Анатолій Анатоліч за шість років розкрив таємницю, чому насправді пішов із каналу “1+1”

Український ведучий Анатолій Анатоліч покинув канал “1+1” після того, як дістав відмову від продюсерів шоу “Танці з зірками” стати ведучим цього проєкту. Про це він розповів в інтерв’ю каналу СТБ.

За словами Анатолія Антоліча, коли він озвучив своє бажання продюсерам, ті відповіли, що не хочуть змінювати склад ведучих, якими були Юрій Горбунов і українська співачка Тіна Кароль.

“Мені набридло. Зараз відкрию таємницю, ніхто не знав. Мені запропонували взяти участь у “Танцях”, тоді вони поверталися, щоб я брав участь як танцюрист, а я сказав, що я не хочу. Я хотів би бути ведучим. Кажу: “Дайте мені балкон, я буду вести. Вони сказали: “Ні-ні, там буде Тіна Кароль, Юра”. Тобто як перший склад ведучих. Я сказав: “Я не буду танцювати, я не хочу”, – розповів Анатолій Анатоліч.

За словами ведучого, діставши відмову, він вирішив піти з телеканала й почав реалізовувати власний YouTube-проєкт.

Справжнє ім’я Анатолія Анатоліча – Анатолій Анатолійович Яцечко. Народився 1984 року у Кривому Розі Дніпропетровської області. Закінчив обліково-економічний факультет Криворізького економічного інституту. У студентські роки грав у КВК, був капітаном збірної команди Кривого Рогу. Під час навчання працював на місцевій радіостанції, вів корпоративи.

2006 року переїхав до Києва. Спочатку працював ведучим на радіостанції “Хіт FM”, згодом перейшов на телебачення. У різні роки співпрацював із телеканалами M1, “Прямий”, “Україна”.

На “1+1” він працював із 2011 року до 2017-го. Ведучий спершу був голосом шоу “Голос країни”, потім вів бекстейдж. Із березня 2013 року він вів ранкове шоу “Сніданок на 1+1”. Останній ефір ведучого на цьому каналі відбувся у липні 2017 року.

Зараз Анатолій Анатоліч розвиває власний YouTube-канал “Зе Інтерв’юер”, де викладає інтерв’ю з відомими людьми.

Анатолій Анатоліч одружений, його дружина – власниця PR-компанії Yula Юлія Бойко. У пари двоє дочок і син.

Зовсім не сюрприз: чому Камишін пішов з посади голови УЗ

Відставка Олександра Камишіна з посади голови “Укрзалізниці” стала для багатьох неочікуваною. Як виявилось, тепер він очолить офіс з євроінтеграції “Укрзалізниці” в Європі.

Офіційно серйозних запитань до роботи Камишіна не виникало, однак, за словами співрозмовників “Телеграфу” у владі, це рішення було сплановане давно.

“За спільним рішенням з віцепрем’єром Кубраковим очолю офіс з євроінтеграції Укрзалізниці в Європі. Залишаю позицію зі спокійним серцем. Компанія працює чітко і злагоджено. Залишається залізна команда. Тому впевнений, що в компанії й далі все буде добре”, — написав Камишін 27 лютого у своєму Telegram-каналі.

За словами двох джерел у владі, це рішення, дійсно, було узгоджено з віцепрем’єром Олександром Кубраковим.

“Це його домовленість з Кубраковим, вони прийшли як одна команда і діють в такій рамці. Їхнє спільне рішення, на яке ми не маємо впливу і можемо лише прийняти таким, яким воно є. В УЗ і загалом у наглядової ради до Камишіна претензій не було”, — кажуть співрозмовники видання.

Втім, неочікуваність відставки і перехід з крісла топ-менеджера УЗ на поки не зовсім зрозумілу посаду може свідчити на користь іншої версії. Окрім ключової ролі УЗ під час евакуації населення із зони бойових дій та важливої роботи над доставкою до Києва лідерів іноземних країн, були й проблемні моменти. Зокрема, деякі ЗМІ акцентують на падінні об’ємів вантажних перевезень та погіршенні стану рухомого складу.

Як відомо, в.о голови правління УЗ Камишін став у серпні 2021 року, а вже в березні 2022-го, після початку повномасштабного вторгнення, очолив “Укрзалізницю” на постійній основі.

