно високу готовність молодих фахівців до еміграції.

Згідно із соціологічними опитуваннями, 41% працівників у віці від 18 до 29 років визнають, що готові виїхати з України заради добре оплачуваної та перспективної роботи. При цьому серед працівників із вищою освітою виїхати з України готові 32% опитаних, а серед тих, хто має науковий ступінь – 37%.

У 2010 році кількість студентів та аспірантів із країн колишнього Радянського Союзу, що виїхали на навчання за кордон, є на третину більше, ніж у попередньому році.

Утім, є і такі, хто бачить перспективи в Україні, і такі, хто на власному досвіді переконався у складностях працевлаштування за кордоном.

Безробіття у світі, Європі та Україні сягає рекордних рівнів

Міжнародна організація праці заявляє про те, що рівень безробіття серед молоді у світі досяг рекордних рівнів, і на кінець року становитиме 12,5%. Тобто, кожен десятий у віці до 24 років на кінець 2011 року не матиме роботи.

При цьому безробіття серед молоді через економічну кризу поширюється як на країни із розвиненою економікою, так і на країни, що розвиваються. Своєю чергою, це безробіття стане ще одним фактором, який гальмуватиме відновлення глобальної економіки – йдеться у доповіді МОП.

Ця тенденція – до зростання безробіття серед молоді – простежується від 2008 року. Експерти вже назвали це явище “бомбою уповільненої дії”, а самих молодих людей, які не можуть знайти роботу – “втраченим поколінням”.

Вперше цей термін застосували після Першої світової війни, коли з фронтів повернулися молоді люди без освіти, які так не змогли знайти собі місце у повоєнному житті, і досить часто чинили самогубства.

Найгостріше ця проблема стосується Європейського Союзу, де освічена, але не працевлаштована молодь стає рушійною силою масових протестів, що охопили низку європейських столиць останнім часом.

Згідно із статистичними даними Європейського Союзу, безробіття серед європейської молоді у 2,4 рази перевищує безробіття серед дорослого населення.

Для України цей показник становить 2,3. При цьому згідно із офіційною статистикою, 18,8% українців у віці від 15 до 24 років не навчаються і не працюють.

Українська молодь: освічена і не схильна до протестів

У доповіді ООН “Розвиток людини-2010”, Україна за індексом освіти (0,795), посідає 18-те місце серед 169 країн світу. Цього року лише рівень освіти дозволив залишити Україну серед розвинених країн, тоді як інші показники, такі, як ВВП на душу населення, “тягнуть” країну до самого низу рейтингу.

Згідно із доповіддю ООН, український показник є вищим, ніж у таких європейських країнах, як Іспанія, Британія, Франція, Польща чи Португалія.

Саме це – досить високий рівень освіти молоді – відрізняє українську ситуацію від, приміром, європейської, – вважає Тетяна Черненко із Національного Інституту Стратегічних досліджень. І, хоча, як каже експерт, якість самої освіти в Україні погіршується, інтелектуальний потенціал української молоді залишається дуже високим. Опосередковано це визнають і європейські виші, які провадять активні кампанії із залучення українських студентів до своїх освітніх програм:

“Португалія, Іспанія, Польща, Німеччина – всі залучають наших студентів, розгорнули цілі агітаційні кампанії, попри те, що у них і своєї безробітної молоді достатньо. Але вони знають справжній потенціал нашої молоді”, – каже науковець.

На думку експерта, покращити ситуацію можна було, б з одного боку, відновивши практику “державного замовлення”, щоб у гонитві за комерційним успіхом українські виші випускали не тільки юристів та економістів, не потрібних у такій кількості на ринку праці, але й, наприклад, інженерів, брак яких вже відчувається на українському ринку.

З іншого ж боку, каже Тетяна Черненко, Україні треба по-справжньому інтегруватися у Болонський процес та європейську систему освіти, яка б дозволила не тільки підвищити якість освіти, але й приєднатися до загальносвітової тенденції “освіта впродовж всього життя”, яка дозволяє скоротити безробіття за умов, коли ситуація на ринку праці стрімко змінюється, а фахові навички швидко застарівають.

