Федір Тютчев

Поетичний талант Федора Тютчева дуже довгий час не був гідно оцінений. Тютчев не вважав поезію своїм основним родом діяльності, і взагалі був дуже неуважний. Він міг записати вірш на обривку серветки і залишити на столі, міг навіть, не записуючи, розповісти кому-небудь і тут же забути. Перша книга віршів Тютчева вийшла друком лише в 1854 році, коли письменнику був вже 51 рік. І навіть це видання не відбулося б, якби Тургенєв Тютчева не вмовив видати свої вірші.

Федір Іванович Тютчев народився (23 листопада) 5 грудня 1803 року в Орловській губернії, в сім’ї старовинного дворянського роду. Отримавши гідне домашню освіту, поступив на відділення словесності в Московський університет, який з успіхом закінчив у 1821 році.

Більшу частину життя Тютчев провів у Мюнхені, там же одружився на Баварської аристократці, графині Ботмер. Їхній будинок відвідували багато знамениті німецькі поети і філософи того часу. Тютчев був близько знайомий з Гейне і Шеллінгом. Вірші першого він особисто перекладав на російську, з другим вів запеклі філософські суперечки. Життя в Німеччині багато в чому вплинула на творчість самого Тютчева. Його філософська лірика по духу набагато ближче до зразків німецької поезії, ніж російської.

Цікава й особиста доля Тютчева. Офіційно він був одружений два рази і обидва рази його дружинами ставали німецькі аристократки, ні слова не розуміли по-російськи. З другої своєї коханої, Ернестіна Дернберг, Тютчев зійшовся, ще будучи одруженим на Елеонорі Ботмер, свою першу дружину. Дружина невдовзі померла — зрада чоловіка і крах корабля, на якому вона пливла з дітьми в Турин, сильно підкосили її здоров’я. Тютчев всю ніч провів біля труни Елеонори і до ранку став зовсім сивим. Тим не менш, вже на наступний рік він одружується на Ернестіна.

Незважаючи на це, в житті Тютчева був ще один яскравий роман — любов до Олени Олександрівні Денісьевой. Дівчина була ровесницею його доньки і вчилася разом з нею в Смольному інституті. «Таємний шлюб» Денісьевой і Тютчева був укладений у липні 1850 року. Після того, як їх відносини стали відомі в світі, від Денісьевой відрікся батько, вона була змушена залишити інститут і жити на зйомній квартирі, але її це, здається, не надто цікавило. Вона кинулася у вир почуттів з головою і всю себе присвятила Тютчеву. У травні 1851 року у Денісьевой народилася дівчинка, яку на честь матері назвали Оленою. За наполяганням матері дівчинку записали на прізвище батька.

Пік захоплення у Тютчева незабаром пройшов, і вже в 1851 році він написав вірш-«підсумок»:

Останні роки життя були для Олени Олександрівни важкими. Сили вичерпувалися, давала про себе знати сухоти. В серпня 1864 року Леля померла на руках у Федора Івановича.

А Тютчев пережив її на 9 років і помер (15) 27 липня 1873 року в Царському селі . Труну з тілом поета було перевезено з Царського села в Петербург і похований на кладовищі Новодівичого монастиря.

(1803—1873)

Федір Іванович Тютчев народився 23 листопада у маєтку Овстуг Орловської губернії в стародворянській сім’ї. Дитячі роки минули саме тут, юнацькі роки пов’язані з Москвою.

Майбутній поет отримав домашню освіту під керівництвом поета-перекладача С. Раїча, який познайомив Тютчева з поезією, схвально поставився до перших віршованих спроб свого учня. У 12 років він вже успішно перекладав Горація.

У 1819 році майбутній поет почав навчання на словесному відділенні Московського університету і відразу взяв активну участь у його літературному житті. Закінчивши університет у 1821 році зі ступенем кандидата словесних наук, на початку 1822 року Ф. Тютчев почав службу в Державній колегії закордонних справ. Через декілька місяців був призначений чиновником Російської дипломатичної місії в Мюнхені (Німеччина). З того часу його зв’язок із російським літературним життям надовго уривається.

На чужині Ф. Тютчев провів двадцять два роки, з них двадцять — у Мюнхені. Тут він одружився, познайомився з філософом Шеллінгом і потоваришував з Г. Гейне, ставши першим перекладачем його віршів російською мовою.

У 1829-1830 роках у журналі Раїча «Галатея» були надруковані вірші Ф. Тютчева, які свідчили про зрілість його поетичного таланту («Літній вечір», «Безсоння», «Сни»), але вони не принесли популярності авторові.