До приходу на посаду голови УЗ, Камишін був радником на той момент міністра інфраструктури Кубракова.

Нагадаємо, тепер “Укрзалізницею” керуватиме колишній топ-менеджер Ріната Ахметова. Сайт “Телеграф” розповів, що відомо про Євгена Лященка.

Сила “Азову” знову у справі. Чому Ердоган пішов на політичне приниження путіна і чи ризикне Україна повернути легендарних командирів на фронт

Повернення командирів бригади “Азов” Нацгвардії в Україну викликало неабиякий резонанс у нашому суспільстві та вищих політичних колах рф. Після чотирьох місяців російського полону і майже 10 місяців перебування у Туреччині захисники “Азовсталі” не просто прибули на Батьківщину, а й натякнули, що готові повернутися на службу. Чимало українців занепокоєні — якщо герої оборони Маріуполя знову потраплять у полон до росіян, розраховувати на обмін їм вже не доведеться.

“Телеграф” розбирався у тому, що спонукало президента туреччини Реджепа Ердогана піти наперекір путіну, і наскільки виправданими є ризики, пов’язані з поверненням азовців на фронт.

Повернення легенд “Азову” й істерика росії

Обмін полонених командирів оборони “Азовсталі” на опального політика Віктора Медведчука у вересні 2022 року справив ефект вибуху бомби не лише на пересічних росіян, а й на кремлівських пропагандистів. Враховуючи рівень демонізації образу азовців в рф, звільнення воїнів стало вкрай неприємною несподіванкою для російських “диванних військ”. Останні вимагали провести судилище над захисниками Маріуполя, а дехто навіть хотів для них смертної кари.

Аби заспокоїти населення, володимир путін пообіцяв, що командири “Азову” більше не зможуть воювати проти рф, ба більше — навіть не повернуться в Україну до завершення війни.

Не дивно, що рішення Реджепа Ердогана випустити з країни українських героїв було сприйняте кремлем, як удар ножем у спину. Особливо, беручи до уваги той факт, що, за словами посла України в Туреччині Василя Бондаря, жодних умов для повернення військових додому офіційним Стамбулом висунуто не було.

Реагуючи на новини, в рф заявили, що виїзд азовців в Україну є не лише порушенням домовленостей з боку обох країн, що уклали угоду за спиною у кремля, а й свідченням того, що Туреччина перетворюється “з нейтральної країни на недружню”.

Крім того, російські пропагандисти назвали подію “смачним плювком у власну фізіономію” і закликали владу рф заборонити громадянам літати до Туреччини, викинути з країни весь турецький та азербайджанський бізнес, надати військову допомогу курдам і “звільнити Царьград”.

Своєю чергою сам Ердоган, здається, не побачив нічого “кримінального” у своєму рішенні, заявивши, що все ще розраховує на візит володимира путіна до Туреччини вже найближчим часом. Водночас турецький лідер назвав питання видачі азовців пріоритетним для обговорення під час зустрічі з главою кремля.

Туреччина робить ставку на Захід

Варто нагадати, що з самісінького початку повномасштабної війни в Україні президент Туреччини намагався брати на себе роль миротворця і посередника між сторонами конфлікту, продовжуючи взаємодіяти з володимиром путіним, попри його зростаючу політичну токсичність. При цьому рішення щодо повернення в Україну азовців є нічим іншим, як нехтуванням інтересами кремля і свідченням того, що в очах Стамбула росія більше не є сильним гравцем, зазначає політичний аналітик Олексій Буряченко.

За словами експерта, візит Володимира Зеленського в Туреччину напередодні саміту НАТО був надзвичайно результативним і показовим як для України, так і для приймаючої сторони. Кожна із заяв Ердогана під час цієї зустрічі була спрямована на демонстрацію колективному Заходу своєї договороздатності, усвідомлення реального стану справ і спроможності до рішучих дій, попри реакцію з боку рф.