Ще однією відмінністю української ситуації, на думку експерта, є те, що молодь, більше орієнтована не на протести, як наприклад, у європейських країнах, а на еміграцію:

“З одного боку, молоді люди, студенти, добре знайомі із корупцією в українській освіті, вони також бачать недотримання законів в країні, і тому своє майбутнє із нею не пов’язують. Переважна більшість налаштована не на протести, бо вони бачать, що і старше, більш досвічене покоління не може відстоювати свій політичний вибір, особливо, після того, що сталося після Помаранчевої революції. Тому вони йдуть шляхом найменшого спротиву, тим більше, що зараз є можливість і отримати освіту, і влаштувати своє життя за межами України”, – каже Тетяна Черненко.

Іншим варіантом для української молоді експерт називає маргіналізацію із такими “супутними” явищами, як алкоголізм та наркоманія.

Їхати чи не їхати?

Катерина Чельцова із освітою історика вже два роки працює менеджером проектів. Каже, що заради роботи довелося тимчасово перервати навчання, і можливість поновити “магістерку” з’явилася лише нещодавно. Вона твердить, що попри те, що почала працювати на другому курсі вишу, знайти постійну роботу їй вдалося лише завдяки друзям.

Катерина, яка у свої 23 пройшла велику кількість співбесід, підтверджує, що серед головних причин відмови роботодавців – відсутність досвіду роботи за фахом. Проте майже на кожному інтерв’ю, каже Катерина, доводилося відповідати на непрямі питання щодо планів виїхати з країни:

“У свої 16 років я не обирала фах за якимись дуже раціональними критеріями, а більше орієнтувалася на те, що мені подобається. Звичайно, на першому та другому курсі були якісь думки про наукову кар’єру, але до четвертого курсу погляди на життя змінилися, я подорослішала, і зрозуміла, що історія не приноситиме мені ані того морального задоволення, на яке я розраховувала, ані грошей для якогось більш-менш нормального існування. Тому я стала шукати роботу для застосування якихось інших гуманітарних навичок та знань. Мало хто із роботодавців готовий брати студента, бо розуміє, що ще принаймні рік треба буде “вкладати” у цю людину. Свою роботу я знайшла завдяки знайомим, і, підозрюю, що без цього мені б довелося набагато більше часу витратити на пошуки роботи. Майже на кожній співбесіді мене питали не те, щоб прямо, – чи збираюся емігрувати, – але обов’язково про те, скільки часу збираюся присвятити цій компанії, які загалом життєві плани. Було очевидно, що роботодавців дуже турбує, чи не перебіжу я в іншу контору чи не поїду за кордон”.

Утім, дівчина каже, що наразі не збирається емігрувати, бо не вважає, що могла би постійно жити за кордоном, а от повчитися за кордоном – 1-2 роки – хотіла би.

Анна, яка просила не називати її призвище, у свої 26 має дві освіти – філологічну (німецька мова) та соціального працівника. Вона має досвід роботи як за фахом, так і ні. Нині вона вчергове “перебуває в пошуку роботи”, а також розглядає можливість роботи волонтером за кордоном.

“Із свого досвіду я знаю, що роботодавець завжди каже, що не варто розраховувати на пристойну зарплату одразу після університету. Але це просто смішно, бо невже я хочу, стільки вклавши в освіту, далі бути рабом чи жебраком? У мене взагалі складається враження, що працедавці якось налаштовані нажитися за рахунок працівників, витиснути із них найбільше за найменші зарплати.

В Україні протестувати не має сенсу, і єдине, що можеш отримати після цього – кілька діб у міліції.

Тому я розглядаю для себе можливість волонтерства у Європі, так само, як це вже зробили кілька моїх друзів. Це б дозволило мені і робити улюблену роботу, і задовольняти свої потреби на тому рівні, як я би хотіла.

Навіщо заробляти 3 тисячі гривень тут, постійно працюючи зайві години та у вихідні, терплячі приниження і не маючи жодних перспектив, якщо можна у Європі мати удвічі більше, роблячи суспільно корисну роботу, за яку тебе поважають?”

Пилип Литвинов, 22 роки, одночасно отримує магістерську ступінь із менеджменту охорони здоров’я і працює. При цьому роботу почав шукати наприкінці другого курсу, виконуючи окремі проекти для благодійних організацій. Свою роботу у громадській організації спочатку сприймав як тимчасову, прийшовши туди волонтером, але згодом залишився на постійній роботі.