Поезія Ф. Тютчева стала по-справжньому визнаною і популярною з 1836 року, коли в пушкінському «Современнике» вийшли друком 16 віршів Федора Івановича.

У 1837 році Ф. Тютчев був призначений першим секретарем Російської місії в Турині (Італія), де пережив першу важку втрату: померла дружина. У 1839 році він знову одружився. Від’їзд Ф. Тютчева до Швейцарії для вінчання з Е. Дернберг був розцінений як службова провина. Це поклало край його дипломатичній службі. Він подав у відставку і оселився в Мюнхені, де провів ще п’ять років, не маючи офіційного статусу. Весь час він шукав шляхи повернення на службу.

У 1844 році Ф. Тютчев переїхав з сім’єю до Росії, а через півроку знов був прийнятий на службу в Міністерство закордонних справ.

У 1843-1850 роках виступив із політичними статтями «Росія і Німеччина», «Росія і Революція» тощо, в яких передбачав неминучість зіткнення між Росією і Заходом.

Початком популярності Ф. Тютчева як поета і поштовхом до його активної творчості стала стаття Некрасова «Російські другорядні поети» в журналі «Современник», у якій йшлося про його талант, не помічений критикою, і публікація 24 його віршів. До поета прийшло справжнє визнання.

У 1854 році вийшла перша збірка віршів, у цьому ж році був надрукований цикл поезій про кохання, присвячених Олені Денисьєвій. Беззаконні в очах суспільства стосунки немолодого поета з ровесницею його дочки продовжувалися протягом чотирнадцяти років і були дуже драматичні адже Ф. Тютчев був одружений.

У 1858 році він був призначений головою Комітету іноземної цензури, не одноразово виступаючи заступником видань, які переслідувалися.

Із 1864 року помирає від сухот О. Денисьєва, через рік — двоє їхніх дітей, мати поета.

Останні роки життя були також затьмарені важкими втратами: вмирають його старший син, брат, дочка Марія.

15 липня 1873 р. у Царському Селі Ф. Тютчев помер.

«Я знаю в праосені пору»

Творчість Ф. Тютчева відносять до пізніх романтиків, його називають «поетом думки», «поетом-філософом». Лірика Ф. І. Тютчева являє собою надзвичайне поєднання зримих прикмет зовнішнього світу і того суб’єктивного враження, яке справляє на поета світ: Ф. І. Тютчев надзвичайно тонкий майстер віршованих пейзажів.

Він заглиблюється у філософічне, космічне осмислення життя, намагається знайти зразок гармонійності і відкриває його в самій природі. Природа в його віршах одухотворена, він бачить у «ясності осінніх вечорів» урочисту «красу і безгоміння» («Осінній вечір»), він стверджує, що по-справжньому людина може розкритися тільки на самоті, у єднанні з природою: «Мовчи і крийся, і таї / Думки і почуття свої. » («Мовчання»). Ф. Тютчев не подає готових висновків — його своєрідність у тому, що він будить живу думку, запрошує через тонке відчуття звуку, тону увійти до вічності.

Тема вірша «Я знаю в праосені пору» — зображення краси осінньої природи, замилування нею. Це період, який у народі називають «золота осінь». Ф. Тютчев зобразив пору, коли після наполегливої й тяжкої праці настає час спокою і відпочинку. Природа відпочиває. Тиша і спокій природи визначають настрій поета — спокій і смуток. Смуток через те, що ця краса — прощальна: природа завмирає до весни, і на прощання дарує людині найкращі свої подарунки.

У поезії втілюється думка про гармонійну єдність людини і природи: автор проводить паралель між тим, що відбувається в природі, і вчинками людини — завмирає осіння природа і закінчує свою працю людина. Автор спостерігає кожний порух внутрішнього життя, биття сердець — природи і людини.

Ф. Тютчев використав такі художні засоби: епітети (пору ясну, повітря чисте, день прозорий, стомлене і тихе поле), метафори (вечір зве в далечину, серп гуляв, повітря захололо), порівняння (павутиння, мов тонке волосся). Використання тропів допомагає створити переконливі художньо досконалі образи, сприяє милозвучності, мальовничості мови.

Передати красу природи допомагають алітерація та асонанс. У вірші автор використовує 28 разів голосний звук «о». Такий повтор голосного звука надає поезії милозвучності і сприяє передачі смутку. Використання глухих приголосних передає тишу і спокій.

Природа у вірші Ф. Тютчева дарує людині чудову можливість відпочити перед зимовими холодами, радіти красі світу. Вірш дає відчуття нерозривного зв’язку людини і оточуючого світу.

Література

1. Бітківська Г. В. та ін. Зарубіжна література: Книга для вчителя: календарне планування та розробки уроків. 5 клас. — К.: Грамота, 2005.

2. Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — № 2. — 2006.

3. Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — № 2. — 2008.

Запитання для самоконтролю

1. Спираючись на текст вірша, доведіть, що поет милується осінньою природою.

2. Як поет передає гармонійну єдність природи і людини?

3. Завдяки чому поету вдається досягти високої майстерності поетичного слова?

4. Які тропи використовує поет?

5. Наведіть приклади використання алітерації, асонансу.

6. Визначте головну думку твору.

7. Назвіть основні риси романтичного типу творчості.

8. Яке явище в романтичній літературі називають байронізмом?

9. За допомогою яких образів В. Вордсворт розкриває тему мистецтва в сонеті «До прекрасного»?

10. Чому поезія Г. Гейне «Не знаю, що стало зо мною» має народні витоки?

11. Знайдіть у казці Е. Т. А. Гофмана «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер» характерні риси романтизму.

12. Як у драмі Ф. Шіллера виражається ідея неприпустимості порушення природних прав людини?

13. Наведіть приклади втілення теми патріотизму як однієї з провідних у творчості Адама Міцкевича.

14. Доведіть, що «Євгеній Онєгін» — це соціальний роман.

15. Які риси байронічного героя притаманні образу Печоріна?

16. Яку роль відіграє образ собору в романі В. Гюго «Собор Паризької Богоматері»?

Тестові завдання

1. Позначте період розквіту романтизму як літературного напряму.

А кінець XVIII—XIX ст.

Б кінець ХІХ—ХХ ст.

В кінець XIV—XVI ст.

Г кінець XV—XVII ст.

2. Яка з перелічених рис романтизму втілена у казці-новелі «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер» Е. Гофмана?

А наявність головного героя — похмурого одинака із загадковим минулим

Б протиставлення двох світів: філістерів та ентузіастів

В провідна роль мотивів національної туги

Г домінування мотивів світової скорботи

3. Яка характерна ознака романтизму втілена у вірші Г. Гейне «Не знаю, що стало зо мною. »?

А наявність байронічного героя

Б наявність фольклорного персонажа

В наявність мотиву романтичного бунту

Г наявність мотиву самотності

4. Що таке гротеск?

А троп поетичного мовлення, який полягає в тому, що певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю

Б уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським рисам; вид метафори, що сприяє поетичному олюдненню довколишнього світу

В літературний прийом, що базується на поєднанні реального з фантастичним, правдоподібного з карикатурним; зображення людей та предметів у фантастично перебільшений, спотворено комічний спосіб

Г насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою

5. Укажіть представників романтизму.

А Петрарка, Боккаччо, Сервантес

Б Гейне, Свіфт, Дефо

В Сервантес, Шекспір, Гейне

Г Байрон, Гофман, Міцкевич

6. Установіть відповідність між характеристикою та письменником, якому вона належить.

1 Письменник-романтик, який мав різнобічні здібності в багатьох сферах мистецтва, однією з провідних тем своєї творчості зробив протистояння між митцем та міщанським середовищем, іронізуючи при цьому як буденне життя із його дрібними турботами, так і романтичними мріями; у його творах химерно поєднується реальність із фантастичними елементами, використовується прийом гротеску.

2 Письменник, що створив універсальну структуру історичного роману, в якому долю вигаданих персонажів зображено на тлі історичних подій і в залежності від них; розробив явище історичного колориту, майстерно відтворюючи своєрідність кожної зображуваної епохи.

3 Поет, який створив типовий образ романтичного героя з автобіографічними рисами, названий згодом за прізвищем автора; енергійна й категорична людина, чия біографія була такою самою поезією, як і творчість.

4 Письменник, який у своїх творах змальовував сувору природу Півночі, створював образи мужніх людей, готових переборювати труднощі й боротися за своє життя у складних ситуаціях; один із засновників анімалістичної традиції у світовій літературі.

7. Установіть відповідність між типом літературного героя та літературним напрямом (добою).

1 носій однієї домінуючої пристрасті, риси характеру

2 незвичайна особистість, одинак зі страдницькою душею

3 типовий представник певного суспільного прошарку, конкретної епохи

4 природна людина, вихована за законами розуму та природи

8. Установіть відповідність між жанровою формою та назвою твору.

2 історичний роман

3 соціально-психологічний роман у віршах

А «Євгеній Онєгін»

Б «Вільгельм Телль»

В «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер»

Д «До прекрасного»

9. Установіть відповідність між письменником і країною, де він народився.

10. Установіть відповідність між іменем персонажа та назвою твору.

А «Вільгельм Телль»

В «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер»

Г «Собор Паризької Богоматері»