“По-перше, Ердоган підтримав наше прагнення вступу у Північноатлантичний альянс. По-друге, задекларував принциповість позиції щодо зернової угоди. Ба більше, за інсайдерською інформацією, президент Туреччини готовий надати гарантії безпеки українським суднам силами власного військового флоту у разі відмови рф від пролонгації угоди. По-третє, повернув азовців на Батьківщину, не запитуючи думки рф і не висуваючи жодних умов Україні.Тобто, продовжуючи грати роль миротворця, Ердоган не відмовиться від контактів з путіним і надаватиме йому дипломатичний майданчик для обговорення шляхів завершення війни, проте усі його заяви і рішення щодо ситуації в Україні спроямовані на повернення у велику політику й окреслення своїх позицій для західного світу”, – зазначає аналітик в коментарі “Телеграфу”.

Крім того, за словами Олексія Буряченка, сьогоднішня рішучість дій Ердогана демонструє силу і впливовість Туреччини на Близькому Сході й в Середній Азії. Таким чином турецький лідер ніби “підморгує” Китаю, аби показати, хто насправді є старшим партнером у регіоні.

Що ж стосується реакції путіна на нову стратегію турецького колеги, побоюватись жорстких заходів з боку рф в Анкарі ніхто не стане, впевнений політолог. По-перше, Ердоган усвідомлює слабкість позицій російського дикратора на тлі поразок в Україні і приниження в ході путчу євгена пригожина. По-друге, глава Туреччини знає про економічну залежність великого російського бізнесу від його держави і страх росіян перед санкціями, тому діятиме виключно у власних політичних інтересах.

“Якщо кремль все ж спробує ескалувати ситуацію, Туреччина завжди може конфіскувати російські активи. Що зробить путін? Оголосить війну Туреччині? Він чудово розуміє, що будь-які жорсткі дії на адресу Ердогана стануть пострілом собі не у ногу, а одразу у голову, тому проковтне прецедент з азовцями, намагаючись тримати гарну міну”, – впевнений політичний аналітик.

Військова необхідність vs невиправданий ризик

Процес визволення з російського полону легендарних командирів оборони заводу “Азовсталь” Дениса Прокопенка, Святослава Паламара, Сергія Волинського, Олега Хоменка і Дениса Шлеги тривав понад чотири місяця і коштував Україні видачі москві державного зрадника і кума володимира путіна — Віктора Медведчука. В ході підготовки до обміну ніхто не міг гарантувати, що росія піде на звільнення “сакральних” ворогів і не влаштує жорстоке і показове судилище над українськими героями.

Тепер у кремля з’явився ще один привід для ненависті до захисників Маріуполя, адже їхнє повернення на Батьківщину супроводжувалося публічним приниженням володимира путіна з боку Туреччини. Враховуючи це, заява бійців на першій прес-конференції в Україні приголомшила багатьох: азовці мають намір повернутися на фронт.

“Я глибоко переконаний у тому, що армія — це командна робота. З сьогоднішнього дня ми разом з вами, ми продовжуємо боротьбу, ми обов’язково своє слово ще скажемо в бою”, — сказав підполковник бригади Нацгвардії “Азов” Денис Прокопенко (“Редіс”).

Якщо бажання військових повернутися до справи всього життя є цілком зрозумілим, то підтримка цього кроку з боку вищого військово-політичного керівництва України може сприйматися як невиправданий ризик, адже у разі повторного потрапляння у полон до росіян, шанси на обмін будуть вкрай низькими або ж від України вимагатимуть захмарної ціни та поступок окупантам. Ба більше, не можна виключати сценарію зі стратою героїв на території росії, вважає військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Олег Жданов.

Водночас, за словами аналітика, відсутність умов повернення бійців додому з боку Туреччини дозволяє їм ухвалювати будь-яке рішення щодо своєї подальшої військової кар’єри. Крім того, на час перебування у полоні за азовцями зберігали їхні штатні посади, тому є велика вірогідність того, що після реабілітації вони повернуться на фронт для виконання своїх обов’язків.

“Вони мають хороший досвід в організації ведення бойових дій, адже полк “Азов” був одним із перших, хто опанував натовські методики ведення ближнього бою. Саме ці навички вони демонстрували, обороняючи Маріуполь протягом 84 днів в умовах суттєвої переваги ворожих сил”, – каже Олег Жданов в коментарі “Телеграфу”.

Екс-військовик впевнений: хоча рішення про допуск командирів “Азову” до бойових дій не позбавлене політичних сенсів, воно має й беззаперечну воєнну цінність і може принести потужні результати на полі бою.