Пилип каже, що одразу не розглядав для себе можливості роботи у державному секторі, а шукав вакансії у громадських, приватних чи міжнародних організаціях. Адмініструючи сайт студентських новин, Пилип дійшов висновку, що деякі працедавці навпаки віддають перевагу молодим фахівцям.

“Оскільки я також опікуюся рекламою на цьому сайті, а рекламодавцями переважно є великі компанії, я бачу, що вони досить часто шукають студентів на стажування. Тобто, можливості взяти участь у конкурсі, постажуватися є, і великі компанії навпаки зацікавлені у тому, щоб дати роботу людям із поки “незаконсервованим” розумом, і незіпсовані попередньою офісною роботою. Але з іншого боку, переважно це є міжнародні компанії”.

Водночас Пилип визнає, що серед його знайомих є багато тих, хто вже поїхав із України, або збирається це зробити, і не має бажання повертатися. Та й сам він не відкидає для себе такого ж варіанту.

Вероніка Величко, 22-річний культуролог працює у PR-агенції менеджером із організації подій. Вероніка підробляла у цій галузі ще студентських часів, і тому до завершення університету вже мала своє невеличке портфоліо. Проте, як вона сама визнає, отримала роботу “за знайомством”, і лише тепер, коли у неї є досвід постійної роботи, на її резюме, які вона продовжує час від часу розсилати роботодавцям, почали звертати увагу.

“Мій досвід показує, що роботу можна знайти або тоді, коли у тебе вже є досвід, і ти можеш показати конкретні проекти, над якими працював. Бо коли я шукала роботу раніше, я не отримувала жодного дзвінка у відповідь, а тепер відгукуються люди, із якими напряму я навіть не спілкувалася.

Тому особисто я не хочу їхати з України, мені тут цікаво, я вважаю, що тут можна втілювати цікаві проекти, я бачу перспективи. Найцікавіше, що коли тепер мені потрібні люди і я намагаюся залучити до якогось проекту когось із студентів свого ВУЗу, досить часто вони відмовляються. Тобто, я вважаю, що можливості є, було би бажання. Хоча у мене, дійсно, є багато друзів, які або навчаються за кордоном, або вже емігрували, або збираються це робити”.

Ганна, 30 років, після завершення вищої освіти одразу знайшла роботу за фахом в аналітичному центрі, а потім і у приватній компанії, бо, як вона каже, випускники її ВУЗу користуються попитом серед українських роботодавців. Проте згодом Ганна вирішила отримати ще й європейську освіту, і, отримавши грант від Європейської комісії на навчання у Школі європейський студій, два роки провела в Італії. Європейське навчання також завершилося стажуванням у Брюсселі у різних європейських інституціях. Проте залишитися працювати у Європі Ганні завадили висока конкуренція, високий рівень безробіття та її неготовність працювати майже безкоштовно на стажерських посадах.

“Там дуже висока конкуренція, бо туди з’їжджаються найталановитіші та найрозумніші. У них у всіх по дві освіти – якась спеціальна і загальна, від кращих університетів. Всі володіють мінімум трьома мовами. Крім того, є питання дозволу на роботу, питання, де жити.

Я вам можу сказати, що із тих 18 людей, із якими я проходила стажування у Єврокомісії, роботу отримали одиниці. Більшість біли дуже розчаровані тим, що ані освіта, ані досвід не гарантують працевлаштування. Ті ж, хто знайшов роботу, погодився або на дуже низькооплачувану, або взагалі на безкоштовну роботу.

Є і ще один момент: у Європі через оці дві освіти, стажування вони у 28-30 років є тими самими молодими спеціалістами, як у нас десь у 20-25 років. А мені, коли я вже мала досвід реальної роботи, погоджуватися на якусь напівоплачувану роботу не хотілося. Тому я вирішила, що треба повертатися в Україну, бо я була впевнена, що тут знайду роботу стовідсотково”.

Після повернення до України Ганні вдавалося отримувати лише короткотермінові контракти, адже ані її спеціальність – економіка, ані здобуті у Європі знання європейського законодавства та практик поки що не виглядають потрібними в Україні. Водночас вона зараз не розглядає для себе варіанту еміграції, саме через те, що, як каже Ганна, вона “на власні очі бачила ситуацію”. Хоча, як визнає Ганна, для молодих українських IT-шників все може бути по-іншому, і з їхньою спеціальністю еміграція, дійсно, є гарною можливістю роботи та кар’єрного зростання.